Ухвала

від 07.10.2015 по справі 2а-9406/12/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 року м. Київ К/800/22041/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Оприск Л.Є., Чорній А.О.

відповідача Муха С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року у справі№2а-9406/12/1370 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Барвінок» доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів провизнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Барвінок» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ТМ «Барвінок») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби, правонаступником якої є Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 02 серпня 2012 року №0000450803/7270 та № 0000440803/7267, від 14 листопада 2012 року №0000580803.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 02 серпня 2012 року № 0000440803/7267 та від 14 листопада 2012 року №0000580803. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року скасувати в частині задоволення позовних вимог і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких у її задоволенні просить відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 23 травня 2012 року по 27 червня 2012 року СДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТМ «Барвінок» з питань правильності визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011 року, за ІІІ квартал 2011 року, за ІV квартал 2011 року та за 1 квартал 2012 року.

За результатами перевірки 06 липня 2012 року складено акт «Про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Торгова мережа «Барвінок», з питань правильності визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011 року, за ІІІ квартал 2011 року, за ІV квартал 2011 року та за 1 квартал 2012 року» №333/34-00/35621418.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 14.1.3, 14.1.75, 14.11.159, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 153.1.3 пункту 153.1, підпунктів 153.2.1, 153.2.2, 153.2.3 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 2522110,00 грн., в т.ч. у 2-3 кварталах 2011 року в сумі 713432 грн., у 2-4 кварталах 2011 року в сумі 1259188 грн. та у І кварталі 2012 року в сумі 1262922 грн., крім того зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2 квартал 2011 року в сумі 7810220 грн., за 2-3 квартали 2011 року в сумі 12466601 грн., за 2-4 квартали 2011 року в сумі 2003231 грн. та за І квартал 2012 року в сумі 13425165 грн.

ТОВ «ТМ «Барвінок» не погодилось з обґрунтуванням та висновком акта перевірки та у відповідності до пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, звернулось до податкового органу із запереченнями на акт № 278 від 18 липня 2012 року.

За результатами розгляду зазначених заперечень відповідач погодився з правомірністю включення позивачем до складу витрат на збут вартості витрат на виготовлення та трансляцію аудіо роликів ТОВ «Студія звукозапису «Люксен» в сумі 470652грн., в тому числі 2 квартал 2011 року - 78502грн., 3 квартал 2011 року - 89300 грн., 4 квартал 2011 року - 113550грн. та 1 квартал 2012 року у сумі 189300 грн. В решті висновки акта перевірки залишив без змін.

02 серпня 2012 року відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення:

№ 0000450803/7270, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 15428396 гривень, в тому числі згідно декларації, зареєстрованої в органі державної податкової служби за номером 9006505573, поданої 09 серпня 2011 року за ІІ квартал 2011 року у сумі 7731718,00 грн., згідно декларації, зареєстрованої в органі державної податкової служби за номером 9010888015, поданої 10 листопада 2011 року за ІІ-ІІІ квартал 2011 року у сумі 12466608,00 грн., згідно декларації, зареєстрованої в органі державної податкової служби за номером 9016005329, поданої 09 лютого 2012 року за ІІ-IV квартал 2011 року у сумі 2003231,00 грн. та згідно декларації, зареєстрованої в органі державної податкової служби за номером 9025639331, поданої 10 травня 2012 року за I квартал 2012 року у сумі 13425165,00 грн.;

№ 0000440803/7269, яким збільшено суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2723438,25 грн., в тому числі основний платіж - 2417646,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 305 792,25грн.

В результаті адміністративного оскарження Центральний офіс з обслуговування великих платників податків ДПС виніс рішення про результати розгляду первинної скарги №12043/10/10233 від 19 жовтня 2012 року, яким скасував податкове повідомлення-рішення №0000450803/7270 в сумі 7689609 грн. і у відповідній частині штрафну санкцію, погодившись з правомірністю включення позивачем до складу інших витрат вартості послуг оренди в сумі 7689609,00 грн., в тому числі за II квартал 2011 року - 1929700 грн., за III квартал 2011 року - 1929700 грн., за IV квартал 2011 року - 1929700 грн. та за I квартал 2012 року у сумі 1900509 грн. (порушення, викладені на 58 аркуші Акту перевірки).

У зв'язку з прийняттям наведеного вище рішення 14 листопада 2012 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000580803 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 873700,00 грн., в тому числі основний платіж - 698960,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 174740,00 грн.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що висновки відповідача щодо порушень позивачем податкового законодавства є частково необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Не погоджуючись із рішеннями судів, відповідач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи.

Переглянувши рішення суду першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стало виявлення під час перевірки здійснення позивачем реалізації товарів за цінами нижче їх собівартості, що призвело до заниження отриманого доходу.

У період, за який податковим органом проведено перевірку та виявлено зазначене порушення, спірні правовідносини підпадали під регулювання Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР за наступними змінами та доповненнями у відповідній редакції (далі по тексту - Закон України №334/94-ВР) та Податкового кодексу України у відповідній редакції (далі по тексту - ПК України).

Відповідно до пункту 8 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 зазначеного Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів спів ставними. Важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

Задовольняючи позов у відповідній частини суди дійшли висновку, що податковим органом не доведено заниження позивачем звичайної ціни за договорами купівлі - продажу акційних товарів.

Також під час перевірки податковим органом виявлено придбання позивачем основних засобів - нежитлової будівлі за ціною, нижче визначеної БТІ вартості такої будівлі, що, на переконання відповідача, є підставою для включення відповідної частини вартості такої будівлі до складу доходів, як такої, що отримана безкоштовно.

Як вбачається із матеріалів справи 28 лютого 2012 року між позивачем (покупцем) та ТОВ «Центр Проект» було укладено договір купівлі-продажу № Б-25 року, відповідно до якого продавець передає, а Покупець приймає у власність нежитлову будівлю (будівлю для потреб магазину «Барвінок»), реєстраційний номер майна 9703046, загальною площею 2117,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Самбір, вул. Шевченка 25/7. Об'єкт продажу передається зі всіма комунікаціями та іншими приналежностями, які пов'язані з ним і призначені для використання об'єкту за призначенням.

В пункті 3 даного Договору зазначається, що, відповідно до відомостей, викладених у Витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого 07 лютого 2012 року Самбірським міжміським бюро технічної інвентаризації за номером 33097304, реєстраційний номер 9703046, загальна вартість об'єкту продажу становить 23505902 грн.

Відповідно до пункту 4 Договору сторони погодились визначити ціну об'єкта продажу із врахуванням податку на додану вартість в сумі 8792400 грн., в тому числі ПДВ 1465400 грн.

Посилаючись на зазначені обставити, а також те, що сторони договору є пов'язаними особами, податковий орган дійшов висновку, що основні засоби в частині різниці між вартістю БТІ та фактичним продажем вважаються безоплатно отриманими ТОВ «ТМ «Барвінок» та відповідно до підпункту 153.2.1 пункту 153.2 статті 153, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпунктів 14.1.13, 14.1.71, 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 ПК України підлягають включенню до складу інших доходів у 1 кварталі 2012 року в сумі 14713502 грн.

На обґрунтування визначення вартості об'єкта купівлі - продажу на рівні його ринкової вартості позивачем надано Звіт з оцінки від 14 лютого 2012 року, складений на замовлення продавця ТОВ «ДТЗ Консалтінг», що діє на підставі Сертифіката суб'єкта оціночної діяльності від 06 жовтня 2010 року № 10025/10.

З огляду на те, що відповідачем не було надано статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження позивачем ціни купівлі будівлі у співставних умовах, суди дійшли правильного висновку про те, що звичайною ціною нежитлової будівлі (будівлі для потреб магазину «Барвінок»), реєстраційний номер майна 9703046, загальною площею 2117,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Самбір, вул. Шевченка 25/7, є ціна, визначена сторонами договору в сумі 8 792 400 грн., в т.ч ПДВ 1 465 400 грн.

Як встановлено судами, підставою для збільшення грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток стало виявлення під час перевірки наявності у останнього безнадійної заборгованості перед постачальниками.

Посилаючись на постанову господарського суду Рівненської області від 04 листопада 2011 року у справі № 5019/2095/11, згідно з якою ТОВ «Літа Центр» визнано банкрутом, податковий орган дійшов висновку про наявність підстав для включення суми заборгованості до складу оподатковуваного доходу.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 cтатті 135 ПК України до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до підпункту «в» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України безнадійною визнається заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Відповідно до приписів статті 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №2343-ХІІ) у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до статті 25 названого Закону одним з повноважень ліквідатора є пред'явлення до третіх осіб вимог щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для віднесення заборгованості позивача перед зазначеним контрагентом щодо якого винесено постанову про визнання його банкрутом до категорії безнадійної, оскільки під час проведення ліквідаційної процедури відповідна заборгованість може бути стягнута за ініціативою ліквідатора.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів про помилковість позиції податкового органу щодо не підтвердження позивачем витрат по аудиторським та юридичним послугам, які віднесені до складу адміністративних витрат платника податків.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами було укладено ряд договорів про надання аудиторських та консультаційних послуг, сантехнічних послуг, послуг по обслуговуванню холодильного обладнання, програмного супроводу інформаційної системи.

На підтвердження реального виконання зазначених договорів, а отже правомірного формування витрат, в матеріалах справи наявні, а судами першої та апеляційної інстанції дослідженні первинні документи, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Також колегія суддів не погоджується з висновками податкового органу щодо завищення позивачем витрат внаслідок включення до їх складу сум, сплачених за поточний ремонт основних засобів згідно договору підряду, укладеного із ПП «БМП «Вестбуд».

Так на підтвердження реального виконання зазначеного договору в матеріалах справи містяться первинні документи, оформлені належним чином.

Посилання відповідача про відсутність у ПП БМП «Вестбуд» трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняті до увагу, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність наявність (відсутність) підстав для включення до складу витрат на збут вартості поточного ремонту основних засобів від дій контрагента платника, фактичної сплати ним податку до бюджету, законності ведення податкового обліку, перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення до складу витрат на збут вартість поточного ремонту основних засобів поширюється виключно на окремо взятого платника (позивача) та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Також помилковими є посилання відповідача на встановлення під час проведення попередньої перевірки позивача факту завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, оскільки станом на час винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, відповідні висновки податкового органу ще були предметом оскарження в суді, а тому не могли бути враховані.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо протиправності податкових повідомлень - рішень, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року у справі №2а-9046/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна