Постанова

від 01.07.2015 по справі 814/795/15

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.07.2015 р. № 814/795/15

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Лебедєва Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Южная Логистическая Компания" до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєві ГУ Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.03.2015 року №0001792202,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Южная Логистическая Компания" до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєві ГУ Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.03.2015 року №0001792202. Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що ТОВ «Южная Логистическая Компания» отримала акт про результати документальної невиїзної перевірки № 112/14-03-22- 02/38841357 від 16.02.2015 р. На підставі зазначеного акту податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 02.03.2015 р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 199756,00 грн. за основним платежем та застосовано штрафних санкцій на суму 49939,00 грн.

На думку позивача, співробітниками податкової інспекції податкове повідомлення-рішення та ОСОБА_1 перевірки складено шляхом наведення невірних даних, що ґрунтуються на порушеннях, що і стало підставою для звернення до суду за захистом порушеного права.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначив про те, що позивачем на час проведення перевірки не було надано доказів реального здійснення господарських операцій з контрагентами - постачальниками, не підтверджено зв'язок понесених на користь позивача витрат з його господарською діяльністю. На підставі того, що позивач неправомірно задіяв при обчисленні податку на додану вартість витрати по взаємовідносинам з контрагентами, а тому податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_1 від 02.03.2015 року є правомірним, та таким, що відповідає нормам діючого законодавства (а.с.137-138 том І). Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі, заявив клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, посилаючись на обґрунтування, викладені у запереченнях до позовної заяви, а також, зважаючи на надані до суду докази, проти клопотання позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження не заперечував. На підставі пункту 10 частини 1 статті 3, частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути адміністративний позов в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами. Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Товариство з обмеженою відповідальністю "Южная Логистическая Компания" зареєстроване як юридична особа 16.08.2013 року, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с.35-38 том І).

Судом встановлено, товариство з обмеженою відповідальністю "Южная Логистическая Компания" взято на облік в контролюючому органі з 19.08.2013 року за №140313132162, станом на 16.02.2015 року перебував на обліку в державній податковій інспекції у Центральному районі м. Миколаєві ГУ Міндоходів у Миколаївській області. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 03.02.2015 №97, повідомлення від 04.02.2015 №60/14-03-22-02 та на виконання статті 20, статті 75, п.п.78.1.1 п.78,1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-УІ із змінами і доповненнями, головним державним ревізором - інспектором відділу податкового аудиту окремих платників управління податкового аудиту, інспектором податкової та митної справи II рангу, ОСОБА_2 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ЮЛК" (код ЄДРПОУ 38841357) з податку на додану вартість в частині здійснення взаємовідносин з платником податків контрагентом-постачальником ТОВ "ДИСТРИБУЦІЯ-ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 36263797) за період липень 2014 року та контрагентами-покупцями. За результатами вищевказаної перевірки податковим органом складено акт від 16.02.2015 № 112/14-03-22-02/38841357 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "ЮЛК" (код ЄДРПОУ 38841357) з податку на додану вартість в частині здійснення взаємовідносин з платником податків контрагентом - постачальником ТОВ "ДИСТРИБУЦІЯ- ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 36263797) за період липень 2014 року та контрагентами-покупцями» (а.с.10-25 том І), яким встановлено наступні порушення: п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, внаслідок чого підприємством ТОВ «ЮЛК» занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 199 756,00 грн. за період липень 2014 року (а.с.25 том І). На підставі вищевказаного акту перевірки від 16.02.2015 № 112/14-03-22-02/38841357, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 02.03.2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 199756,00 грн. за основним платежем та застосовано штрафних санкцій на суму 49939,00 грн. (а.с.8 том І). Не погодившись із податковим повідомленням-рішенням від 02.03.2015 року № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 199756,00 грн. за основним платежем та застосовано штрафних санкцій на суму 49939,00 грн., позивач оскаржив його в судовому порядку. Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

Спірне податкове повідомлення-рішення базується на викладених в акті перевірки висновках відповідача про те, що підприємством ТОВ «ЮЛК» (код ЄДРПОУ 38841357) на порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-УІ із змінами і доповненнями включено до податкового кредиту загальну суму ПДВ в розмірі 199 756,37 грн. за період липень 2014 року по операціях з придбання товарів у контрагента - постачальника ТОВ "ДИСТРИБУЦІЯ-ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 36263797), використання яких у межах господарської діяльності підприємством не доведено та встановлено їх безтоварність.

