Ухвала

від 07.10.2015 по справі 2а-6797/10/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" жовтня 2015 р. м. Київ К/9991/34004/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Кохан О.С.,

за участю:

представника позивача - Кутельвас Т.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011 року

у справі № 2а -6797/10/1470

за позовом Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Державне підприємство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» (далі - позивач) звернулось до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 вересня 2010 року № 00009136/0.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року позов був задоволений. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві від 06 вересня 2010 року № 00009136/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «НВКГ «Зоря» - «Машпроект» 3,40 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року було скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволені позовних вимог було відмовлено.

В касаційній скарзі ДП «НВКГ «Зоря» - «Машпроект», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011 року і залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві провела невиїзну документальну перевірку ДП «НВКГ «Зоря» - «Машпроект» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з ТОВ «Велєн», ТОВ «МеталІнвестРесурс», ТОВ «РАНГ», ТОВ «Діал-Сервіс», ПП «Турботех», ТОВ «УПК-Енерго», ТОВ «Владис», ТОВ «Ларго-груп», ПП ВКФ «УТС», ТОВ «Турбоцентр» (назва першого постачальника, в ланцюгу з яким встановлено суб'єктів господарської діяльності з ознаками фіктивності) за період: квітень, травень, липень, серпень, жовтень, листопад 2009 року та лютий, березень, квітень 2010 року, за результатами якої був складений акт №874/36/31821381 від 31 серпня 2010 року.

За висновками акту перевірки позивачем були порушені вимоги пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.7.1, 7.7.2, 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на 578884,20 грн., в тому числі по періодах: квітень 2009 року в сумі 43333,34 грн., травень 2009 року в сумі 42009,60 грн., липень 2009 року в сумі 21666,67 грн., серпень 2009 року в сумі 30333,34 грн., жовтень 2009 року в сумі 26000,00 грн., листопад 2009 року в сумі 66468,33 грн., лютий 2010 року в сумі 104968,80 грн., квітень 2010 року в сумі 104080,52 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач не може претендувати на відшкодування коштів з державного бюджету у зв'язку з тим, що відсутнє джерело відшкодування, оскільки при проведенні зустрічних перевірок по ланцюгу до виробника було встановлено, що постачальники позивача - ТОВ «Велєн», ТОВ «МеталІнвестресурс», ТОВ «РАНГ», ТОВ «Діал-Сервіс», ПП «Турботех», ТОВ «УПК-Енерго, ТОВ «Владис», ТОВ «Ларго-груп», ПП ВКФ «УТС», ТОВ «Турбоцентр» не являються безпосередніми виробниками поставлених позивачу товарно-матеріальних цінностей, а є посередниками, тоді як у ланцюгу постачання до вказаних контрагентів не встановлено факту сплати податку на додану вартість до державного бюджету усіма контрагентами.

06 вересня 2010 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 00009136/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зменшила ДП «НВКГ «Зоря» - «Машпроект» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за квітень, травень, липень, серпень, жовтень, листопад 2009 року та лютий, березень, квітень 2010 року на загальну суму 578884,20 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення є безпідставним, оскільки ДП «НВКГ «Зоря» - «Машпроект» правомірно включило до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду вказану суму податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від його контрагентів, які сплатили податок на додану вартість до бюджету, а несплата податку продавцями в ланцюгу постачання (в тому числі в разі ухилення від сплати) несе негативні наслідки лише для цих осіб та при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходив з того, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача по ланцюгу постачання до виробника.

Однак, погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до абзаців 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За приписами підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).

У спарві, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що позивачем був придбаний у ТОВ «Велєн», ТОВ «МеталІнвестресурс», ТОВ «РАНГ», ТОВ «Діал-Сервіс», ПП «Турботех», ТОВ «УПК-Енерго, ТОВ «Владис», ТОВ «Ларго-груп», ПП ВКФ «УТС», ТОВ «Турбоцентр» товар, який фактично був ним отриманий та оприбуткований на склад, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема, податковими та видатковими накладними, накладними, рахунками-фактурами, прибутковими ордерами. Також, судом було встановлено, що приданий у вказаних суб'єктів господарювання товар був повністю оплачений позивачем (у тому числі й податок на додану вартість), що підтверджується платіжними дорученнями (т.1 арк. справи 102-281, т.1 арк. справи 1-163).

Таким чином, позивачем були виконані всі необхідні умови, передбачені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім іншого, матеріали справи містять постанову ГВ ПМ по роботі з ВПП у м. Миколаєві від 20 вересня 2010 року, якою було відмовлено у порушенні кримінальної справи по факту ухилення від сплати податків та спроби заволодіння майном, шляхом зловживання службовим становищем директором та головним бухгалтером ДП «НВКГ «Зоря» - «Машпроект» за ознаками злочинів, передбачених статтями 15, 191, 212 Кримінального кодексу України (т.3 арк. справи 40-43).

Твердження СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача, правомірно відхилено судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011 року скасувати, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

Т.М. Шипуліна