Ухвала

від 07.06.2016 по справі 910/19825/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

07.06.2016Справа № 910/19825/15 Суддя Отрош І.М., розглянувши скаргу Дочірнього підприємства "Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату" на дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві), у справі

за позовом Дочірнього підприємства "Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату" доДержавного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України простягнення 5877336 грн. 57 коп. за зобов'язання вчинити дії Представники сторін:

від скаржника (стягувача): Бородкін Д.І. - представник за довіреністю б/н від 23.07.2015

від боржника: не з'явились.

від Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві): не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі № 910/19825/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016, позовні вимоги Дочірнього підприємства "Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату" задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України основний борг у розмірі 1383021 грн 00 коп., пеню у розмірі 66885 грн 70 коп., 3% річних у розмірі 56500 грн 82 коп., інфляційні втрати у розмірі 1008539 грн 30 коп. та судовий збір у розмірі 31271 грн 36 коп.; в іншій частині позову відмовлено.

29.01.2016 на виконання вказаного рішення виданого наказ.

25.03.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від скаржника (стягувача) надійшла скарга на дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, в якій стягувач просить суд визнати недійсною постанову Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про закінчення виконавчого провадження від 19.02.2016 ВП№50138358 та зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві управління юстиції відновити виконавче провадження ВП№50138358.

Обгрунтовуючи подану скаргу, скаржник (стягувач) вказав на те, що 19.02.2016 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№50128358, якою на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", а саме у зв'язку з ліквідацією боржника, закінчено виконавче провадження ВП№50128358 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.01.2016.

Однак, скаржник зазначив, що вказана постанова були винесена державним виконавцем всупереч судовій практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої невиконання судових рішень або надмірна тривалість їх виконання, а також відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту є наслідком недоліків регуляторної та адміністративної політики органів влади держави з виконання рішень національних судів, за які вони несуть відповідальність. Скаржник вказав на те, що спеціальним законом, що регулює відносини щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з державних підприємств (Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України є державним підприємством) є Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», з огляду на що положення п. 3 ч. 1 ст. 49, ч.ч. 2, 3 ст. 67 Закону України "Про виконавче провадження", які фактично позбавляють можливості застосування Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не можуть бути застосовані у випадку стягнення коштів з державних підприємств. Крім того, скаржник зазначив, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення, тоді як у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про те, що Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України перебуває в стані припинення, однак не є припиненим, з огляду на що підстави для закінчення виконавчого провадження ВП№50128358 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.01.2016 були відсутні.

Враховуючи вищевикладене, скаржник просив суд визнати недійсною Постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№50128358 від 19.02.2016 та зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Шевченківського районного у місті Києві управління юстиції відновити виконавче провадження ВП№50128358.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2016 прийнято до розгляду скаргу Дочірнього підприємства "Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату" на дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві у справі № 910/19825/15; розгляд скарги призначено на 12.04.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд скарги відкладено на 26.04.2016.

22.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від скаржника (стягувача) надійшли письмові пояснення по справі, в який стягувач зазначив, що чинним законодавством передбачено надсилання виконавчого документу ліквідаційній комісії боржника юридичної особи, а вже після цього - винесення постанови про закриття виконавчого провадження. Однак, скаржник зазначив, що оскаржувана постанова була винесена державним виконавцем 19.02.2016, а виконавчий документ було направлено ліквідаційній комісії Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України 28.03.2016, що є порушенням ст. 67 Закону України «Про виконавче провадження».

25.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві надійшли копії матеріалів виконавчого провадження ВП№50128358 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.01.2016 у справі № 910/19825/15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд скарги відкладено на 24.05.2016.

16.05.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві надійшли письмові заперечення на скаргу, в яких державний виконавець зазначив, що 18.02.2016 на адресу відділу державної виконавчої служби надійшла заява боржника про закінчення виконавчого провадження ВП№50128358 у зв'язку з ліквідацією Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України та копія наказу Міністерства юстиції України № 258/7 від 11.09.2015 Про ліквідацію Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, у зв'язку з чим 19.02.2016 державним виконавцем на підставі ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№50128358 та направлено на адресу ліквідатора наказ Господарського суду міста Києва від 29.01.2016 у справі № 910/19825/15

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд скарги відкладено на 07.06.2016.

