Постанова

від 05.10.2015 по справі 910/9953/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2015 р. Справа№ 910/9953/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевченка Е.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Синиці О.Ф.

при секретарі Грабінській Г.В.

За участю представників:

від позивача: Шевченко О.М.

від відповідача: Яцимирський М.О.

Прилепа А.К. (голова правління)

Розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2015р.

у справі №910/9953/15 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Житлово-будівельного кооперативу «Поліграфіст»

про стягнення 334 340,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу «Поліграфіст» про стягнення з останнього основної заборгованості в розмірі 247 304,55 грн., 8 648,88 грн. 3% річних, 27 546,21 грн. інфляційних витрат, 1 379,75 грн. пені та 49 460,91 грн. штрафу через неналежне виконання відповідачем зобов'язання за Договором №02238/4-14 від 18.03.1994р. на відпуск води та послуги каналізації за період з січня 2012р. по червень 2014р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2015р. позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу «Поліграфіст» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» 129 156,47 грн. основного боргу, 14 370,32 грн. інфляційних витрат, 4 635,39 грн. 3% річних, 742,59 грн. пені, 2 978,10 грн. судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2015р. у справі №910/9953/15 в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 118 148,08 грн. основного боргу та нарахованих на цю суму боргу 13 175,88 грн. інфляційних витрат, 4 013,49 грн. 3% річних, 637,16 грн. пені та 49 460,91 грн. штрафу і прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апелянт зазначає, що укладеним з відповідачем Договором №02238/4-14 від 18.03.1994р. регулюються відносини сторін стосовно постачання питної води, якість якої відповідає вимогам чинних ДСанПІН 2.2.4-171-10, яка постачається до будинків, включених відповідачем до дислокації до Договору без розподілу постачання питної води на категорії в залежності від того, для яких потреб ця послуги буде використана відповідачем у своїй господарській діяльності, в тому числі, надання послуг, що потребують використання питної води - гарячого водопостачання населенню. Як вказує скаржник, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги надані ним акти про зняття показань водолічильників, що погоджені й підписані відповідачем та є первинними документами й підтверджують факт надання послуг за Договором.

Відповідач - Житлово-будівельний кооператив «Поліграфіст», надав до матеріалів справи письмовий відзив на апеляційну скаргу, за яким просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал». На думку відповідача, судом першої інстанції обґрунтовано та законно відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині послуг, які позивачем обліковувались за кодом 4-50651.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015р. колегією суддів у складі головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Зеленін В.О., Пономаренко Є.Ю. було прийнято до провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» та призначено її до розгляду на 07.09.2015р.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду Верховця А.А. від 04.09.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Пономаренка Є.Ю. у відпустці, вирішено здійснити розгляд справи №910/9953/15 у складі колегії суддів головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Зеленін В.О., Синиця О.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2015р. колегія суддів у складі головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Зеленін В.О., Синиця О.Ф. прийняла до свого провадження справу №910/9953/15.

Справа слухалась з оголошеними в судовому засіданні 07.09.2015р. перервою на підставі ст. 77 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд зазначає наступне.

18 березня 1994р. між Підприємством по експлуатації водомірного господарства та збуту води «Водозбут», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», як постачальником, та Житлово-будівельним кооперативом «Поліграфіст», як абонентом, був укладений Договір №02238/4-14 на відпуск води та послуги каналізації, за умовами якого постачальник зобов'язався забезпечити абоненту постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційні стоки, а абонент взяв на себе зобов'язання сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим Договором та Правилами користування комунальним водопроводом та каналізацією в м. Києві, затвердженими рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1986р. №24.

Згідно з п. 2.1. Договору постачальник зобов'язався забезпечити постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймати каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимі концентрації шкідливих речовин; здійснювати заміну, ремонт несправних водолічильників, їх держперевірку за письмовою заявкою абонента, за його рахунок та попередньою оплатою вартості послуг, що надаються.

За п. 2.2. Договору абонент, зокрема, зобов'язався сплачувати вартість наданих послуг за тарифами постачальника, узгодженими з власником водопровідно-комунальних споруд міста. В разі змін тарифів, діючих на час заключення Договору, сплатити послуги згідно нових цін.

У відповідності до пунктів 3.1. та 3.3. Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованими постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Якщо водолічильники відсутні, за узгодженням з постачальником, можливо застосувати інший засіб обліку використаної води, передбачений Правилами.

Відповідно до пунктів 3.4. та 3.5. Договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно до показників водолічильників, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водоспоживання або іншим засобом, передбаченим п. 22.2. Правил. Ліміти споживання води та скидання стоків у міську каналізаційну мережу встановлюються на підставі пропозицій постачальника. Розмір лімітів постачальник повідомляє абоненту додатковим оповіщенням, яке є невід'ємною частиною цього Договору.

Пунктом 3.6. Договору передбачено, що абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених постачальником у платіжній вимозі.

В пунктах 5.1. та 5.2. Договору визначено, що цей Договір укладається строком з 18.03.1994р. по 31.12.1994р. Договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання питної води та прийняття каналізаційних стоків за Договором №02238/4-14 на відпуск води та послуги каналізації від 18.03.1994р., що включає в себе 129 156,47 грн. заборгованість за послуги з холодного постачання (питна вода та стоки) за кодом 4-651, нараховані на цю заборгованість 14 370,32 грн. інфляційні витрати, 4 635,39 грн. 3% річних, 742,59 грн. пені та 118 148,08 грн. заборгованість за послуги гарячого водопостачання (питна вода та стоки) за кодом 4-50651, з яких стоки становлять 50 152,62 грн., а гаряча вода 67 995,46 грн., нараховані на ці суми заборгованості інфляційні витрати у сумі 13 175,88 грн. (7 592,74 грн. на заборгованість з гарячої води та 5 583,14 грн. на заборгованість по стокам), 4 013,49 грн. (2 367,50 грн. на заборгованість з гарячої води та 1 645,99 грн. на стоки), 637,16 грн. пені (358,25 грн. на заборгованість з гарячої води та 278,91 грн на заборгованість на стоки), та штраф у розмірі 49 460,91 грн.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, позивач в листі від 27.06.2006р. за №08-10-1/1210 повідомив відповідача про припинення дії Договору №02238/4-14 на відпуск води та послуги каналізації від 18.03.1994р. Також позивач у цьому листі запропонував відповідачеві укласти новий договір.

У відповідності до п. 4.1. Договору №02238/4-14 на відпуск води та послуги каналізації від 18.03.1994р. цей Договір може бути розірваний за згодою сторін. Розірвання Договору за вимогою одної із сторін дозволяється при письмовому попередженні другої сторони за 3 місяці.

Таким чином, виходячи з п. 4.1. Договору та враховуючи лист позивача від 27.06.2006р., дія цього Договору припинилась з 28.09.2006р.

Новий договір на постачання питної води та прийняття стоків сторонами не укладався.

Однак, як вбачається, після закінчення дії Договору позивач продовжував надавати послуги, а відповідач отримувати послуги з водопостачання та прийняття стоків.

Так, за період з 01.01.2012р. по 30.06.2014р. позивач надав відповідачеві послуги з водопостачання та водовідведення по коду 4-651 на загальну суму 129 156,47 грн.

Поясненнями позивача, актами зняття показань з приладу обліку за період з 01.01.2012р. по 30.06.2014р., розшифровками розрахунків абонента за період з 01.01.2012р. по 30.06.2014р., платіжними вимогами-дорученнями за період з 01.01.2012р. по 30.06.2014р., поданим позивачем розрахунком, проведеним відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджується факт надання послуг з водопостачання та водовідведення позивачем відповідачеві протягом указаного періоду на суму 129 156,47 грн. по коду 4-651.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року №190, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 07.10.2008р. за №936/15627, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідачем не надано доказів сплати коштів заборгованості за кодом 4-651 (холодне водопостачання та стоки) в сумі 129 156,47 грн. Таким чином у відповідача перед позивачем існує заборгованість в сумі 129 156,47 грн., яка рахується за кодом 4-651.

Стосовно заявленого боргу за кодом 4-50651 в сумі 118 148,08 грн., з яких стоки становлять 50 152,62 грн., а гаряча вода 67 995,46 грн., апеляційний суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором. Отже, вартість спожитої води, яка йде на підігрів, має оплачуватися балансоутримувачем відповідного теплового пункту.

З матеріалів справи слідує, що на балансі відповідача теплові пункти, з яких йому здійснюється постачання гарячої води, не перебувають.

Відповідно до положень ст. 257 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу та підігріту воду (енергію) споживачеві, який зобов'язаний оплатити таку енергію. Тобто, гаряча та підігріта вода є продукцією енергопостачальника та/або виробника. Споживачем холодної води як складової водопостачання є виробник та/або постачальник електроенергії.

Отже, виходячи з наведеного, а також враховуючи те, що між позивачем та відповідачем не врегульовувались відносини з приводу постачання холодної води для виготовлення гарячої води (шляхом підігріву), а також з огляду на те, що теплові пункти, з яких здійснюється постачання гарячої води на балансі відповідача не перебувають, у відповідача відсутній обов'язок сплачувати вартість послуг з постачання питної води, яка йде на підігрів, а, відповідно, і відсутні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості саме за надання послуг з постачання питної води, що йде на підігрів.

За таких обставин, слід відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 67 995,46 грн. за гарячу воду.

Відповідно до п. 1.2 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду України 19.02.2002 № 37 (далі - Правила № 37), ці Правила поширюються на комунальні підприємства водопровідно- каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів.

Правилами № 37 визначено поняття стічних вод - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території підприємств (з урахуванням субабонентів).

Пунктом 2.2 Правил №37 передбачено обов'язок Водоканалу забезпечити приймання, відведення і очистку стічних вод у межах розрахункових проектних показників очисних споруд даного населеного пункту.

Згідно з п. 2.4 Правил № 37, підприємства (зазначені в п. 1.2) зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Таким чином, у відповідача перед позивачем рахується заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення за кодом 4-50651 в сумі 50 152,62 грн. за водовідведення (стоки).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення зобов'язання може бути обумовлено не будь-яким, а лише належним його виконанням. Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язання. Якщо учасники зобов'язання порушують хоча б одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а змінюється, оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів сплати заборгованості за Договором.

Таким чином, у відповідача перед позивачем рахується заборгованість у розмірі 129 156,47 грн. за кодом 4-651 (холодне водопостачання та стоки) та за кодом 4-50651 в сумі 50 152,62 грн. за водовідведення (стоки).

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, то позивач просить стягнути з нього нараховані на заборгованість за кодом 4-651 14 370,32 грн. інфляційні витрати, 4 635,39 грн. 3% річних, 742,59 грн. пені, та нараховані на заборгованість за кодом 4-50651 інфляційні витрати у сумі 13 175,88 грн. (7 592,74 грн. на заборгованість з гарячої води та 5 583,14 грн. на заборгованість по стокам), 4 013,49 грн. (2 367,50 грн. на заборгованість з гарячої води та 1 645,99 грн. на стоки) 3% річних, 637,16 грн. пені (358,25 грн. на заборгованість з гарячої води та 278,91 грн на заборгованість на стоки) та суму штрафу у розмірі 49 460,91 грн.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань наступають наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені), зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, оскільки дія Договору закінчилась з 28.09.2006р., а штрафні санкції нараховані позивачем за період після закінчення його дії, то, враховуючи норми статті 551 Цивільного кодексу України, яка передбачає те, що розмір неустойки має бути визначений сторонами у договорі, підстав для стягнення суми пені та штрафу у позивача немає.

Крім того слід зазначити, що нараховані позивачем пеня та штраф на суму визначеного ним боргу за гарячу воду не підлягають задоволенню з тих підстав, що в судом відмовлено у задоволенні стягнення основного боргу в цій частині.

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 742,59 грн. пені, нарахованої на заборгованість за кодом 4-651, та 637,16 грн. пені (358,25 грн. на заборгованість з гарячої води та 278,91 грн. на заборгованість на стоки), нараховану на заборгованість за кодом 4-50651.

Також згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума інфляційних витрат та сума 3% річних, нарахованих за кодом 4-50651 (гаряча вода), а саме 7 592,74 грн. та 2 367,50 грн. відповідно не підлягає до задоволення, оскільки безпідставним визнано суму основної заборгованості.