Вказані висновки відповідача в акті перевірки обґрунтовані неможливістю підтвердження реальності здійснення господарських операцій ТОВ «ЮЛК» з контрагентом-постачальником ТОВ «Дистрибуція-Центр».

Як вбачається з акту перевірки, до перевірки надані товарно-транспортні накладні, оформлені не належним чином, оскільки вони не містять всіх необхідних реквізитів: відсутній номер посвідчення водія, що не дає можливості його ідентифікувати; не зазначено авто підприємство.

ТОВ «ЮЛК» до перевірки не було надано довіреності (журнал обліку довіреностей) на отримання та передачу товарно-матеріальних цінностей при придбанні товару.

Крім того, позивачем не доведено подальшої реалізації придбаного товару або його використання у власній господарській діяльності.

Суд не погоджується з вказаними висновками акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, та досліджуючи фактичність проведених господарських операцій між позивачем та ТОВ «Дистрибуція-Центр», їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суд зазначає, що правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України від 16.07.1999р. № 996-XIV В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» (зі змінами і доповненнями) (далі - Закон про бухгалтерський облік).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Порядок формування податкового кредиту з 01.01.2011 року визначений ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України).

Відповідно до п.п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п.201.6 ст.201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст.201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Водночас, суд зазначає, що нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ТОВ «ЮЛК» , основним видом діяльності позивача за КВЕД є діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.

Судом встановлено, що між ТОВ "ЮЖНАЯ ЛОГИСТИЧЕСКАЯ КОМПАНИЯ" та ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР» укладено дистриб'юторський договір від 14.03.2014 № 27, згідно якого ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР», в особі директора ОСОБА_3, що діє на підставі статуту, загальна система оподаткування, з одного боку, та ТОВ "ЮЖНАЯ ЛОГИСТИЧЕСКАЯ КОМПАНИЯ", загальна система оподаткування, надалі «Дистрибютор», в особі директора ОСОБА_1, що діє на підставі Статуту, з іншого боку, у подальшому разом - Сторони, уклали даний договір, надалі - Договір, про наступне: Продавець на умовах, передбачених даним Договором, поставляє Продукцію Дистрибютору в асортименті, кількості і за цінами, вказаними у накладних, які свідчать про прийом - передачу Продукції і є його невід'ємною частиною, а Дистрибютор здійснює продаж Продукції та оплату отриманої Продукції на умовах, визначених у даному Договорі.

У відповідності до п. 4.8 Договору Представник Дистрибютора після прийняття Продукції повинен передати представнику Продавця видаткову накладну та довіреність на отримання матеріальних цінностей на уповноважену особу, яка прийняла Продукцію (у разі самовивозу). В разі неможливості надати оригінал видаткової накладної та довіреність на отримання матеріальних цінностей, відсканована видаткова накладна та відсканована довіреність не пізніше 24 годин з моменту отримання Продукції надсилається Продавцю по електронній пошті цінним листом з повідомленим або передається кур'єром (послуги кур'єра оплачує Дистрибютор) з повідомленням на поштову адресу Продавця. Обов'язок щодо передання первинних документів на Продукцію Продавця покладається на Дистрибютора.

Згідно п. п. 7.1, 7.3, 7.6 Договору Продавець приймає замовлення на поставку Продукції від Дистрибютора тільки через систему ЕDІ ІRF або на офіційному бланку за підписом уповноваженої особи (обов'язкове зазначення посади, ПІБ) з печаткою.

Продавець може приймати до виконання Замовлення, надане Дистрибютором у відсканованому вигляді електронною поштою з наступним наданням замовлення продавцю в паперовому вигляді.

Прийняття продукції по кількості і зовнішньому вигляду здійснюється: на складі Дистрибютора, якщо поставка здійснюється продавцем; на складі продавця, якщо Дистрибютор забирає продукцію на умові само вивозу.

Передача товару від ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР» до ТОВ "ЮЖНАЯ ЛОГИСТИЧЕСКАЯ КОМПАНИЯ" згідно вищевказаного договору підтверджується податковими та видатковими накладними, які були виписані на адресу позивача ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР» за період липень 2014 року, що містяться в матеріалах справи.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі. ТОВ «ЮЛК» надано копії платіжних доручень, відповідно яких перераховано ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР» грошові кошти на загальну суму 1589672,4 грн., в т.ч. ПДВ 264945,4 грн.

ТОВ "ЮЖНАЯ ЛОГИСТИЧЕСКАЯ КОМПАНИЯ" надані до суду товарна - транспортні накладні щодо транспортування ТМЦ у липні 2014 року придбаних у ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР», а саме: замовник - ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ-ЦЕНТР»; Вантажоодержувач - ТОВ "ЮЖНАЯ ЛОГИСТИЧЕСКАЯ КОМПАНИЯ"; Вантажовідправник - ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР» м. Вишневе, вул. Київська,8,08132; Пункт навантаження - Дніпропетровська обл. м. Новомосковськ вул. Тургенєва 11.

Слід зазначити, що відповідно до листа Міністерства доходів і зборів України від 19.09.2013р. №11569/6/99-99-22-01-03-15/1128 транспортною документацією підтверджуються операції по наданню послуг по перевезенню вантажів, а не факт придбання товару. При наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання в господарській діяльності, непред'явлення такого документу як товарно-транспортна накладна не може бути єдиною підставою для невизнання витрат по придбанню товарно-матеріальних цінностей. Підставою для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації, заяви зі скаргою на постачальника, поданої у відповідності з пунктом 201.10 статті 201 Кодексу, бухгалтерської довідки, складеної у відповідності з пунктом 198,5 статті 198 Кодексу, або інших документів, передбачених пунктом 201.11 статті 201 Кодексу. Товарно-транспортна накладна не міститься в переліку документів, що визначають право на формування податкового кредиту.

Вищезазначене узгоджується з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року №207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні".

В свою чергу, посилання представника відповідача на те, що товарно-транспортні накладні, оформлені не належним чином, оскільки вони не містять всіх необхідних реквізитів, не може свідчити про відсутність господарської операції, враховуючи належне документальне підтвердження позивачем здійсненої господарської операції із його контрагентом.

На обґрунтування фактичності господарських операцій з ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР» представником позивача були надані та досліджені судом наступні первинні документи: дистриб'юторський договір від 14.03.2014 № 27, податкові та видаткові накладні, реєстр виданих та отриманих накладних за липень 2014 року, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, акт звірки позивача з ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР» від 31.07.2014 року, відомості оприбуткованих товарів від ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР» та реалізованих товарів, реєстр виданих довіреностей на отримання ТМЦ; штатний розклад, договори оренди приміщень, документи на підтвердження наявності філії у м. Херсон, яка також отримувала товар від ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР», а також документи, що підтверджують подальше використання придбаного у ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР» товару в господарській діяльності позивача, а саме: договори поставки, накладні, товаро - транспортні накладні, банківські виписки, договір оперативної оренди транспортного засобу №1 від 01.02.2014 року.

Як вбачається із наданих представником позивача до суду первинних документів по господарським операціям із ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР», зазначені документи містять всі необхідні реквізити, передбачені ч.2 ст.9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, а відтак, у своєму взаємозв'язку є належними первинними документами, що підтверджують фактичність проведених господарських операцій між позивачем та ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР».

Певні зауваження з боку відповідача до окремих первинних документів, наданих позивачем, судом не приймаються, оскільки у своєї сукупності ці документи підтверджують фактичність проведених господарських операцій між позивачем та ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР».

Разом з тим, надані до суду та наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, виписаних ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР», які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, дають право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту та є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Судом встановлено, що вказані податкові накладні, належним чином оформлені, були отримані позивачем від його контрагента відповідно до укладеної угоди, копії яких наявні в матеріалах справи.

Позивач, і його контрагент ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР» на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Вказана обставина також не заперечувалася відповідачем.

Суми податку на додану вартість відповідно до вказаних вище податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту з ПДВ, що підтверджується податковими деклараціями з податку на додану вартість за вказаний період.

Водночас, суд зазначає, що нормами податкового законодавства визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Разом з цим, єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідна податкова накладна у позивача на час перевірки була наявна.

Стосовно посилання відповідача на акт ДПІ у Києво - Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області від 08.12.2014 року «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами покупцями та контрагентами постачальниками за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, яким встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР», у порядку, передбаченому діючим законодавством України по зазначеним операціям по взаємовідносинам з ТОВ « Південний РКК» на загальну суму ПДВ - 1 120 528,30 грн. та подальшої реалізації товарів до контрагентів покупців», слід зазначити наступне.

Суд звертає увагу на те, що вищезазначений акт складено за результатами невиїзної перевірки ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР», яка об'єктивно унеможливлює дослідження питання поставки, так як проводячи невиїзну перевірку, податковий інспектор обмежений дослідженням тільки документів, які в будь-якому випадку є тільки опосередкованими доказами.

Оскільки позивач має договірні відносини із ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР», порушення контрагентами останнього податкового законодавства може мати наслідком визначення податкових зобов'язань виключно учасникам цих правовідносин, адже протилежний висновок фактично означатиме, що позивач повинен нести відповідальність за дії платників податків, з якими він не має правовідносин і визначати свої податкові зобов'язання з огляду на висновки податкового органу щодо інших підприємств, які не є стороною договору, що суперечить принципу індивідуальної відповідальності, який закріплений ст. 61 ч. 2 Конституції України.

Крім того, статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, при вирішенні справи, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи, визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини, є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб, при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року («Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит, є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час, коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ», стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також, обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду). У разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

При цьому, відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Жодна норма Податкового кодексу України, жоден законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Окрім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Слід зазначити, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, надані позивачем та його контрагентом, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Підстав для висновку про те, що позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в межах виконання угод, які суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемними, судом не встановлено.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд приходить до висновку, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Таким чином, з досліджених судом доказів встановлено рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та зв'язок між фактом придбання позивачем товару, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку.

Виходячи з викладеного вбачається, що фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР».

А відтак, з огляду на зазначені вище норми законодавства та встановлені обставини, суд вважає, що позивачем підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинним документами, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, право врахувати при визначенні оподатковуваного прибутку витрати в сумі, що дорівнює вартості придбаного у ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ - ЦЕНТР» товару, а також підтверджено правомірність віднесення до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 199 756,37 грн. за період липень 2014 року.

Отже, враховуючи те, що позивачем цілком правомірно віднесено суму до складу податкового кредиту, а також порушень законодавства, що регулює вказані питання судом не встановлено, суд приходить до висновку, що зменшення позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням розміру суми податку на додану вартість здійснено безпідставно та неправомірно, у зв'язку із чим оскаржуване податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню, як таке, що прийнято неправомірно.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення щодо зменшення розміру суми податку на додану вартість.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення від 02.03.2015 року №0001792202 є протиправними та підлягає скасуванню, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2,7,8,9,14,70,71,72,79,86,94,158-163,167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Южная Логистическая Компания" до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєві ГУ Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.03.2015 року №0001792202- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєві ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 02.03.2015 року №0001792202.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Южная Логистическая Компания" судовий збір в сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок) сплачений ТОВ "Южная Логистическая Компания"" за платіжним дорученням від 10.03.2015 року №744.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївській окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст.186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя Г.В. Лебедєва