26.05.2016 від скаржника надійшли письмові пояснення, в яких скаржник зазначив, що завершуючи виконавче провадження ВП№50128358 державний виконавець повинен був спершу надіслати ліквідаційній комісії боржника наказ Господарського суду міста Києва від 29.01.2016 і лише переконавшись останнім в отриманні вказаного наказу, мав право винести постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.01.2016.

03.06.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від скаржника (стягувача) надійшли письмові пояснення, в яких скаржник зазначив, що надісланий Відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві ліквідаційній комісії Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України наказ Господарського суду міста Києва від 29.01.2016 було повернуто на адресу державної виконавчої служби, у підтвердження чого долучив до матеріалів скарги копії поштового конверту та довідки відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення у зв'язку з розформуванням боржника.

Представник боржника у судове засідання 07.06.2016 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 21955040 від 23.05.2016 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якого вбачається, що 28.05.2016 поштове відправлення надійшло до відділення зв'язку.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Представник Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві у судове засідання 07.06.2016 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103037690752.

З огляду на неявку у судове засідання представника боржника та Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві та неподання ними будь-яких письмових пояснень та інших доказів у справі, враховуючи, що в матеріалах скарги містяться всі необхідні докази, необхідні для розгляду даної скарги по суті, суд дійшов висновку про розгляд скарги за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши скаргу Дочірнього підприємства "Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату" на дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд дійшов висновку про часткове задоволення останньої з огляду на такі обставини.

Відповідно до частини 1 статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Згідно з ч. 4 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець роз'яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Судом встановлено, що 12.02.2016 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№50128358 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.01.2016 у справі № 910/19825/15 про стягнення з Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на користь Дочірнього підприємства "Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату" грошових коштів у розмірі 2514946 грн. 86 коп.

Крім того, 12.02.2016 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову ВП№50128358 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення 2514946 грн. 86 коп.

Судом встановлено, що 18.02.2016 боржник подав Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві заяву про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.01.2016, в якій зазначив, що відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 11.09.2015 № 258/7 вирішено припинити шляхом ліквідації Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України.

Так, судом встановлено, що Міністерством юстиції України прийнято Наказ «Про ліквідацію Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України» № 258/7 від 11.09.2015, яким наказано припинити шляхом ліквідації Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України; утворити комісію з ліквідації Держінформ'юсту (ліквідаційну комісію); головою ліквідаційної комісії призначити Личова О.В.; встановлено, що ліквідаційна комісія здійснює управління справами боржника на період до завершення його ліквідації, у тому числі представляє підприємством у відносинах з третіми особами та виступає в суді від імені підприємства; встановлено строк для заявлення вимог кредиторами два місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України.

З огляду на вищевикладене, боржник у вказаній заяві про закінчення виконавчого провадження просив закінчити виконавче провадження ВП№50128358 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.01.2016 у справі № 910/19825/15 та скасувати вжиті заходи примусового виконання рішення.

При цьому, боржник зазначив, що стягувач звернувся до нього із заявою про визнання вимог кредитора на суму 5886089 грн. 39 коп., у зв'язку з чим задоволення вимог Дочірнього підприємства "Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату" відбуватиметься у порядку, передбаченому Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме : закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону ; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Судом встановлено, що 19.02.2016 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№50128358, якою на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" закінчено виконавче провадження ВП№50128358 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.01.2016 та припинено чинність арешту майна боржника і скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами, а також за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які неможливо усунути, чи в інших випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 59 Господарського кодексу України встановлено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

При цьому, згідно з положеннями ч. 6 ст. 59 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання ліквідується: за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті; у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено; у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом; у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом

Порядок здійснення розрахунків з кредиторами, вимоги яких, у тому числі, підтверджені рішенням суду, у разі ліквідації суб'єкта господарювання за рішенням власника (власників) встановлюється ст. ст. 111, 112 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 9 ст. 111 Цивільного кодексу України виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу України. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.

Частиною 1 ст. 112 Цивільного кодексу України передбачено наступну черговість задоволення вимог кредиторів у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Таким чином, викладеними вище нормами закону встановлено порядок задоволення вимог кредиторів, у тому числі, які підтверджені рішенням суду, який відмінний від порядку, що передбачений Законом України "Про виконавче провадження". Зокрема, у даному випадку стягнення заборгованості здійснюється ліквідаційною комісією або іншим органом, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, проте не державним виконавцем.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 67 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. У разі якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом.

Тобто, у разі проведення ліквідації юридичної особи, яка є стороною виконавчого провадження, за рішенням уповноваженого органу товариства, наказ суду направляється до ліквідаційної комісії відповідно до вимог ст. 67 Закону України "Про виконавче провадження".

Після направлення виконавчого документа ліквідаційній комісії (ліквідатору) виконавче провадження підлягає закінченню.

Суд зазначає, що виконання рішення про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, що перебуває в стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 21-3331а15.

Таким чином, у випадку ліквідації юридичної особи боржника у державного виконавця є законні підстави для закінчення виконавчого провадження щодо вказаного боржника. При цьому, такі підстави для закінчення виконавчого провадження виникають тоді, коли боржник ще перебуває у стані припинення.

З огляду на вищевикладене, суд вважає необгрунтованими твердження скаржника (стягувача) про відсутність підстав у державного виконавця для закінчення виконавчого провадження ВП№50128358 у зв'язку з відсутністю відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що юридична особа Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України є такою, що припинена.

Суд також вважає необгрунтованими твердження скаржника, що спеціальним законом, що регулює відносини щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з державних підприємств (Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України є державним підприємством) є Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», з огляду на що положення п. 3 ч. 1 ст. 49, ч.ч. 2, 3 ст. 67 Закону України "Про виконавче провадження", які фактично позбавляють можливості застосування Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не можуть бути застосовані у випадку стягнення коштів з державних підприємств.

Так, законом, який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання, є Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду .

Таким чином, рішення суду про стягнення з державного підприємства або юридичної особи грошових коштів виконується в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", зокрема, в межах шестимісячного строку для виконання рішень майнового характеру.

У разі ж якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється відповідно до положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», зокрема, відповідно до ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Однак, в межах встановленого Законом України "Про виконавче провадження" строку для виконання рішення (зокрема, шестимісячного строку для виконання рішення майнового характеру відповідно до ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження") державний виконавець при вчиненні виконавчих дій повинен дотримуватися приписів, встановлених саме вказаним законом, зокрема вимог п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Таким чином, встановивши обставини, що боржник - Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України перебуває у стані припинення, державний виконавець мав всі законні підстави для закінчення виконавчого провадження ВП№50128358 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.01.2016.

З огляду на викладене, суд також вважає необгрунтованими твердження скаржника, що винесення державним виконавцем Постанови про закінчення виконавчого провадження ВП№50128358 від 19.02.2016 та закінчення вказаного виконавчого провадження не відповідає принципам, встановленим Європейським судом з прав людини (невиконання судових рішень або надмірна тривалість їх виконання, а також відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту є наслідком недоліків регуляторної та адміністративної політики органів влади держави з виконання рішень національних судів, за які вони несуть відповідальність), оскільки чинним законодавством передбачений ефективний порядок виконання рішення суду у випадку ліквідації боржника - виконання рішення суду ліквідаційною комісією боржника в порядку ліквідаційної процедури.

