Постанова

від 24.12.2019 по справі 826/14804/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 грудня 2019 року

Київ

справа №826/14804/15

адміністративне провадження №К/9901/13633/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/14804/15

за позовом Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця до Міністерства охорони здоров`я України, треті особи: Регіональне відділення Фонду державного майна по м. Києву, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд" про визнання протиправними дій та рішення, його скасування, зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця на постанову Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 03 березня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Кучми А.Ю., суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

в с т а н о в и в :

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства охорони здоров`я України про надання згоди на продовження строку дії договору оренди від 23 січня 2005 року № 1603, укладеного між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ Гранд , за умовами якого ТОВ Гранд передано в тимчасове користування нерухоме майно площею 224,1 кв. м, розташоване за адресою: м. Київ, Чоколівський бульвар, 39, гуртожиток № 7, та перебуває на балансі Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, визнання неправомірними дії Міністерства охорони здоров`я України, спрямовані на надання згоди на продовження строку дії договору оренду від 23 січня 2005 року № 1603, укладеного між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ Гранд , за умовами якого ТОВ Гранд передано в тимчасове користування нерухоме майно площею 224,1 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, Чоколівський бульвар, 39, гуртожиток № 7, та перебуває на балансі Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця за наявності чинного рішення про використання приміщення для власних потреб Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, зобов`язання утриматись від надання згоди на укладення договорів оренди або продовження строку дії договорів оренди щодо майна, яке перебуває на балансі Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця та щодо якого прийнято рішення про використання для власних потреб.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2015 року вищевказаний адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства охорони здоров`я України, направлені на надання згоди на продовження строку дії договору оренди від 21 березня 2005 року № 1603. Зобов`язано Міністерство охорони здоров`я України утриматися від надання згоди на укладення договорів оренди або продовження строку дії договорів оренди щодо майна, яке перебуває на балансі Національного медичного університету імені О.О. Богомольця та щодо якого Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця прийнято рішення про використання для власних потреб. Позов в іншій частині залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Як встановлено, 21 березня 2005 року між Фондом державного майна України (орендодавцем) та ТОВ Гранд (орендар), укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно, загальною площею 224,1 кв.м., розміщене за адресою: місто Київ, бульвар Чоколівський, будинок № 39, що знаходиться на балансі Національного медичного університету ім. О. Богомольця.

13 січня 2015 року позивач звернувся до Начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву з листом № 120/2-24, в якому зазначив, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та ТОВ Гранд укладено договори оренди від 21 березня 2005 року № 1603 та від 24 жовтня 2006 року № 3625, для розміщення кафе-піцерії, що знаходиться на балансі Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Термін дії закінчується 21 червня 2015 року. В зв`язку з виробничою необхідністю прохання не продовжувати термін дії договорів оренди від 21 березня 2005 року № 1603, від 24 жовтня 2006 року № 3625.

Цього ж дня позивачем направлено аналогічного листа до Міністерства охорони здоров`я України додавши прохання направити згоду відповідача на адресу Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву.

На зазначений вище лист, Міністерство охорони здоров`я України надало позивачу відповідь від 21 січня 2015 року, згідно з якою відповідачем щодо договору оренди від 21 березня 2005 року № 1603 зазначено, що у зв`язку із наміром Університету використовувати орендне майно для власних потреб, МОЗ України після закінчення терміну дії зазначеного договору просить не пролонгувати.

31 січня 2015 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву повідомило позивача та відповідача про те, що у зв`язку із закінченням 21 червня 2015 року терміну дії договору оренди від 21 березня 2015 року № 1603, враховуючи лист МОЗ України від 21 січня 2015 року № 09-10/45/1462 щодо заперечення у продовженні договору оренди є неможливим продовження зазначеного договору оренди на наступний термін.

Відповідно до Акта про результати перевірки виконання договірних умов та дотримання законодавства у сфері орендних відносин щодо майна, яке обліковується на балансі Університету від 30 червня 2015 року членами комісії від РВ ФДМУ по м. Києву та МОЗ України під час обстеження орендних приміщень МОЗ України було встановлено, що орендар - ТОВ Гранд відповідає всім умовам договору оренди.

На засіданні комісії з розгляду документів стосовно надання в оренду нежилих приміщень закладів, що входять до сфери управління МОЗ України (протокол від 09 липня 2015 року № 3) було прийнято рішення про продовження дії договору оренди від 23 березня 2005 року № 1603.

Листом Міністерства охорони здоров`я України від 13 липня 2015 року № 09-10/753/22111 позивача повідомлено про погодження продовження терміну дії договору оренди на одинадцять місяців на тих самих умовах.

Листом від 15 липня 2015 року № 30-06/7219 Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву як орендодавцем погоджено продовження договору оренди строком на 11 місяців.

Суд першої інстанції частково задовольнив позов з огляду на те, що відповідачем надано згоду на продовження терміну дії договору оренди, незважаючи на намір позивача використовувати об`єкт оренди для власних потреб, а також на те, що дію договору оренди припинено.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, зазначив, що МОЗ України є уповноваженим органом щодо реалізації прав держави як власника майна, а тому надане ним погодження щодо продовження дії договору оренди є правомірним.

Суди, розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цей спір є публічно-правовим та його вирішення віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

У касаційній скарзі позивач заявив вимогу про скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у позові та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Разом з тим, згідно з частиною 2 статті 4, пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України у вказаній редакції).

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій, при цьому ці функції суб`єкт владних повноважень повинен здійснювати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; далі - ГПК) визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

У частині 1 статті 12 ГПК у відповідній редакції закріплено правило, за яким господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 287 цього Кодексу встановлено, що орендодавцями щодо державного та комунального майна є, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності.

Відтак, господарські суди на загальних підставах вирішують, зокрема, спори, пов`язані з орендою державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування.

Спірні відносини виникли між сторонами з приводу укладеного договору оренди нерухомого майна, спрямовані на виникнення цивільних прав та обов`язків, при цьому Міністерство охорони здоров`я України у цих відносинах виступає як суб`єкт цивільного права, якому надано право розпоряджатися майном, а не як суб`єкт владних повноважень, який реалізовує свої владні управлінські функції.

Правова позиція аналогічного змісту у тотожних правовідносинах була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 1304/11018/2012 (2а/461/113/2013).

Також, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

За практикою Європейського Суду з прав людини " фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (пункт 24 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року, заяви №29458/04, № 29465/04).

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що зазначений спір не належить до юрисдикції адміністративного суду.

Пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Касаційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення - скасувати із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року скасувати і провадження у справі № 826/14804/15 закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук ,

Судді Верховного Суду