Перевіривши розрахунки суми інфляційних витрат та 3% річних, нарахованих за кодом 4-651 в сумі 14 370,32 грн. - інфляційні витрати та 4 635,39 грн. - 3% річних, та за кодом 4-50651 інфляційні витрати у сумі 5 583,14 грн. на заборгованість по стокам та 3% річних у сумі 1 645,99 грн. по стокам, судова колегія вважає їх арифметично правильними та такими, що відповідають вимогам ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, як вбачається, при розгляді справи у суді першої інстанції відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності щодо заявлених вимог позивачем.

У відповідності до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернуться до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і щодо додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Частина 3 та частина 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачають, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначається, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, порушене право або охоронюваний інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі сплавом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Так, вище апеляційним господарським судом було встановлено наявність основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 129 156,47 грн. по коду 4-651 та в сумі 50 152,62 грн. по коду 4-50651, а також заборгованості по нарахованим інфляційним витратам за кодом 4-651 в сумі 14 370,32 грн. та 3% річних в сумі 4 635,39 грн., за кодом 4-50651 інфляційні витрати у сумі 5 583,14 грн. та 3% річних у сумі 1 645,99 грн., яка нарахована позивачем за період з 01.01.2012р. по 30.06.2014р.

При цьому позовна заява про стягнення даної заборгованості подана позивачем до суду 17.04.2015р.

Таким чином, виходячи з положень законодавства про строки позовної давності, строк позовної давності за вимогам про стягнення заборгованості, яка виникла за період з 01.01.2012р. по 17.04.2015р., є пропущеним.

У зв'язку з цим, судова колегія відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині 13 397,66 грн. основного боргу за кодом 4-651, 1 744,43 грн. основного боргу за кодом 4-50651, 1 566,87 грн. інфляційних витрат та 936,56 грн. 3% річних, нарахованих на заборгованість за кодом 4-651, 199,68 інфляційних витрат та 115,96 грн. 3% річних, нарахованих на заборгованість за кодом 4-50651, у зв'язку з пропуском за цими вимогами строку позовної давності та з огляду на те, що відповідачем заявлено про її застосування на підставі ч. 3 та ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, і встановлено нормою ч. 1 ст. 33 ГПК України. Розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 2 ст. 34 ГПК України містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування). Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

За таких обставин, виходячи з наведеного вище, судова колегія апеляційного господарського суду задовольняє позовні вимоги частково, стягуючи з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 115 758,81 грн. за кодом 4-651, суму основного боргу в розмірі 48 408,19 грн. за кодом 4-50651, суму інфляційних витрата та суму 3% річних, нарахованих на заборгованість за кодом 4-651 у розмірі 12 803,45 грн. та 3 698,83 грн., відповідно, та суму інфляційних витрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість за кодом 4-50651 у розмірі 5 383,46 грн. та 1 530,03 грн., відповідно. Всього основний борг в сумі 164 167,00 грн., інфляційні витрати в сумі 18 186,91 грн., 3% річних в сумі 5 228,86 грн.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2015р. у справі №910/9953/15 скасувати частково.

3. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити частково.

4. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Поліграфіст» (02098, м. Київ, вул. Ю. Шумського, 6, код ЄДРПОУ 23699936) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) 164 167,00 (сто шістдесят чотири тисячі сто шістдесят сім грн. 00 коп.) грн. основної заборгованості, 18 186,91 (вісімнадцять тисяч сто вісімдесят шість грн. 91 коп.) інфляційних витрат, 5 228,86 (п'ять тисяч двісті двадцять вісім грн. 86 коп.) 3% річних.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Поліграфіст» (02098, м. Київ, вул. Ю. Шумського, 6, код ЄДРПОУ 23699936) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) 3 751,66 (три тисячі сімсот п'ятдесят одна 66 коп.) грн.

7. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Поліграфіст» (02098, м. Київ, вул. Ю. Шумського, 6, код ЄДРПОУ 23699936) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) 3 751,66 (три тисячі сімсот п'ятдесят одна 66 коп.) грн. судового збору за розгляд справи Господарським судом міста Києва, 553,22 (п'ятсот п'ятдесят три грн. 22 коп.) грн. судового збору за розгляд справи Київським апеляційним господарським судом.

8. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

9. Справу №910/9953/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Е.О. Шевченко

Судді В.О. Зеленін

О.Ф. Синиця