Ухвала

від 06.10.2015 по справі 809/1835/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року Справа № 876/858/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (правонаступник Долинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Івано-Франківській області) на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі за позовом Приватного підприємства «Брати КІП» до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2013 року Приватне підприємство «Брати КІП» (далі - ПП) звернулося до суду з позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (правонаступник Долинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області; далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 22.11.2012 №№0000800220, 0000810220. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат (витрат) та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами-продавцями Товариством з обмеженою відповідальністю «Вектра-Дон» (далі - ТОВ), Приватним підприємством «Львівресурс» (далі - ПП-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Вествудсервіс» (далі - ТОВ-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Косівське ремонтно-будівельне управління-5» (далі - ТОВ-2), фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП) та Приватним підприємством «Симетрія» (далі - ПП-2), у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі №809/1835/13-а позов задоволено повністю.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що до перевірки позивачем не було надано первинних документів по взаємовідносинах із вказаними контрагентами, такі у встановленому порядку не були відновлені, а до матеріалів справи долучено лише деякі документи, які суд не міг брати до уваги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.

ПП зареєстровано Болехівською міською радою Івано-Франківської області 01.12.2008, взято на податковий облік у відповідача 02.12.2008, 13.07.2009 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основними видами його діяльності є діяльність у сфері інжинірингу, інші спеціалізовані будівельні роботи, будівництво мостів, шляхових естакад, тунелів та метрополітену (а.с.14-15 т.1).

Позивачем отримало відповідну ліцензію у Державній архітектурно-будівельній інспекції строком дії з 25.03.2011 по 25.03.2014 (а.с.15 т.1).

На підставі акта від 08.11.2012 №3642/220/35799355 (далі - Акт) документальної позапланової виїзної перевірки ПП з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ в частині податку на прибуток за період з 01.10.2010 по 31.12.2010 та в частині ПДВ за грудень 2010 року, ПП-1 в частині податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 31.03.2011 та в частині ПДВ за січень 2011 року, ТОВ-1 в частині податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 та в частині ПДВ за березень та квітень 2011 року, ТОВ-2 в частині податку на прибуток за період з 01.04.2011 по 30.06.2011 та в частині ПДВ за травень 2011 року, ФОП в частині податку на прибуток за період з 01.04.2011 по 30.09.2011 та в частині ПДВ за серпень 2011 року, ПП-2 в частині податку на прибуток за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 та в частині ПДВ за листопад 2011 року, філією Калуський Райавтодор ДП «Івано-Франківський облавтодор» в частині податку на прибуток за період з 01.10.2011 по 30.06.2012 та в частині ПДВ за грудень 2011 року, лютий, березень, червень 2012 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- ч.1 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704) - здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи на операції, що порушують публічний порядок і, відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам;

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.135.4 ст.135, п.137.1 ст.137, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 273004грн, в т.ч. за ІV квартал 2010 року в сумі 39234грн, за І-ІV квартали 2011 року - 30195грн, 108623грн, 39701грн та 55251грн відповідно;

- пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185, 187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК, в результаті чого занижено ПДВ у сумі 220974грн, в т.ч. за грудень 2010 року в сумі 20270грн, за січень-травень, серпень-вересень, листопад 2011 року - 19063грн, 2020грн, 2833грн, 27581грн, 45558грн, 24996грн, 26020грн та 52633грн відповідно та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 року в сумі 26546грн (а.с.13-498 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його вказаними контрагентами, зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

22.11.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято ППР:

№0000800220, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 282813грн (основний платіж 273004грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 9809грн);

№0000810220, яким збільшено грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 277867грн (основний платіж 220974грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 56893грн)(а.с.50-51 т.1).

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем валових витрат (витрат) та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в останніх товари та послуги використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність (фіктивність) господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

На підтвердження реальності, товарності господарських операцій між позивачем та його зазначеними контрагентами були надані відповідні первинні документи, які були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеними основними видами діяльності позивача.

Вони були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентами.

Судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів товари та послуги, використані ним у своїй господарській діяльності.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів (робіт, послуг) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Водночас, необхідно зазначити таке.

Представник позивача подав клопотання про закриття провадження у справі, у зв'язку з примиренням сторін внаслідок досягнення податкового компромісу щодо грошових зобов'язань (основний платіж) з податку на прибуток та ПДВ, визначеного оспорюваними ППР, у порядку визначеному підрозділом 9-2 розділу XX «Перехідні положення» ПК (далі - Підрозділ) та сплатою визначеного грошового зобов'язання (5 %) в розмірі 10178,75грн та 8839,40грн відповідно.

Представник відповідача також подав клопотання про закриття провадження у справі щодо частини позовних вимог, у зв'язку з примиренням сторін внаслідок досягнення податкового компромісу щодо грошових зобов'язань (основний платіж) з податку на прибуток та ПДВ, визначеного оспорюваними ППР, в сумі 380363грн.

В підтвердження досягнення сторонами податкового компромісу, апеляційному суду надані рішення щодо погодження застосування податкового компромісу від 26.03.2015 №7/09-05-22 (далі - Рішення) та платіжні доручення від 26.03.2015 №№18, 15 на суми 10178,75грн та 8839,40грн відповідно.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу», який набрав чинності 17.01.2015, передбачене право застосування сторонами процедури податкового компромісу, яке, зокрема, поширюється на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового оскарження (п.7 Підрозділу).

Відповідно до п.1 Підрозділу податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених ст.102 цього Кодексу.

Сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується (п.2 Підрозділу).

Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній п.2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим (п.7 Підрозділу).

Згідно з п.8 Підрозділу податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом. Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

Відтак, в справі наявне Рішення за результатами розгляду заяви позивача від 17.03.2015 №2 - про застосування податкового компромісу, щодо загальної суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ в розмірі 203575грн та 176788грн відповідно (штрафні санкції не застосовуються) по взаємовідносинах частково з ТОВ і ТОВ-1, та повністю з ТОВ-2, ФОП та ПП-2 та докази сплати платником податків узгодженого податкового (грошового)зобов'язання.

Разом з цим, з Рішення вбачається, що грошові зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ в розмірі 79238грн (основний платіж 69429грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 9809грн) та 49252,50грн(основний платіж 44186грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 5066,50грн) відповідно по взаємовідносинах частково з ТОВ і ТОВ-1, та повністю з ПП-1, вважаються і надалі неузгодженими.

Відповідно до п.11-2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС, підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до Підрозділу.

Також, частинами 3, 4 ст.51 цього ж Кодексу визначено, що сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі. Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

Подібно, частинами 1, 3 ст.113 КАС передбачено, що сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.157 КАС суд закриває провадження у справі якщо сторони досягли примирення.

При цьому ст.203 цього ж Кодексу визначає, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги те, що обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після ухвалення оскарженого судового рішення, часткове врегулювання сторонами спору на основі взаємних поступок, примирення сторін стосується їх прав та обов'язків і предмета позову, його умови не суперечать закону та не порушують чиїх-небудь права, свободи або інтереси, апеляційний суд вважає, що провадження у даній справі у визначеній частині позовних вимог підлягає закриттю.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 203, 205, 206, 254 КАС, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Визнати умови примирення сторін внаслідок досягнення податкового компромісу.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року в частині щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби від 22 листопада 2012року:

№0000800220 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 203575 гривень (основний платіж 203575 гривень);

№0000810220 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 228614,50 гривень (основний платіж 176788гривень; штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 51826,50 гривень) визнати нечинною, а провадження у справі в цій частині закрити.

В решті постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 12 жовтня 2015 року.