Ухвала

від 08.10.2015 по справі 826/18507/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2015 року м. Київ К/800/30106/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «ІНВЕКС Телеком» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014

у справі 826/18507/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «ІНВЕКС

Телеком»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «ІНВЕКС Телеком» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово - господарським взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріст», Товариством з обмеженою відповідальністю «Скрап-Мет», Товариством з обмеженою відповідальністю «Чистюля І К» за весь період взаємовідносин, за результатами якої складено акт від 06.02.2013 № 64/1-22-70-18017573.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме, заниження ним на 101857,00 грн. суми податку на прибуток; п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України - завищення на 92215,00 грн. суми податкового кредиту за перевіряємий період.

На підставі вищезазначеного акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми від 15.02.2013 року № 0001632270, яким збільшено позивачу на 152786,00 грн. суму грошового зобов'язання з податку на прибуток.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріст» укладено договір № 85-11 від 17 листопада 2011 щодо постаки товару.

Крім цього, судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧИСТЮЛЯ І К» і позивачем укладено договір на поставку продукції № 1122/6 від 22 листопада 2011.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні платіжні доручення, наявність яких передбачено Договором № 85-1. Крім цього, з податкових накладних від 23.11.2011 року № 16, від 17.11.2011 року № 14, від 12.12.2011 року № 20, від 29.11.2011 року № 21, щодо поставки товару на загальну суму 251 360,00 грн., неможливо встановити, який саме товар був предметом поставки, зокрема, в них не зазначено модель, вид, характеристики, виробника товару або будь-які інші відомості, що надали б змогу його ідентифікувати.

Також судами встановлено, що рахунки-фактури, які відповідно до п.п. 4.3 п.4 Договору №1122/6 мають супроводжувати товар, що поставляється, позивачем не надано.

За таких обставин, з огляду на те, що позивачем належним чином не підтверджено реальності придбання у ТОВ «Ріст» та ТОВ «ЧИСТЮЛЯ І К» продукції, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що оскаржене податкове повідомлення-рішення скасуванню не підлягає.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «ІНВЕКС Телеком» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014 у справі 826/18507/13-а слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «ІНВЕКС Телеком» відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014 у справі 826/18507/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п`ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко