Постанова

від 29.09.2015 по справі 826/14804/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29 вересня 2015 року 10 год. 30 хв. № 826/14804/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Національного медичного університету імені ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, треті особи: Регіональне відділення Фонду державного майна по місту Києву та товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд", про визнання протиправними дій та рішення, його скасування, зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Національного медичного університету імені ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства охорони здоров'я України (далі - відповідач) , треті особи: Регіональне відділення Фонду державного майна по місту Києву та товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд" (далі - ТОВ "Гранд") , про:

- визнання протиправним та скасування рішення відповідача про надання згоди на продовження строку дії договору оренди від 23 січня 2005 року №1603, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна по місту Києву та ТОВ "Гранд" (далі - договір оренди) , за умовами якого ТОВ "Гранд" передано у тимчасове користування нерухоме майно, площею 224,1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває на балансі позивача (далі - оскаржуване рішення) ;

- визнання неправомірними дій відповідача, направлених на надання згоди на продовження строку дії договору оренди за наявності чинного рішення про використання приміщення для власних потреб позивача;

- зобов'язання відповідача утриматися від надання згоди на укладення договорів оренди або продовження строку дії договорів оренди щодо майна, яке перебуває на балансі позивача та щодо якого ним прийнято рішення про використання для власних потреб.

В обґрунтування позову зазначено, що заявлені вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення та дії відповідача суперечать нормам чинного законодавства та, як наслідок, порушують права та інтереси позивача.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні колегією суддів, а також, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України ), до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача допущено Регіональне відділення Фонду державного майна по місту Києву (далі - третя особа-1) та ТОВ "Гранд" (далі - третя особа-2) .

Ухвалою суду від 09 вересня 2015 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому, на обґрунтування якого надано письмові докази, а представник відповідача не визнала позов та разом із представниками третіх 1, 2 просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 09 вересня 2015 року судом, відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

До суду 09 вересня 2015 року через канцелярію від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення по суті позову, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

21 березня 2005 року між третьою особою-1, як орендодавцем, та третьою особою-2, як орендарем, укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно, загальною площею 224,1 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1 (далі - об'єкт оренди) , що знаходиться на балансі позивача.

У судовому порядку позивачем оскаржуються дії відповідача, направлені на надання згоди на продовження строку дії договору оренди.

Зокрема, листом відповідача від 13 липня 2015 року №09-10/753/22111 позивача повідомлено про погодження продовження терміну дії договору оренди на одинадцять місяців на тих самих мовах.

У контексті вище викладеного суд зазначає наступне.

Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст. 2, ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 70 Закону України "Про вищу освіту", автономія вищого навчального закладу - самостійність, незалежність і відповідальність вищого навчального закладу у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених цим Законом.

Права вищого навчального закладу, що визначають його автономію, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені іншими законами чи нормативно-правовими актами.

Майно закріплюється за державним або комунальним вищим навчальним закладом на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників вищого навчального закладу та вищого колегіального органу самоврядування вищого навчального закладу, крім випадків, передбачених законодавством.

Вищий навчальний заклад у порядку, визначеному законом, та відповідно до статуту має право: використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства.

Згідно зі ст. 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Як з'ясовано судом у ході розгляду справи та уже зазначено вище, об'єкт оренди знаходиться на балансі позивача.

Листами від 13 січня 2015 року №120/2-24 та №120/2-25 позивач повідомив відповідача та третю особу-1 про те, що ним прийнято рішення про використання об'єкта оренди для власних потреб, та просив не продовжувати термін дії договору оренди.

За результатами розгляду листа від 13 січня 2015 року №120/2-25, відповідач листом від 21 січня 2015 року №09-10/45/1462 просив позивача та третіх осіб 1, 2 не пролонгувати договір оренди.

Розглянувши лист відповідача від 21 січня 2015 року №09-10/45/1462, листом від 31 січня 2015 року №30-06/1112 третя особа-1 повідомила позивача, відповідача та третю особу-2 про припинення дії договору оренди.

Зокрема, у листі третьої особи-1 від 31 січня 2015 року №30-06/1112 зазначено, що у зв'язку із закінченням 21 червня 2015 року терміну дії договору оренди, з урахуванням листа відповідача від 21 січня 2015 року №09-10/45/1462 щодо заперечення у продовженні договору оренди, неможливо продовжити договір оренди на наступний термін.

Також зазначено, що третьою особою-1 у встановлений законом термін, згідно зі ст. 777 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендарю буде направлена заява про припинення дії договору оренди.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Тобто, з вище викладеної норми вбачається, що якщо власник майна має намір використовувати орендоване майно для власних потреб, він письмово повинен попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Як уже зазначено вище, дія договору оренди припиняється 21 червня 2015 року. Про намір використовувати об'єкт оренди для власних потреб позивач повідомив відповідача та третю особу-1 листами від 13 січня 2015 року. Відповідач та третя особа-1, у свою чергу, повідомили третю особу-2 про те, що договір оренди пролонгуватися не буде, листами від 21 та 31 січня 2015 року.

Поряд з цим, листом від 13 липня 2015 року №09-10/753/22111 відповідачем погоджено продовження терміну дії договору оренди.

Тобто, відповідачем надано згоду на продовження терміну дії договору оренди, незважаючи на намір позивача використовувати об'єкт оренди для власних потреб, а також на те, що дію договору оренди припинено 21 червня 2015 року.

Стосовно позиції студентів щодо передачі об'єкта оренди в оренду третій особі-2 суд зазначає, що позивачем у ході судового розгляду справи надано суду копію звернення студентської ради гуртожитку №7 (об'єкта оренди) до позивача, зі змісту якого вбачається, що студенти просили розглянути питання про припинення діяльності третьої особи-2 у приміщеннях гуртожитку (об'єкті оренди). До звернення додано підписи 137 студентів.

Отже, підсумовуючи усі вище викладені норми та з'ясовані обставини, суд вважає протиправними дії відповідача щодо надання згоди на продовження строку дії договору оренди.

При цьому, з урахуванням вище викладеного та з метою захисту порушених прав та інтересів позивача, що є завданням адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача утриматися від надання згоди на укладення договорів оренди або продовження строку дії договорів оренди щодо майна, яке перебуває на балансі позивача та щодо якого ним прийнято рішення про використання для власних потреб.

Однак, заявлена позивачем вимога про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про надання згоди на продовження строку дії договору оренди задоволенню не підлягає, оскільки згоду на продовження строку дії договору оренди відповідачем оформлено у формі листа 13 липня 2015 року №09-10/753/22111, який, у розумінні норм КАС України, не є рішенням суб'єкта владних повноважень. До того ж, визнання протиправними дій відповідача щодо надання згоди на продовження строку дії договору оренди та зобов'язання його утриматися від надання згоди на укладення договорів оренди або продовження строку дії договорів оренди щодо майна, яке перебуває на балансі позивача та щодо якого ним прийнято рішення про використання для власних потреб, за переконанням суду, є належним та достатнім способом захисту порушених прав та інтересів позивача.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд прийшов до висновку, що позов Національного медичного університету імені ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, треті особи: Регіональне відділення Фонду державного майна по місту Києву та товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд", про визнання протиправними дій та рішення, його скасування, зобов'язання утриматись від вчинення певних дій є таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 24, 25, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Міністерства охорони здоров'я України, направлені на надання згоди на продовження строку дії договору оренди від 21 березня 2005 року №1603.

3. Зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України утриматися від надання згоди на укладення договорів оренди або продовження строку дії договорів оренди щодо майна, яке перебуває на балансі Національного медичного університету імені ОСОБА_1 та щодо якого Національним медичним університетом імені ОСОБА_1 прийнято рішення про використання для власних потреб.

4. Позов в іншій частині залишити без задоволення.

5. Присудити на користь Національного медичного університету імені ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ 02010787) частину здійсненого ним судового збору у розмірі 146,16 грн. (сто сорок шість гривень шістнадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства охорони здоров'я України (код ЄДРПОУ 00012925).

Копії постанови направити (вручити) сторонам та третім особам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови . Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя В.М. Данилишин

Суддя І.А. Качур

Суддя В.І. Келеберда