Рішення

від 07.10.2015 по справі 910/19386/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2015Справа №910/19386/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алінвест"

до Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач"

про визнання договору поруки припиненим

суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Порошин О.С. - представник за довіреністю від 14.02.2015; від відповідача від третьої особине з'явились не з'явились

В судовому засіданні 07.10.15 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алінвест" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «ВТБ БАНК» про визнання договору поруки припиненим. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами було укладено договір поруки від 24.07.2008 № 03.68/08-ДПЗ, відповідно до якого позивач поручився перед відповідачем як кредитором за виконання ТОВ «Імпортторгпостач » як боржником свого обов`язку за кредитним договором від 24.07.2008 № 03.63-98/08-СК.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на факт збільшення додатковою угодою від 12.11.08 № 1 до кредитного договору від 24.07.2008 № 03.63-98/08-СК розміру процентної ставки за користування кредитом, що фактично є збільшенням обсягу відповідальності позивача як поручителя за договором поруки. Посилаючись на положення ч. 1ст. 559 Цивільного кодексу України , відповідно до якої порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, позивач заявив вимогу про визнання поруки припиненою.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.07.2015 порушено провадження у справі № 910/19386/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 19.08.2015.

Даною ухвалою, на підставі ст. 27 ГПК України, суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач".

У судове засідання, призначене на 19.08.2015, з'явились представники позивача та третьої особи. Представник позивача на виконання вимог ухвали суду подав через канцелярію суду документи, що були долучені до матеріалів справи.

У зв'язку неявкою представника відповідача, неподанням витребуваних судом доказів, суд керуючись ст. 77 ГПК України відклав розгляд справи на 23.09.2015.

У судове засідання, призначене на 23.09.2015, з'явився представник позивача, який заявив усне клопотання про відкладення розгляду для можливості надання додаткових доказів по справі та подав письмове клопотання про продовження строку розгляду спору.

Відповідач та третя особа в судове засідання 23.09.2015 явку уповноважених представників не забезпечили, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляли, хоча про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 23.09.15 було задоволено клопотання позивача, продовжено строк вирішення спору, розгляд справи відкладено на 07.10.15.

02.10.15 через загальний відділ діловодства суду позивач надав доповнення до позовної заяви, в яких виклав додаткове правове обґрунтування своєю правової позиції. Вказане доповнення було залучено судом до матеріалів справи, а також клопотання про витребування доказів.

В судове засідання 07.10.15 з'явився представник позивача, який подав письмову заяву про уточнення позовних вимог, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Відповідач та третя особа не забезпечили явку повноважних представників в судове засідання, про причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п. 3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 07.10.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

24.07.2008 між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі - відповідач, Банк, Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач" (далі - третя особа, позичальник), на підставі Генеральної угоди № 98/08 від 21.03.2008, укладено Кредитний договір № 03.63-98/08-СК (далі - Кредитний договір), із подальшими змінами та доповненнями.

Згідно з п. 1.1. Кредитного договору, Банк надає Позичальнику в користування грошові кошти в сумі 100000 дол. США, зі строком користування по 24.07.2015, з платою за користування кредитом в розмірі 16% річних.

Пунктом 1.1. Додаткової угоди № 1 від 12.11.2008 до Кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються Банком за процентною ставкою у розмірі 17% річних.

Вказані обставини були встановлені судом внаслідок дослідження копій кредитного договору № 03.63-98/08-СК та Додаткової угоди № 1 від 12.11.2008 до нього, що містяться в матеріалах справи № 910/194/15-г за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алінвест", за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпортторгпостач", про стягнення 583 279,29 грн., та є належної якості.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 24.07.2013 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алінвест" (далі - позивач, Поручитель) укладено Договір поруки № 03.68/08-ДПЗ (далі - Договір поруки), відповідно до умов якого Поручитель зобов'язався перед Кредитором за виконання Позичальником зобов'язань по Кредитному договору.

Відповідно до п.п. 1.3-1.4 Договору поруки, сторони встановлюють, що зобов'язання Поручителя перед Банком є безумовними для їх виконання і дотримання ніяких інших умов, крім передбачених Договором поруки та Кредитним договором, не потребується. Поручитель зобов'язується самостійно контролювати дотримання та своєчасне виконання Боржником своїх зобов'язань перед Банком.

Пунктами 2.1-2.2 Договору поруки визначено, що у випадку невиконання Боржником взятих на себе зобов'язань по Кредитному договору, Поручитель і Боржник несуть солідарну відповідальність перед Банком у повному обсязі боргових зобов'язань Боржника по Кредитному договору, включаючи повернення суми кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісійної винагороди, неустойки (пені, штрафу) та відшкодування збитків, пов'язаних з неналежним виконанням зобов'язань Боржником. Якщо до Поручителя надійде вимога Банку про погашення суми заборгованості по Кредитному договору, але Поручитель її не виконає, то Банк має право звернути стягнення на майно Поручителя згідно норм чинного законодавства.

Згідно з п. 2.6 Договору поруки, Поручитель приймає на себе зобов'язання, у випадку невиконання Боржником зобов'язань за Кредитним договором, здійснити виконання боргових зобов'язань в обсязі, заявленому Банком в письмовій вимозі, протягом 5-ти банківських днів з дати направлення відповідної письмової вимоги Банку. Таке виконання здійснюється Поручителем шляхом перерахування відповідної суми на рахунок, зазначений Банком.

Відтак, внаслідок внесених додатковою угодою № 1 від 12.11.2008р. змін до Кредитного договору, збільшено розмір процентної ставки з 16 % до 17 % річних. З огляду на вищевикладене, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати поруку за Договором поруки № 03.68/08-ДПЗ від 24.07.2008р. припиненою на підставі ч.1 ст. 559 Цивільного кодексу України , оскільки відбулись зміни умов зобов'язання без згоди позивача, внаслідок чого збільшилась його відповідальність за спірним Договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звернутись до господарського суду за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України ).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, а за п. 7 ч. 2 цієї статті - припинення правовідношення.

За положеннями ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до змісту ст. ст. 559 , 598 ЦК України , припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Термін «порука», застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України , використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Таким чином, за положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України , припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Викладене вище узгоджується з позицією, викладеною Верховним Суд України у постановах від 21.05.2012 у справі № 6-69 цс11 та від 21.05.2012 у справі № 6-88 цс11, застосування яких є обов'язковим для господарського суду відповідно до ст. 111-28 ГПК України .

Статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України ).

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Із положень статті 554 Цивільного кодексу України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 Цивільного кодексу України ).

Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 598 ЦК України , зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з п.4.1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зміна умов зобов'язання, забезпеченого порукою, без згоди поручителя може припинити поруку лише у випадку, коли зазначене призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя за забезпеченим порукою зобов'язанням.

Збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни забезпеченого порукою зобов'язання суди повинні розуміти як: підвищення розміру процентів або встановлення нових умов щодо порядку зміни розміру процентної ставки, що призведе до її збільшення; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти; установлення або збільшення розміру неустойки; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним тощо.

Господарські суди мають враховувати, що згода поручителя надається в порядку та у спосіб, який передбачений договором поруки. Якщо договором поруки передбачено зміну його умов за письмової згоди сторін, то у такому разі саме лише повідомлення кредитором або боржником поручителя про зміну умов договору не є доказом надання поручителем згоди.

У разі якщо поручитель під час укладення договору поруки погодив встановлення у майбутньому розміру процентної ставки за кредитним договором на підставі додаткових договорів, то таке встановлення процентної ставки за додатковими договорами не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя і не може бути підставою для припинення договору поруки згідно із статтею 559 ЦК України .

Матеріалами справи підтверджується, що внесення змін до Кредитного договору № 03.63-98/08-СК від 24.07.08 призвели до збільшення обсягу відповідальності позивача. Так, збільшення відповідальності позивача внаслідок зміни основного зобов'язання виникло, зокрема, у зв'язку з встановленням нової збільшеної процентної ставки за Кредитним договором.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази погодження позивачем під час укладення Договору поруки встановлення у майбутньому розміру процентної ставки за Кредитним договором на підставі додаткових договорів, а за умовами договору поруки не передбачено можливості зміни розміру процентів.

Аналогічні висновки по застосуванню положень закону містяться у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2014 року (справа 916/101/14), які згідно ч. 2 ст. 82 ГПК України є обов'язкові до врахування судом при прийнятті рішення у справі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, на які він посилається у позові, та відповідачем не спростовані, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати припиненою з 12.11.2008 р. поруку, що виникла на підставі Договору поруки № 03.68/08-ДПЗ від 24.07.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алінвест" та Публічним акціонерним товариством «ВТБ БАНК».

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ВТБ БАНК» (01004, м. Київ, бульв. Т.Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алінвест» (02068, м. Київ, вул. Драгоманова, буд. 17, кв. 115; ідентифікаційний код 32376593) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.10.2015 р.

Суддя Пукшин Л.Г.