Постанова

від 05.10.2015 по справі 910/12399/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2015 р. Справа№ 910/12399/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

від позивача: Марченко А.І.;

від відповідача: Никипорець І.Ф.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання

"Південно-Західна залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 29.07.2015р.

у справі №910/12399/15 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізний кулак"

до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-

Західна залізниця"

про стягнення 250 321,41 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізний кулак" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - відповідач) заборгованості за договором про надання послуг №ПЗ/Т-1556/НЮ від 01.01.2015р. у загальному розмірі 250 321,41 грн. (з них: 246 912,00 грн. - основний борг, 3 247,06 грн. - пеня, 162,35 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати вартості наданих позивачем послуг.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість позовних вимог належними доказами. При цьому відповідач наголошував на тому, що позивач не надав відповідачу рахунок-фактуру, який є підставою для проведення розрахунків згідно п.4.1 укладеного між сторонами договору. Окрім того, відповідач наголошував на своєму скрутному матеріальному становищі і великому розмірі санкцій, заявлених до стягнення позивачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/12399/15 від 29.07.2015р. позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 246 912,00 грн. заборгованості, 3 247,06 грн. пені, 162,35 грн. 3% річних та 5 006,43 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/12399/15 від 29.07.2015р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися відповідачем під час розгляду справи місцевим господарським судом. Однак, зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- судом не було встановлено дату початку виконання зобов'язань щодо оплати послуг відповідачем та дату прострочення зобов'язання, що є підставою для нарахування штрафних санкцій;

- оскільки строк оплати товару не настав, позов задоволенню не підлягає.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Гаврилюк О.М., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.10.2015р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.10.2015р.

В судовому засіданні 05.10.2015р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/12399/15 від 29.07.2015р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 05.10.2015р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 05.10.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.01.2015р. між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, було укладено договір №ПЗ/Т-1556/НЮ (далі - договір) (том справи - 1, аркуші справи - 9-13).

Відповідно до умов Договору (п.п.1.1) замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання забезпечити цілодобову охорону території та об'єктів локомотивного депо Коростень, відповідно до Інструкції про порядок організації, забезпечення та здійснення охорони території та об'єктів локомотивного депо Коростень (додаток №2), яка є невід'ємною частиною договору, при цьому замовник зобов'язується своєчасно сплачувати вартість послуг виконавця згідно умов цього договору.

Ціна Договору визначена в розділі 3, згідно з п.п.3.2, 3.3 якого всього за Договором підлягають сплаті у місяць 246 912,00 грн. Загальна ціна Договору складає 385 677,00 грн. без ПДВ.

Порядок здійснення оплати вартості наданих позивачем послуг погоджений сторонами в розділі 4 Договору, згідно з п.4.1 якого визначена в п.3.2 Договору сума сплачується на поточний рахунок виконавця щомісячно по факту надання виконавцем послуг з охорони протягом 20-ти банківських днів після надання виконавцем рахунку-фактури для оплати, що складається на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до п.6.4 Договору у разі прострочення розрахунків за надані виконавцем послуги, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору він надав, а відповідач прийняв послуги на суму 246 912,00 грн. Однак вартість наданих послуг відповідачем оплачена не була.

Позивач надіслав відповідачу вимогу вих.№11/3К-96 від 22.04.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 16-17), в якій просив оплатити борг, але звернення позивача було залишене відповідачем без належного реагування.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку погасити заборгованість, окрім вимог про стягнення з відповідача основного боргу, позивач просив стягнути 3 247,06 грн. пені та 162,35 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив повністю, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором (ст. ст. 901, 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги, про що сторонами було складено та підписано відповідний акт №101 від 31.03.2015р. на суму 246 912,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 15).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав про те, що 31.03.2015р. виставив відповідачу до сплати рахунок-фактури, але у погоджені сторонами порядку і строки відповідач не розрахувався з позивачем.

Факт надання послуг відповідачем не заперечується. Жодних зауважень щодо якості і об'єму послуг та/або строків їх надання від відповідача не надходило. Доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою вих.№11/3К-96 від 22.04.2015 про оплату суми заборгованості.

27.05.2015р. позивач повторно направив на адресу відповідача рахунок на оплату послуг №101 від 31.03.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 68).

Однак на час звернення позивача з позовом до суду та на час винесення оскаржуваного рішення у даній справі заборгованість відповідачем не була погашена.

В своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що позивач не надав відповідачу рахунок-фактуру, який є передумовою для проведення оплати, а місцевим господарським судом не було встановлено дату початку виконання зобов'язань щодо оплати послуг відповідачем та дату прострочення зобов'язання.

З цього приводу судом було встановлено наступне.

Як уже зазначалося вище, умовами п.4.1 Договору передбачено, що визначена в п.3.2 цього договору сума сплачується на поточний рахунок виконавця щомісячно по факту надання виконавцем послуг з охорони протягом 20-ти банківських днів після надання виконавцем рахунку-фактури для оплати, що складається на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Дійсно, в матеріалах справи відсутні докази виставлення позивачем рахунку-фактури відповідачу саме 31.03.2015р.

Водночас, як вірно зазначав у своєму рішенні місцевий господарський суд, відсутність доказів виставлення позивачем рахунку-фактури саме 31.03.2015р. не звільняє відповідача від обов'язку оплатити надані за Договором послуги, оскільки за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Платіжні реквізити сторін наведені в самому Договорі.

В ст. 212 Цивільного кодексу України передбачено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Згідно з приписами ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного суду України у справі №37/405 від 29.09.2009р.).

До того ж, як уже зазначалося вище, позивач повторно направив на адресу відповідача рахунок-фактури, але останній оплачений не був.

Вимога позивача вих.№11/3К-96 від 22.04.2015р. також була залишена відповідачем без реагування.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про погашення відповідачем 246 912,00 грн. заборгованості перед позивачем ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Зважаючи на викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що позовна вимога про стягнення 246 912,00 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Відповідно до п.6.4 Договору у разі прострочення розрахунків за надані виконавцем послуги, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Окрім того, в ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем за Договором, нарахування пені та 3% річних є обґрунтованим.

За розрахунком колегії суддів, який збігається з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача підлягає стягненню 3 247,06 грн. пені та 162,35 грн. 3% річних, нарахованих за період з 05.05.2015р. по 12.05.2015р.

Відносно посилання відповідача на неспіврозмірні санкції, нараховані позивачем до стягнення, необхідно зазначити наступне.

Згідно з ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

З вищенаведених правових норм випливає, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічна правова позиція викладена в п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Таким чином, зменшення розміру неустойки є правом, а не суду, а не обов'язком суду, яке реалізується ним з огляду на певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість. Натомість, як вірно зазначив місцевий господарський суд в своєму рішенні, відповідачем не наведено обставин, які б слугували передумовою для зменшення розміру неустойки. Посилання на неспіврозмірність заявлених до стягнення штрафних санкцій також є безпідставним, оскільки нарахована позивачем сума пені у відсотковому співвідношенні становить лише 01,32% від суми основного боргу.

За таких обставин, правові підстави для зменшення пені у суду відсутні. Оскільки 3% річних не є штрафною санкцією, питання про їх зменшення судом не розглядалося.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/12399/15 від 29.07.2015р. прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 83, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/12399/15 від 29.07.2015р. - без змін.

2. Матеріали справи №910/12399/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді М.М. Новіков

А.І. Мартюк