Постанова

від 12.03.2012 по справі 2а-1638/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2012 р. Справа № 3280/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області на постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області про нарахування та виплату підвищення до пенсії дитині війни,-

встановив:

13.04.2011 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати його нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, що розраховується відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.01.2009 року по момент постановлення судового рішення та здійснювати відповідні нарахування та виплати надалі.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є особою, якій відповідно до цього Закону надано статус дитини війни. Згідно із статтею 6 цього Закону йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак така у вказаний період виплачувалась не в повному обсязі.

Оскарженою постановою прийнятою в порядку письмового провадження, адміністративний позов задоволено частково. Поновлено позивачу строк звернення до суду. Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у підвищенні пенсії, як дитині війни. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.01.2009 року по 27.04.2011 року відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з врахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з цією постановою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що оскільки відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, то відповідно нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, здійснювались в межах виділених на це коштів та згідно чинного на момент проведення виплати бюджетного законодавства. Апелянт також вказує, що судом першої інстанції не обґрунтовано застосовано до даних правовідносин положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки частина 3 статті 28 передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, визначений частиною першою даної статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. За таких обставин, апелянт вважає, що положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не можуть застосовуватися до правовідносин щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни. Крім цього, апелянт також вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно поновлено позивачу строк звернення до суду.

Враховуючи те, що особи які беруть участь в справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце, відповідно ст. 197 КАС України розгляд даної справи судом апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач в розумінні статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Змінами внесеними підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. N 107-VI, дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була обмежена. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким обмежувалась дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними та втратили чинність з моменту визнання їх такими.

Після Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не обмежувалась та діяла в редакції відповідно до якої, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Враховуючи викладені правові положення, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, про наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Як вбачається із матеріалів справи, підвищення до пенсії позивачу як дитині війни, протягом оскаржуваного періоду здійснювалось у значно меншому розмірі, а ніж це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

Однак, суд першої інстанції безпідставно та з порушенням норм процесуального поновив позивачу строк звернення до адміністративного суду та задоволив позовні вимоги позивача за період з 01.01.2009 року по 12.10.2010 року.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 100 КАС України (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Із матеріалами справи суд апеляційної інстанції вбачає, що позивач в суд із адміністративним позовом звернувся 13.04.2011 року та просив його задовольнити починаючи з 01.01.2009 року, тобто із пропуском строку звернення до адміністративного суду. При цьому, в даному позові позивач ставив питання про поновлення цього строку, посилаючись на те, що про порушення його прав йому не було повідомлено.

Однак, такі причини пропуску строку звернення до адміністративного суду не можуть бути визнані поважними, оскільки спірне підвищення до пенсії, позивачу виплачувалося кожного місяця разом із пенсією, а тому про порушення свої прав він повинен був дізнаватися кожного місяця після отримання пенсії.

Оскільки позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а судом першої інстанції ці позовні вимоги вирішені із порушенням норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи за відповідними позовними вимогами, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що відповідно до ст. 100 КАС України позовні вимоги позивача за період з 01.01.2009 року по 12.10.2010 року включно слід залишити без розгляду.

Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, призвели до неправильного вирішення справи за відповідними позовними вимогами, що у відповідності до ст. 202 КАС України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови.

Таким чином, позовні вимоги позивача належить задоволити починаючи з 13.10.2011 року. При цьому, суд апеляційної інстанції не вказує кінцеву дату нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, оскільки Пенсійний орган зобов'язаний здійснювати відповідні нарахування та виплати до припинення у позивача права на таке. Дане підвищення є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і має не визначений в часі граничний термін, а тому суд не вправі обмежувати орган, відповідальний за здійснення його нарахування і виплати, певним часовим проміжком.

Суд першої інстанції правильно вказав, що нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, слід проводи з урахуванням положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Таким чином, посилання апелянта на те, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є необґрунтованими та безпідставними.

Також, суд не може взяти до уваги посилання апелянта на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету, оскільки відсутність фінансування з державного бюджету коштів на витрати пов'язані із виплатою дітям війни підвищення до пенсії згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не може бути підставою для невиконання положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Дана правова позиція суду, узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

З огляду на те, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити частково.

Керуючись ст. ст. 11, 99, 100, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області - задоволити частково.

Постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2011 року у справі № 2а-1638/11/0904 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити частково.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області про нарахування та виплату підвищення до пенсії дитині війни, в частині позовних вимог за період з 01.01.2009 по 12.10.2010 року включно - залишити без розгляду.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з 13.10.2010 року, із урахуванням частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з 13.10.2010 року, із урахуванням частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених за цей період сум.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

На постанову протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

ОСОБА_2