Постанова

від 16.09.2015 по справі 820/11379/14

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 201 5 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоМаринченка В.Л., суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного акціонерного товариства «Садовод» (далі - Товариство) до державного реєстратора реєстраційної служби Великобурлуцького районного управління юстиції Харківської області (далі - Реєстратор, Реєстраційна служба відповідно), треті особи: Великобурлуцька районна державна адміністрація Харківської області (далі - РДА), Головне управління Держземагенства у Харківській області, про скасування рішень та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило: скасувати рішення Реєстратора від 13 грудня 2013 року № 9001229 про відмову у державній реєстрації права власності держави на земельні ділянки; скасувати рішення Реєстратора від 13 грудня 2013 року № 9001233 про відмову у державній реєстрації права оренди земельних ділянок; зобов'язати Реєстраційну службу на підставі розпорядження РДА від 27 серпня 2012 року № 265 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Андріївської сільської ради АТ «Садовод» (далі - розпорядження РДА) здійснити заходи по державній реєстрації права власності держави в особі РДА на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населених пунктів на території Андріївської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, кадастровий № 6321480500:02:000:0062, площею 7,6900 га; зобов'язати Реєстраційну службу одночасно зі здійсненням заходів по реєстрації прав власності держави на земельну ділянку здійснити заходи по державній реєстрації права оренди земельних ділянок на підставі зазначеного розпорядження РДА та договору оренди землі від 27 грудня 2012 року № 35, укладеного між Товариством та РДА щодо оренди земельної ділянки, кадастровий № 6321480500:02:000:0062, площею 7,6900 га.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 14 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2014 року, в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 жовтня 2014 року у відкритті касаційного провадження відмовив.

Ухвалюючи такі рішення, суди з огляду на положення частини першої статті 16 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV) та пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 вересня 2012 року № 5245-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності » (далі - Закон № 5245-VІ) дійшли висновку, що для реєстрації права власності держави на земельну ділянку із заявою (відповідним рішенням про передачу земельної ділянки) має звернутись уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин або його територіальний орган, а саме орган Державного земельного агентства України, для правильного внесення відомостей щодо органу державної влади, який здійснює управління майном. Тому Реєстратор правомірно на підставі пунктів 3, 5-2 частини першої статті 24 Закону № 1952-ІV відмовив у реєстрації права власності держави на земельну ділянку за зверненням Товариства та права оренди останнього.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Товариство, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статей 4-1, 9, 16 Закону № 1952-ІV, статті 19 Конституції України, а також статей 213, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати всі ухвалені судами у цій справі рішення та прийняти постанову про задоволення позову.

На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 лютого, 5, 12 березня 2015 року (№№ К/800/48935/14, К/800/49615/14, К/800/52171/14 відповідно), у яких суд касаційної інстанції дійшов висновку про незаконність відмови Реєстратора у державній реєстрації права державної власності за на земельну ділянку на підставі поданого Товариством розпорядження РДА про передачу земельної ділянки, оскільки таке розпорядження у розумінні статті 122 ЗК (у редакції, чинній на час видання розпорядження) та Закону № 1952-ІV і є заявою уповноваженого органу про реєстрацію права власності держави на земельну ділянку.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У преамбулі Закону № 1952-ІV зазначено, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Частина друга статті 9 Закону України № 1952-ІV передбачає прямий обов'язок державного реєстратора під час розгляду заяви про реєстрацію встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов 'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону ; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов 'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1952 -IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону ; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з частиною четвертою статті 15 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до абзацу сьомого частини першої статті 16 Закону

№ 1952- IV у разі здійснення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, похідних від права власності, за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки, відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов'язаний одночасно подати до органу державної реєстрації прав чи державному кадастровому реєстратору відповідну заяву про державну реєстрацію права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) вважається заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.

Стаття 24 Закону № 1952-IV містить виключний перелік підстав, згідно з якими може бути відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зокрема, із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа (пункт 3 частини першої), заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону (пункт 5-2 частини першої).

У пункті 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 5245-VI (який набрав чинності з 1 січня 2013 року) державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Законом № 5245-VI внесено зміни і до ЗК, зокрема сатттю 122 викладено в новій редакції, де частиною четвертою встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 445 (далі - Положення, Держземагентство відповідно) Держземагентство є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Відповідно до пункту 4 Положення Держземагентство відповідно до покладених на нього завдань: передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок та обмежень у їх використанні та інше .

З наведеного вище вбачається, що починаючи з 1 січня 2013 року відповідно до статті 122 ЗК та Положення повноваження щодо надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності у власність або користування є виключною компетенцією Держземагентства та його територіальних органів.

Як установили суди попередніх інстанцій, у розглядуваному випадку Реєстратор у рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначив, що із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа та заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 Закону № 1952-ІV.

Відповідно до вимог статті 4-1 Закону № 1952-ІV Товариство надало розпорядження № 265 для проведення одночасно з державною реєстрацією похідного речового права (права оренди) реєстрації права власності держави на зазначені земельні ділянки.

Вказаним розпорядженням Товариству передано в оренду земельну ділянку загальною площею 520,3066 га, зокрема, й земельну ділянку з кадастровим № 6321480500:02:000:0062 площею 7,6900 га за рахунок земель запасу, земель сільськогосподарського призначення та сільськогосподарські угіддя на території Андріївської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області.

Доказів того, що Товариство зверталося до ГУ Держземагентства, яке є територіальним органом Держземагентства, з питання реєстрації права власності на зазначену вище земельну ділянку за Державою Україна, позивач не надав.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що Реєстратор правомірно відмовив Товариству у проведенні державної реєстрації права власності на земельну ділянку на підставі того, що із заявою має звернутися відповідний центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин або його територіальний орган, а заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності.

За таких обставин, оскільки у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права щодо спірних правовідносин, то в задоволенні заяви Товариства слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви приватного акціонерного товариства «Садовод» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. Маринченко Судді: М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.В. Кривенко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький