Постанова

від 24.11.2015 по справі 918/898/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2015 р. Справа № 918/898/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Демидюк О.О. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: ОСОБА_1 - представник за довіреністю від 20.05.2015р.

ОСОБА_2 - представник за довіреністю від 20.05.2015р.

від відповідача за первісним позовом: ОСОБА_3, ОСОБА_4 - представники за довіреністю

від 03.01.2015р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1", с.Велика Омеляна, Рівненського району Рівненська області

на рішення господарського суду Рівненської області

від 19.10.15 р. у справі № 918/898/15 (суддя Андрійчук О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш", м.Монастирище, Черкаської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1", с.Велика Омеляна, Рівненського району Рівненська області

про виконання умов договору та стягнення заборгованості в сумі 47 894 грн. 04 коп.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1", с.Велика Омеляна, Рівненського району Рівненська області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш", м.Монастирище, Черкаської області

про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань за договором на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №187/07/13

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 19.10.2015р. у справі №918/898/15 первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1" про виконання умов договору та стягнення заборгованості в сумі 47894,04грн. задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" 44371,50грн. основного боргу, 167,76грн. 3% річних, 2 673,21грн. пені та 1801,06грн. судового збору, а у задоволенні позовних вимог за первісним позовом про стягнення 681,57грн. пені відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" про відшкодування збитків в сумі 37236,20грн, завданих неналежним виконанням зобов'язань за договором на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №187/07/13 відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічну позовну заяву задоволити. Також, судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на ТОВ "Монтенергомаш".

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- не погоджується із твердженням суду першої інстанції про те, що до обов'язків замовника відносяться, зокрема оформлення заявок на перевезення вантажів і подача їх на виконання перевізнику; оплату перевізнику вартості переведення відповідно до погоджених ставок; забезпечення належного оформлення товарно-транспортних накладних (СМК) сертифікатів митних та інших товаросупровідних документів, необхідних для безперебійного проїзду автомобілем з вантажем через державні кордони, а також забезпечення проставлення вантажовідправниками і вантажоодержувачами у товарно-транспортній накладній та в завданнях водіїв дати і часу прибуття / вибуття автопотягу після закінчення операцій завантаження / розвантаження з проставленням у документах штампа про відправку чи прийняття вантажу тощо (п.п.3.1, 3.2, 3.4 договору). Зауважує, що відповідно до договору №187/07/13 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів, який регулює взаємовідносини між експедитором та клієнтом, замовник не є стороною договору, а тому не може мати обов'язків;

- вважає, що в мотивувальній частині рішення вказується обов'язки сторін, які не є стороною в даній справі та посилання на пункти договору, які не відповідають дійсності. Отже, судом першої інстанції, на думку скаржника при винесенні рішення ґрунтовно не досліджувалися матеріали справи та обставини справи, не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи;

- не погоджується з висновком місцевого господарського суду, що усі збитки з неотримання вантажу покладаються на відповідача. Додає, що судом не враховані письмові пояснення ТОВ "ТВК ОСОБА_1" від 10.09.2015р., де було зазначено, що відповідно до заявки від 06.11.2013р. чітко встановлено, що митне оформлення проводиться по місцям загрузки (п.2 заявки). Відповідно до договору на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №187/07/13 до обов'язків ТОВ "Монтенергомаш" входять: укладення договору перевезення з третіми особами від свого імені, оформлення або отримання необхідних документів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт. ТОВ "ТВК ОСОБА_1" не може і не повинен відповідати за те, що у перевізника не було належним чином здійснено митне оформлення інших товарів, які були наявні у вантажівці. Однак, такі твердження відповідача за первісним позовом судом першої інстанції досліджені не були;

- вважає, що судом не було досліджено те, чи повідомлялося ТОВ "ТВК ОСОБА_1" про те, що з м.Чорлу не можливо забрати вантаж і чи ТОВ "ТВК ОСОБА_1" пропонувало шляхи вирішення цієї проблеми. Так, ТОВ "ТВК ОСОБА_1" не могло здійснити будь яких дій щодо надання вказівок для подальших дій для ТОВ "Монтенергомаш", адже експедитор відразу покинув місце навантаження, (що позивачем за первісним позовом не заперечується). ТОВ "ТВК ОСОБА_1" було повідомлено про те, що забрано вантаж не було тільки перед тим як оформилася заявка від 27.11.2013р. на повторне забирання товару з м.Чорлу;

- покликається на те, що ТОВ "Монтенергомаш" офіційно так і не повідомило ТОВ "ТВК ОСОБА_1" про причини з яких вантаж з м.Чорлу відповідно до заявки від 06.11.2013р. забрано не було. В матеріалах справи жодного доказу як і зазначалося вище від ТОВ "Монтенергомаш" про причини невиконання заявки у повному обсязі - не міститься. Тому, ТОВ "ТВК ОСОБА_1" для фактичного з'ясування обставин справи і звернулося до вантажовідправника засобами електронного зв'язку для офіційного підтвердження чому експедитором (чи його перевізником) не було забрано вантаж;

- вказує, що судом абсолютно не досліджувалось як, коли і за які відносини мали бути здійсненими і здійснювалися розрахунки між позивачем і відповідачем, відповідно до заявок та умов договору. Обґрунтування відповідача про сплату зобов'язань відповідно до заявок та умов договору транспортного експедирування, викладеного в письмових поясненнях від 10.09.2015р., (які знаходяться до матеріалів справи) - судом до уваги взято не було;

- вважає, що ТОВ "Монтенергомаш" було порушено строки доставки вантажу, що рішенням господарського суду Рівненської області встановлено. Згідно із заявкою від 06.11.2013р. доставка вантажу мала відбутися 18.11.2013р., а за заявкою від 27.11.2013р. - 04-05.12.2013р., тоді як відбулася із затримкою на 42 та 25 дні відповідно. ТОВ "Монтенергомаш" жодним чином не зазначало про будь які поломки, відсутність документів чи інші обставини, про які повинно було знати ТОВ "ТВК ОСОБА_1". Так як ТОВ "Монтенергомаш" було неналежним чином повідомлено про поломки автомобіля, то на даний час посилання на такі поломки, як на підставу звільнення від відповідальності і твердження про те, що прострочення не відбулося - є необґрунтованим;

- обґрунтовує те, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено зустрічний позов про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди. Те, що ТОВ "Монтенергомаш" припустило порушення умов виконання договору та погодженої обома сторонами заявки від 06.11.2013р., а також строків виконання заявки від 27.11.2013р. - було єдиними діями саме ТОВ "Монтенергомаш", які якби заявка від 06.11.2013р. була виконана належним чином, принесла б прибуток, а саме неправомірність дій ТОВ "Монтенергомаш" (незабрання товару з м.Чорлу) є єдиною причиною, яка позбавила ТОВ "ТВК ОСОБА_1" отримання прибутку від ФОП ОСОБА_5.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.11.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 24.11.2015р..

Згідно розпорядження голови Рівненського апеляційного господарського суду від 23.11.2015р., у зв'язку із перебуванням у відрядженні судді Юрчука М.І. та відповідно до п.6.3 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, визначено колегію у складі суддів: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.11.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у новому складі.

Представники ТОВ "ТВК ОСОБА_1" в судовому засіданні 24.11.2015р. підтримали доводи апеляційної скарги та надали пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважають рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просять суд рішення господарського суду Рівненської області від 19.10.2015р. у справі №918/898/15 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задоволити.

Представники ТОВ "Монтенергомаш" у письмовому відзиві від 16.11.2015р. на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 24.11.2015р. заперечили проти доводів апеляційної скарги, вважають її безпідставною та необґрунтованою. Просять суд рішення господарського суду Рівненської області від 19.10.2015р. у справі №918/898/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1" (клієнт) укладено договір №187/07/13 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів (далі-договір), згідно розділу 1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, експедитор взяв на себе зобов'язання за рахунок і для клієнта здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування (ТЕО) і перевезення експортного, імпортного або транзитного вантажу морським, авіаційним, залізничним і автомобільним транспортом на території України, СНД та інших зарубіжних країн (вантаж), а саме: укладення договору перевезення з третіми особами від свого імені, оформлення або отримання необхідних для перевезення документів; виконання вантажно-розвантажувальних робіт, здійснення перевірки кількості та якості вантажу, забезпечення зберігання вантажу на шляху прямування, забезпечення відправки або отримання вантажу в пункті призначення, інші послуги за завданнями клієнта.

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору, для організації експедитором перевезень вантажу клієнт за допомогою факсимільного або електронного зв'язку направляє експедитору підписану уповноваженим представником клієнта письмову заявку на ТЕО; заявка на ТЕО повинна містити: дата та точні адреса навантаження і розвантаження вантажу із зазначенням конкретних телефонів; маршрут руху; необхідний рухомий склад; відомості про вантаж (вага, вид тощо); адреси проведення митного оформлення при завантаженні та розвантаженні вантажу; строк доставки вантажу одержувачу; сума фрахту, форма і строки за ТЕО; митниці перетину кордонів; особливості перевезення конкретного вантажу; інші додаткові інструкції.

Розділом 3 договору встановлено обов'язки експедитора, до яких відноситься зокрема забезпечити подачу під навантаження справного в технічному стані рухомого складу, що відповідає міжнародним вимогам перевезення вантажів, і має всі необхідні для здійснення міжнародних перевезень документи встановленої форми; при завантаженні забезпечити звірку фактичної кількості та якості вантажу із зазначеним у товаросупровідних документах. При розбіжності інформувати клієнта і зробити відповідні записи в товаро-транспортній накладній (СМR); відразу інформувати клієнта про будь-які відхилення від умов заявки, а також про всі проблеми: затримки, пошкодження, аварії, які виникають у процесі здійснення навантаження, транспортування, розвантаження, проходженні митних процедур на кордоні, і перешкоджають виконанню ТЕЮ (п.п.3.1, 3.2, 3.4 договору).

У відповідності до розділу 3 договору, до обов'язків експедитора п.3.6, зокрема віднесено організацію транспортування і доставку вантажу у вказані в заявці строки у пункт призначення, а також його видача вантажоотримувачу, вказаному в товарно-транспортній накладній.

В свою чергу, до обов'язків клієнта, перелік яких наведений у розділі 4 договору, у тому числі належить своєчасно здійснювати платежі згідно з виставленими рахунками експедитора (п.4.3 договору).

Згідно п.5.1 договору, оплата за надані експедитором послуги за цим договором здійснюється клієнтом протягом 5 календарних днів з моменту доставки вантажу та отримання копій рахунків, актів виконаних робіт і CMR з відміткою вантажоодержувача про прийняття вантажу у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок експедитора. Днем виконання клієнтом грошового зобов'язання вважається день списання грошових коштів з поточного рахунку клієнта.

Пунктом 7.8 договору сторони встановили, що за прострочення платежів, обумовлених у п.5.1 договору, клієнт сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 року. Якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону у письмовій формі про розірвання договору, строк його дії буде продовжено на наступний календарний рік (п.п.10.1, 10.2 договору).

Договір від 09.07.2013р. №187/07/13 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

В подальшому на виконання умов договору від 09.07.2013р. №187/07/13 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів від ТОВ "ТВК ОСОБА_1" (замовник) 06.11.2013р. надійшла заявка, що підписана та скріплена печатками сторін, відповідно до якої: адреса навантаження - Кірікале (Копм. Emniet) та Чорлу ( Комп. Tampar), Туреччина; митне оформлення - за місцем навантаження; митне оформлення - Ягодинська митниця; адреса розвантаження - м.Рівне, вул.Присадибна, 7Б; дата завантаження: 11.11.2013 року - Кірікале, 12.11.2013 року - Чорлу; дата доставки вантажу - 18.11.2013року; вантажоодержувач - ТВК "Рамос"; характер вантажу, вага, об'єм - запчастини на палетах, 4 т, 9 європалет; № автомобіля - WWS6821LA842; оформлення транспортних документів - CMR; вартість та умови оплати: 2200,00 доларів США: 50% по приїзду на митницю, 50% - після отримання оригіналів договору і актів виконаних робіт (а.с.12, т.1).

Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" виконане перевезення вантажу автотранспортним засобом, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №б/н (а.с.14, т.1).

Однак, як встановлено з матеріалів справи, ТОВ "Монтенергомаш" за заявкою від 06.11.2013р. не виконано умови договору в частині завантаження товару в м.Чорлу та його перевезення і доставку на територію України.

Зокрема відповідно до заявки від 06.11.2013р. позивач за первісним позовом повинен був доставити вантаж - запчастини на палетах, вагою 4 т, 9 європалет, однак останнім доставлено вантаж вагою 2048,40кг в частині доставки вантажу лише з Кірікале, про що свідчить зазначена CMR № б/н.

Водночас, 27.11.2013р. на виконання умов договору від 09.07.2013р. №187/07/13 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів від ТОВ "ТВК ОСОБА_1" (замовник) надійшла заявка, підписана та скріплена печатками сторін, згідно з якою: адреса навантаження - Чорлу (Комп. Tampar), Туреччина; митне оформлення - за місцем навантаження; митне оформлення - Рівненська митниця; адреса розвантаження - м. Рівне, вул.Присадибна, 7Б; дата завантаження - 29.11.2013року; дата доставки вантажу - 04-05.12.2013року; вантажоодержувач - ТВК "Рамос"; характер вантажу, вага, об'єм - запчастини на палетах, 1825кг; № автомобіля - QHQ568/KK196; оформлення транспортних документів - CMR; вартість та умови оплати: 1000,00 доларів США: 50% по приїзду на митницю, 50% - після отримання оригіналів договору і актів виконаних робіт (а.с.13, т.1).

Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" виконане зазначене перевезення вантажу автотранспортним засобом, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 000120 (а.с.15, т.1).

В подальшому, за надані послуги перевезення 08.06.2015р. ТОВ "Монтенергомаш" на адресу ТОВ "ТВК ОСОБА_1" направлено рахунок №151 від 05.06.2015р, рахунок №510 від 18.11.2013р., рахунок №515 від 02.12.2013р., акт здачі-приймання робіт (послуг) №419 від 25.11.2013р., акт здачі-приймання робіт (послуг) №438 від 30.12.2013р., копії CMR №б/н та № 000120, про що свідчить опис вкладення в цінний лист та фіскальний чек підприємства поштового зв'язку (а.с.16-21,т.1).

Зазначені вище документи отримані представником відповідача за первісним позовом 12.06.2015р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №1910100081067.

Однак, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №419 від 25.11.2013р. та №438 від 30.12.2013р. ТОВ "ТВК ОСОБА_1" не підписані, докази підписання у матеріалах справи відсутні..

У відповідності до платіжного доручення №823 від 30.12.2013р. ТОВ "ТВК ОСОБА_1" здійснено часткові розрахунки за надані послуги ТОВ "Монтенергомаш" на суму 8700,00грн. (а.с.22, т.1).

Однак, повністю неоплачена залишилася CMR №000120.

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1" про стягнення 47894,04грн..

Обґрунтовуючи позовну заяву, ТОВ "Монтенергомаш", з покликанням на ст.ст.11, 96, 506, 525, 526, 533, 599, 610-612, 625, 629, 908, 929 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 216, 230, 232, 307 Господарського кодексу України., зазначає, що 09.07.2013р. між позивачем (експедитор) та відповідачем (клієнт) укладено договір №187/07/13 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів (договір), за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання за рахунок і для клієнта здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування (ТЕО) і перевезення експортного, імпортного або транзитного вантажу морським, авіаційним, залізничним і автомобільним транспортом на території України, СНД та інших зарубіжних країн (вантаж). На виконання умов договору та заявок позивачем надано послуги з перевезення, однак відповідач своїх зобов'язань з оплати наданих послуг не виконав, заборгованість складає 44371,50грн.. За несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати наданих послуг позивачем нараховано пеню в розмірі 3354,78грн. пені та 167,76грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 05.08.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі №918/898/15 та призначено її до розгляду.

01.09.2015р. до початку розгляду справи господарським судом Рівненської області по суті, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1", в порядку ст.60 ГПК України, через службу діловодства господарського суду подало зустрічну позовну заяву про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань за договором на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №187/07/13.

Обґрунтовуючи зустрічну позовну заяву, ТОВ "ТВК ОСОБА_1", з покликанням на ст.ст.22, 1192 ЦК України, ст.ст.224, 225 ГК України тощо, посилається на те, що у зв'язку з порушенням відповідачем за зустрічною позовною заявою умов щодо належного виконання зобов'язань з перевезення вантажів (щодо обсягу та строків) позивач за зустрічною позовною заявою не виконав умов договору поставки №5/01-1 від 11.01.2013р., укладеного з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, сума якого склала 37236,20грн.. Враховуючи викладене, позивач за зустрічною позовною заявою не отримав прибутку, який би міг отримати при належному виконанні відповідачем за зустрічною позовною заявою своїх зобов'язань. Таким чином, зважаючи на викладене, позивач за зустрічною позовною заявою просить суд стягнути з відповідача за зустрічною позовною заявою 37236,20грн. збитків у вигляді упущеної вигоди.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 01.09.2015р. зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань за договором на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №187/07/13, прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Рівненської області від 19.10.2015р. у справі №918/898/15 первісний позов задоволено частково, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено (а.с.108-115, т.2).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частин 1, 2 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст.627 ЦК України, яка надає можливість сторонам бути вільними в укладенні договору, що дозволяє сторонам укладати договір, який хоч і не передбачений цивільним законодавством, але не суперечить його загальним засадам (ст.6 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст.96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ч.ч.1, 2 ст.908 ЦК України).

Згідно ст.306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.307 ГК України, ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Статтею 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст.316 ГК України, ст.929 ЦК України, ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі (ч.1 ст.930 ЦК України, ч.2 ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Згідно ч.3 ст.929 ЦК України, умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956р. (Конвенція) встановлено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як зазначалось вище, 09.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1" (клієнт) укладено договір №187/07/13 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів.

06.11.2013р. на виконання умов зазначеного договору від ТОВ "ТВК ОСОБА_1" надійшла заявка, підписана та скріплена печатками обох сторін, згідно з якою: адреса навантаження - Кірікале (Копм. Emniet) та Чорлу ( Комп. Tampar), Туреччина; митне оформлення - за місцем навантаження; митне оформлення - Ягодинська митниця; адреса розвантаження - м. Рівне, вул. Присадибна, 7Б; дата завантаження: 11.11.2013року - Кірікале, 12.11.2013року - Чорлу; дата доставки вантажу - 18.11.2013року; вантажоодержувач - ТВК "Рамос"; характер вантажу, вага, об'єм - запчастини на палетах, 4 т, 9 європалет; № автомобіля - WWS6821LA842; оформлення транспортних документів - CMR; вартість та умови оплати: 2200,00 доларів США: 50% по приїзду на митницю, 50% - після отримання оригіналів договору і актів виконаних робіт.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Монтенергомаш" виконане перевезення вантажу автотранспортним засобом, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № б/н.

Крім того, як встановлено місцевим господарським судом, ТОВ "Монтенергомаш" за заявкою від 06.11.2013р. не виконано умови договору в частині завантаження товару в м.Чорлу та його перевезення і доставку на територію України.

Зокрема, відповідно до заявки від 06.11.2013р. позивач за первісним позовом повинен доставити вантаж - запчастини на палетах, вагою 4 т, 9 європалет. У той же час останнім доставлено вантаж вагою 2048,40кг, про що свідчить відповідно CMR № б/н, тобто ТОВ "Монтенергомаш" виконано заявку в частині доставки вантажу лише з Кірікале.

Однак, як вбачається матеріалів справи та пояснень сторін, таке невиконання відбулося з огляду на те, що, по-перше, ТОВ "Монтенергомаш" на своєму автотранспортному засобів мав вантаж від інших вантажовідправників (інших, ніж вантажовідправник, визнаний відповідачем у заявці), по-друге, м.Чорлу в Туреччині розташоване у зоні вільної торгівлі в Європі. У свою чергу, зона вільної торгівлі передбачає, що вантажівки, що входять у вільну зону для зборів товарів, повинні бути прийняті для входу в кордон вільної зони після завершення митного оформлення інших зібраних товарів з інших митниць. Або ж вантажівки можуть увійти у вільну зону без будь-яких товарів, отриманих від інших постачальників (пусті). У цьому випадку товар буде забраний з вільної зони, а митне оформлення у вільній зоні буде завершено, потім транспортний засіб може продовжувати збирати товари з інших регіонів та завершувати інші митні оформлення на інших митницях.

Таким чином, з врахуванням викладеного, ТОВ "Монтенергомаш" маючи інші вантажів, що не пройшли митного оформлення, не зміг увійти у вільну зону в м.Чорлу, у зв'язку з чим не забрав вантаж відповідача та не доставив його за місцем вивантаження.

Отже, перевезення вантажу з м.Чорлу мало свою специфіку, яка мала бути врахована під час виконання заявки.

Натомість, господарським судом Рівненської області встановлено, що жодна із сторін не володіла інформацією, що стосувалася особливостей завантаження в м.Чорлу. Зазначене також стверджується змістом заявки від 06.11.2013р., яка не містить відповідної інформації, що є важливою для експедитора для виконання своїх обов'язків за договором. Так, остання не містить заборон щодо перевезення вантажів інших вантажовідправників, а також застережень про те, як слід діяти перевізнику у випадку наявності таких вантажів. Пункт 2 заявки від 06.11.2013р. щодо митного оформлення за місцем завантаження стосується виключно вантажу, про який йдеться у цій заявці, оскільки іншого в ній не зазначено.

Також, про зазначене вище також свідчить лист вантажовідправника від 13.10.2014р. (який відповідач отримав майже через рік після погодження сторонами заявки), в якому повідомлено відповідача про особливості відвантаження в "Зоні вільної торгівлі в Європі - м.Чорлу" (122-123, т.1).

У відповідності до п. 2.2 договору від 09.07.2013р. №187/07/13 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів, заявка на ТЕО повинна, зокрема, містити додаткові інструкції.

За приписами ст.933 ЦК України якими встановлено, що клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором. Експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а в разі її неповноти - вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію. У разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі. Клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові у зв'язку з порушенням обов'язку щодо надання документів та інформації, визначених частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.

Згідно підп. j) п. 1 ст. 6 Конвенції вантажна накладна містить, зокрема інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей.

Відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, заподіяні перевізнику внаслідок неточності або недостатності даних, зазначених у підп. j) п.1 ст. 6 Конвенції (підп. а п.1 ст.7 Конвенції).

У відповідності до п.п.1, 2 ст.11 Конвенції, що для цілей митних та інших формальностей, які повинні бути здійснені до доставки вантажу, відправник додає до вантажної накладної необхідні документи або надає їх в розпорядження перевізника, і забезпечує його всією інформацією, якої він може потребувати. Перевізник не зобов'язаний перевіряти вірність і адекватність цих документів та інформації. Відправник несе відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні відсутністю, недостатністю чи невірністю таких документів та інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника.

Отже, враховуючи зазначене вище, обов'язок з надання інформації, необхідної для виконання митних та інших формальностей, тобто пов'язаної з виконання експедитором обов'язків, встановлених договором, покладається на відправника, який несе усі ризики такого невиконання.

Таким чином, зважаючи, що інформація про те, що м.Чорлу знаходиться у зоні вільної торгівлі, тобто перевезення вантажів у цій зоні має свої особливості, була важливою для виконання позивачем за первісним позовом умов договору, а також те, що відповідач за первісним позовом не надав ТОВ "Монтенергомаш" жодних відомостей про такі особливості, отже усі збитки з неотримання вантажу покладаються на ТОВ "ТВК ОСОБА_1".

Також, 27.11.2013р. на виконання умов договору від 09.07.2013р. №187/07/13 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів від ТОВ "ТВК ОСОБА_1" надійшла заявка, підписана та скріплена печатками обох сторін, згідно з якою: адреса навантаження - Чорлу (Комп. Tampar), Туреччина; митне оформлення - за місцем навантаження; митне оформлення - Рівненська митниця; адреса розвантаження - м. Рівне, вул. Присадибна, 7Б; дата завантаження - 29.11.2013 року; дата доставки вантажу - 04-05.12.2013 року; вантажоодержувач - ТВК "Рамос"; характер вантажу, вага, об'єм - запчастини на палетах, 1825 кг; № автомобіля - QHQ568/KK196; оформлення транспортних документів - CMR; вартість та умови оплати: 1 000,00 доларів США: 50% по приїзду на митницю, 50% - після отримання оригіналів договору і актів виконаних робіт.

Зазначене свідчить, що сторони погодили іншу заяву, пов'язану із перевезенням вантажу з м.Чорлу, тобто в частині, невиконаній за заявкою від 06.11.2013р.. При цьому узгодили розмір плати за таке перевезення, без будь-яких застережень щодо платежів (їх зменшення, звільнення від часткової оплати тощо), визначених у заявці від 06.11.2013р..

В подальшому ТОВ "Монтенергомаш" виконане перевезення вантажу автотранспортним засобом, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №000120.

За надані послуги ТОВ "Монтенергомаш" 08.06.2015р. направлено ТОВ "ТВК ОСОБА_1" рахунки №151 від 05.06.2015р., №510 від 18.11.2013р., №515 від 02.12.2013р., акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №419 від 25.11.2013р., №438 від 30.12.2013р., копії CMR № б/н та №000120, про що свідчить опис вкладення в цінний лист та фіскальний чек.

Вказані документи отримані ТОВ "ТВК ОСОБА_1" 12.06.2015р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №1910100081067.

В матеріалах справи відсутні докази підписання актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 419 від 25.11.2013р. та №438 від 30.12.2013р..

Пунктом 5.1 договору від 09.07.2013р. №187/07/13 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів сторони погодили, що оплата за надані експедитором послуги за цим договором здійснюється клієнтом протягом 5 календарних днів з моменту доставки вантажу та отримання копій рахунків, актів виконаних робіт і CMR з відміткою вантажоодержувача про прийняття вантажу у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок експедитора. Днем виконання клієнтом грошового зобов'язання вважається день списання грошових коштів з поточного рахунку клієнта.

Водночас, як зазначалося вище, у заявках сторони встановлено інші умови оплати, а саме: 50% по приїзду на митницю, 50% - після отримання оригіналів договору і актів виконаних робіт.

Отже, вартість перевезення згідно із заявками від 06.11.2013р. та від 27.11.2013р. склали 2200,00 доларів США та 1000,00 доларів США відповідно.

За приписами ч.1 ст.931 ЦК України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Згідно ч.1 ст.916 ЦК України, ст.311 ГК України, плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Згідно зі ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, згідно ст.ст.610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

У постанові Верховного Суду України від 04.07.2011р. у справі №3-62гс11 та від 26.12.2011р. у справі №3-141гс11 зазначено, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Як встановлено господарським судом Рівненської області, що ТОВ "Монтенергомаш" прибув на митницю 21.11.2013р. за CMR №б/н та 02.12.2013р. за CMR № 000120.

Згідно з платіжним дорученням №823 від 30.12.2013р. ТОВ "ТВК ОСОБА_1" здійснено часткові розрахунки за надані послуги на суму 8700,00грн..

Курс долара США по відношенню до гривні станом як на дати прибуття ТОВ "Монтенергомаш" на митницю, так і станом на дату платежу, здійсненого ТОВ "ТВК ОСОБА_1", становив - 100 доларів США за 799,300грн., тобто останній здійснив часткові розрахунки за CMR №б/н, розмір боргу станом на дату платежу склав 92,30грн. (1100,00 доларів США (50%) х 7,993грн. = 8792,30грн. - 8700,00грн.).

Таким чином, повністю неоплаченою залишилася CMR №000120.

Решту 50% ТОВ "ТВК ОСОБА_1", за умовами заявок, конкретний строк оплати яких визначений у п. 5.1 договору від 09.07.2013р. №187/07/13 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів сторони (конкретизовано термін "після" 5 календарними днями), повинен був сплатити після отримання оригіналів договору і актів виконаних робіт.

Як зазначалося вище, ТОВ "ТВК ОСОБА_1" отримав акти виконаних робіт 12.06.2015р., отже кінцевий строк оплати становив 17.06.2015р..

Курс долара США по відношенню до гривні станом на 17.05.2015р., тобто на день платежу, погодженого сторонами, становив - 100 доларів США за 2214,7739грн..

Розмір заборгованості ТОВ "ТВК ОСОБА_1" перед ТОВ "Монтенергомаш" в доларах США склав 2100,00 доларів США (1100,00 доларів США (50%) за CMR № б/н та 1000,00 доларів США (100%) за CMR №000120).

Отже, гривневий еквівалент вказаної заборгованості становить 46510,25грн. (2100,00 доларів США х 22,147739грн.), а загальний борг - 46602,55 грн. (46510,25грн. + 92,30грн.), з яких позивач за первісним позовом просить суд стягнути 44371,50грн..

Водночас, ТОВ "ТВК ОСОБА_1" не надано доказів сплати заборгованості в сумі 44371,50грн. і такі у матеріалах справи відсутні.

Отже, враховуючи зазначене вище, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Рівненської області, що позовні вимоги про стягнення з ТОВ "ТВК ОСОБА_1" 44371,50грн. основного боргу підлягають задоволенню.

Окрім, зазначеного вище, колегією суддів не береться до уваги покликання ТОВ "ТВК ОСОБА_1" про порушення строків доставки вантажу, визначених у заявках від 06.11.2013р. та від 27.11.2013 року з огляду на таке.

Відповідно до заявки від 06.11.2013р. доставка вантажу мала відбутися 18.11.2013р., а за заявкою від 27.11.2013р. - 04-05.12.2013р., тоді як відбулася із затримкою на 42 та 25 дні відповідно.

Місцевим господарським судом встановлено та не заперечувалось представниками сторін, що прострочення у доставці вантажу відбулося у зв'язку з поломкою автомобіля, яким перевозився вантаж згідно з CMR №000120. Зазначене, також стверджується довідками ТОВ "Флінтранс".

Сторони пояснили, що перевантаження вантажу на інший транспортний засіб було недоцільним.

Згідно ст.19 Конвенції вважається, що мало місце прострочення доставки, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін або, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін, фактична тривалість перевезення з урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних умовах для комплектації вантажів для повного завантаження, перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику.

Перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим. Одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених вище строків, і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами) (ст.919 ЦК України).

Пунктами 1-3 ст.20 Конвенції встановлено, що той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим. Особа, яка має таке право, може, отримавши компенсацію за втрачений вантаж, надіслати письмовий запит про те, щоб її негайно сповістили у випадку, якщо вантаж буде знайдений протягом року після сплати компенсації. Їй надається письмове підтвердження отримання такого запиту. Протягом тридцяти днів після отримання такого запиту, особа, яка має вищезазначене право, може вимагати, щоб вантаж був доставлений їй за умови сплати платежів, зазначених у вантажній накладній, а також після повернення отриманої нею компенсації, за винятком будь-яких зборів, включених до компенсації, але без впливу на будь-які претензії щодо відшкодування за прострочення доставки відповідно до ст.23 і ст.26, там де вона є застосовною.

Так, у матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ "ТВК ОСОБА_1" пред'явив ТОВ "Монтенергомаш" претензію про втрату вантажу у зв'язку із затримкою його доставки, а також не склав документів у порядку, передбаченому абз.3 розділу 6 договору від 09.07.2013р. №187/07/13 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів.

Пунктами 1-3 ст. 17 Конвенції передбачено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ч.1 ст. 920 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.923 ЦК України у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.313 ГК України, перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.

Частиною 1 ст.926 ЦК України встановлено, що позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

В силу п.п.3-5 ст.30 Конвенції, прострочення в доставці вантажу може призвести до сплати компенсації лише в тому випадку, якщо заява перевізнику була зроблена у письмовій формі протягом двадцяти одного дня від дня передачі вантажу у розпорядження одержувача. При обчисленні термінів, що передбачені цією статтею, відповідно день видачі вантажу, день перевірки, або день передачі вантажу у розпорядження одержувача до терміну не зараховується. Перевізник та одержувач надають один одному всі належні умови для здійснення необхідних обстежень та перевірок.

Отже, як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, жодних заяв зі сторони ТОВ "ТВК ОСОБА_1" щодо прострочки в доставці вантажу у строк, визначений ст.30 Конвенції, зроблено не було, а у справі нявний лише лист відповідача за первісним позовом на адресу позивача №43/1 від 12.06.2015р., тобто відправлений більш ніж за 2 роки після доставки вантажу, отже останній втратив право на отримання у зв'язку з цим компенсації.

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України встановлено, кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

У відповідності до ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч.1 ст.216 ГК України).

Відповідно до ч.1. ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу ч.6. ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки НБУ; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися судовим рішенням лише у національній валюті (постанова Верховного Суду України від 01.04.2015р.).

Пунктом 7.8 договору від 09.07.2013р. №187/07/13 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів сторони встановили, що за прострочення платежів, обумовлених у п. 5.1 договору, клієнт сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Отже, з урахуванням викладеного, нарахування пені слід здійснювати на борг в розмірі 1600,00 доларів США (1100,00 доларів США (50%) за CMR № б/н та 500,00 доларів США (50%) за CMR №000120) з урахуванням строку платежу, визначеного сторонами, порядку нарахування пені, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України, та обчислювати її в гривні.

Перевіривши здійснений господарським судом розрахунок розміру пені, нарахованої в період з 18.06.2015р. по 03.08.2015р., в сумі 2673,21грн. (при заявленому - 3354,78грн.) колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Рівненської області, що дані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, як такі що відповідають законодавству та умовам договору, а у стягненні іншої частини розміру нарахованої пені слід відмовити.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

В п.п.4.1 - 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові; сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Перевіривши правильність нарахування 3% річних в період з 18.06.2015р. по 03.08.2015р., колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що задоволенню підлягає вимога ТОВ "Монтенергомаш" про стягнення з ТОВ "ТВК ОСОБА_1" 167,76грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відносно вимог зустрічної позовної заяви, колегія суддів зазначає зокрема наступне.

Статтею 216 ГК України, передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки );

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди протиправні дії винної особи мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Отже, відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

За приписами ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У відповідності до ст.ст.224, 225 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

1 - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

2 - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

3 - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

4 - матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Зі змісту ст.ст.614, 623 ЦК України та ст.226 ГК України вбачається, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

За таких обставин, позивачем у справі має бути доведено наявність складу правопорушення у діях відповідача.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

В силу ч.4 ст.623 ЦК України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Неодержаний прибуток (не отриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. Проте судом не встановлено вжиття позивачем таких заходів.

Зібрані по справі докази свідчать, що 11.01.2013р. між ТОВ "ТВК ОСОБА_1" (постачальник) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 (покупець) укладено договір поставки №5/01-1, згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цю продукцію на умовах договору (108, т.1).

Перелік продукції та її вартість визначені у листі Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 від 21.10.2013р.. Зокрема, вал вільчатий, каталожний №643403.1., зірочки, каталожні №№ 678856.3, 674143.5, 674406.1, ланцюг, каталожний №630567.2, палець жатки, каталожний №676235.4, редуктор привода ножа, каталожний №643656.1, сегмент жатки, каталожний № 611203.1 (109, т.1).

Зазначений договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 10.01.2014 року (п.8.1 договору поставки №5/01-1 від 11.01.2013р.).

Відповідно до п.2.1 договору поставки №5/01-1 від 11.01.2013р., загальна сума продукції, погоджена сторонами у специфікаціях чи накладних, що мала бути поставлена за договором поставки, склала 400000,00грн..

Пунктом 2.3 договору поставки №5/01-1 від 11.01.2013р., сторони узгодили, що покупець зобов'язується попередньо 100% оплатити продукцію та прийняти згідно з цінами, вказаними у відповідних накладних.

У матеріалах справи наявний лише рахунок позивача №4196 від 22.10.2013р. на суму 37236,20грн., у тому числі ПДВ, на ім'я Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (а.с.110, т.1), при цьому доказів здіснення ним попередньої оплати у розмірі 100% вартості продукції, як це передбачено п.2.3 договору поставки №5/01-1 від 11.01.2013р., ТОВ "ТВК ОСОБА_1" не надано.

На підтвердження того, що неналежне виконання зі сторони відповідача своїх договірних зобов'язань призвело до збитків у вигляді упущеної вигоди, ТОВ "ТВК ОСОБА_1" покликається на заявку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 від 21.10.2013р., в якій останній одноособово змінив порядок проведення розрахунків (зі 100% попередньої оплати на оплату по факту отримання), а також на власний розсуд встановив граничний строк виконання зобов'язань (за договором - строк його дії до 10.01.2014р., а за заявкою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 - 20.11.2013р.), що суперечить ст.525 ЦК України, ч.6 ст.193 ГК України, згідно з якими одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, а також п.9.6 договору поставки №5/01-1 від 11.01.2013р., за яким всі зміни та доповнення до договору вважаються дійними лише у тому випадку, якщо вони виконані у письмовій формі та підписані сторонами цього договору.

Таким чином, ТОВ "ТВК ОСОБА_1", усупереч умовам зазначеного договору, прийняв зміни, внесенні в односторонньому порядку Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, хоча доставка вантажу зі сторони ТОВ "Монтенергомаш" була здійснена 30.12.2013р., тоді як дія договору поставки №5/01-1 від 11.01.2013р. (враховуючи відсутність конкретної дати поставки, погодженої сторонами договору поставки) закінчилася 10.01.2014р., що передбачало можливість його виконання.

Крім того, господарським судом Рівненської області з пояснень ТОВ "ТВК ОСОБА_1" та наданих ним документів встановлено, що останній здійснив продаж частини запчастин, які були предметом договору поставки, у тому числі Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_5, про що свідчать видаткові накладні №712 від 25.04.2014р. (зірочка, № 674406.1, ланцюг, №630567.2), №726 від 28.04.2014р. (зірочки, №674406.1, №674143.5), №797 від 07.05.2014р. (зірочка, №674406.1), №993 від 22.05.2014р. (палець жатки, №676235.4), №1105 та №1104 від 28.05.2014р. (зірочка, №674143.5), №1144 від 30.05.2014р. (зірочка, №674406.1), №1163 від 31.05.2014р. (зірочка, №674406.1), №1241 від 05.06.2014р. (зірочки, №674406.1, №674143.5), №1243 від 05.06.2014р. (зірочка, №678856.3), №1291 від 10.06.2014р. (зірочки, №678856.3, №674143.5), №1349 від 12.06.2014р. (редуктор приводу ножа, №643656.1), №1548 від 21.06.2014р. (редуктор приводу ножа, №643656.1) №1576 від 23.06.2014р. (ланцюг, №630567.2), №1791 від 04.07.2014р. (вал кільчатий приводу жатки, №643404.1), №1827 від 07.07.2014р. (ланцюг, №630567.2), №2497 від 04.08.2014р. (вал вільчатий приводу жатки, №643404.1), №3012 від 02.09.2014р. (вал вільчатий приводу жатки, №643404.1), №2695 від 12.08.2014р. (сегмент жатки, №611203.1), №3815 від 23.10.2014р. (зірочка) тощо (21-93, т.2).

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ "ТВК ОСОБА_1", реалізувавши продукцію, доставлену ТОВ "Монтенергомаш", отримав від неї доходи.

Крім того, звертаючись із позовною заявою про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, кредитор повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які безспірно підтверджували б їх розмір, однак цього ТОВ "ТВК ОСОБА_1" зроблено не було, а отже сума збитків, заявлених до стягнення, визнається необґрунтованою.

Таким чином, покликаючись на доведеність завдання збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаних доходів), ТОВ "ТВК ОСОБА_1" не враховано, що відповідно до приписів ст.142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань, а тому, за таких обставин, лише наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення.

Отже, зважаючи на викладене, а також враховуючи те, що ТОВ "ТВК ОСОБА_1" не доведено існування усіх елементів складу правопорушення, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Рівненської області про відмову у задоволенні зустрічної позовної заяви.

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За змістом ст.36 ГПК України, письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

При цьому, згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1" про виконання умов договору та стягнення заборгованості в сумі 47894,04грн. є обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" про відшкодування збитків в сумі 37236,20грн, завданих неналежним виконанням зобов'язань за договором на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №187/07/13 слід відмовити.

Таким чином, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1", наведені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, наведеним вище, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 19.10.2015р. у справі №918/898/15 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 19.10.2015р. у справі №918/898/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК ОСОБА_1", с.Велика Омеляна, Рівненського району Рівненська області - без задоволення.

2. Справу №918/898/15 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.

Віддрук. прим.:

1 - до справи,

2, 3 - ТОВ "Монтенергомаш" (19100, Черкаська обл., м.Монастирище, вул.Леніна, 103, оф.128,

33028, м.Рівне, вул.Міцкевича, 32/73),

4 - ТОВ "ТВК ОСОБА_1" (35360, Рівненська обл., Рівненський р-н., с.Велика Омеляна,

вул.Присадибна, 7Б),

5 - в наряд.