Постанова

від 07.10.2015 по справі 910/4424/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2015 р. Справа№ 910/4424/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі Філімоновій І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ТРАНС-ОБОЛОНЬ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2015 року по справі №910/4424/15-г (суддя -Балац С.В.)

за позовом заступника прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Публічного акціонерного товариства "ТРАНС-ОБОЛОНЬ"

про внесення змін до договору.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги заступника прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до публічного акціонерного товариства "ТРАНС-ОБОЛОНЬ" про внесення змін до договору.

Позовні вимоги мотивовані, тим що рішенням Київської міської ради № 89/9146 від 28.02.2013 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок, встановивши річну орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Оскільки публічне акціонерне товариство "ТРАНС-ОБОЛОНЬ" продовжує сплачувати орендну плату за землю без врахування вимог вказаного вище рішення Київської міської ради прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Київської міської ради до публічного акціонерного товариства "ТРАНС-ОБОЛОНЬ" про внесення змін до Договору шляхом встановлення річної орендної плати за земельну ділянку в розмірі трьох відсотків від її нормативно-грошової оцінки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.15р. позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Внесено зміни до Договору на право тимчасового довгострокового користування землею від 22.11.1999, укладеного між Київською міською радою та відкритим акціонерним товариством "КИЇВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО № 13070" (правонаступником якого є - Публічне акціонерне товариство "ТРАНС-ОБОЛОНЬ"), зареєстрованого в книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею за № 78-5-00053, шляхом викладення пункту 2.1. цього договору в наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки".

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ТРАНС-ОБОЛОНЬ" (04209, м. Київ, вул. Богатирська, 11; ідентифікаційний код 05475216) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру в сумі 1.218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн 00 коп.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що внесення змін до договору оренди безпосередньо передбачено Податковим кодексом України, яким встановлено мінімальний розмір орендної плати за земельну ділянку та не можливість застосування розмірів орендної плати нижчих за мінімально встановлений.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "ТРАНС-ОБОЛОНЬ", звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2015 року та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ТРАНС-ОБОЛОНЬ" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2015р. у справі №910/4424/15-г передано на розгляд колегії суддів головуючий суддя Тищенко О.В., судді Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Розпорядженням Секретаря судової палати від 14.09.15р., у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. на лікарняному сформовано новий склад суду, головуючий суддя Тищенко К.В., судді Мартюк А.І., Тарасенко К.В.

На підставі апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "ТРАНС-ОБОЛОНЬ" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2015 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалами від 14.09.2015р. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд скарг на 29.09.15р.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015р., у зв'язку з виходом судді Іоннікової І.А. з лікарняного, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 29.09.15р. справу №910/4424/15-г прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючий суддя Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.АК.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 07.10.2015р.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 26.08.2015 р. у справі № 910/4424/15-г скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено судом першої інстанції Між Київською міською радою та відкритим акціонерним товариством "КИЇВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО № 13070" (правонаступником якого є - публічне акціонерне товариство "ТРАНС-ОБОЛОНЬ") укладено договір на право тимчасового довгострокового користування землею від 22.11.1999, зареєстрований в книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею за № 78-5-00053 (надалі - Договір).

Пунктом 1.1. Договору визначено, що Київська міська рада на підставі рішення від 24.09.98 № 8/109 надає, а відкрите акціонерне товариство "КИЇВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО № 13070" (правонаступником якого є - публічне акціонерне товариство "ТРАНС-ОБОЛОНЬ") приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 7.6376 га, в тому числі: землі змішаного використання - 7.6376 га згідно з планом землекористування.

Відповідно до пункту 1.2. Договору, земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування строком на 24 роки для обслуговування та експлуатації об'єктів автотранспортного підприємства на вул. Богатирській, 11 у Мінському районі.

У відповідності до п. 2.1. Договору, плата за землю вноситься землекористувачем згідно Закону України "Про плату за землю" у вигляді земельного податку в розмірі одного відсотку від грошової оцінки земельної ділянки, що оподатковується.

28.02.2013 Київською міською радою було прийнято рішення "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України", яким з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України вирішено внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну оренду плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок (справа N А-19747) (п. 1), орендарям земельних ділянок, зазначеним у додатку до цього рішення, забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок (п. 2), Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) проінформувати про прийняття цього рішення: орендарів земельних ділянок, зазначених у додатку до цього рішення, органи державної податкової служби (п. 3).

Спір між сторонами даної справи виник у зв'язку з відсутністю між позивачем і відповідачем відповідного правочину, який би привів спірний Договір у відповідність до вимог закону. Враховуючи викладене, прокурором заявлена позовна вимога про внесення змін до умов Договору, які регламентують розмір орендної плати.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Відносини землекористування врегульовані Земельним кодексом України (далі -ЗК України), Законом України «Про оренду землі»від 06.10.1998 року № 161-ХІУ, зі змінами (далі вживається скорочено ЗУ «Про оренду землі»), який є спеціальним законом стосовно відносин, пов'язаних з орендою землі, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендою землі у відповідності до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Як встановлено ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі, відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно положень Господарського кодексу України підставами виникнення господарських зобов'язань, зокрема, є господарський договір (частина 1 статті 174); господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 1 статті 180).

В силу частини 7 статті 179 названого кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним тоді, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, при цьому згідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи між Київською міською радою та ВАТ "Київське Автотранспортне підприємство № 13070" було укладено договір на право тимчасового довгострокового користування землею від 22.11.1999., предметом якого є земельна ділянка загальною площею 7,6376 га. для обслуговування та експлуатації об'єктів автотранспортного підприємства, яка знаходиться за адресою вул. Богатирська,11 у Мінському районі м. Києва.

Як вбачається з матеріалів справи предметом розгляду даного господарського спору є внесення змін до укладеного між сторонами по справі договору оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати за користування земельною ділянкою.

Твердження відповідача про те, що договір оренди земельної ділянки не укладався, а відповідач являється лише землекористувачем та сплачує податок на землю у відповідності до норм ПКУ, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки зі змісту укладеного між сторонами по справі договору на право тимчасового довгострокового користування землею вбачається, що за своїм змістом він повністю відповідає договору оренди та підпадає під регулювання норм ЦК України, Закону України «Про оренду» , в той час як землекористування відповідною земельною ділянкою у розумінні норм ПКУ підтверджується наявністю у користувача акту на тимчасове/довгострокове користування земельною ділянкою, виданого на підставі відповідного нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування або державного органу (рішення, розпорядження тощо).

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов а також зміна або розірвання господарських договорів в односторонньому порядку відповідно до статей 525, 651 Цивільного кодексу України, 188 та 193 Господарського кодексу України не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 67 Господарського кодексу України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Підставою для внесення змін до договору на право тимчасового довгострокового користування землею від 22.11.1999 на думку прокурора являється прийняття Київською міською радою рішення №89/9146 від 28.02.2013р. "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України".

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №309-VI від 03.06.2008 р. в Закон України «Про оренду землі»були внесені зміни, зокрема, ч. ч. 4 та 5 ст. 21 викладені в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині». Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування з 04.06.2008 р.

В зв'язку із введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011р. (від 02.12.2010 N 2755-VI), Закон України „Про плату за землю" втратив чинність згідно ч. 2 Прикінцевих положень Кодексу. Питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.01.2011 р. регулюється виключно Податковим кодексом України.

Згідно із статтею 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з вимогами ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, а також не може перевищувати для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки ( ст.ст. 288.5-288.5.2 Податкового кодексу України).

Верховним судом України (далі - ВСУ) у постанові від 02.12.2014 N 21-274а14 (далі - постанова N 21) висловлено правову позицію щодо застосування підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПКУ).

Зокрема, передбачено, що з набранням чинності ПКУ річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПКУ та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПКУ над нормами інших актів у разі їх суперечності (пункт 5.2 статті 5 ПКУ), до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПКУ.

Таким чином, згідно із правовою позицією ВСУ з 1 січня 2011 року розмір податкового обов'язку платника податків зі сплати орендної плати не може бути меншим, ніж визначений пунктом 288.5 статті 288 ПКУ.

З огляду на вищенаведені положення законодавства та ту обставину, що умовами п. 2.1 Договору передбачено плату за землю у розмірі 1 % від її нормативно-грошової оцінки, тобто у тричі нижчий від мінімального розміру передбаченого положеннями ст. 288 ПКУ, завчасне інформування відповідача про необхідність внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки та бездіяльність відповідача з цього приводу, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про можливість внесення змін до даного договору у судовому порядку.

Отже в даному випадку, з урахуванням вищеперерахованого, колегія суддів констатує, що місцевий господарський суд ґрунтовно задовольнив позовні вимоги прокурора шляхом внесення змін до договору № 78-5-00053 від 22.11.1999, укладеного між сторонами по справі, виклавши п. 2.1 вказаного договору в наступні редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки".

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №9 встановлено, що розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості з орендної плати, потрібно мати на увазі, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Разом з тим доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ТРАНС-ОБОЛОНЬ» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 26.08.2015 року по справі № 910/4424/15-г залишити без змін.

Матеріали справи № 910/4424/15-г повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко