ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 жовтня 2015 року м. Київ К/800/16052/14
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Юрченко В.П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Лопушнянський кар'єр" (далі - Товариство)
на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.06.2010
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2014
у справі № 2а-1427/10/0970
за позовом Товариства
до державної податкової інспекції в Рогатинському районі Івано-Франківської області (далі - Інспекція)
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.12.2009 № 0000702301/0 та № 0000692301/0.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.06.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2014, у позові відмовлено, зокрема, з тих мотивів, що первинні документи, складені постачальником без належного обсягу податкової правосуб'єктності, не можуть бути підставою для податкового обліку платника.
Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Товариства, в якій воно просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Єдиний реєстр) даних про постачальника свідчить про правосуб'єктність останнього як учасника господарського обороту, тоді як власне реальність виконання операцій з поставки позивачеві товару судами не спростовано.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено не виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам та взаєморозрахункам з приватним підприємством «Гранд-Оптимум» (далі - ПП «Гранд-Оптимум») за період з 01.11.2006 по 31.12.2007, оформлену актом від 07.12.2009 № 925/231/00373729.
Під час цієї перевірки Інспекція не визнала право позивача на податковий кредит з ПДВ та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат за операціями з придбання запчастин у названого контрагента з причин відсутності реєстрації ПП «Гранд-Оптимум» в органах податкової інспекції, анулювання свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ цього постачальника з 14.05.2002, а також відсутності доказів реального виконання задекларованих позивачем поставок з розглядуваним постачальником.
Наведені обставини слугували підставою для прийняття Інспекцією:
податкового повідомлення-рішення від 09.12.2009 № 0000702301/0, за яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 142 785 грн. (у тому числі 95190 грн. за основним платежем та 47595 грн. за штрафними санкціями);
податкового повідомлення-рішення від 09.12.2009 № 0000692301/0 про нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 178 484 грн. (у тому числі 118 989 грн. за основним платежем та 59495 грн. за штрафними санкціями).
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
На час виконання розглядуваних поставок порядок відображення витрат у податковому обліку платника було визначено у статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з сукупністю таких обставин, як реальність виконання господарської операції та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг, зміст господарської операції та її учасників і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання операції.
Втім у даному разі, як вбачається з установлених судами обставин справи, Товариством не дотримано жодної з цих умов для підтвердження права на податкову вигоду, на яку воно претендує.
Так, за змістом частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з частинами першою, другою статті 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Наведені вимоги Закону стосуються не лише повноти заповнення усіх реквізитів, але й достовірності наявних у них відомостей. Тому подання платником контролюючому органові усіх належним чином оформлених первинних документів з метою одержання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
У даному разі платником подані платником накладні не підтверджують реальності виконання операцій з поставки ПП «Гарант-Оптимум» товарів Товариству; доказів на підтвердження дійсного руху активів у процесі виконання цих операцій (як-от - транспортування товару, його прийняття за кількістю та якістю, оприбуткування Товариством тощо) позивачем не подано.
Також судами встановлено, що на час виконання цих операцій ПП «Гарант-Оптимум» не перебувало на обліку в податковому органі, не мало статусу платника ПДВ, а отже в силу вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не мало право складати податкові накладні.
За таких обставин висновок судів про непідтвердженість права позивача на валові витрати та податковий кредит є обґрунтованим.
Доводи касаційної скарги названих обставин не спростовують. Так, наявність реєстрації контрагента в Єдиному реєстрі не є достатньою для його податкової правосуб'єктності, з якою податкове законодавство пов'язує наявність у первинних документах, виписаних таким контрагентом, підтверджувальної сили первинних документів. Скасування в апеляційному порядку постанови Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 25.03.2010 у справі № 3-213/2010 про притягнення голови правління Товариства ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за порушення порядку ведення податкового обліку (на що також посилається скаржник на обґрунтування касаційних вимог) не має правового значення для встановлення факту дотримання платником умов формування валових витрат та податкового кредиту.
За таких обставин суди цілком правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог Товариства, у зв'язку з чим процесуальних підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Лопушнянський кар'єр" відхилити.
2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.06.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2014 у справі № 2а-1427/10/0970 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько В.П. Юрченко
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 07.10.2015 |
Оприлюднено | 22.10.2015 |
Номер документу | 52522725 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Костенко М.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні