Рішення

від 06.10.2015 по справі 910/20803/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2015Справа №910/20803/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" до третя особаПублічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон" провизнання недійсним договору поруки

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача: Микульський К.В. (довіреність №675 від 01.04.2009);

від відповідача: Слічна С.І. (довіреність №397 від 01.10.2015)

від третьої особи: не прибув

ВСТАНОВИВ:

12.08.2015 позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір поруки №6761-20/12-5 від 16.02.2012, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" та Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь".

Підставою для недійсності Договору позивач вважає його вчинення без необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки спірний договір підписаний від імені ТОВ "ВП "Центр" директором ОСОБА_3 без погодження із відповідними зборами учасників ТОВ «ВП «Центр», що є порушенням вимог 13.14 статуту позивача.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання за належною юридичною адресою ухвали господарського суду.

Відповідач заперечив проти позовних вимог з тих підстав, що під час укладення спірного договору повноваження директора були перевірені контрагентом.

Крім того, відповідач послався на пропуск позивачем строку позовної давності та просив застосувати його до позовних вимог (додаток до відзиву).

Дослідивши матеріали справи, надані докази, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

16.02.2012 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" (поручитель за договором) укладений договір поруки №6761-20/12-5 (далі - договір), за умовами якого поручитель зобов'язується солідарно та в повному обсязі відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором від 16.02.2012 № 6753-20/12-1, який укладений між кредитором та боржником - ТОВ «Регіон».

Відповідно до пунктів 2.1 - .2.2.2 договору позивач повідомлений про обов'язок боржника (ТОВ «Регіон») повернути кредитору кредит у розмірі 800000 грн. 00 коп. в строки, у порядку та на умовах кредитного договору , сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 25% річних та інші платежі за договором кредиту.

Пунктом 2.2.4 договору поруки встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити остаточне погашення кредиту, процентів за користування ним та інших платежів не пізніше 25.10.2012.

Спірний договір підписаний від імені ТОВ "ВП "Центр" директором ОСОБА_3, що діяв на підставі Рішення засновників позивача № 1 від 09.01.2007 та наказу про призначення від 09.01.2007 № 1.

Відповідно до положень пунктів 2.1, 7.1.2 статуту позивача ОСОБА_3 є учасником ТОВ «Виробниче підприємство «Центр» із часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 50%. Іншим учасником товариства з часткою у статутному капіталі у розмірі 50% є ОСОБА_4.

Відповідно до пункту 13.1 статуту позивача вищим органом товариства є збори його учасників.

До компетенції зборів учасників позивача відповідно до пункту 13.10 його статуту належить, зокрема, попереднє погодження та наступне затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 100000 гривен.

Доказів погодження та наступного затвердження загальними зборами учасників спірного договору поруки суду під час судового розгляду справи не надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Для визнання договору недійсним у відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України на позивача покладається обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст. 111 Закону України «Про господарські товариства» законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законодавчих актів.

Ст. 113 Цивільного кодексу України встановлено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Цивільного кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Частиною 1 статті 92 Цивільного Кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно зі ст. 145 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 58 Закону України «Про господарські товариства» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 97 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Згідно п. 13.10 статуту (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору), до компетенції Зборів Учасників належать, зокрема, попереднє погодження та наступне затвердження договорів (угод) укладених на суму, що перевищує 100 тисяч гривень.

Директор не вправі вчиняти правочини від імені товариства без надання йому відповідних повноважень Зборами Учасників (п. 13.14 статуту позивача).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 Господарського кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідно до пункту 13.1 статуту позивача вищим органом товариства є збори його учасників; до компетенції зборів учасників позивача відповідно до пункту 13.10 його статуту належить, зокрема, попереднє погодження та наступне затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 100000 гривен.

Доказів погодження та наступного затвердження загальними зборами учасників спірного договору поруки суду під час судового розгляду справи не надано, що є порушенням вимог п. 13.10 статуту позивача та наведених вище положень ст.ст. 92, 98, 145, 203 Цивільного кодексу України.

Вказане є підставою для визнання недійсним спірного договору поруки.

Разом з цим судом враховано, що письмовою заявою відповідач послався на пропуск позивачем строку позовної давності та просив застосувати позовну давність до позовних вимог.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що спірний договір поруки укладений 16.02.2012. До суду з даним позовом позивач звернувся 12.08.2015, тобто з пропуском встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України строку позовної давності.

З урахуванням наведених положень закону, факту подання відповідачем заяви про застосування до позовних вимог позовної давності у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі з покладенням на позивача судових витрат у справі на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

У судовому засіданні 06.10.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складене та підписане 12.10.2015.

Суддя В.О. Демидов