Ухвала

від 12.10.2015 по справі 344/10009/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/10009/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1727/2015

Категорія 43

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Проскурніцького П.І., Ясеновенко Л.В.

секретаря Шемрай Н.Б.

з участю представника апелянта ОСОБА_2, відповідача - позивача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, представників ДП «Лізингбуд» ТДВ «БМФ «Івано-Франківськбуд» Острижнюка А.М. та Яша П.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_3, третя особа - ДП «Лізингбуд» ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» про усунення перешкод у користуванні майном та зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ДП «Лізингбуд» ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» про визнання наказу та ордера недійсними за апеляційною скаргою представника ОСОБА_9 - ОСОБА_11 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 червня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 червня 2015 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_9 до ОСОБА_3, третя особа - ДП «Лізингбуд» ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з житлового приміщення відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ДП «Лізингбуд» ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» про визнання наказу та ордера недійсними задоволено. Визнано наказ ДП «Лізингбуд» ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» від 03.01.2014 року №2 в частині закріплення за сім'єю ОСОБА_9 в кількості трьох чоловік житлового блоку НОМЕР_1 (колишня НОМЕР_1), житловою площею 14,8 кв.м, та видачі відповідних документів на проживання та реєстрацію у вказаному приміщенні в будинку АДРЕСА_1 неправомірним та визнано ордер №104 серії ЛБ від 03.01.2014 року, який виданий ОСОБА_9 в частині на право зайняття житлового приміщення - кімнати НОМЕР_1 (колишня НОМЕР_1), житловою площею 14,8 кв.м, в будинку АДРЕСА_1 недійсним. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_9 - ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема вказує, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що на момент видачі ОСОБА_9 ордера на кімнату НОМЕР_1 вона не була вільною, а тому даний ордер слід визнати недійсним. Проте такий висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи. Поза увагою суду залишилась та обставина, що наказом №2 від 03.01.2014 року фактично було звільнено кімнату НОМЕР_1 та розподілено кімнати НОМЕР_1-НОМЕР_2 і НОМЕР_3 між сім'ями ОСОБА_3 та ОСОБА_9, тому ордер від 13.01.2014 року №104 видавався на фактично вільне приміщення, так як сім'я ОСОБА_3 повинна була з 03.01.2014 року переселитися в самовільно зайняту ними квартиру НОМЕР_3.

Також суд не взяв до уваги тих обставин, що сім'я ОСОБА_3 постійно порушувала правила співжиття, про що свідчать відповіді органів внутрішніх справ, долучені до матеріалів справи, не сплачувала плату за користування квартирою НОМЕР_1, в результаті чого виник борг перед ДП «Лізингбуд», та самовільно, без отримання належних документів, зайняла квартиру НОМЕР_3, а тому адміністрація ДП «Лізингбуд» мала повне право відповідно до ст. 116 ЖК України виселити їх без надання іншого житлового приміщення.

При цьому апелянт зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд обґрунтував тільки причини визнання недійсним ордера, виданого 13.01.2014 року, а скасовуючи наказ від 03.01.2014 року не навів жодних мотивів, які б свідчили про його неправомірність.

Апелянт також зауважує, що рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21.05.2013 року «Про зміну статусу та впорядкування нумерації жилих приміщень у гуртожитку на АДРЕСА_1» було змінено нумерацію квартир НОМЕР_1 на НОМЕР_1 та НОМЕР_2 на НОМЕР_2. Відповідно до ч. 7 ст. 6 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» сім'я ОСОБА_3 повинна була письмово повідомити орган реєстрації про зміну адреси житла протягом десяти днів. Однак даного обов'язку вони не виконали, в паспортах сім'ї ОСОБА_3 відсутні відмітки про реєстрацію в квартирі НОМЕР_1, що також вказує на той факт, що на момент видачі наказу від 03.01.2014 року та ордера від 13.01.2014 року вказана квартира була вільною.

Крім того, апелянт стверджує, що в квартирі НОМЕР_1 мали право проживати ОСОБА_3 з чоловіком ОСОБА_5 та дочкою ОСОБА_12, оскільки вони отримали відповідний ордер. Дочка ОСОБА_6 після досягнення повноліття переїхала від батьків. Однак через деякий час повернулась з дітьми та самовільно зайняла квартиру НОМЕР_3, тобто вона не реалізувала свого права на житло в законному порядку, а саме не отримала ордер на спірне житлове приміщення.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_9 задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовити.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Відповідач-позивач ОСОБА_3 та її представник доводи апеляційної скарги не визнали, посилаючись на обґрунтованість висновків суду, просили в задоволенні скарги відмовити.

Позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 доводи апеляційної скарги заперечили, просили в задоволенні скарги відмовити.

Представники третьої особи за первісним позовом, які є відповідачами за зустрічним позовом ДП «Лізингбуд» ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд», та позивач-відповідач ОСОБА_9, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_10 в засідання апеляційного суду не з'явились, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомили.

З урахуванням положення ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_9 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що сім'я ОСОБА_3 мала законне право на проживання в кімнаті НОМЕР_1, а тому видача ордеру ОСОБА_9 на зайняту (не вільну) кімнату порушує права позивачів за зустрічним позов. Таким чином, позовні вимоги зустрічного позову є підставними та підлягають задоволенню, а первісний позов необґрунтований і задоволенню не підлягає.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Судом встановлено, що гуртожиток АДРЕСА_1 належить ДП «Лізингбуд» ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд». Рішенням виконкому Івано-Франківської міської ради від 12.09.1990 року (а.с. 40) окремі кімнати гуртожитку, в тому числі НОМЕР_1, НОМЕР_2 закріплені як сімейний гуртожиток з правом прописки тресту «Івано-Франківськбуд».

Також судом встановлено, що в гуртожитку ОСОБА_9 зареєстрована з 1994 року. До 2004 року проживала в кімнаті №6, а з квітня 2004 року вона, її чоловік ОСОБА_10 та син ОСОБА_13, 1999 року народження, проживають в кімнаті НОМЕР_2 (колишня НОМЕР_2) гуртожитку по АДРЕСА_1 (а.с. 52, 55-56, 58).

ОСОБА_3 з чоловіком ОСОБА_5 та дочкою ОСОБА_12, 1999 року народження, проживають і зареєстровані в кімнаті НОМЕР_1 (колишня НОМЕР_1) з 2004 року, попередньо з 1999 року вони були зареєстровані в кімнаті НОМЕР_2 (а.с. 28-33, 36), а дочка ОСОБА_6 з 2005 року з дітьми: сином ОСОБА_14, 2011 року народження, дочкою ОСОБА_15, 2014 року народження, та сином ОСОБА_16, 2014 року народження (а.с. 34, 39, 77, 78, 86).

Рішенням міськвиконкому №251 від 21.05.2013 року (а.с. 88, 89) впорядковано нумерацію та надано приміщенням гуртожитку статус сімейного, зокрема кімнатам НОМЕР_1, НОМЕР_2 відповідно присвоєно номер НОМЕР_1 і НОМЕР_2.

Кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2 знаходяться в одному блоці, мають спільний коридор та санвузол.

Доказів правомірності проживання сімей ОСОБА_3 та ОСОБА_9 у вказаних кімнатах гуртожитку в матеріалах справи немає, однак вказана обставина визнана сторонами, в тому числі і представником - директором Дочірнього підприємства «Лізингбуд».

В силу дії ч. 1 ст. 61 ЦПК України, відповідно до якої обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню, вказана обставина не підлягає доказуванню в судовому засіданні.

Останнім часом між сім'ями ОСОБА_3 та ОСОБА_9 існують конфліктні стосунки.

Сім'я ОСОБА_3 самовільно зайняла кімнату НОМЕР_3 на 5-му поверсі гуртожитку, яка обліковувалась як нежила кімната - дитяча кімната і переведена в житлове приміщення тільки рішенням виконкому Івано-Франківської міської ради №266 від 07.05.2015 року (а.с. 138).

Обидві сім'ї перебували на обліку на покращення житлових умов.

Наказом ДП «Лізингбуд» ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» №2 від 03.01.2014 року за сім'єю ОСОБА_9 в кількості три чоловіка закріплено житловий блок НОМЕР_1-НОМЕР_2, житловою площею 27,70 кв.м., в гуртожитку АДРЕСА_1, а кімнату НОМЕР_3 цього ж гуртожитку, площею 34,90 кв.м., надано для проживання сім'ї ОСОБА_3 в кількості шість чоловік. Одночасно сім'ї ОСОБА_3 дозволено виробити проектну документацію на реконструкцію кімнати НОМЕР_3 відповідно до технічних та санітарних вимог (а.с. 10).

13.01.2014 року позивач-відповідач ОСОБА_9 отримала ордер на трьох чоловік на право зайняття житлового приміщення - кімнати НОМЕР_1-НОМЕР_2 (а.с. 9), однак відповідач-позивач ОСОБА_3 з сім'єю відмовились звільняти кімнату НОМЕР_1, що підтверджується листами на ім'я ОСОБА_3 (а.с. 7-8, 12-14).

Отже, судом встановлено, що на час видачі ордеру сім'ї ОСОБА_9 на кімнату НОМЕР_1, вона не була вільною, в ній проживає та зареєстрована сім'я ОСОБА_3

В силу ч. 1 ст. 58 ЖК України єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення є ордер.

Згідно ч. 2 вказаної статті ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Відповідно до п. 10 постанови Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. №208 «Про затвердження Примірного положення про гуртожитки» на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу. При одержанні ордера пред'являються паспорти всіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання. Адміністрація підприємства, установи, організації веде облік ордерів, що видаються громадянам на зайняття жилої площі.

Статтею 59 ЖК України встановлено, що ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про підставність позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання наказу ДП «Лізингбуд» ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» №2 від 03.01.2014 року та ордеру №104 від 13.01.2014 року недійсними.

Згідно п. 44 постанови Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. №208 «Про затвердження Примірного положення про гуртожитки» громадян, які самоправно зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Громадяни можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення також на підставах, передбачених частиною першою статті 116 Житлового кодексу Української РСР.

Оскільки встановлено, що на момент видачі ордеру №104 від 13.01.2014 року сім'я ОСОБА_3 в кімнаті НОМЕР_1 гуртожитку по АДРЕСА_1 проживала на законних підставах, то висновок суду першої інстанції про безпідставність вимог первісного позову ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_3 з сім'єю з даного житлового приміщення, та відмову їй в позові, є правильним.

Доводи апеляційної скарги в основному направлені на переоцінку доказів, досліджених судом в установленому законом порядку, що не узгоджується з положеннями ст. 303 ЦПК України, за змістом ч. 2 якої суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

В силу дії ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає встановленим судом обставинам і визначеним відповідно до них правовідносинам, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального судом не встановлено.

З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 308 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 - ОСОБА_11 слід відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 - ОСОБА_11 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 червня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Проскурніцький П.І.

Ясеновенко Л.В.