Ухвала

від 29.09.2015 по справі 825/1/15-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

29.09.2015 № К/800/28904/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області на постановуЧернігівського окружного адміністративного суду від 17.03.2015 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 09 .0 6.2015 у справі №825/1/15-а за позовомПублічного акціонерного товариства «Чернігівобленерго» доДержавної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.03.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015, позов Публічного акціонерного товариства «Чернігівобленерго» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області від 19.11.2014 №0004352200, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1263719 грн., в тому числі 507065 грн. за основним платежем та 756654 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0004362200, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 6116 грн.; №0004372200, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1637531 грн., в тому числі 1091687 грн. за основним платежем та 545844 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права в цій частині, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ «Чернігівобленерго», за результатами якої складено акт від 05.11.2014 №2536/22/22815333 про результати документальної планової виїзної перевірки ПАТ «Чернігівобленерго» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.03.2014, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п.138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144, п. 154.8 ст. 154 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 507065 грн.; пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 1091687 грн.

Підставою для висновків в акті перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з його контрагентами - ТОВ «Енерджі Сервіс», ПП «Сучасні Комунікаційні системи» та ПП «Бізнес Право», оскільки не мали реального характеру та не спричинили реальні зміни майнового стану суб'єктів господарювання.

На підставі названого перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.11.2014:

- №0004352200, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1263719 грн., в тому числі 507065 грн. за основним платежем та 756654 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0004362200, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 6116 грн.;

- №0004372200, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1637531 грн., в тому числі 1091687 грн. за основним платежем та 545844 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Енерджі Сервіс» за договорами №371 від 10.10.2013, №446 від 31.10.2013, №372 від 26.09.2013, №331 від 04.07.2013, №328 від 25.10.2013, №330 від 30.10.2013, №397 від 09.08.2013, №370 від 26.09.2013, №373 від 26.09.2013, предметом яких було виконання будівельних та ремонтних робіт; з ПП «Сучасні Комунікаційні системи» за договорами №335 від 07.12.2012, №336 від 07.12.2012, №337 від 07.12.2012, №217 від 15.10.2012, №1 від 19.02.2013, №616 від 13.06.2013, №564 від 29.05.2013, предметом яких є виконання будівельно-монтажних робіт; та з ПП «Бізнес Право» за договорами №601 від 04.06.2013, №602 від 04.06.2013, предметом яких є закупівля просочувальної вогнезахисної речовини (суміш просочувальна), підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими накладними, довідками про вартість виконаних робіт, актами вартості змонтованого устаткування, актами приймання-виконання будівельних робіт, підсумковими відомостями ресурсів, платіжними дорученнями, витягами з журналу реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці, з журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці та з журналу обліку робіт по нарядах та розпорядженнях, видатковими накладними, картками рахунків 63.1.2, 20 та накладною на переміщення товару.

Фактичне виконання робіт податковим органом не заперечується.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, недійсними в судовому порядку не визнавались.

Також судами встановлено, що позивач правомірно без завищення застосував пільгу, встановлену п. 154.8 ст. 154 Податкового кодексу України, за наслідком проведених господарських операцій з ПП «Сучасні Комунікаційні системи» та ТОВ «Енерджі-Сервіс» з реконструкції ПЛ 10кВ «Тупичів-Спирзавод» в с. Тупичів, ПЛ-0,4 кВ в с.Галиця, ПЛ-0,4 кВ в с. Комань, ПЛ-0,4 кВ в смт. Талалаївка, ПЛ-04 кВ від КТП N355 в м. Корюківка, ПЛ-04 кВ від ЗТП N403 в м. Бахмач.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 154.8 статті 154 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних відносин) звільняється від оподаткування податком на прибуток прибуток підприємств паливно-енергетичного комплексу в межах фактичних витрат, що не перевищують загальну річну суму:передбачених інвестиційними програмами, схваленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, на капітальні вкладення з будівництва (реконструкції, модернізації) міждержавних, магістральних та розподільчих (локальних) електричних мереж, електричних станцій, теплоелектроцентралей, магістральних газопроводів, газорозподільних мереж, підземних сховищ газу та встановлення лічильників газу населенню, у тому числі сум, спрямованих на повернення кредитів, які використані для фінансування вищезазначених цілей.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів та робіт з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів. А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товарів з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих контрагентами - ТОВ «Енерджі Сервіс», ПП «Сучасні Комунікаційні системи» та ПП «Бізнес Право», які на час проведення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Зазначені обставини також підтверджуються і поясненнями, допитаних судом першої інстанції, свідків голови Галицької сільської ради ОСОБА_1, голови Великодорізької сільської ради ОСОБА_2, громадянина ОСОБА_3, якими, в свою чергу, спростовано надані органам податкової міліції свідчення щодо виконання робіт безпосередньо працівниками позивача.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у ПП «Бізнес Право» товару (вогнебіозахисної суміші), суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію, укладеного з цим контрагентом договору, також дослідили подальше використання придбаного товару у відповідному податковому періоді та використання його у власній господарській діяльності, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про реальність його отримання позивачем від спірного контрагента, а також про фактичне його використання у власній господарській діяльності.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірки контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, у тому числі відображеної у складі витрат амортизації, а також при застосуванні пільги з податку на прибуток, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару та робіт в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.03.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош