Постанова

від 15.10.2015 по справі 914/3645/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 року Справа № 914/3645/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кочерової Н.О.(доповідач), суддівКролевець О.А., Саранюка В.І., розглянувши касаційну скаргу Харківської міської ради на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 у справі№ 914/3645/13 господарського суду Львівської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до 1) приватного підприємства "ПЛ Лізинг", 2) Харківського комунального підприємства "Міськелектротранс" Ордена Трудового Червоного Прапора ім. 60-річчя Радянської України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 , Харківська міська рада, прозвернення стягнення на предмет застави за участю представників сторін:

від позивача: Проценко М.М., дов. від 14.08.2015, Миська Т.Г., дов. від 02.06.2015

від відповідача-1: не з'явилися

від відповідача-2: Шапка І.С., свідоцтво від 22.03.2013

від третьої особи: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" звернулося до господарського суду з позовом до приватного підприємства "ПЛ Лізинг", в якому з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 27.02.2014 (т.1, а.с. 229-231) просило

1) звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження за договором застави № 1245 від 17.05.2007, а саме на:

- 47 (сорок сім) тролейбусів ЗиУ 682Г-016-02 виробництва ВАТ "Тролза", м. Енгельс, Російська Федерація;

- 10 (десять) трамвайних вагонів марки 71/619/КТ, виробництва ФДУП "Усть-Катавський вагонобудівний завод ім. С.М. Кірова", м. Усть-Катов, Російська Федерація;

та за договором застави № 2201 від 05.09.2007 на:

- 10 (десять) тролейбусів ЗиУ 682Г-016.02, виробництва ВАТ "Тролза" м. Енгельс, Російська Федерація

в рахунок погашення боргу за кредитним договором № 150/06-к від 05.12.2006 шляхом передачі вище зазначеного майна у власність товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції";

2) визнати за позивачем право власності на це майно.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем-1 зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування за кредитним договором № 150/06-к від 05.12.2006, укладеним між ним та ПАТ "Кредобанк", внаслідок чого у відповідача-1 утворилась заборгованість, яка була стягнута за рішенням Постійно діючого Третейського суду при корпорації "Юртранссервіс" від 12.11.2010. У зв'язку з невиконанням відповідачем-1 вказаного рішення позивач, набувши за договором відступлення права вимоги від 16.12.2011 прав первісного кредитора - ПАТ "Кредобанк", просив погасити заборгованість по кредитному договору шляхом передачі у власність майна, заставленого за вказаними договорами застави, та шляхом визнання права власності на це майно.

Рішенням господарського суду Львівської області від 14.05.2014 (суддя Петрашко М.М.) позов задоволено. В рахунок погашення боргу за кредитним договором № 150/06-к від 05.12.2006 звернуто стягнення на предмет забезпечувального обтяження за договором застави № 1245 від 17.05.2007 та за договором застави № 2201 від 05.09.2007, а саме на: 47 (сорок сім) тролейбусів ЗиУ 682Г-016.02 ВАТ "Тролза", м.Енгельс, виробництва Російської Федерації, 10 трамвайних вагонів марки 71/619/КТ, виробництва ФДУП "Усть-Катавський вагонобудівний завод ім. С.М. Кірова", м. Усть-Катов, Російська Федерація, та 10 тролейбусів ЗиУ 682Г-016.02, виробництва ВАТ "Тролза" м. Енгельс, Російська Федерація шляхом передачі вище переліченого майна у власність ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції". Визнано за позивачем право власності на це майно. Припинено провадження у справі відносно відповідача-2 - Харківського комунального підприємства "Міськелектротранс" Ордена Трудового Червоного Прапора ім. 60-річчя Радянської України у зв'язку з відмовою позивача від позову до відповідача-2.

При цьому, місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та доведеними, оскільки, як встановлено судом, рішення Постійно діючого Третейського суду при корпорації "Юртранссервіс" від 12.11.2010 про стягнення з відповідача-1, як боржника, заборгованості по кредитному договору № 150/06-к від 05.12.2006, не виконано відповідачем-1, що в силу вимог закону є підставою для звернення стягнення на заставне майно, а позивач за укладеним з ПАТ "Кредобанк" договором відступлення права вимоги від 16.12.2011 набув прав первісного кредитора у зобов'язанні на таке звернення за договорами застави № 1245 від 17.05.2007 та № 2201 від 05.09.2007, укладеними між ПАТ "Кредобанк" та ПП "ПЛ Лізинг".

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 (склад колегії суддів: Кузь В.Л., - головуючий, Данко Л.С., Орищин Г.В.) апеляційні скарги Харківської міської ради та ПП "ПЛ Лізинг" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 14.05.2014 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі Харківська міська рада просить постанову апеляційного господарського суду скасувати та припинити провадження у справі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами 05.12.2006 між відкритим акціонерним товариством "Кредобанк", правонаступником якого є позивач - публічне акціонерне товариство "Кредобанк", та приватним підприємством "ПЛ Лізинг" (позичальник, відповідач-1) укладено кредитний договір № 150/06-к (далі за текстом - договір, кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язався надати у власність позичальнику грошові кошти (надалі - кредит) у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит і сплатити проценти за користування ними та комісії.

Згідно з п.п. 2.1.1., 2.1.2. договору розмір кредиту склав 16 500 000,00 грн; призначення кредиту - оплата за 90 тролейбусів і 10 трамвайних вагонів згідно договору № 13/06/04 від 07.11.2006, укладеного між ПП "ПЛ Лізинг" (лізингодавець), ТОВ "Дуотранс" (продавець) та ХКП "Міськелектротранс" (лізингоотримувач) для подальшої передачі у фінансовий лізинг ХКП "Міськелектротранс" згідно договору фінансового лізингу № 13/06/21 від 07.11.2006.

В подальшому між сторонами до кредитного договору були укладені додатковий договір № 1 від 15.01.2009 і договори про внесення змін та доповнень № 2 від 24.05.2007, № 3 від 13.06.2007, № 5 від 05.09.2007, якими були внесені зміни та доповнення щодо розміру та призначення кредиту.

Відповідно до п. 2.1.1., п. 2.1.2. кредитного договору, з урахуванням внесених до них договором № 3 від 13.06.2007 остаточних змін, розмір кредиту склав 45 753 660 грн; призначення кредиту - оплата 53 тролейбусів і 10 трамвайних вагонів згідно договору № 13/06/04 від 07.11.2006, укладеного між ПП "ПЛ Лізинг", ТОВ "Дуотранс" та ХКП "Міськелектротранс", для подальшої передачі у фінансовий лізинг ХКП "Міськелектротранс" згідно договору фінансового лізингу № 13/06/21 від 07.11.2006.

Згідно з п. 2.2. кредитного договору датою остаточного повернення кредиту є 04.12.2011.

Відповідно до п. 11.1. кредитного договору він набуває чинності з дня підписання його обома сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" (заставодержатель), правонаступником якого є позивач, та приватним підприємством "ПЛ Лізинг" (заставодавець) укладені наступні договори:

- договір застави від 17.02.2007, предметом застави якого стали 47 (сорок сім) тролейбусів та 10 (десять) трамвайних вагонів, загальною вартістю 46 773 000,00 грн. Заставне майно з урахуванням його ліквідності оцінено сторонами договору на суму 35 079 750,00 грн (п. 5 договору); договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 1245

- договір застави від 05.09.2007, предметом застави якого стали 10 (десять) тролейбусів, загальною вартістю 6 774 000,00 грн. Заставне майно з урахуванням його ліквідності оцінено сторонами договору на суму 5 362 750,00 грн (п. 5 договору); договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 2201

Відповідно до п. 21 договорів застави, вказані договори вступають в силу з моменту їх нотаріального посвідчення і діють до повного виконання сторонами зобов'язань за кредитному договору та додатків до нього, в забезпечення виконання якого укладено дані договори застави.

У зв'язку з невиконанням позичальником - ПП "ПЛ Лізинг" умов кредитного договору ПАТ "Кредобанк" звернулося до Постійно діючого Третейського суду при корпорації "Юртранссервіс" з позовною заявою про стягнення боргу.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при корпорації "Юртранссервіс" від 12.11.2010 у справі № 18/2010-ТС, яке набрало законної сили, позов ПАТ "Кредобанк" задоволено частково, стягнуто з ПП "ПЛ Лізинг" грошові кошти на загальну суму 47 586 342,92 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.03.2011 у справі № 1/94ТР задоволено заяву ПАТ "Кредобанк" та видано наказ на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при корпорації "Юртранссервіс" у справі № 18/2010-ТС за позовом ПАТ "Кредобанк" до ПП "ПЛ Лізинг" про стягнення заборгованості.

29.11.2011 між ПАТ "Кредобанк" (первісний кредитор) та ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (новий кредитор, позивач) укладено договір факторингу шляхом уступки права грошової вимоги (далі за текстом - договір факторингу), за яким первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває права вимоги за кредитним договором № 150/06-к від 05.12.2006 в сумі 45 753 660,00 грн.

На виконання вимог п. 3.2. договору факторингу між первісним та новим кредиторами підписано акт прийому-передачі портфеля заборгованості від 14.12.2011, а 13.12.2011 на виконання п. 4.1. договору факторингу новий кредитор за платіжним дорученням № 5 від 13.12.2011 перерахував на рахунок первісного кредитора ціну купівлі за викуп портфеля заборгованості на суму 211 695 318,92 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2013 у справі № 1/94ТР задоволено заяву ПАТ "Кредобанк" та замінено позивача з ПАТ "Кредобанк" на ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції".

16.12.2011 між ПАТ "Кредобанк" (первісний заставодержатель) та ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (новий заставодержатель) укладено договір відступлення права вимоги за договорами застави, відповідно до умов якого у зв'язку із укладенням між первісним заставодержателем та новим заставодержателем договору факторингу від 29.11.2011 первісний заставодержатель відступає, а новий заставодержатель набуває права первісного заставодержателя, належні первісному заставодержателю, зокрема за договорами застави № 1245 від 17.05.2007 та № 2201 від 05.09.2007. До нового заставодержателя переходять права первісного заставодержателя у зобов'язаннях в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до п. 1.2. договору відступлення прав за договорами застави, за цим договором новий заставодержатель одержує право замість первісного заставодержателя в разі невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань, зокрема за кредитним договором № 150/06-к від 05.12.2006, перед новим заставодержателем, одержати задоволення своїх вимог за рахунок майна, переданого в заставу відповідно до договорів застави переважно перед іншими кредиторами заставодавців у порядку, визначеному договорами застави та Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухового майна від 23.10.2013 вищезазначене рухоме майно, що стало предметом застави, зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухового майна, згідно якого обтяжувачем є ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції".

26.04.2013 позивач звернувся до відповідача-1 з листом, в якому повідомив про перехід до нього від ПАТ "Кредобанк" права грошової вимоги за кредитним договором та договорами застави № 285 від 26.04.2013 та вимагав виконати грошові зобов'язання. Проте, лист повернувся позивачу у зв'язку із закінченням терміну його зберігання у поштовому відділені відповідача. З метою належного інформування відповідача позивач направив також повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання і на адресу за місцем реєстрації директора відповідача - ОСОБА_9 та учасника відповідача - ОСОБА_10. Лист, направлений ОСОБА_9, повернувся, а лист, адресований ОСОБА_10 був отриманий адресатом.

Однак, ні учасник відповідача - ОСОБА_11, ні сам відповідач-1 відповіді на лист не надали, рішення третейського суду від 12.11.2010 у справі № 18/2010-ТС не виконано, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду Львівської області з позовом у даній справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження за договорами застави № 1245 від 17.05.2007 та № 2201 від 05.09.2007 в рахунок погашення боргу за кредитним договором № 150/06-к від 05.12.2006, а саме на: 47 тролейбусів ВАТ "Тролза" м.Енгельс, виробництва РФ, 10 тролейбусів ЗиУ 682Г-016.02, виробництва ВАТ "Тролза" м. Енгельс, РФ, та 10 трамвайних вагонів марки 71/619/КТ, виробництва ФДУП "Усть-Катавський вагонобудівний завод ім. С.М. Кірова", м. Усть-Катов, РФ, перелік яких наведено у заяві про уточнення позовних вимог, шляхом передачі майна у власність ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" та визнання за позивачем права власності на це майно.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, факт невиконання відповідачем-1 зобов'язань за кредитним договором № 150/06-к від 05.12.2006 встановлено в рішенні Постійно діючого Третейського суду при корпорації "Юртранссервіс" від 12.11.2010 у справі № 18/2010-ТС, яке набрало законної сили, за яким з ПП "ПЛ Лізинг" було стягнуто заборгованість за кредитним договором на загальну суму 47 586 342,92 грн.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази виконання чи часткового виконання відповідачем-1 вказаного рішення третейського суду від 12.11.2010.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Підстави виникнення застави передбачені статтею 574 ЦК України, згідно з якою застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі або в частині, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Аналогічні положення містяться в ч. 2 ст. 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Статтею 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом, або договором застави.

Пунктами 7, 12 договорів застави, укладених між сторонами у справі в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 150/06-к від 05.12.2006, передбачено право заставодержателя одержати відшкодування від вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у випадку не сплати заставодавцем забезпечених заставою кредиту та відсотків. Право звернення стягнення на заставлене майно за цим договором виникає з моменту порушення терміну/термінів сплати відсотків за користування кредитом, повернення кредиту, сплати комісій та пені, визначених у кредитному договору.

Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Врахувавши наведені вище вимоги закону та обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині звернення стягнення на майно, яке є предметом застави за договорами застави від 17.05.2007 та від 05.09.2007.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 26 вказаного Закону визначено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, передачу рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання.

Згідно з договорами застави (п.п. 13, 14) у випадку не повернення кредиту та/або процентів за користування ним у визначені кредитним договором терміни заставодержатель звертає стягнення на заставлене майно і залишає за собою право вибору: на підставі виконавчого напису нотаріуса продати його або залишити за собою заставлене майно у власність. Заставодавець підтверджує свою згоду на те, що заставодержатель має право залишити заставлене майно за собою на будь-якій стадії стягнення.

Таким чином, обраний позивачем спосіб звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі вище переліченого майна у власність товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" відповідає вимогам ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та положенням п.п. 13, 14 договорів застави, про що вірно зазначили суди попередніх інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 586 ЦК заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави.

В п. 3 договорів застави встановлено, що заставлене майно знаходиться у користуванні ХКП "Міськелектротранс" згідно з договором фінансового лізингу № 13/06/21 від 07.11.2006 і є власністю заставодавця на підставі договору купівлі-продажу № 13/06/04 від 07.11.2006, укладеного між заставодавцем, як покупцем-лізингодавцем, та ТОВ "Дуотранс", як продавцем, за участю ХКП "Міськелектротранс".

Як вбачається з матеріалів справи, третя особа - Харківська міська рада заперечує право позивача на звернення стягнення на предмет застави та зазначає, що спірне заставне майно було предметом договору фінансового лізингу № 13/06/21, укладеного між ПП "ПЛ Лізинг", як лізингодавцем, та ХКП "Міськелектротранс", як лізингоодержувачем. За твердженням Харківської міської ради, нею на виконання умов вказаного договору фінансового лізингу за рахунок коштів міського та державного бюджетів було оплачено частину вартості предмету лізингу на загальну суму 52 319 132,00 грн, що на її думку, свідчить про набуття міськрадою права власності на частину заставного майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Договір лізингу може передбачати придбання предмета лізингу лізингодавцем, в цьому випадку відносини лізингодавця з продавцем регулюються відповідними положеннями про договір купівлі-продажу, поставки тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п.п. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про фінансовий лізинг" у разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов'язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу.

Якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Відповідно до умов договору фінансового лізингу № 13/06/21, укладеного між ПП "ПЛ Лізинг", як лізингодавцем, та ХКП "Міськелектротранс", як лізингоодержувачем, лізингодавець передає, а лізингоодержувач отримує в платне користування на умовах фінансового лізингу рухомий склад: десть трамвайних вагонів марки 71/619/КТ, виробництва ФДУП "Усть-Катавський вагонобудівний завод ім. С.М. Кірова", м. Усть-Катов, РФ, та дев'яносто тролейбусів марки ЗиУ 682Г-016.02, виробництва ВАТ "Тролза" м. Енгельс, РФ. Протягом всього строку дії цього договору предмет лізингу є власністю лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язується закріпити на видному місці і зберігати там протягом всього строку дії договору оголошення "Цей пристрій є власністю Приватного підприємства "ПЛ Лізинг". У відповідних реєстраційних і бухгалтерських документах повинне бути попередження: "Власник - Приватне підприємство "ПЛ Лізинг", користувач - ХКП "Міськелектротранс" (п.п. 1.1., 8.1. договору).

В п. 8.3. договору передбачені умови переходу права власності на предмет лізингу, згідно з якими лізингоодержувач набуває права власності на предмет лізингу після сплати ним вказаної в даному договорі залишкової вартості і якщо у нього не існує заборгованості перед лізингодавцем за лізинговими платежами. Оплата залишкової вартості проводиться лізингоодержувачем згідно з "Графіком оплати лізингових платежів" в останньому платежі. Відповідно до вказаного графіку, що є додатком № 1 до договору фінансового лізингу, всього за строк дії лізингу (з 24.11.2006 по 25.10.2011) лізингоодержувач мав сплатити 120 247 400 грн.

Згідно з п. 8.3.1. документом, що підтверджує перехід права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача є акт кінцевих розрахунків, який фіксує виконання цього договору та перехід права власності.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази повної оплати вартості предмету лізингу за договором фінансового лізингу № 13/06/21 від 07.11.2006 та докази переходу права власності на предмет лізингу від ПП "ПЛ Лізинг" до ХКП "Міськелектротранс", зокрема акт кінцевих розрахунків, передбачений п. 8.3.1. договору.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно не взяли до уваги твердження Харківської міської ради про набуття нею права власності на частину предмету лізингу з огляду на безпідставність та недоведеність таких тверджень.

Харківська міська рада також посилається на те, що даний майновий спір має вирішуватись у межах розгляду справи про банкрутство ХКП "Міськелектротранс", оскільки спірне заставне майно було включено до ліквідаційної маси ХКП "Міськелектротранс", а провадження у даній справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Колегія суддів не бере до уваги такі посилання, оскільки, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, на час винесення місцевим господарським судом рішення у даній справі - 14.05.2014 відомості про включення в ліквідаційну масу банкрута - ХКП "Міськелектротранс" спірного майна в матеріалах справи відсутні та сторонами суду не подані. Спірне майно включено в ліквідаційну масу банкрута вже після прийняття господарським судом першої інстанції рішення у даній справі.

Разом з тим, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції правильно припинив провадження у справі стосовно другого відповідача - ХКП "Міськелектротранс" на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України з огляду на відмову позивача від позову до відповідача-2, викладену в заяві про зменшення розміру позовних вимог від 27.02.2014 (т.1, а.с.229-231) .

Таким чином, виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи, задовольнив позовні вимоги відповідно до вимог закону та обставин справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 у справі № 914/3645/13 - без змін.

Головуючий Н. Кочерова

Судді О. Кролевець

В. Саранюк