Ухвала

від 30.09.2015 по справі 815/6783/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 р. Справа № 815/6783/14

Категорія: 8.3.13 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача Гука В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2015 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИН» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

01.12.2014 року ліквідатор ТОВ «ВИН» звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002462204 від 25.11.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по сплаті земельного податку на загальну суму 10 018 грн., з яких 8014 грн. - за основним платежем та 2004 грн. - за штрафними (фінансовими ) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що викладені в акті перевірки висновки є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності і діючому законодавству, а відтак і прийняте відповідачем на підставі цих висновків податкове повідомлення-рішення №0002462204 від 25.11.2013 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13.01.2015 року адміністративний позов ТОВ «ВИН» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 25.11.2014 року №0002462204.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області 21.01.2015 р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.01.2015 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В листопаді 2014 року, працівниками ДПІ у Приморському районі м. Одеси, на підставі наказу від 03.11.2014р. №2476 та повідомлення від 03.11.2014р. №683/10/22-4, було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «ВИН» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати плати за землю (земельного податку ) за 2013 рік.

За результатами вказаної вище перевірки складено акт від 12.11.2014 року №6773/15-53-22-04/35405696, яким встановлено порушення ТОВ «ВИН» вимог п.п.270.1.1 п.270.1 ст.270, п.297.1 ст.297 ПК України, внаслідок чого, було занижено податкове зобов'язання по земельному податку у 2013 році у сумі 8014 грн., а саме: за період з 01.10.2013 року по 13.11.2013 року заниження у сумі 8014 грн. (т.б. за жовтень 2013 року - у сумі 5591 грн., за листопад 2013 року - у сумі 2423 грн. ).

На підставі вказаного акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ у Приморському районі м. Одеси було прийнято податкове повідомлення від 25.11.2014 року №0002462204, яким ТОВу «ВИН» було збільшено грошове зобов'язання за платежем земельний податок на загальну суму 10018 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 8014 грн., та за штрафними (фінансовими ) санкціями - у сумі 2004 грн.

Не погоджуюсь з зазначеними діями та рішенням податкового органу, позивач спочатку оскаржив їх в адміністративному порядку, а потім і до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з неправомірності спірного рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Так, як вбачається з матеріалів справи та спірного акту перевірки, рішенням Одеської міської ради від 28.12.2011р. №41-VI була введена в дію нова нормативна грошова оцінка землі. Згідно вказаного рішення міськради ТОВ «ВИН» отримало в Управлінні Держкомзему довідку про визначення нової грошової оцінки землі під забудовою від 01.12.2011р. №9592, яка склала 3680,32 грн. за 1 кв.м. та надало її копію до податкового органу.

Також, по справі встановлено, що 29.01.2013 року ТОВ «ВИН» подало податкову декларацію зі сплати земельного податку за 2013 рік №№572,573, згідно якої нараховано земельного податку за 2013 рік у загальній сумі 272343,68 грн.

В подальшому, маючи свідоцтво платника єдиного податку від 20.09.2013 року серії А №471351, ТОВ «ВИН» надало до відповідача уточнюючу податкову декларацію зі сплати за землю від 30.10.2013 року №9069024744 і №9069024745, в якій було зменшено податкове зобов'язання за період з 01.10.2013 року по 31.12.2013 року на суму 68085,89 грн.

Як зазначає відповідач в своєму акті перевірки, відповідно до п.п.297.1.4 п.297.1 ст.297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності. Крім того, відповідач вказує, що згідно наданих до перевірки документів та інформаційних баз податкового органу основним видом господарської діяльності ТОВ «ВИН» є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, а не земельних ділянок. Таким чином, перевіряючими робиться висновок, що платник єдиного податку, який має земельну ділянку в постійному користуванні або власності повинен сплачувати земельний податок на земельні ділянки під наданими в оренду будівлями, спорудами або їх частинами на загальних підставах, оскільки в даному випадку позивачем не використовується вказана земельна ділянка для провадження його господарської діяльності.

Також, на думку відповідача, відповідно до ст.796 ЦК України, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. На підставі цього, відповідач і зробив висновок акті перевірки, що надання в оренду суб'єктами підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування, окремих будівель або їх частин іншим суб'єктам господарювання призводить до зміни цільового використання земельної ділянки, на якій розміщенні зазначені об'єкти, та використанням земельної ділянки орендарем будівлі.

Разом з тим, уважно дослідивши матеріали справи та наявні докази, судами обох інстанцій встановлено, що згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 №502012, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «ВИН» зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради 03.10.2007 року №15561020000029413.

З 17.04.2014 року, відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ВИН» від 17.04.2014р. №17/04, підприємство знаходиться в стані припинення (ліквідації) за рішенням засновника, а ліквідатором є Чумаченко Т.І.

Судом 2-ї інстанції також встановлено, що відповідно до свідоцтва Серії А №471351 позивач з 01.10.2013 року є платником єдиного податку за ставкою 5%.

Як встановлено по справі, на підставі договору купівлі-продажу від 19.10.2007 року, зареєстрованому в Державному реєстрі правочинів 19.10.2007 року №2431557 та згідно з витягом про право власності на нерухоме майно від 23.10.2007 року №16374282, позивач є власником нежитлових будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 3047,2 кв.м., площа земельної ділянки (під будовами) становить 0,74 га.

До того ж, апеляційним судом встановлено, що на підставі договорів купівлі-продажу від 14.11.2013 року, зареєстрованих у реєстрі №3340,3344, вказані вище нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 3047,2 кв.м., площа земельної ділянки (під будовами) 0,74 га ), були передані у власність ЗАТ «Гарцинія».

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом господарської діяльності позивача за КВЕД 68.20 є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Так, по справі встановлено, що ТОВ «ВИН» (орендодавець), в межах здійснення своєї господарської діяльності, уклав з представництвом «ТОП ШІПІНГ ЕНД ТРЕЙДІНГ КО ЛТД» (орендар) договір оренди від 01.01.2011 року №010/09, відповідно до якого, орендодавець передає орендареві за плату на строк до 01.12.2013р. у користування (в якості офісного приміщення ) нежитлове приміщення у нерухомому майні для здійснення господарської діяльності, площею 43,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

01.01.2012 року ТОВ «ВИН» (орендодавець) укладено аналогічні договори, а саме:

- договір оренди №4 з гр.ОСОБА_4 (орендар), відповідно до якого орендодавець передає орендареві за плату на строк до 01.12.2013р. у користування нежитлове приміщення у нерухомому майні для здійснення господарської діяльності, площею 50,00 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1;

- договір оренди №001/12 з ФОП ОСОБА_5 (орендар), відповідно до умов якого, орендодавець передає орендареві за плату на строк до 01.12.2013р. у користування нежитлове приміщення у нерухомому майні для здійснення господарської діяльності, площею 236,8 кв.м та відкриту площадку пл.100 кв.м., що розташовані за адресою АДРЕСА_1;

- договір оренди №6 з гр.ОСОБА_6 (орендар), відповідно до якого орендодавець передає орендареві за плату на строк до 01.12.2013р. у користування нежитлове приміщення у нерухомому майні для користування пл.38 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_1;

- договір оренди №13 з гр.ОСОБА_2 (орендар), відповідно до якого орендодавець передає орендареві за плату на строк до 01.12.2013р. у користування нежитлове приміщення у нерухомому майні для користування пл.35 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_1;

- договір оренди №22 з гр.ОСОБА_7 (орендар), відповідно до якого орендодавець передає орендареві за плату на строк до 01.12.2013р. у користування нежитлове приміщення у нерухомому майні для здійснення господарської діяльності, пл.48 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_1.

Також, з матеріалів справи видно, що 01.05.2012 року ТОВ «ВИН» (орендодавець) уклало ще два договори оренди №2/5 з гр.ОСОБА_8 та №3/5 з гр.ОСОБА_9, відповідно до яких, орендодавець передає цим орендарям за плату на строк до 01.12.2013р. у користування нежитлові приміщення у нерухомому майні для користування пл.34 кв.м і 56 кв.м, що розташовані за адресою АДРЕСА_1.

01.06.2012 року ТОВ «ВИН» (орендодавець) укладено ще два договори оренди №2/6 з гр.ОСОБА_10 та №26 з гр.ОСОБА_11, відповідно до яких орендодавець передає вказаним орендарям за плату на певний на строк до 01.12.2013р. у користування нежитлові приміщення у нерухомому майні пл.49 кв.м і 60 кв.м, що розташовані за адресою АДРЕСА_1.

Таким чином, за вказаних обставин, судова колегія, як і суд 1- інстанції, критично оцінює вказані у спірному акті перевірки висновки відповідача, у зв'язку з чим, вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню оскаржуване податкове повідомлення-рішення, з огляду на наступне.

Так, статтею 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Порядок справляння плати за землю безпосередньо встановлено Податковим кодексом України.

Відповідно до вимог пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно п.269.1 ст.269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

А виходячи з положень ст.270 ПКУ, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Крім того, ст.271 ПК України визначено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У відповідності до приписів ст.285 ПК України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців ).

Зі змісту п.286.1 ст.286 ПК України видно, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

А згідно із п.286.5 ст.286 ПКУ, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст.58 цього Кодексу

Як передбачено п.287.1 ст.287 зазначеного Кодексу, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Разом з тим, зі змісту положень ст.ст.125,126 ЗК України вбачається, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При чому, право власності чи користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Поряд з цим, згідно з ч.ч.1,2 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

При цьому, приписами п.287.6 ст.287 ПК України визначено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таким чином, законодавством України встановлено особливий порядок визначення моменту, з якого виникає обов'язок сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані будівлі або споруди, що пов'язується з державною реєстрацією права власності на таку будівлю або споруду, а не з державною реєстрацією майнових прав на відповідну земельну ділянку.

Однак, одночасно необхідно вказати, що як слідує з вимог п.п.297.1.4 п.297.1 ст.297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності ж до п.п.14.1.97 п.14.1 ст.14 ПКУ, лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів ) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Так, судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основним видом господарської діяльності позивача згідно КВЕД - є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

До того ж, в матеріалах справи наявна довідка Управлінням Держкомзему щодо визначення нової грошової оцінки землі під забудовою від 01.12.2011 року №9592, п.4 якої передбачено, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель комерційного призначення, тобто з метою отримання прибутку.

Згідно із приписами ст.796 ЦК України, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

Отже, оскільки матеріалами справи доведено, що позивач, відповідно до КВЕД, займається, зокрема, передачею в оренду будівель (споруд, їх частин) власного чи орендованого нерухомого майна та використовує дане майно, передаючи його в оренду саме в своїй господарській діяльності з метою отримання прибутку, та враховуючи що позивач являється платником єдиного податку, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, в зв'язку із чим, законних підстав для нарахування та сплати ТОВ «ВИН» земельного податку за використання у господарській діяльності належної йому земельної ділянки не має.

Окрім того, необхідно зазначити і про помилковість висновку відповідача щодо надання в оренду суб'єктами підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування, окремих будівель або їх частин іншим суб'єктам господарювання призводить до зміни цільового використання земельної ділянки, на якій розміщенні зазначені об'єкти, та використанням земельної ділянки орендарем будівлі.

При цьому суд зазначає, що одним із основних принципів у Земельному кодексі України визначено принцип раціонального використання та охорони земель. Відтворюючи дієвість цього принципу, ЗК поділяє земельний фонд України, який становлять усі землі країни в межах її території, за особливим правовим режимом та основним цільовим призначенням на категорії.

Так, ст.19 ЗК України, закріплює такі категорії земель: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; а також землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії згідно із ч.1 ст.20 ЗКУ, здійснюється виключно на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Крім того, згідно із положеннями ст.20 ЗКУ, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок, та провадиться, зокрема, щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту - сільською, селищною, міською радою.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, наслідки порушення якого визначені у ст.21 ЗКУ.

Відповідно до загальних положень про договір найму (оренду), визначених Цивільним Кодексом України, зокрема, ст.773 ЦК України передбачено, що наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Таким чином, виходячи з системного аналізу наведених норм чинного законодавства, суд зазначає, що надання в оренду будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) та відповідно право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму, передбачає лише право користування зазначеними об'єктами, та не впливає на цільове призначення орендованої земельної ділянки.

Поряд з цим, на підтвердження обставин, викладених в акті перевірки, відповідачем, в порушення ч.2 ст.71 КАС України та п.6 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (затв. наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 ), не надано до суду будь-яких доказів, які б підтверджували встановлені ним обставини, тоді як сам по собі акт перевірки не є беззаперечним доказом тих обставин, про які в ньому зазначено, а становить собою лише документ, який акумулює певну відому інформацію з приводу діяльності підприємства та не має преюдиціального значення.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко