Постанова

від 13.02.2007 по справі 8/29н-ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/29н-ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13.02.07                                                                                 Справа № 8/29н-ад.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П, розглянувши матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Діна-Транс», місто Луганськ,

до Державної податкової інспекції  у Артемівському районі міста Луганська, -

про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення,

при секретарі судових засідань Смірновій  В.М.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Єрмоленок Є.В., - довіреність №б/н від 30.01.07 року;

від відповідача – Ведмеденко Р.І. – головний державний податковий інспектор, - довіреність №20/9/10 від 09.01.07 року, -

в с т а н о в и в:

           суть спору: позивачем заявлено вимогу про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення про донарахування податку з власників транспортних засобів та фінансових санкцій №0000251700/0 від 30.05.06 року суб'єкта владних повноважень Державної податкової інспекції у Артемівському районі міста Луганська (далі –ДПІ –відповідач).

          Відповідно до ст. 111 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАСУ) попереднє судове засідання призначене та фактично відбулося 02.02.07 року, за участю представників сторін.

           У судовому засіданні представники сторін заявили клопотання про відмову від фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст. 41 та пункту 2-1 розділу УІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАСУ, а тому його задоволено судом.

          Представник позивача позов підтримав у повному обсязі, посилаючись на те, що:

ДПІ при винесенні спірного рішення повинна була керуватися спеціальними законами, тобто:  Законом України від 18.02.1997 року №75/97-ВР «Про податок з власників транспортних засобів  та інших самохідних машин і механізмів»(далі –ЗУ №75/97-ВР) –як спеціальним Законом у сфері оподаткування власників транспортних засобів, - та Законом України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі –ЗУ №2181-ІІІ) –як спеціальним Законом з питань оподаткування (перш за все – підпунктом 4.1.4 п. 4.1, підпунктом 4.2.2 п. 4.2  ст. 4  та п. 5.14 ст. 5 цього Закону), - але не зробила цього.

          Представник відповідача позов не визнав, про що також зазначив у своєму відзиві на нього (вих. №б/н від 02.02.07 року), посилаючись при цьому на те, що  ДПІ при винесенні спірного рішення керувалася саме положеннями вищезгаданих законів (із змінами та доповненнями до них), а також Законом України від 25.03.05 року №2505 «Про внесення змін до Закону України  «Про Державний бюджет України на 2005 рік»та інших законодавчих актів»(далі –ЗУ №2505), розділом ХІІ якого внесено зміни до статтей 3 та 6 Закону України від 11.12.1991 року №1963-ХІІ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», - при цьому виходила з того, що цей Закон набрав чинності з 31.03.05 року; ним встановлено нові ставки податку, відповідно до яких платнику цього податку –позивачу по справі –ДПІ і було визначено як податкові зобов'язання за ІІ-ІУ квартали  2005 року, так і штрафні санкції; цей Закон не визнано у встановленому порядку неконституційним та не скасовано.

            Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

            І.1. 20.01.05 року позивачем до ДПІ надано Розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин на 2005 рік. (вх. №42-2338), у якому визначено річне податкове зобов'язання у сумі 2505,00 грн., з поквартальним розкладом цієї суми, при цьому сума квартального платежу склала 626 грн. за І-ІІІ квартали, а у ІУ кварталі –627 грн.

          2.  В період з 28 квітня по 16 травня 2006 року фахівцями ДПІ здійснено виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Діна-Транс», ідентифікаційний код 25367150 (далі –ТОВ «Діна-Транс», - позивач),  за наслідками якої 19.05.06 року складено одноіменний акт №356/23-00/25367150.

          У розділі 3.1.9 акту («Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»зафіксовано, що платник цього податку припустився невірного визначення суми податкових зобов'язань за ІІ-ІУ квартали 2005 року, а саме:

           визначаючи зобов'язання за ІІ-ІІІ квартали 2005 року, не врахував вищезгаданих  змін, внесених до Закону та визначив квартальну суму  податкового зобов'язання у розмірі 626,00 грн., в той час, як треба було визначити у розмірі, відповідно, 1330,00 грн. та 1196,00 грн., а у ІУ кварталі –замість 627,00 грн. –треба було визначити 1195,00 грн.

          Акт перевірки, без зауважень та заяв, підписано директором та головним бухгалтером Товариства.

          3. На  підставі цього акту ДПІ 30.05.06 року винесено податкове повідомлення-рішення №0000251700/0, яким  йому на підставі підпункту «б»підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4  та підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 ЗУ №2181-ІІІ, - за порушення вимог статтей 3 та 6 Закону України від 11.12.1991 року №1963-ХІІ:

            донарахувала позивачу податкове зобов'язання за ІІ-ІУ квартали 2005 року у сумі 3721,00 грн.;

          застосувала щодо нього штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1860,50 грн.

          Позивачем факт його отримання не оскаржується, докази адміністративного оскарження цього рішення позивачем не надано.

Заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги  НЕ підлягають задоволенню з таких підстав.

ІІ.1.Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі) (ст. 4 Закону України №1251-ХІІ “Про систему оподаткування” (далі - ЗУ №1251).

Згідно пункту 3 частини 1 ст. 9 ЗУ №1251 платники податків  і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Обов'язок сплачувати  податок з власників  транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів передбачено п.10 частини 1 ст. 14 ЗУ №1251.

2.Згідно  ст.1 Закону України від 11.12.91 року №1963-ХІІ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»(далі –ЗУ №1963-ХІІ) платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами…, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством  власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього закону є об'єктами оподаткування.

3. Статтею  3 цього Закону визначено розміри ставок податку залежно від технічних характеристики транспортного засобу.

Розрахунок нових ставок податку, залежно від виду транспортного засобу, відповідачем наведено у вищезгаданому акті перевірки та  відзиві на позов.

Як передбачено у частині 1 ст. 6 названого Закону, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за станом на 1 січня поточного року. Обчислення податку з власників наземних транспортних засобів провадиться, виходячи з об'єму циліндрів або потужності двигуна кожного виду і марки транспортного засобу (…).

Закон №1963-ХІІ не містить норми, яка б надавала платнику податку право не здійснювати перерахунок податку у разі подання Розрахунку у встановлені ним строки та наступного внесення змін до названого Закону в частині розміру ставок податку.

4.Позивачем не надано до суду доказів того, що ЗУ №2505-ІУ як на час винесення спірного податкового повідомлення-рішення, так і на час розгляду цього спору - скасовано або визнано неконституційним.

5.Право ДПІ на проведення перевірки, результати якої стали підставою для винесення спірного рішення, передбачене пунктом 1 ст. 11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні».

6.ДПІ при прийнятті спірного рішення не порушила вимог підпункту «б»підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 ЗУ №2181-ІІІ, в якому сказано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

7.Судом не встановлено порушень з боку ДПІ також і при визначенні суми штрафних (фінансових) санкцій, передбачених підпунктом 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 ЗУ №2181-ІІІ, згідно якому  у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.  

Таким чином, у рахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти  позову, на виконання вимог частини 2 ст. 71 КАСУ довів законність та обґрунтованість своїх дій та прийнятих рішень, а тому у задоволенні позову повинно бути відмовлено.

Відповідно до частини 4 ст. 94 КАСУ суд не стягує з позивача на користь відповідача судові витрати, оскільки останній не надав до суду доказів їх наявності.  

          На підставі викладеного, ст.ст. 4, 9 та 14 Закону України “Про систему оподаткування”; ст. ст. 1, 3, 6 та 7 Закону України від  11.12.91 року №1963-ХІІ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»; підпунктом «б»підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 та  підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17  Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, керуючись ст.94, 158-163 та 167 Кодексу адміністративного судочинства  України,  суд

п о с т а н о в и в :

1.У задоволенні позову відмовити.

2.Судові витрати покласти на позивача.

           Відповідно до частини 4 ст. 167 КАС України  за згодою представників сторін у судовому засіданні 13.02.2007 року оголошено тільки вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо такої заяви не буде подано.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення  постанови у повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу - з  дня  складення  в  повному обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

          Постанову у повному обсязі складено та підписано  19 лютого 2007 року.

Суддя                                                                                                А.П. Середа