Однак, суд зазначає, що відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 67 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. У разі якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, з системного аналізу вказаної статті вбачається, що у разі ліквідації боржника, державний виконавець зобов'язаний: 1) надіслати виконавчий документ ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку; 2) після надіслання виконавчого документу ліквідаційній комісії та у разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) - зняти арешт з майна боржника і закінчити виконавче провадження шляхом винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, при надісланні виконавчого документу ліквідаційній комісії, державний виконавець має право зняти арешт з майна боржника та закінчити виконавче провадження виключно після отримання ліквідаційною комісією боржника виконавчого документу.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2013 у справі № 5023/1509/12.

Як встановлено судом, 18.02.2016 боржник подав Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві заяву про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.01.2016, в якій зазначив, що відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 11.09.2015 № 258/7 вирішено припинити шляхом ліквідації Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України.

Як встановлено судом, Міністерством юстиції України прийнято Наказ «Про ліквідацію Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України» № 258/7 від 11.09.2015, яким наказано припинити шляхом ліквідації Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України; утворити комісію з ліквідації Держінформ'юсту (ліквідаційну комісію); головою ліквідаційної комісії призначити Личова О.В.; встановлено, що ліквідаційна комісія здійснює управління справами боржника на період до завершення його ліквідації, у тому числі представляє підприємством у відносинах з третіми особами та виступає в суді від імені підприємства; встановлено строк для заявлення вимог кредиторами два місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України.

Відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України перебуває у стані припинення з 16.09.2015.

Як встановлено судом, 19.02.2016 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№50128358, якою на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" закінчено виконавче провадження ВП№50128358 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.01.2016 та припинено чинність арешту майна боржника і скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

При цьому, у письмових запереченнях на скаргу, поданих до відділу діловодства суду 16.05.2016, державний виконавець зазначив, що 19.02.2016 ним було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та направлено її на адресу ліквідатора разом з оригіналом виконавчого документу.

Вказані письмові заперечення на скаргу не підписані державним виконавцем, однак, враховуючи, що письмові заперечення разом із долученими до них копіями матеріалів виконавчого провадження ВП№50128358 прошиті, пронумеровані, на зворотній сторінці останнього аркушу міститься підпис начальника ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві та всі прошиті документи скріплені печаткою ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, суд приймає вказані письмові заперечення держаного виконавця на скаргу Дочірнього підприємства "Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату" до уваги та враховує їх при розгляду скарги.

Однак, як встановлено судом, винесенню державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з ліквідацією боржника за рішенням засновників, повинен передувати факт направлення державним виконавцем ліквідаційній комісії боржника виконавчого документу.

У письмових поясненнях, поданих до суду 22.04.2016, скаржник зазначив, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження була винесена державним виконавцем 19.02.2016, а виконавчий документ було направлено ліквідаційній комісії Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України значно пізніше, що є порушенням ст. 67 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, скаржником було долучено до матеріалів скарги копію реєстру поштових відправлень рекомендованої кореспонденції від 28.03.2016 та копію фіскального чеку про надання послуг з поштового пересилання від 31.03.2016 , з якого вбачається, що поштова кореспонденція за вихідним номером 412/15 (вих № 412/15 є номером супровідного листа Державної виконавчої служби від 19.02.2016 про надсилання копії постанови про закінчення виконавчого провадження ВП№50128358 від 19.02.2016) була направлена боржнику лише 31.03.2016.

Крім того, у судовому засіданні 24.05.2016 позивачем долучено до матеріалів скарги копію витягу з офіційного сайту ДП «Укрпошта» щодо відстеження пересилань поштових відправлень за ідентифікатором пошуку 0103253597716 (зазначений у реєстрі поштових відправлень рекомендованої кореспонденції від 28.03.2016 щодо відправлення поштової кореспонденції боржнику за вих № 412/15), з якого вбачається, що поштове відправлення було направлено боржнику 31.03.2016.

Більш того, 03.06.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від скаржника (стягувача) надійшли письмові пояснення, в яких скаржник зазначив, що надісланий Відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві ліквідаційній комісії Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України наказ Господарського суду міста Києва від 29.01.2016 було повернуто на адресу державної виконавчої служби, у підтвердження чого долучив до матеріалів скарги копії поштового конверту, з якого вбачається, що поштове відправлення було здійснено 12.05.2016, та довідки відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення у зв'язку з розформуванням боржника та самого наказу Господарського суду міста Києва від 29.01.2016.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві порушив положення законодавства України, а саме Закону України "Про виконавче провадження", та виніс постанову про закінчення виконавчого провадження до дати направлення ліквідаційній комісії боржника виконавчого документу та отримання ліквідаційною комісією виконавчого документу, тоді як право на винесення постанови про закінчення виконавчого провадження (та зняття арешту з майна боржника) у випадку ліквідації боржника у державного виконавця виникає після надіслання виконавчого документу ліквідаційній комісії боржника та отримання ліквідаційною комісією (надходження) виконавчого документу.

При цьому, суд зазначає, що направлення ліквідаційній комісії боржника виконавчого документу є підставою для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, що вбачається зі ст. 67 Закону України "Про виконавче провадження", та встановлення судом факту винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження до направлення ліквідаційній комісії боржника та отримання нею виконавчого документу є підставою для визнання такої постанови недійсною.

Крім того, як встановлено судом, постановою про закінчення виконавчого провадження ВП№50128358 від 19.02.2016 також було припинено чинність арешту майна боржника і скасовано інші заходи примусового виконання рішення (зокрема 12.02.2016 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову ВП№50128358 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення 2514946 грн. 86 коп.).

Однак, з огляду на те, що суд дійшов висновку, що зняття арешту можливе лише у разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора), а доказів надходження наказу Господарського суду міста Києва від 29.01.2016 у справі № 910/19825/15 до ліквідаційної комісії боржника державним виконавцем та боржником суду не надано (крім того, матеріали справи містять докази, що виконавчий документ було повернуто до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві), суд дійшов висновку про відсутність підстав у державного виконавця для припинення чинності арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання рішення.

Суд зазначає, що надіслання постанови державним виконавцем боржнику у даному випадку не є елементом повідомлення останнього про вчинення виконавчих дій, а є саме елементом складного юридичного факту як підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження та зняття арешту з майна боржника .

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що скарга Дочірнього підприємства "Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату" на дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві в частині визнання недійсною Постанови про закінчення виконавчого провадження ВП№50128358 від 19.02.2016 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Що стосується вимог скаржника про зобов'язання Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві відновити виконавче провадження ВП№50128358, суд не вбачає підстав для їх задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду , виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Таким чином, обов'язок відновити виконавче провадження у зв'язку із визнанням судом постанови про закінчення виконавчого провадження недійсною виникає у державного виконавця після винесення судом ухвали про визнання недійсною такої постанови, та державний виконавець зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду до органу Державної виконавчої служби відновити відповідне виконавче провадження.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що станом на дату розгляду скарги у суді державним виконавцем не порушено положень ч. 1 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки обов'язок щодо відновлення виконавчого провадження ВП№50128358 у державного виконавця станом на дату розгляду скарги ще не настав.

Таким чином, суд відмовляє Дочірньому підприємству "Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату" у задоволенні скарги в частині вимог про зобов'язання Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві відновити виконавче провадження ВП№50128358.

При цьому, судом встановлено, що Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві було перейменовано на Шевченківський районний відділ Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про що внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У відповідності з п. 9.1, 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" прийняття органами Державної виконавчої служби, їх посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підпадає в розумінні статті 121-2 ГПК під ознаки дій цих органів та осіб, тому відповідні рішення також підлягають оскарженню до названих судів. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 86, 121 2 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Дочірнього підприємства "Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату" на дії Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві задовольнити частково.

2. Визнати недійсною постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№50128358 від 19.02.2016, винесену державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Поліщуком А. М. при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 29.01.2016 у справі № 910/19825/15.

3. В іншій частині скарги відмовити.

Суддя І.М. Отрош