Постанова

від 23.01.2012 по справі 2а-277/11

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-277/11 Головуючий у 1-й інстанції: Гордійчук І.О.

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

іменем України

"23" січня 2012 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Хаюка С.М.

суддів: Бондарчука І.Ф.

ОСОБА_2,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі, ОСОБА_4 на постанову Дубровицького районного суду від "29" березня 2011 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дубровицького районного суду від 29.03.2011р. позов задоволено частково. Визнано неправомірною відмову ОСОБА_3 Пенсійного фонду України Дубровицького району (далі - УПФ) щодо перерахунку та виплати ОСОБА_4 пенсії та підвищення до неї відповідно до ст.ст.39,50,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ) за період з 22.08.2010р. по 22.02.2011р. Зобов'язано УПФ провести перерахунок та виплату ОСОБА_4 державної пенсії відповідно до ст.54 Закону №796-ХІІ у розмірі шести мінімальні пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст.50 Закону №796-ХІІ у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком за період з 22.08.2010р. по 22.02.2011р. за виключенням сум фактично проведеної виплати. Зобов'язано УПФ нарахувати і виплатити ОСОБА_4 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, згідно з ст. 39 Закону №796-ХІІ в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 22.08.2010р. по 22.02.2011р., за виключенням сум фактично проведеної виплати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційних скаргах позивача та відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять вказану постанову скасувати.

Перевіривши законність та обгрунтованність судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга УПФ не підлягає до задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії та інвалідом 3-ї групи, проживає у зоні гарантованого добровільного відселення. Вона отримує основну та додаткову пенсію й підвищення до пенсії відповідно до ст.ст.39,50,54 Закону №796-ХІІ.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У статті 49 Закону №796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ст. 50 Закону №796-ХІІ встановлено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема інвалідам ІІІ групи - у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. Як передбачено статтею 53 того самого Закону, виплата додаткової пенсії здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу. Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону №796-ХІІ, якою визначено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, та у зв'язку із втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів ІІ групи, щодо яких установлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 6 мінімальних пенсій за віком.

За своєю правовою природою передбачені ст.ст.50, 54 Закону №796-ХІІ соціальні виплати є пенсією та додатковою пенсією, а тому носять безстроковий характер та мають нараховуватись й виплачуватись особі щомісячно без обмеження будь-яким строком.

При розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, виходячи з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Таким чином, обов"язок проводити нарахування та виплату пенсіонерам сум, передбачених ст.ст.50, 54 Закону №796-ХІІ відноситься до відання органів Пенсійного фонду України, а отже відповідач по справі є належним і суд першої інстанції правомірно зобов"язав його здійснити нарахування та виплату позивачу відповідних пенсійних виплат.

Загальне поняття пенсії визначено в ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якого пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом.

Колегія суддів приходить до висновку, що законом не встановлюється ані строковість, ані обмеженість у часі цих видів виплат. З самого визначення поняття пенсії випливає, що ці виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу. Цей вид виплат не є строковим, а тому не може бути призначений на якийсь строк. В цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін, або строк, на який призначається пенсія не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Відтак, виплату пенсії позивачу не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право позивача на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка повинна виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії. Отже, позивач має право на отримання пенсій відповідно до ст.ст.50, 54 Закону №796-ХІІ з 22.08.2010р. постійно та без встановлення будь-якого обмеження кінцевим терміном або строком, на який призначається пенсія.

Відповідно до ст. 39 Закону №796-ХІІ передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні добровільного гарантованого відселення - дві мінімальні заробітні плати. Непрацюючі пенсіонери отримують доплату до пенсії в цих же розмірах.

Базовою величиною, з якої розраховується сума допомоги згідно зі ст. 39 Закону, відповідачу слід керуватися розміром мінімальної заробітної плати, а не сумою, передбаченою Постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 року №836.

Водночас суми, з яких здійснювався розрахунок виплат позивачу, передбачених Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", визначалися згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.08р. N654 та постанови №530 від 28.05.2008р., тоді як ст. ст. 62 та 67 Закону №796 Кабінету Міністрів України надано право проводити лише роз'яснення порядку застосування цього Закону, підвищувати розмір доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом, відповідності до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, але не зменшення їх та встановлення їх у твердій сумі, яка не відповідає Закону.

Зазначеними постановами, всупереч вимогам Закону №796-ХІІ (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.

Частиною 4 ст.9 КАС України визначено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року №497 "Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду" на органи Пенсійного фонду України покладено обов'язок щодо виплати пенсій та доплат до пенсій, які передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Таким чином, обов'язок проводити нарахування та виплату пенсіонерам сум, передбачених ст. 39 Закону №796-ХІІ відноситься до відання органів Пенсійного фонду України, а отже відповідач по справі є належним.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів на фінансування виплат в порядку статей 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ обґрунтовано не взяті судом до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів ОСОБА_3 для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.

Щодо доводів позивача про необхідність задоволення позовних вимог за період починаючи з 01.06.2002р. слід зазначити наступне.

При визначенні періоду здійснення перерахунку вищезазначених виплат, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що такі вимоги позивача підлягають задоволенню лише в межах шестимісячного строку звернення до суду, визначеного ч.2 ст.99 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Таким чином, правовий припис "в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом" означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

У ч. 2 ст. 99 КАС України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду, що пов'язане зі специфікою правовідносин, а також має сприяти наданню доказів, підвищує їхню достовірність і тим самим сприяє встановленню істини у конкретній адміністративній справі. Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

Згідно з ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення позову без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку. Позивач з такою заявою до суду не звертався. Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.

Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.

Спірні виплати є регулярними, тобто про своє порушене право позивач мав знати при отриманні ним доплати до заробітної плати, передбаченої Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Тому, вимоги позивача підлягають задоволенню лише в межах шестимісячного строку, визначеного ч.2 ст.99 КАС України, які передували пред'явленню ним даного позову.

Враховуючи положення ст. 99 та 100 КАС України, позивач має право на перерахунок виплат тільки з 22.08.2010 року, оскільки з даним позовом звернувся до суду лише 22.02.2011 року.

Що стосується доводів відповідача стосовно звернення постанови до негайного виконання, то вони є обґрунтованими. Допускаючи постанову суду до негайного виконання, суд першої інстанції не врахував вимоги п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, які є спеціальними для цієї категорії справ.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів виконуються негайно - у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.

Згідно до частини 1 статті 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 201, 205, 207, 212 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постановою Дубровицького районного суду від 29.03.2011 року змінити, її резолютивну частину викласти в наступній редакції:

"Позов задоволено частково.

Визнати неправомірною відмову ОСОБА_3 Пенсійного фонду України Дубровицького району щодо перерахунку та виплати ОСОБА_4 пенсії відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 22 серпня 2010 року.

Зобов'язати ОСОБА_3 Пенсійного фонду України Дубровицького району провести перерахунок та виплату ОСОБА_4 державної пенсії відповідно до ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі шести мінімальні пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст.50 Закону України "Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком за період з 22 серпня 2010 року за виключенням сум фактично проведеної виплати.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного Фонду України в Дубровицькому районі щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_4 підвищення до пенсії, як непрацюючі пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, згідно з ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі двох мінімальні: заробітних плат за період з 22 серпня 2010 року.

Зобов'язати управління Пенсійного Фонду України в Дубровицькому районі нарахувати і виплатити ОСОБА_4 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, згідно з ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 22 серпня 2010 року по 22 лютого 2011 року, за виключенням сум фактично проведеної виплати.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 29.03.2011 року в межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає чинності з моменту її постановлення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.М.Хаюк

судді: ОСОБА_5 ОСОБА_2

ОСОБА_1

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_4 с.Бережки,Дубровицький район, Рівненська область,34160

3- відповідачу ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області вул.Миру 8,м.Дубровиця,Дубровицький район, Рівненська область,34100