Рішення

від 19.10.2015 по справі 918/898/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 жовтня 2015 р. Справа № 918/898/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1"

про виконання умов договору та стягнення заборгованості в сумі 47 894 грн. 04 коп.

за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш"

про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань за договором на транспортно - експедиційне обслуговування вантажів № 187/07/13

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача (за первісним позовом), від відповідача (за зустрічним позовом): ОСОБА_1, дов. від 20.05.2015 року

від відповідача (за первісним позовом), від позивача (за зустрічним позовом): ОСОБА_2, дов. від 03.01.2015 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" (надалі-позивач за первісною позовною заявою та відповідач за зустрічною позовною заявою) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1" (надалі-відповідач за первісною позовною заявою та позивач за зустрічної позовною заявою) про стягнення 47 894,04 грн.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що:

09.07.2013 року між позивачем (експедитор) та відповідачем (клієнт) укладено договір № 187/07/13 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів (надалі-договір), за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання за рахунок і для клієнта здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування (ТЕО) і перевезення експортного, імпортного або транзитного вантажу морським, авіаційним, залізничним і автомобільним транспортом на території України, СНД та інших зарубіжних країн (вантаж).

На виконання умов договору та заявок позивачем надано послуги з перевезення, однак відповідач своїх зобов'язань з оплати наданих послуг не виконав, заборгованість складає 44 371,50 грн.

За несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати наданих послуг позивачем нараховано пеню в розмірі 3 354,78 грн. пені та 167,76 грн. 3% річних.

У матеріально-правове обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 11, 96, 506, 525, 526, 533, 599, 610-612, 625, 629, 908, 929 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 230, 232, 307 ГК України.

Ухвалою суду від 05.08.2015 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 17.08.2015 року.

Ухвалою суду від 17.08.2015 року розгляд справи відкладено на 01.09.2015 року.

01.09.2-015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на таке. Зокрема, за твердженням відповідача, заявка від 06.11.2013 року не виконана у повному обсязі, вантаж не забрано позивачем з м. Чорлу (доставлено вантаж у меншому розмірі, ніж погоджено сторонами). У зв'язку з цим сторонами погоджено нову заявку від 27.11.2013 року з м. Чорлу. Крім того, позивач прострочив строки доставки вантажу.

01.09.2015 року, до початку розгляду справи по суті, відповідач через службу діловодства господарського суду подав позовну заяву про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань за договором на транспортно - експедиційне обслуговування вантажів № 187/07/13, у порядку ст. 60 ГПК України.

Вимоги зустрічної позовної заяви мотивовані тим, що:

У зв'язку з порушенням відповідачем за зустрічною позовною заявою умов щодо належного виконання зобов'язань з перевезення вантажів (щодо обсягу та строків) позивач за зустрічною позовною заявою не виконав умов договору поставки № 5/01-1 від 11.01.2013 року, укладеного з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, сума якого склала 37 236,20 грн. Враховуючи викладене, позивач за зустрічною позовною заявою не отримав прибутку, який би міг отримати при належному виконанні відповідачем за зустрічною позовною заявою своїх зобов'язань.

Зважаючи на викладене, позивач за зустрічною позовною заявою просить суд стягнути з відповідача за зустрічною позовною заявою 37 236,20 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач за зустрічною позовною заявою посилається на ст.ст. 22, 1192 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України тощо.

Ухвалою суду від 01.09.2015 року зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань за договором на транспортно - експедиційне обслуговування вантажів № 187/07/13, прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою суду від 01.09.2015 року розгляд справи відкладено на 14.09.2015 року.

14.09.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача за зустрічною позовною заявою надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, у задоволенні якої просить відмовити з огляду на те, що позивачем не доведено усіх складових збитків, а заявлена до стягнення сума не є прибутком, а є доходом останнього. Позивач не довів ймовірності збільшення його власного капіталу, не надав розрахунку сплачених податків, витрат на транспортування товару тощо.

У судовому засіданні 14.09.2015 року оголошено перерву на 05.10.2015 року.

Ухвалою суду від 05.10.2015 року продовжено строк розгляду господарського спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 19.10.2015 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються первісний та зустрічний позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Щодо первісної позовної заяви.

09.07.2013 року між позивачем (експедитор) та відповідачем (клієнт) укладено договір № 187/07/13 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів (надалі-договір), за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання за рахунок і для клієнта здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування (ТЕО) і перевезення експортного, імпортного або транзитного вантажу морським, авіаційним, залізничним і автомобільним транспортом на території України, СНД та інших зарубіжних країн (вантаж), а саме: укладення договору перевезення з третіми особами від свого імені, оформлення або отримання необхідних для перевезення документів; виконання вантажно-розвантажувальних робіт, здійснення перевірки кількості та якості вантажу, забезпечення зберігання вантажу на шляху прямування, забезпечення відправки або отримання вантажу в пункті призначення, інші послуги за завданнями клієнта (п. 1 договору).

Відповідно до п.п. 10.1., 10.2. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 року. Якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону у письмовій формі про розірвання договору, строк його дії буде продовжено на наступний календарний рік.

Згідно з п. 2.1., 2.2. договору для організації експедитором перевезень вантажу клієнт за допомогою факсимільного або електронного зв'язку направляє експедитору підписану уповноваженим представником клієнта письмову заявку на ТЕО. Заявка на ТЕО повинна містити: дата та точні адреса навантаження і розвантаження вантажу із зазначенням конкретних телефонів; маршрут руху; необхідний рухомий склад; відомості про вантаж (вага, вид тощо); адреси проведення митного оформлення при завантаженні та розвантаженні вантажу; строк доставки вантажу одержувачу; сума фрахту, форма і строки за ТЕО; митниці перетину кордонів; особливості перевезення конкретного вантажу; інші додаткові інструкції.

До обов'язків замовника відносяться, зокрема оформлення заявок на перевезення вантажів і передача їх на виконання перевізнику; оплата перевізнику вартості перевезення відповідно до погоджених ставок; забезпечення належного оформлення товарно-транспортних накладних (CMR), сертифікатів митних та інших товаросупровідних документів, необхідних для безперебійного проїзду автомобілем з вантажем через державні кордони, а також забезпечення проставлення вантажовідправниками і вантажоодержувачами у товарно-транспортній накладній та в завданнях водіїв дати і часу прибуття/ вибуття автопотягу після закінчення операцій завантаження/розвантаження з проставленням у документах штампа про відправку чи прийняття вантажу тощо (п.п. 3.1., 3.2., 3.4. договору).

До обов'язків експедитора, визначених у розділі 3 договору, зокрема віднесено організацію транспортування і доставку вантажу у вказані в заявці строки у пункт призначення, а також його видача вантажоотримувачу, вказаному в товарно-транспортній накладній (п. 3.6. договору).

У свою чергу, до обов'язків клієнта, перелік яких наведений у розділі 4 договору, у тому числі належить своєчасно здійснювати платежі згідно з виставленими рахунками експедитора (п. 4.3. договору).

Статтею 306 ГК України врегульовано, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ч.ч. 1, 2 ст. 908 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 307 ГК України, ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Статтею 1 Закону України В«Про транспортно-експедиторську діяльністьВ» передбачено, що транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Згідно зі ст. 316 ГК України, ст. 929 ЦК України, ст. 9 Закону України В«Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

За ч. 1 ст. 930 ЦК України, ч. 2 ст. 9 Закону України В«Про транспортно-експедиторську діяльністьВ» договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 929 ЦК України).

Відповідно до ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року (надалі-Конвенція) договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Судом за наявними матеріалами справи встановлено, що:

06.11.2013 року на виконання умов договору від замовника надійшла заявка, підписана та скріплена печатками обох сторін, згідно з якою: адреса навантаження - Кірікале (Копм. Emniet) та Чорлу ( Комп. Tampar), Туреччина; митне оформлення - за місцем навантаження; митне оформлення - Ягодинська митниця; адреса розвантаження - м. Рівне, вул. Присадибна, 7Б; дата завантаження: 11.11.2013 року - Кірікале, 12.11.2013 року - Чорлу; дата доставки вантажу - 18.11.2013 року; вантажоодержувач - ТВК "Рамос"; характер вантажу, вага, об'єм - запчастини на палетах, 4 т, 9 європалет; № автомобіля - WWS6821LA842; оформлення транспортних документів - CMR; вартість та умови оплати: 2 200,00 доларів США: 50% по приїзду на митницю, 50% - після отримання оригіналів договору і актів виконаних робіт.

Позивачем виконане перевезення вантажу автотранспортним засобом, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № б/н.

Як встановлено з матеріалів справи та пояснень представників сторін, позивачем за заявкою від 06.11.2013 року не виконано умови договору в частині завантаження товару в м. Чорлу та його перевезення і доставку на територію України.

Так, згідно із заявкою від 06.11.2013 року позивач повинен бути доставити вантаж - запчастини на палетах, вагою 4 т, 9 європалет. У той же час позивачем доставлено вантаж вагою 2 048,40 кг, про що свідчить CMR № б/н.

Тобто позивачем виконано заявку в частині доставки вантажу лише з Кірікале.

Таке невиконання відбулося з огляду на те, що, по-перше, позивач на своєму автотранспортному засобів мав вантаж від інших вантажовідправників (інших, ніж вантажовідправник, визнаний відповідачем у заявці), по-друге, м. Чорлу в Туреччині розташоване у зоні вільної торгівлі в Європі.

У свою чергу, зона вільної торгівлі передбачає, що вантажівки, що входять у вільну зону для зборів товарів, повинні бути прийняті для входу в кордон вільної зони після завершення митного оформлення інших зібраних товарів з інших митниць. Або ж вантажівки можуть увійти у вільну зону без будь-яких товарів, отриманих від інших постачальників (пусті). У цьому випадку товар буде забраний з вільної зони, а митне оформлення у вільній зоні буде завершено, потім транспортний засіб може продовжувати збирати товари з інших регіонів та завершувати інші митні оформлення на інших митницях.

З врахуванням викладеного, позивач, маючи інші вантажів, що не пройшли митного оформлення, не зміг увійти у вільну зону в м. Чорлу, у зв'язку з чим не забрав вантаж відповідача та не доставив його за місцем вивантаження.

Отже, перевезення вантажу з м. Чорлу мало свою специфіку, яка мала бути врахована під час виконання заявки.

У той же час, як встановлено судом, жодна із сторін не володіла інформацією, що стосувалася особливостей завантаження в м. Чорлу. Вказане також стверджується змістом заявки від 06.11.2013 року, яка не містить відповідної інформації, що є важливою для експедитора для виконання своїх обов'язків за договором. Так, остання не містить заборон щодо перевезення вантажів інших вантажовідправників, а також застережень про те, як слід діяти перевізнику у випадку наявності таких вантажів. Пункт 2 заявки від 06.11.2013 року щодо митного оформлення за місцем завантаження стосується виключно вантажу, про який йдеться у цій заявці, оскільки іншого в ній не зазначено.

Про вказане також свідчить лист вантажовідправника від 13.10.2014 року (який відповідач отримав майже через рік після погодження сторонами заявки), в якому повідомлено відповідача про особливості відвантаження в "Зоні вільної торгівлі в Європі - м. Чорлу".

Згідно з п. 2.2. договору заявка на ТЕО повинна, зокрема містити додаткові інструкції.

Статтею 933 ЦК України передбачено, що клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором. Експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а в разі її неповноти - вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію. У разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі. Клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові у зв'язку з порушенням обов'язку щодо надання документів та інформації, визначених частиною першою цієї статті.

За ч. 1 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.

Відповідно до підп. j) п. 1 ст. 6 Конвенції вантажна накладна містить, зокрема інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей.

Відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, заподіяні перевізнику внаслідок неточності або недостатності даних, зазначених у підп. j) п. 1 ст. 6 Конвенції (підп. а п. 1 ст. 7 Конвенції).

Пунктами 1, 2 ст. 11 Конвенції передбачено, що для цілей митних та інших формальностей, які повинні бути здійснені до доставки вантажу, відправник додає до вантажної накладної необхідні документи або надає їх в розпорядження перевізника, і забезпечує його всією інформацією, якої він може потребувати. Перевізник не зобов'язаний перевіряти вірність і адекватність цих документів та інформації. Відправник несе відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні відсутністю, недостатністю чи невірністю таких документів та інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника.

Враховуючи викладене вбачається, що обов'язок з надання інформації, необхідної для виконання митних та інших формальностей, тобто пов'язаної з виконання експедитором обов'язків, встановлених договором, покладається на відправника, який несе усі ризик такого невиконання.

Зважаючи, що інформація про те, що м. Чорлу знаходиться у зоні вільної торгівлі, тобто перевезення вантажів у цій зоні має свої особливості, була важливою для виконання позивачем умов договору, а також те, що відповідач не надав позивачу жодних відомостей про такі особливості, отже усі збитки з неотримання вантажу покладаються на відповідача.

Крім того, 27.11.2013 року на виконання умов договору від замовника надійшла заявка, підписана та скріплена печатками обох сторін, згідно з якою: адреса навантаження - Чорлу (Комп. Tampar), Туреччина; митне оформлення - за місцем навантаження; митне оформлення - Рівненська митниця; адреса розвантаження - м. Рівне, вул. Присадибна, 7Б; дата завантаження - 29.11.2013 року; дата доставки вантажу - 04-05.12.2013 року; вантажоодержувач - ТВК "Рамос"; характер вантажу, вага, об'єм - запчастини на палетах, 1 825 кг; № автомобіля - QHQ568/KK196; оформлення транспортних документів - CMR; вартість та умови оплати: 1 000,00 доларів США: 50% по приїзду на митницю, 50% - після отримання оригіналів договору і актів виконаних робіт.

З наведеного вбачається, що сторони погодили іншу заяву, пов'язану із перевезенням вантажу з м. Чорлу (тобто в частині, невиконаній за заявкою від 06.11.2013 року). При цьому узгодили розмір плати за таке перевезення, без будь-яких застережень щодо платежів (їх зменшення, звільнення від часткової оплати тощо), визначених у заявці від 06.11.2013 року.

Позивачем виконане перевезення вантажу автотранспортним засобом, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 000120.

За надані послуги перевезення на адресу відповідача 08.06.2015 року направлено рахунок № 151 від 05.06.2015 року, рахунок № 510 від 18.11.2013 року, акт № 419 від 25.11.2013 року, рахунок № 515 від 02.12.2013 року, акт № 438 від 30.12.2013 року, копії CMR № б/н та № 000120, про що свідчить опис вкладення в цінний лист та фіскальний чек. Вказані документи отримані представником відповідача 12.06.2015 року, що підтверджується повідомленням про вручення № 19101 0008106 7.

Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 419 від 25.11.2013 року та № 438 від 30.12.2013 року відповідачем не підписані.

У п. 5.1. договору сторонами погоджено, що оплата за надані експедитором послуги за цим договором здійснюється клієнтом протягом 5 календарних днів з моменту доставки вантажу та отримання копій рахунків, актів виконаних робіт і CMR з відміткою вантажоодержувача про прийняття вантажу у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок експедитора. Днем виконання клієнтом грошового зобов'язання вважається день списання грошових коштів з поточного рахунку клієнта.

При цьому, як зазначалося, у заявках сторони встановлено інші умови оплати, а саме: 50% по приїзду на митницю, 50% - після отримання оригіналів договору і актів виконаних робіт.

Вартість перевезення згідно із заявками від 06.11.2013 року та від 27.11.2013 року склали 2 200,00 доларів США та 1 000,00 доларів США відповідно.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У розумінні ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно з постановами Верховного Суду України від 04.07.2011 року у справі N 3-62гс11 та від 26.12.2011 року у справі N 3-141гс11 положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Судом встановлено, що позивач прибув на митницю 21.11.2013 року за CMR № б/н та 02.12.2013 року за CMR № 000120.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно із платіжним дорученням № 823 від 30.12.2013 року відповідачем здійснено часткові розрахунки за надані послуги на суму 8 700,00 грн.

Курс долара США по відношенню до гривні станом як на дати прибуття позивача на митницю, так і станом на дата платежу, здійсненого відповідачем, становив - 100 доларів США за 799,300 грн.

Тобто відповідач здійснив часткові розрахунки за CMR № б/н, розмір боргу станом на дату платежу склав 92,30 грн. (1 100,00 доларів США (50%) х 7,993 грн. = 8 792,30 грн. - 8 700,00 грн.).

Повністю неоплаченої залишилася CMR № 000120.

Решту 50% відповідач, за умовами заявок, конкретний строк оплати яких визначений у п. 5.1. договору (конкретизовано термін "після" 5 календарними днями), повинен був сплатити після отримання оригіналів договору і актів виконаних робіт. Як зазначалося, відповідач отримав акти виконаних робіт 12.06.2015 року, отже кінцевий строк оплати - 17.06.2015 року.

Курс долара США по відношенню до гривні станом на 17.05.2015 року, тобто на день платежу, погодженого сторонами, становив - 100 доларів США за 2214,7739 грн.

Розмір заборгованості відповідача перед позивачем в доларах США склав 2 100,00 доларів США (1 100,00 доларів США (50%) за CMR № б/н та 1 000,00 доларів США (100%) за CMR № 000120).

Отже, гривневий еквівалент вказаної заборгованості становить 46 510,25 грн. (2 100,00 доларів США х 22,147739 грн.), а загальний борг - 46 602,55 грн. (46 510,25 грн. + 92,30 грн.), з яких позивач просить суд стягнути 44 371,50 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

За ст. 12 Закону України В«Про транспортно-експедиторську діяльністьВ» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

У силу вимог ч. 1 ст. 916 ЦК України, ст. 311 ГК України плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основної заборгованості в розмірі 44 371,50 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих послуг позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3 354,78 грн. пені та 167,76 грн. 3% річних.

Так, п. 7.8. договору передбачено, що за прострочення платежів, обумовлених у п. 5.1. договору, клієнт сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки НБУ; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися судовим рішенням лише у національній валюті (постанова Верховного Суду України від 01.04.2015 року).

З урахуванням викладеного, нарахування пені слід здійснювати на борг в розмірі 1 600,00 доларів США (1 100,00 доларів США (50%) за CMR № б/н та 500,00 доларів США (50%) за CMR № 000120) з урахуванням строку платежу, визначеного сторонами, порядку нарахування пені, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України, та обчислювати її в гривні.

Щодо 3% річних, то за ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних та пені, встановив, що розмір перших становить 171,41 грн. (при заявленому - 167,76 грн.), другої - 2 673,21 грн. (при заявленому - 3 354,78грн.) (розрахунок додається). Відтак, 3% річних підлягають задоволенню у заявленому розмірі, а пеня - частково, в сумі 2 673,21 грн.

Стосовно заперечень відповідача про порушення строків доставки вантажу, визначених у заявках від 06.11.2013 року та від 27.11.2013 року, то слід зазначити таке.

Згідно із заявкою від 06.11.2013 року доставка вантажу мала відбутися 18.11.2013 року, а за заявкою від 27.11.2013 року - 04-05.12.2013 року, тоді як відбулася із затримкою на 42 та 25 дні відповідно.

Судом встановлено та не заперечувалося представниками сторін, що прострочення у доставці вантажу відбулося у зв'язку з поломкою автомобіля, яким перевозився вантаж згідно з CMR № 000120. Вказане також стверджується довідками ТОВ "Флінтранс".

Сторони пояснили, що перевантаження вантажу на інший транспортний засіб було недоцільним.

За ст. 19 Конвенції вважається, що мало місце прострочення доставки, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін або, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін, фактична тривалість перевезення з урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних умовах для комплектації вантажів для повного завантаження, перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику.

Перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим. Одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених вище строків, і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами) (ст. 919 ЦК України).

У п.п. 1-3 ст. 20 Конвенції передбачено, що той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим. Особа, яка має таке право, може, отримавши компенсацію за втрачений вантаж, надіслати письмовий запит про те, щоб її негайно сповістили у випадку, якщо вантаж буде знайдений протягом року після сплати компенсації. Їй надається письмове підтвердження отримання такого запиту. Протягом тридцяти днів після отримання такого запиту, особа, яка має вищезазначене право, може вимагати, щоб вантаж був доставлений їй за умови сплати платежів, зазначених у вантажній накладній, а також після повернення отриманої нею компенсації, за винятком будь-яких зборів, включених до компенсації, але без впливу на будь-які претензії щодо відшкодування за прострочення доставки відповідно до ст. 23 і ст. 26, там де вона є застосовною.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач пред'явив позивачу претензію про втрату вантажу у зв'язку із затримкою його доставки, а також не склав документів у порядку, передбаченому абз. 3 розділу 6 договору.

Пунктами 1-3 ст. 17 Конвенції передбачено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ч. 1 ст. 920 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 923 ЦК України у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

За ч.ч. 1-3 ст. 313 ГК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.

У силу вимог ч. 1 ст. 926 ЦК України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з п.п. 3-5 ст. 30 Конвенції прострочення в доставці вантажу може призвести до сплати компенсації лише в тому випадку, якщо заява перевізнику була зроблена у письмовій формі протягом двадцяти одного дня від дня передачі вантажу у розпорядження одержувача. При обчисленні термінів, що передбачені цією статтею, відповідно день видачі вантажу, день перевірки, або день передачі вантажу у розпорядження одержувача до терміну не зараховується. Перевізник та одержувач надають один одному всі належні умови для здійснення необхідних обстежень та перевірок.

Судом з матеріалів справи встановлено, що жодних заяв зі сторони відповідача щодо прострочки в доставці вантажу у строк, визначений ст. 30 Конвенції, зроблено не було (у справі є лише лист відповідача на адресу позивача № 43/1 від 12.06.2015 року, тобто відправлений більш ніж за 2 роки після доставки вантажу), отже останній втратив право на отримання у зв'язку з цим компенсації.

Враховуючи викладене, доводи відповідача визнаються судом необґрунтованими.

Щодо зустрічної позовної заяви.

11.01.2013 року між позивачем за зустрічною позовною заявою (постачальник) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (покупець) укладено договір поставки № 5/01-1, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цю продукцію на умовах договору (п. 1.1. договору поставки).

Перелік продукції та її вартість визначені у листі Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 від 21.10.2013 року. Зокрема, вал вільчатий, каталожний № 643403.1., зірочки, каталожні №№ 678856.3, 674143.5, 674406.1, ланцюг, каталожний № 630567.2, палець жатки, каталожний № 676235.4, редуктор привода ножа, каталожний № 643656.1, сегмент жатки, каталожний № 611203.1.

Вказаний договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 10.01.2014 року (п. 8.1. договору).

Згідно з п. 2.1. договору загальна сума продукції, погоджена сторонами у специфікаціях чи накладних, що мала бути поставлена за договором поставки, склала 400 000,00 грн.

У п. 2.3. сторони погодили, що покупець зобов'язується попередньо 100% оплатити продукцію та прийняти згідно з цінами, вказаними у відповідних накладних.

У матеріалах справи міститься лише рахунок позивача № 4196 від 22.10.2013 року на суму 37 236,20 грн., у тому числі ПДВ, на ім'я Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, при цьому доказів здіснення ним попередньої оплати у розмірі 100% вартості продукції, як це передбачено п. 2.3. договору, позивачем не надано.

На підтвердження того, що неналежне виконання зі сторони відповідача своїх договірних зобов'язань призвело до збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач посилається на заявку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 від 21.10.2013 року, в якій останній одноособово змінив порядок проведення розрахунків (зі 100% попередньої оплати на оплату по факту отримання), а також на власний розсуд встановив граничний строк виконання зобов'язань (за договором - строк його дії до 10.01.2014 року, а за заявкою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - 20.11.2013 року), що суперечить ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України, згідно з якими одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, а також п. 9.6. договору поставки, за яким всі зміни та доповнення до договору вважаються дійними лише у тому випадку, якщо вони виконані у письмовій формі та підписані сторонами цього договору.

Тобто позивач, усупереч умовам договору, прийняв зміни, внесенні в односторонньому порядку Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, хоча доставка вантажу зі сторони відповідача була здійснена 30.12.2013 року, тоді як дія договору (враховуючи відсутність конкретної дати поставки, погодженої сторонами договору поставки) закінчилася 10.01.2014 року, що передбачало можливість його виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Неодержаний прибуток (не отриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. Проте судом не встановлено вжиття позивачем таких заходів.

Крім того, судом з пояснень позивача та наданих ним документів встановлено, що позивач здійснив продаж частини запчастин, які були предметом договору поставки, у тому числі Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3, про що свідчать видаткові накладні № 712 від 25.04.2014 року (зірочка, № 674406.1, ланцюг, № 630567.2), № 726 від 28.04.2014 року (зірочки, № 674406.1, № 674143.5), № 797 від 07.05.2014 року (зірочка, № 674406.1), № 993 від 22.05.2014 року (палець жатки, № 676235.4), № 1105 та № 1104 від 28.05.2014 року (зірочка, № 674143.5), № 1144 від 30.05.2014 року (зірочка, № 674406.1), № 1163 від 31.05.2014 року (зірочка, № 674406.1), № 1241 від 05.06.2014 року (зірочки, № 674406.1, № 674143.5), № 1243 від 05.06.2014 року (зірочка, № 678856.3), № 1291 від 10.06.2014 року (зірочки, № 678856.3, № 674143.5), № 1349 від 12.06.2014 року (редуктор приводу ножа, № 643656.1), № 1548 від 21.06.2014 року (редуктор приводу ножа, № 643656.1) № 1576 від 23.06.2014 року (ланцюг, № 630567.2), № 1791 від 04.07.2014 року (вал кільчатий приводу жатки, № 643404.1), № 1827 від 07.07.2014 року (ланцюг, № 630567.2), № 2497 від 04.08.2014 року (вал вільчатий приводу жатки, № 643404.1), № 3012 від 02.09.2014 року (вал вільчатий приводу жатки, № 643404.1), № 2695 від 12.08.2014 року (сегмент жатки, № 611203.1), № 3815 від 23.10.2014 року (зірочка) тощо.

Отже, позивач, реалізувавши продукцію, доставлену відповідачем, отримав від неї доходи.

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

За приписами ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Водночас обов'язковою передумовою задоволення вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями винної особи та заподіянням збитків; протиправність поведінки винної особи як заподіювача збитків; вина. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди протиправні дії винної особи мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Отже, відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Звертаючись із заявою про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, кредитор повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які безспірно підтверджували б їх розмір, однак цього позивачем зроблено не було, сума збитків, заявлених до стягнення, визнається судом необґрунтованою.

Вказуючи на доведеність завдання збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаних доходів), позивачем не враховано, що відповідно до приписів ст. 142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. За таких обставин, лише наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивачем не доведено існування усіх елементів складу правопорушення, відтак суд не вбачає підстав для задоволення зустрічної позовної заяви.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановляє наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів факт перевезення та заборгованості, а відповідач вказаних обставин не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги позивача.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір за первісним позовом покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо зустрічної позовної заяви, поданої до суду 01.09.2015 року, то судовий збір покладається на позивача, а повернення зайво сплаченої суми здійснюється за клопотанням особи, яка його сплатила.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1" (вул. Присадибна,7Б, с. Велика Омеляна, Рівненський район, Рівненська область, 35360, код ЄДРПОУ 35717665) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" (вул. Леніна,89, м. Монастирище, Черкаська область, 19100, код ЄДРПОУ 35385282) 44 371,50 грн. основного боргу, 167,76 грн. 3% річних, 2 673,21 грн. пені та 1 801,06 грн. судового збору.

У задоволенні позовних вимог за первісним позовом про стягнення 681,57 грн. пені відмовити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 19.10.2015 року.

Суддя Андрійчук О.В.