Рішення

від 07.10.2015 по справі 910/19825/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2015Справа №910/19825/15

За позовомДочірнього підприємства «Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату» доДержавного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України простягнення 5877336 грн. 57 коп. та зобов'язання вчинити дії

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Бородкін Д.І. - представник за довіреністю б/н від 23.07.2015;

від відповідача: Платова Ю.П. - представник за довіреністю № 26-022/2015 від 26.02.2015

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

31.07.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Дочірнього підприємства «Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату» з вимогами до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про стягнення 5877336 грн. 57 коп. та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу № 310314 від 31.03.2014, не у повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1383021 грн. 00 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з оплати за поставлений позивачем товар, останнім було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 66885 грн. 70 коп. за загальний період нарахування з 31.07.2014 по 11.10.2014 щодо кожного простроченого платежу окремо; 3% річних у загальному розмірі 56634 грн. 57 коп. за загальний період нарахування з 04.04.2014 по 31.07.2015 щодо кожного простроченого платежу окремо та 1008539 грн. 30 коп. інфляційних втрат за загальний період нарахування з квітня 2014 року по червень 2015 року щодо кожного простроченого платежу окремо, враховуючи здійснені відповідачем часткові оплати.

Крім того, у позовні заяві позивач зазначив, що відповідно до п. 2.4.3 Договору покупець має право подати заявку та придбати у кількості меншої, ніж передбачено у п. 1.1 цього договору, але у будь-якому випадку не менше ніж 500000 штук. З огляду на те, що позивачем було фактично поставлено відповідачу товару (бланки) у кількості 190400 штук, на думку позивача, відповідач зобов'язаний прийняти та оплатити решту бланків у кількості 309600 штук у сумі 3362256 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2015 порушено провадження у справі № 910/19825/15; розгляд справи призначено на 11.09.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2015, відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 05.10.2015.

Представник позивача у судовому засіданні 05.10.2015 подав письмові пояснення на позовну заяву, в яких, зокрема, зазначив, що чинним законодавством передбачено такий спосіб захисту як присудження до виконання обов'язку в натурі, у зв'язку з чим обґрунтованими є вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача прийняти бланки у кількості 309600 штук.

У судовому засіданні 05.10.2015 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, зазначив, про безпідставність вимог позивача в частині стягнення пені саме з 31.07.2014, оскільки строк дії Договору купівлі-продажу № 310314 від 31.03.2014 закінчився 30.06.2014. Крім того, відповідач зазначив, що у нього не виникло обов'язку прийняти товар, оскільки він не звертався до позивача із замовленнями як це визначено положеннями Договору, та не виникло обов'язку з оплати грошових коштів у сумі 3362256 грн. 00 коп., оскільки відповідач не поставив товар на вказану суму коштів. Також, відповідач зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту виготовлення спеціальних бланків у кількості 309600 штук.

У судовому засіданні 05.10.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 07.10.2015.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.10.2015 подав письмові пояснення по справі, в яких зауважив, що строк оплати відповідачем грошових коштів у розмірі 3362256 грн 00 коп. не настав, оскільки відповідну кількість товару на вказану суму грошових коштів позивач не поставив.

У судовому засіданні 07.10.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.10.2015 надав усні пояснення по суті спору; проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 07.10.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

31.03.2014 між Дочірнім підприємством «Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату» (продавець) та Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 310314 (далі - Договір № 310314 від 31.03.2014), на умовах якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити спеціальні бланки нотаріальних документів, загальною кількістю 1000000 штук; під час передачі продавець також зобов'язується здійснювати зберігання, страхування, сортування, пакування бланків для подальшої доставки до Державного підприємства спеціального зв'язку, на території якого і відбувається передача бланків від продавця до уповноваженого представника покупця.

Відповідно до п. 1.2 Договору продавець відвантажує бланки покупцю згідно повідомлень про замовлення бланків.

Згідно з п. 2.1.7 Договору продавець зобов'язується оформити передачу бланків видатковою накладною (у двох примірниках по одному для кожної зі сторін) в якій вказується найменування товару (бланки) з зазначенням серії та номерів бланків, їх кількості, ціни та суми відвантаженого товару з ПДВ.

Відповідно до п. 2.3.2 Договору покупець зобов'язується належним чином повідомляти продавця про замовлення бланків. Належним повідомленням продавця вважатиметься відправлення електронного повідомлення на електронну адресу iveun@notariat.org.ua із застосуванням електронного цифрового підпису.

Уповноважений представник покупця засвідчує своїм підписом отримання бланків у двох примірниках видаткової накладної - по одному для кожної із сторін (п. 2.3.3 Договору).

Відповідно до п. 2.4.3 Договору покупець має право подати заявку та придбати у кількості меншої, ніж передбачено у п. 1.1 цього договору, але у будь-якому випадку не менше ніж 500000 штук.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна договору становить 10860000 грн., у тому числі ПДВ 1810000 грн. 00 коп.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що ціна Договору визначається виходячи із розрахунку сукупної вартості кількості бланків, що передаються відповідно до п. 1.1 Договору, враховуючи, що ціна за один бланк нотаріального документа включає в себе вартість послуг із збереження, страхування, транспортування, сортування, пакування та складань 10 грн. 86 коп., в тому числі ПДВ 1 грн. 81 коп.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та дія договору закінчується 30.06.2014.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки .

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Судом встановлено, що на виконання умов укладеного між сторонами Договору № 310314 від 31.03.2014 позивач поставив, а відповідач прийняв узгоджений товар, а саме - бланки у загальній кількості 190400 штук, на загальну суму 2067744 грн. 00 коп., що підтверджується долученими позивачем до позовної заяви належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № 70 від 02.04.2014 на суму 261726 грн. 00 коп., № 71 від 03.04.2014 на суму 215028 грн. 00 коп., № 72 від 04.04.2014 на суму 263355 грн. 00 коп., № 73 від 07.04.2014 на суму 272586 грн. 00 коп., № 74 від 08.04.2014 на суму 335031 грн. 00 коп., № 75 від 09.04.2014 на суму 239463 грн. 00 коп., № 76 від 10.04.2014 на суму 272586 грн. 00 коп., № 77 від 11.04.2014 на суму 207969 грн. 00 коп., та відповідними довіреностями на отримання матеріальних цінностей.

При цьому, 10.09.2015 через канцелярію суду позивач подав копії рахунків на оплату, які були виставлені відповідачу для оплати за отриманий від позивача товар за Договором № 310314 від 31.03.2014, зокрема: рахунки на оплату № 68 від 02.04.2014 на суму 261726 грн. 00 коп., № 69 від 03.04.2014 на суму 215028 грн. 00 коп., № 70 від 04.04.2014 на суму 263355 грн. 00 коп., № 71 від 07.04.2014 на суму 272686 грн. 00 коп., № 72 від 08.04.2014 на суму 335031 грн. 00 коп., № 73 від 09.04.2014 на суму 239463 грн. 00 коп., № 74 від 10.04.2014 на суму 272586 грн. 00 коп., № 75 від 11.04.2014 на суму 207969 грн. 00 коп.

Факт отримання вказаних рахунків, а також факт поставки товару на загальну суму 2067744 грн. 00 коп. за вищевказаними видатковими накладними відповідачем не оспорювався.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п. 3.3 Договору оплата бланків за цим Договором здійснюється покупцем не пізніше дня, наступного за днем фактичного відвантаження бланків згідно рахунку, сформованого після отримання замовлення від покупця необхідної кількості бланків та переданого на електронну адресу blank@informjust.ua із застосуванням електронного підпису або на підставі видаткової накладної.

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення п. 3.3 Договору про здійснення оплати не пізніше дня, наступного за днем фактичного відвантаження бланків на підставі видаткової накладної, суд дійшов висновку, що свій обов'язок з оплати за товар, поставлений за видатковою накладною № 70 від 02.04.2014 на суму 261726 грн. 00 коп. відповідач повинен був виконати в строк до 03.04.2014 (включно); за видатковою накладною № 71 від 03.04.2014 на суму 215028 грн. 00 коп. - в строк до 04.04.2014 (включно); за видатковою накладною № 72 від 04.04.2014 на суму 263355 грн. 00 коп. - в строк до 07.04.2014 (включно, враховуючи положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України); за видатковою накладною № 73 від 07.04.2014 на суму 272586 грн. 00 коп. - в строк до 08.04.2014 (включно); за видатковою накладною № 74 від 08.04.2014 на суму 335031 грн. 00 коп. - в строк до 09.04.2014 (включно); за видатковою накладною № 75 від 09.04.2014 на суму 239463 грн. 00 коп. - в строк до 10.04.2014 (включно); за видатковою накладною № 76 від 10.04.2014 на суму 272586 грн. 00 коп. - в строк до 11.04.2014 (включно) та за видатковою накладною № 77 від 11.04.2014 на суму 207969 грн. 00 коп. - в строк до 14.04.2014 (включно, враховуючи положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач частково виконав свій обов'язок з оплати за поставлений позивачем товар, сплативши грошові кошти у загальному розмірі 684723 грн. 00 коп., що підтверджується долученими позивачем через канцелярію суду 10.09.2015 банківськими виписками з особового рахунку позивача № 26000426079.

Суд зазначає, що в рахунках на оплату, які були виставлені відповідачу для оплати за отриманий від позивача товар за Договором № 310314 від 31.03.2014, не зазначено номерів відповідних видаткових накладних, однак зазначено найменування (перелік бланків), кількість товару та ціна, які співпадають із найменуванням (переліком бланків), кількістю товару та ціною, вказаною у відповідних видаткових накладних.

При цьому, враховуючи чітке призначення платежу, зазначене у банківських виписках (вказівка на конкретний рахунок на оплату, що був виставлений позивачем), суд дійшов висновку, що відповідач оплатив товар, поставлений позивачем за видатковими накладними № 70 від 02.04.2014 на суму 261726 грн. 00 коп. (оплата 04.04.2014), № 71 від 03.04.2014 на суму 215028 грн. 00 коп. (оплата 22.05.2014) та № 77 від 11.04.2014 на суму 207969 грн. 00 коп. (оплата 02.07.2014).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України у розмірі 1383021 грн. 00 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Дочірнього підприємства «Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату» в частині стягнення з Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України суми основного боргу у розмірі 1383021 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з оплати за поставлений позивачем товар, останнім було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 66885 грн. 70 коп. за загальний період нарахування з 31.07.2014 по 11.10.2014 щодо кожного простроченого платежу окремо (12085 грн. 47 коп. пені за неоплату відповідачем товару, поставленого за видатковою накладною № 72 від 04.04.2014, за період з 31.07.2014 по 05.10.2014; 13069 грн. 19 коп. пені за неоплату відповідачем товару, поставленого за видатковою накладною № 73 від 07.04.2014, за період з 31.07.2014 по 08.10.2014; 16292 грн. 60 коп. пені за неоплату відповідачем товару, поставленого за видатковою накладною № 74 від 08.04.2014, за період з 31.07.2014 по 09.10.2014; 11809 грн. 13 коп. пені за неоплату відповідачем товару, поставленого за видатковою накладною № 75 від 09.04.2014, за період з 31.07.2014 по 10.10.2014 та 13629 грн. 30 коп. пені за неоплату відповідачем товару, поставленого за видатковою накладною № 76 від 10.04.2014, за період з 31.07.2014 по 11.10.2014).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 4.7 Договору за прострочення здійснення розрахунку за бланки покупець зобов'язаний за вимогою продавця виплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені (в межах заявленого позивачем періоду нарахування), суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Дочірнього підприємства «Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату» в частині стягнення з Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України пені у розмірі 66885 грн. 70 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, поданому у судовому засіданні 05.10.2015, про безпідставність вимог позивача в частині стягнення пені за період з 31.07.2014, оскільки строк дії Договору купівлі-продажу № 310314 від 31.03.2014 закінчився 30.06.2014.

Так, суд зазначає, що право позивача нараховувати пеню виникло у зв'язку з неоплатою відповідачем товару, поставленого за видатковими накладними в межах дії Договору, та обмежується шестимісячним періодом для нарахування від дня, коли зобов'язання мало бути виконане (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

При цьому, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що розрахунок пені виконаний позивачем відповідно до положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тобто здійснений щодо кожного простроченого платежу за кожною видатковою накладною в межах шестимісячного періоду нарахування від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а визначення позивачем початку нарахування пені - з 31.07.2014 є його правом, яке, як встановлено судом, не суперечить положенням чинного законодавства щодо порядку та способу нарахування пені.

Таким чином, з огляду на те, що грошове зобов'язання виникло у межах строку дії Договору № 310314 від 31.03.2014 та сторони договору погодили відповідальність за порушення виконання грошового зобов'язання у формі пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки (п. 4.7 Договору), суд дійшов висновку, що нарахування пені за період після закінчення строку дії договору відповідає принципу свободи договору, справедливості та розумності.

Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем оплати за поставлений позивачем товар, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 56634 грн. 57 коп. за загальний період нарахування з 04.04.2014 по 31.07.2015 щодо кожного простроченого платежу окремо, враховуючи часткові оплати (21 грн. 51 коп. 3% річних за прострочення оплати за товар, поставлений за видатковою накладною № 70 від 02.04.2014, за 04.04.2014; 848 грн. 33 коп. 3% річних за прострочення оплати за товар, поставлений за видатковою накладною № 71 від 03.04.2014, за період з 05.04.2014 по 22.05.2014; 10433 грн. 19 коп. 3% річних за неоплату товару, поставленого за видатковою накладною № 72 від 04.04.2014, за період з 06.04.2014 по 31.07.2015; 10731 грн. 67 коп. 3% річних за неоплату товару, поставленого за видатковою накладною № 73 від 07.04.2014, за період з 09.04.2014 по 31.07.2015; 13162 грн. 59 коп. 3% річних за неоплату товару, поставленого за видатковою накладною № 74 від 08.04.2014, за період з 10.04.2014 по 31.07.2015; 9388 грн. 26 коп. 3% річних за неоплату товару, поставленого за видатковою накладною № 75 від 09.04.2014, за період з 11.04.2014 по 31.07.2015; 10664 грн. 46 коп. 3% річних за неоплату товару, поставленого за видатковою накладною № 76 від 10.04.2014, за період з 12.04.2014 по 31.07.2015 та 1384 грн. 56 коп. 3% річних за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 77 від 11.04.2014, за період з 13.04.2014 по 02.07.2014).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необгрунтованості, оскільки позивачем неправильно визначено початок періоду для нарахування 3% річних щодо прострочення оплати за товар, поставлений за видатковими накладними № 72 від 04.04.2014 на суму 263355 грн. 00 коп. та № 77 від 11.04.2014 на суму 207969 грн. 00 коп.

Як встановлено судом, свій обов'язок з оплати за товар, поставлений за видатковою накладною № 72 від 04.04.2014 на суму 263355 грн. 00 коп., відповідач повинен був виконати в строк до 07.04.2014 (включно, враховуючи положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України), а за товар, поставлений за видатковою накладною № 77 від 11.04.2014 на суму 207969 грн. 00 коп. - в строк до 14.04.2014 (включно, враховуючи положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Крім того, суд зазначає, що день фактичної оплати боргу (день зарахування грошових коштів на рахунок позивача) не враховується до періоду нарахування 3% річних.

Так, враховуючи, що свій обов'язок з оплати за товар, поставлений за видатковою накладною № 70 від 02.04.2014 на суму 261726 грн. 00 коп., відповідач повинен був виконати в строк до 03.04.2014 (включно), правомірним є нарахування 3% річних з 04.04.2014. Однак, зважаючи на те, що грошові кошти у розмірі 261726 грн. 00 коп. відповідач сплатив 04.04.2014 (зараховані на рахунок позивача 04.04.2014), що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, а день фактичної сплати боргу не враховується у період, за який нараховуються 3% річних, суд вважає безпідставним нарахування 3% річних за 04.04.2014, у зв'язку з чим відмовляє Дочірньому підприємству «Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату» в частині стягнення 3% річних у розмірі 21 грн. 51 коп., нарахованих за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 70 від 02.04.2014.

Так само, як встановлено судом, свій обов'язок з оплати за товар, поставлений за видатковою накладною № 71 від 03.04.2014 на суму 215028 грн. 00 коп. відповідач повинен був виконати в строк до 04.04.2014 (включно), з огляду на що правомірним є нарахування 3% річних з 05.04.2014. Однак, зважаючи на те, що грошові кошти у розмірі 215028 грн. 00 коп. відповідач сплатив 22.05.2014, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, а день фактичної сплати боргу не враховується у період, за який нараховуються 3% річних, суд вважає безпідставним нарахування 3% річних за 22.05.2014, у зв'язку з чим обґрунтованим для нарахування 3% за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 71 від 03.04.2014, є період з 05.04.2014 по 21.05.2014.

Також, судом встановлено, що свій обов'язок з оплати за товар, поставлений за видатковою накладною № 77 від 11.04.2014 на суму 207969 грн. 00 коп., відповідач повинен був виконати в строк до 14.04.2014 (включно), з огляду на що обґрунтованим початком періоду нарахування 3% річних є 15.04.2014 (а не 13.04.2014, як вказує позивач у розрахунку позовних вимог). Крім того, зважаючи на те, що грошові кошти у розмірі 207969 грн. 00 коп. відповідач сплатив 02.07.2014, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, а день фактичної сплати боргу не враховується у період, за який нараховуються 3% річних, суд вважає безпідставним нарахування 3% річних за 02.07.2014, у зв'язку з чим обґрунтованим для нарахування 3% за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 77 від 11.04.2014, є період з 15.04.2014 по 01.07.2014.

З огляду на вищевикладене, суд здійснив власний розрахунок 3% річних стосовно видаткових накладних № 71 від 03.04.2014, № 72 від 04.04.2014 та № 77 від 11.04.2014:

№ видаткової накладноїСума боргуПеріод прострочення Сума 3% річних за період прострочення, грн. № 71 від 03.04.2014 215028,00 грн. 05.04.2014 21.05.2014 830,66 грн. № 72 від 04.04.2014 263355,00 грн. 08.04.2014 31.07.2015 10389,90 грн. № 77 від 11.04.2014 207969,00 грн. 15.04.2014 01.07.2015 1333,28 грн. Наданий позивачем розрахунок 3% річних щодо прострочення оплати за товар, поставлений за видатковими накладними № 73 від 07.04.2014, № 74 від 08.04.2014, № 75 від 09.04.2014, № 76 від 10.04.2014 є таким, що відповідає передбаченим чинним законодавством порядку та способу нарахування, з огляду на що суд дійшов висновку в його обґрунтованості.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дочірнього підприємства «Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату» в частині стягнення з Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 3% річних у розмірі 56634 грн. 57 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 56500 грн. 82 коп ., а саме: 830 грн. 66 коп. 3% річних за прострочення оплати за товар, поставлений за видатковою накладною № 71 від 03.04.2014; 10389 грн. 90 коп. 3% річних за неоплату товару, поставленого за видатковою накладною № 72 від 04.04.2014; 10731 грн. 67 коп. 3% річних за неоплату товару, поставленого за видатковою накладною № 73 від 07.04.2014; 13162 грн. 59 коп. 3% річних за неоплату товару, поставленого за видатковою накладною № 74 від 08.04.2014; 9388 грн. 26 коп. 3% річних за неоплату товару, поставленого за видатковою накладною № 75 від 09.04.2014; 10664 грн. 46 коп. 3% річних за неоплату товару, поставленого за видатковою накладною № 76 від 10.04.2014 та 1333 грн. 28 коп. 3% річних за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 77 від 11.04.2014.

Також, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 1008539 грн. 30 коп. інфляційних втрат за загальний період нарахування з квітня 2014 року по червень 2015 року щодо кожного простроченого платежу окремо (15536 грн. 63 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати за товар, поставлений за видатковою накладною № 71 від 03.04.2014, за квітень - травень 2014 року; 185801 грн. 68 коп. інфляційних втрат за неоплату товару, поставленого за видатковою накладною № 72 від 04.04.2014, за квітень 2014 року - червень 2015 року; 192314 грн. 31 коп. інфляційних втрат за неоплату товару, поставленого за видатковою накладною № 73 від 07.04.2014, за квітень 2014 року - червень 2015 року; 236370 грн. 38 коп. інфляційних втрат за неоплату товару, поставленого за видатковою накладною № 74 від 08.04.2014, за квітень 2014 року - червень 2015 року; 168945 грн. 44 коп. інфляційних втрат за неоплату товару, поставленого за видатковою накладною № 75 від 09.04.2014, за квітень 2014 року - червень 2015 року; 192314 грн. 31 коп. інфляційних втрат за неоплату товару, поставленого за видатковою накладною № 76 від 10.04.2014, за квітень 2014 року - червень 2015 року; 17256 грн. 55 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 77 від 11.04.2014, за квітень - червень 2014 року).

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Дочірнього підприємства «Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату» в частині стягнення з Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України інфляційних втрат у розмірі 1008539 грн. 30 коп . підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у позовні заяві позивач зазначив, що відповідно до п. 2.4.3 Договору покупець має право подати заявку та придбати у кількості меншої, ніж передбачено у п. 1.1 цього договору, але у будь-якому випадку не менше ніж 500000 штук. З огляду на те, що позивачем було фактично поставлено відповідачу товару (бланки) у розмірі 190400 штук, на думку позивача, відповідач зобов'язаний прийняти спеціальні бланки нотаріальних документів у кількості 309600 штук та оплатити їх вартість у сумі 3362256 грн. 00 коп.

У відзиві на позовну заяву, поданому у судовому засіданні 05.10.2015, відповідач зауважив, що умовами укладеного між сторонами Договору передбачено, що поставка товару (бланків) здійснюється на підставі повідомлень про замовлення бланків, які надаються покупцем (відповідачем). Однак, відповідач не здійснював замовлення бланків у кількості 309600 штук на суму 3362256 грн. 00 коп., у зв'язку з чим у відповідача відсутній обов'язок прийняти вказану кількість бланків та, відповідно, оплатити її вартість, оскільки строк оплати не настав (відповідно до письмових пояснень відповідача, поданих у судовому засіданні 07.10.2015).

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.

Так, у пункті 1.1 Договору сторони визначили, що продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити спеціальні бланки.

Відповідно до п. 1.2 Договору продавець відвантажує бланки покупцю згідно повідомлень про замовлення бланків .

Згідно з п. 2.1.4 Договору продавець зобов'язується комплектувати, пакувати та передавати покупцю бланки у відповідності до повідомлення про замовлення бланків .

Відповідно до п. 2.4.3 Договору покупець має право подати заявку та придбати у кількості меншої, ніж передбачено у п. 1.1 цього договору, але у будь-якому випадку не менше ніж 500000 штук.

Тобто, сторони погодили, що в період дії Договору № 310314 від 31.03.2014 поставка конкретної кількості товару здійснюється позивачем лише за попередніми повідомленнями про замовлення бланків, які подаються покупцем продавцю.

Умовами договору (п.1.1) встановлено порядок здійснення поставки товару продавцем, а саме шляхом доставки до Державного підприємства спеціального зв'язку, на території якого і відбувається передача бланків від продавця до уповноваженого представника покупця. Таким чином, момент виконання обов'язку з поставки пов'язаний з моментом вручення товару покупцю у погодженому місці.

Як встановлено судом, протягом строку дії Договору № 310314 від 31.03.2014 покупцем (відповідачем) не було здійснено повідомлень про замовлення на поставку бланків у кількості 309600 штук (протилежного позивачем не доведено, зокрема, позивачем не надано суду повідомлень відповідача про замовлення бланків), а отже у позивача не виникло обов'язку поставити відповідачу бланки у кількості 309600 штук та, відповідно, у відповідача не виникло обов'язку прийняти вказану кількість бланків.

Суд зазначає, що укладений між сторонами Договір № 310314 від 31.03.2014 є за своєю правовою природою договором поставки, оскільки виконання договору здійснюється не в момент укладення договору, а відкладається на майбутнє і виконання відбувається шляхом здійснення поставок партіями та лише за наявності повідомлення про замовлення від покупця на певну кількість бланків.

Так, відповідно до вищевикладених умов Договору № 310314 від 31.03.2014 передумовою виникнення у позивача обов'язку поставити товар є подання відповідачем відповідних повідомлень про замовлення бланків у межах строку дії договору, а передумовою виникнення у відповідача обов'язку прийняти товар є поставка товару відповідачем на підставі повідомлень покупця про замовлення бланків.

Таким чином, з огляду на те, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами факту надання відповідачем повідомлень про замовлення бланків у кількості 309600 штук у межах строку дії Договору № 310314 від 31.03.2014, суд дійшов висновку, що у відповідача не виникло обов'язку поставити відповідачу вказану кількість бланків, а у відповідача, відповідно, не виникло обов'язку прийняти їх.

При цьому, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо встановлення у договорі обов'язку покупця придбати обумовлену кількість товару, однак вказаний обов'язок існує лише в межах строку дії Договору № 310314 від 31.03.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та дія договору закінчується 30.06.2014 .

Таким чином, враховуючи закінчення строку дії Договору № 310314 від 31.03.2014, беручи до уваги його правову природу (договір поставки ), зобов'язання сторін щодо здійснення поставок на майбутнє припинились з моменту закінчення строку дії договору, водночас, ті зобов'язання, які виникли у межах строку дії договору (а саме, ті, які пов'язані з обов'язком покупця оплатити вже поставлені в межах строку дії Договору № 310314 від 31.03.2014 продавцем бланки, або які пов'язані з обов'язком продавця поставити бланки на підставі попередніх замовлень, які надані в межах строку дії договору) припиняються лише на підставах, які передбачені ст. ст. 598 - 609 Цивільного кодексу України.

При цьому, вказаний висновок не суперечить умовам договору, викладеним у п.п. 5.2 та 5.3, щодо відсутності підстав для звільнення сторони від відповідальності у випадку закінчення строку дії договору за порушення умов договору, які мали місце в межах строку його дії. Так, невиконання покупцем обов'язку щодо замовлення обумовленої договором кількості товару (п.п. 1.1 та 2.4.3), може бути підставою для господарсько-правової відповідальності, зокрема, у формі відшкодування збитків.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості вимог позивача про зобов'язання відповідача прийняти бланки у кількості 309600 штук.

При цьому, враховуючи відсутність обов'язку відповідача прийняти бланки у кількості 309600 штук, суд також вважає необгрунтованими позовні вимоги щодо стягнення з відповідача оплати за бланки у кількості 309600 штук у сумі 3362256 грн. 00 коп., оскільки обов'язок покупця оплатити бланки, відповідно до умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу № 310314 від 31.03.2014, виникає у відповідача виключно після фактичної поставки товару (не пізніше наступного дня за днем фактичного відвантаження - п. 3.3 Договору).

Відповідно до частин 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на частину 4 статті 690 Цивільного кодексу України.

Норми ст. 690 Цивільного кодексу України визначають порядок зберігання товару, переданого продавцем, але неприйнятого покупцем. Так, відповідно до частини 4 статті 690 Цивільного кодексу України, якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Суд зазначає, що вказана правова норма регулює правовідносини, які виникають у випадку неприйняття покупцем товару, який вже переданий йому продавцем . Водночас, у спірних правовідносинах судом встановлено факт, що товар не був поставлений (переданий) покупцю з урахуванням відсутності попереднього замовлення від покупця на його відвантаження.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку в необгрунтованості позовних вимог Дочірнього підприємства «Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату» в частині зобов'язання Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України прийняти бланки у кількості 309600 штук та стягнення з відповідача їх вартості у розмірі 3362256 грн. 00 коп.

При цьому, враховуючи викладені у позові твердження позивача про неможливість вільно реалізувати виготовлені ним бланки у кількості 309600 штук іншим особам, оскільки бланки мають спеціальне призначення та є спеціальними бланками нотаріальних документів, які відповідають опису і зразку спеціального бланку нотаріального документа, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 № 812, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись із позовом щодо відшкодування збитків, в тому числі упущеної вигоди відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 73; ідентифікаційний код: 25287988) на користь Дочірнього підприємства «Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату» (04116, м. Київ, вул. Ванди Василевської, буд. 13, корпус 1, літ. А; ідентифікаційний код: 23704086) основний борг у розмірі 1383021 (один мільйон триста вісімдесят три тисячі двадцять одну) грн 00 коп., пеню у розмірі 66885 (шістдесят шість тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) грн 70 коп., 3% річних у розмірі 56500 (п'ятдесят шість тисяч п'ятсот) грн 82 коп., інфляційні втрати у розмірі 1008539 (один мільйон вісім тисяч п'ятсот тридцять дев'ять) грн 30 коп. та судовий збір у розмірі 31271 (тридцять одна тисяча двісті сімдесят один) грн 36 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 13.10.2015

Суддя І.М. Отрош