Постанова

від 13.10.2015 по справі 910/21279/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року Справа № 910/21279/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е., суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача -Колінько І.В., відповідача -Олексюк Н.Ю., Хоньків І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Омега Кейтеринг" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2015 у справі№910/21279/14 за позовомДП "Національний палац мистецтв "Україна" доТОВ "Омега Кейтеринг" простягнення 54360 грн. заборгованості за надані послуги, 4674,96 грн. пені, 6408,86 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 920,40 грн. ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 22.12.2014 (суддя Головіна К.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2015 (судді: Смірнова Л.Г., Жук Г.А., Кропивна Л.В.), позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

ТОВ "Омега Кейтеринг" у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову у позові в повному обсязі, посилаючись на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме ч.2 ст.530 ЦК України. Зокрема, скаржник вважає помилковим посилання суду першої інстанції на договір від 08.11.2013 №08-11/13 як на підставу виникнення зобов'язань відповідача у спірній сумі, оскільки послуги, надавані позивачем у січні 2014р., не мають жодного відношення до цього договору, термін дії якого закінчився 31.12.2013р., а сам договір не містив умов його автоматичної пролонгації. На думку заявника, судами не враховано обставин виникнення господарських відносин між сторонами у січні 2014р. поза межами договору від 08.11.2013 №08-11/13, невизначеності терміну оплати послуг, наданих позивачем в цей період, а також недоведеності направлення позивачем відповідачу вимоги про сплату грошового зобов'язання.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

08.11.2013р. між Державним підприємством "Національний палац мистецтв "Україна" (виконавець) та ТОВ "Омега Кейтеринг" (замовник) укладено договір №08-11/13 про надання послуг по забезпеченню здійснення кейтерингу ресторанного обслуговування під час проведення видовищних заходів у виконавця протягом дії даного договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплачувати зазначені послуги.

Згідно п.п.2.1,2.2,2.5 договору вартість послуг становить 2718,00грн за одну годину надання послуг. Після кожного видовищного заходу сторони підписують акт приймання-передачі наданих послуг. Одночасно зі зведеним актом виконавець надає замовнику рахунок-фактуру, який замовник зобов'язаний сплатити протягом двох банківських днів з дати його виставлення.

Відповідно до п.8.1 договору даний договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31.12.2013р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов договору №08-11/13 від 08.11.2013 позивач надав відповідачу послуги по забезпеченню здійснення кейтерингу ресторанного обслуговування, що підтверджується рахунком-фактурою №РФ-0088 від 31.01.2014 та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-88 від 31.01.2014.

Разом з тим, відповідач у порушення умов договору взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманих послуг згідно з договором не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 54360 грн.

Відповідно до ч.1 ст.901 та ч.1 ст.903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

У разі ж, якщо, на думку суду, послуги все ж таки надавалися не відповідно до договору, оскільки його термін минув, то тоді може йти мова про інший договір на тих самих умовах, проте, укладений сторонами з недодержанням вимоги щодо письмової форми правочину та з наслідками, передбаченими ст.218 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також: шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів .

Спеціальних вимог до форми та порядку укладення договору щодо надання експлуатаційних послуг у Банкетній залі для сторін не встановлено.

Відповідач не заперечує факт надання йому позивачем послуг. Між сторонами підписано акт, який доводить факт надання і прийняття послуг, у ньому визначено вид послуги, її обсяг і вартість.

Проте, колегія не погоджується з передчасними висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, пунктом 8.1 договору про надання послуг від 08.11.2013 №08-11/13 його строк дії встановлено до 31.12.2013р. При цьому, з матеріалів справи не вбачається визначення умовами цього договору можливості продовження його дії на той же строк та на тих самих умовах.

Таким чином, договором №08-11/13 регулюються правовідносини сторін щодо надання послуг виключно за період з 08.11.2013р. до 31.12.2013р., відтак, послуги, надавані після 31.12.2013р., не охоплюються предметом цього договору.

Водночас, предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога про стягнення 54360 грн. заборгованості за послуги по забезпеченню здійснення кейтерингу ресторанного обслуговування, надані позивачем у січні 2014р. , що, за висновками судів, підтверджується рахунком-фактурою №РФ-0088 від 31.01.2014 та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-88 від 31.01.2014.

Разом з тим, згідно приписів ч.2 ст.530 ЦК України передбачено, що у разі якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Як роз'яснено в п.1.7 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів ч.2 ст.530 ЦК України. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.

З матеріалів справи не вбачається, судами попередніх інстанцій не з'ясовано та позивачем не доведено пред'явлення ним вимоги до відповідача шляхом надіслання йому рахунка-фактури, який би не містив вказівок на нечинний договір від 08.11.2013 №08-11/13.

Враховуючи той факт, що актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-88 від 31.01.2014 оформлено надання послуг за січень 2014 року, колегія суддів зазначає про безпідставне залишення поза увагою судами попередніх інстанцій тих обставин, що само по собі посилання в рахунку-фактурі №РФ-0088 від 31.01.2014 на договір від 08.11.2013 №08-11/13, як на підставу оплати вартості наданих у січні 2014р. послуг, жодним чином не змінює правову природу спірної заборгованості як такої, що виникла поза межами договору від 08.11.2013 №08-11/13, який припинився 31.12.2013р. без пролонгації.

За наведених обставин, колегія вважає помилковим посилання суду першої інстанції на договір від 08.11.2013 №08-11/13 як на підставу виникнення зобов'язання відповідача по оплаті послуг у спірній сумі, оскільки послуги, надавані позивачем у січні 2014р., не мають відношення до цього договору, термін дії якого закінчився 31.12.2013р., а сам договір не містив умов його автоматичної пролонгації.

Вищевикладеним також спростовується як такий, що має характер припущень, висновок апеляційного суду про укладення між сторонами іншого договору на тих самих умовах, проте, з недодержанням вимоги щодо письмової форми правочину та з наслідками, передбаченими ст.218 ЦК України.

Колегія також враховує, що акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-88 від 31.01.2014 та рахунок-фактура №РФ-0088 від 31.01.2014 не містять як жодних посилань на укладення між сторонами іншого договору про надання послуг, так і щодо визначення певного строку виконання грошового зобов'язання з оплати послуг в спірній сумі.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі .

Відповідно до п.7 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази , мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

В порушення вимог ст.ст.43,101,105 ГПК України апеляційний господарський суд належним чином не спростував наведені у апеляційній скарзі доводи відповідача про те, що спірні господарські відносини між сторонами у січні 2014р. виникли поза межами договору від 08.11.2013 №08-11/13, термін оплати послуг, наданих позивачем в цей період, не визначений, а жодних доказів направлення відповідачу вимоги про сплату грошового зобов'язання позивач не надав.

Вищенаведене переконливо свідчить про неповне з'ясування судами обставин справи, що є підставою для скасування попередніх судових актів та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги про стягнення 4674,96 грн. пені, 6408,86 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 920,40 грн. мають похідний характер від позовних вимог про стягнення 54360 грн. заборгованості за надані послуги, а тому справа і в цій частині підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст.111 12 Господарського процесуального кодексу України доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи врахувати дійсні права та обов'язки сторін, які виникли поза межами договору від 08.11.2013 №08-11/13 і, як наслідок, вирішити спір відповідно до вимог закону.

Зважаючи на те, що вищезгадані істотні порушення норм процесуального права (ст.ст.43,84,101,105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія з урахуванням вимог п.3 ст.111 9 ГПК України вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111 5 ,111 7 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Омега Кейтеринг" задовольнити частково.

Рішення господарського суду м.Києва від 22.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2015 у справі №910/21279/14 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва від 22.12.2014.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун