Рішення

від 01.09.2015 по справі 752/536/13- ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/536/13- ц

Провадження № 2/752/80/15

РІШЕННЯ

Іменем України

01.09.2015 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді -Калініченко Л.С., при секретарі Хмарук Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідачів: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки та відновлення становища, яке існувало до порушення,

в с т а н о в и в:

у грудні 2012 року заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з позовом до відповідачів Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Свої вимоги заступник прокурора м. Києва обґрунтовував тим, що на підставі п. 883 Додатку №1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва» ОСОБА_2 було передано із зони зелених насаджень загального користування у приватну власність земельну ділянку площею 0,0984 га (кадастровий номер НОМЕР_3), вартістю 117 000 грн. у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. На підставі вказаного рішення Київської міської ради ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, зареєстрований 22.12.2009р. Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7-05115.

У подальшому, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17.12.2010 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки у АДРЕСА_1, на підставі якого за ОСОБА_3 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 20.08.2012 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за № 07-7-07038.

Як стверджував позивач, прийняте рішення Київської міської ради, видані державні акти на право власності на земельну ділянку та укладений договір купівлі-продажу не відповідають вимогам чинного законодавства.

Зокрема, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки за замовленням ОСОБА_2 не розроблявся, контролюючими органами не розглядався та не погоджувався, а проект рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не готувався та на розгляд міської ради не направлявся.

Також, у порушення ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», п.2 Порядку проведення експертизи містобудівної документації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2000 №1577, експертиза проекту землеустрою та містобудівної документації не проводилась.

Крім того, у порушення п.2 ст.14 закону України «Про екологічну експертизу», оспорюваним рішенням міської ради внесено зміни до Генерального плану міста Києва без проведення обов'язкової державної екологічної експертизи документації та у порушення ст.11 вказаного закону не проводились громадські слухання щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та передання її у приватну власність ОСОБА_2

Оскільки п. 883 Додатку №1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва» ухвалено з порушенням вимог закону, позивач просив суд відновити строк позовної давності, визнати незаконним та скасувати п. 883 Додатку №1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 р. №922/922; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, виданий ОСОБА_2, зареєстрований 22.12.2009 р. Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7-05115; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0984 га, кадастровий номер НОМЕР_3, вартістю 117 000 грн., яка знаходиться у АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, виданий ОСОБА_3, зареєстрований 20.08.2012 р. Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7-07038; відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку у АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3, вартістю 117 000 грн.

У ході розгляду справи представником позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просив суд відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки у АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3, вартістю 117 000 грн.

Сторони в судове засідання не з'явилися.

Представник позивача звернувся до суду із заявою, в який просив розглядати справу за його відсутності, зазначивши, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачі та представник третьої особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 142 - 145 Конституції України до матеріальної основи місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Правові підстави набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначено ч. 1 ст. 116 ЗК України. Такими підставами є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, передбачених цим Кодексом або результати аукціону.

Частиною 1 ст. 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у містах - не більше 0,10 гектара.

У відповідності до ч. 1 ст. 122 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 6 рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва» затверджено проекти землеустрою щодо відведення громадянам зазначеним у Додатках №1 та №2 земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва.

Пунктом 883 Додатку №1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922 ОСОБА_2, за умови виконання п. 8 оспорюваного рішення, передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0984 га, кадастровий номер НОМЕР_3 у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Однак, судом встановлено, що відповідно до листів Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.08.2009 № 05-360/21530 та Головного управління Держкомзему в м. Києві від 24.09.2009 № 1266, які містяться в матеріалах справи, документи із землеустрою, що стали підставою для прийняття рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва» до Головного управління земельних ресурсів та Головного управління Держкомзему в м. Києві на погодження не надходили. Також оформлене в установленому порядку оспорюване рішення Київської міської ради до Головного управління земельних ресурсів не надходило.

Положеннями ст. 9 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що Київська міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до вимог та в порядку, передбаченому ЗК України.

Згідно зі ст. 118 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Порядок погодження землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначений Тимчасовим порядком передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 року №457/1867 (в редакції рішення Київської міської ради від 28.05.2009 року № 547/1603). Цим порядком передбачено, що погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забезпечує зацікавлена особа. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується Головним управлінням земельних ресурсів, Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), державними органами охорони навколишнього природного середовища у випадках, передбачених законодавством, органом охорони культурної спадщини, санітарно-епідеміологічним органом, а також відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у передбачених законодавством випадках).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується органами, зазначеними в ч.2 ст.14 вищезазначеного Порядку - шляхом надання ними письмового висновку або напису на проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в тому числі на графічній частині або на погоджувальному листі до проекту землеустрою, «погоджено», засвідченого підписом уповноваженої особи і скріпленого печаткою відповідного органу. Надання висновку (погодження) у письмовій формі є обов'язковим за наявності обмежень погоджують проект землеустрою або налають висновок про відмову в його погодженні із зазначенням підстав з посиланням на відповідні норми законодавства.

При розгляді проекту землеустрою забороняється органам, які його розглядають (погоджують), надавати будь-які попередні висновки з вимогою надати на погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та/або вимагати надання висновків, актів обстеження, інших погоджень від будь-яких комерційних (госпрозрахункових) підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та їх підпорядкування, мети або предмету обстеження, якщо це безпосередньо не передбачено законодавством.

Враховуючи наведене суд зазначає, що обов'язковою умовою для прийняття Київською міською радою рішення про відведення земельної ділянки є наявність погодженої документації із її землеустрою.

Однак в матеріалах справи не міститься копія проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2, яка б відповідала вимогам ст.ст. 118, 186-1 ЗК України, Порядку погодження землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначений Тимчасовим порядком передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 року №457/1867 (в редакції рішення Київської міської ради від 28.05.2009 року № 547/1603).

Відповідно до вимог ч. 1. ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями ч. 1 ст. 11 ЦПК України, визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В свою чергу, відповідачами не було надано доказів на підтвердження розроблення та затвердження проекту землеустрою, який має відповідати вимогам ст.ст. 118, 186-1 ЗК України та вищезазначеному Порядку погодження землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Крім того, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації.

Так, згідно з абз. 7 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» та ст. 118 ЗК України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, рекреаційного призначення, до яких згідно зі ст. 51 ЗК України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) відносяться земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів.

Вимогами ч. 2 ст. 52 ЗК України передбачено, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Згідно з п. 5 Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень у центральній частині міста, затвердженою рішенням Київради від 19.07.2005 за № 806/3381, земельні зелених насаджень загального користування, також як ї землі природно-заповідного, іншого природоохоронного призначення та лісового фонду, підлягають комплексній охороні відповідно до законодавства та встановлених режимів їх використання.

Відповідно до п.10.4 ДБН 360-92 розміщення будівель, споруд та комунікацій не допускається на землях природних національних парків та на землях зелених зон міст, якщо запроектовані об'єкти не призначені для відпочинку, спорту та обслуговування приміського лісового господарства.

Пунктом 6.1 та п. 4.2 ДСП №173-96 «Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів» встановлено, що будівництво та реконструкція об'єктів житлово-громадського призначення за рахунок території парків та скверів, зелених зон загального користування забороняється.

При цьому, п. 2.1.1 Правил забудови міста Києва, затверджених рішенням Київради від 27.01.2005 № 11/2587, встановлено, що планування, забудова, реконструкція, інше використання територій та окремих земельних ділянок в місті здійснюються відповідно до законодавства та Генерального плану розвитку міста, а також іншої затвердженої містобудівної та проектно-кошторисної документації з дотриманням державних норм, стандартів та правил.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення експертизи містобудівної документації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2000 №1577 (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що незалежно від замовника та джерел фінансування експертизі підлягають усі види містобудівної документації, зокрема, Генеральна схема планування територій адміністративно-територіальних одиниць або їх окремих частин, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій, плани червоних ліній, проекти розподілу територій.

Пунктом 3 вищезазначеного Порядку передбачено, що експертиза проводиться в обов'язковому порядку до затвердження містобудівної документації, а позитивний комплексний експертний висновок є підставою для затвердження містобудівної документації (п. 15 Порядку).

Також статтею 17 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що врахування державних інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні полягає у визначенні потреби в територіях, необхідних для розташування та утримання об'єктів загальнодержавного значення, вирішення інших завдань державної політики щодо використання територій.

Врахування державних інтересів здійснюється шляхом виконання відповідних вимог до розроблення генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, проведення їх експертизи, здійснення державного контролю за плануванням, забудовою, іншим використанням територій та окремих земельних ділянок у порядку, встановленому законодавством.

Проте, у порушення ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», п. 2 Порядку проведення експертизи містобудівної документації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2000 № 1577 обов'язкові державні експертизи проекту землеустрою та містобудівного обґрунтування не проводились, тому рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922 прийнято незаконно.

Крім того, в порушення п. 2 ст. 14 Закону України «Про екологічну експертизу», оскаржуваним рішенням Київської міської ради внесено зміни до Генерального плану міста Києва, без проведення обов'язкової державної екологічної експертизи документації щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_3 у АДРЕСА_1.

При цьому згідно з п. 2 ст. 14 Закону України «Про екологічну експертизу» державній екологічній експертизі підлягають проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, інша предпланова та предпроектна документація.

Відповідачами не надано доказів проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації та обов'язкової державної екологічної експертизи щодо внесених змін до Генерального плану міста Києва та передання згідно п. 883 Додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 за № 922/922 земельної ділянки площею 0,0984 га (кадастровий номер НОМЕР_3) у АДРЕСА_1 із зони зелених насаджень загального користування у приватну власність ОСОБА_2 із зміною її цільового призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Окрім того, Київська міська рада при прийнятті рішення від 18.12.2008 за № 922/922 діяла без врахування публічних інтересів територіальної громади міста Києва, без інформування населення через засоби масової інформації про заплановану зміну цільового призначення земельних ділянок та про заплановану передачу цих земельних ділянок у приватну власність, що є порушенням ст. 11 Закону України «Про екологічну експертизу».

Відповідно до вимог ч. 1. ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями ч. 1 ст. 11 ЦПК України, визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що оскаржувані документи суперечать вимогам чинного законодавства України щодо порядку відведення спірної земельної.

В свою чергу, згідно вимог ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 9 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Київська міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно та в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

При цьому, згідно з вимогами ст. 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Крім того, ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку

У зв'язку із зазначеним, суд вважає, що оскаржуваний п.883 Додатку №1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 за № 922/922 не відповідає вищевикладеним вимогам законодавства України, що є підставою для визнання його у судовому порядку незаконним та скасуванню.

На підставі вказаного рішення Київської міської ради ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, зареєстрований 22.12.2009 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7-05115.

У подальшому, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17.12.2010 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3, яка знаходиться у АДРЕСА_1, на підставі якого ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, зареєстрований 20.08.2012 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7-07038.

Частиною 1 ст. 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку та право постійного користування нею виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

При цьому, вимога про визнання недійсним державного акта на право власні на земельну ділянку є похідною й залежить від законності рішення органу, на підставі якого його видано. Разом з тим таке рішення за своєю правовою природою є правочином, що випливає з ч. 3 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 24.04.2013 (справа № 6-14цс13), державний акт, виданий з порушенням вимог ст. ст. 116, 118 ЗК України підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Також відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції від 15.12.2009, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу) підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку є саме нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а не державний акт (ч. 2 ст. 126 ЗК України).

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що держаний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2, серії НОМЕР_4, зареєстрований 22.12.2009 р. Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7-05115 та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_3, серії НОМЕР_5, зареєстрований 20.08.2012 р. Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7-07038 підлягають визнанню недійсним на підставі ст. ст. 116, 118, 155 Земельного кодексу України.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 і 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

При цьому відповідно до вимог ст. 210 Земельного кодексу України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЗК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 378 ЦК України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що підлягає визнанню недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0984 га, кадастровий номер НОМЕР_3, вартістю 117 000 грн., у АДРЕСА_1, укладений 11.12.2010 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4

При цьому, оскаржуваними рішенням, державними актами та договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки було порушено право власності територіальної громади міста Києва на землю.

В свою чергу, зазначене право підлягає захисту у спосіб, визначений п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, - відновлення становища, яке існувало до порушення. Застосування саме такого способу захисту забезпечить досягнення мети захисту порушених прав та інтересів - збереження у власності територіальної громади міста Києва земельної ділянки.

На підставі вищевикладеного, для захисту порушеного права необхідно відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради спірної земельної ділянки.

Також, звернення прокурора до суду з позовною заявою спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення земельної ділянки у власність територіальної громади.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності повинно бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п.54 рішення).

Правова позиція щодо необхідності визначення справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 № 6-92цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того судом взято до уваги, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2015 у справі № 2а-16462/10/2670 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.11.2011 в частині скасування рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва», зокрема щодо передачі ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Однак, провадження у справі № 2а-16462/10/2670 відповідно до п. 1 ч.1 ст. 157 КАС України закрито, оскільки колегія суддів прийшла до висновку, що позов предмет якого є перевірка правильності формування волі однієї із сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї не може бути розглянуте за правилами КАС та має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції.

Відповідно до вимог ч. 1. ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями ч. 1 ст. 11 ЦПК України, визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що оскаржувані документи суперечать вимогам чинного законодавства України щодо порядку відведення спірної земельної.

Окрім того, позивач просить відновити строк позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Про вищевказані порушення інтересів держави, а отже про необхідність їх захисту прокуратурі міста Києва стало відомо у березні 2010 року під час проведення перевірки щодо законності рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922. Зазначене підтверджується внесенням за результатами перевірки у березні 2010 року на вказане рішення протесту та звернення у серпні 2010 року до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київради про визнання його протиправним та скасування (справа № 2а-16462/10/2670).

Таким чином, строк позовної давності щодо визнання незаконним рішення від 18.12.2008, визнання недійсними державного акту на право власності на землю, договору купівлі-продажу прокуратурою м. Києва пропущено з поважних причин, а отже підлягає відновленню.

Окрім того, відповідачами у справі не заявлялись клопотання про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 211 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З огляду на вищенаведене, відповідно до ст. ст. 15, 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. ст. 9, 20, 39, 118, 123, 124, 155, 186-1, 210 Земельного кодексу України, ст. ст. 4, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

в и р і ш и в:

Позов заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідачів: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки та відновлення становища, яке існувало до порушення - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати п. 883 Додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 за № 992/992.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, виданий ОСОБА_2, зареєстрований 22.12.2009 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7-05115.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0984 га, кадастровий номер НОМЕР_3, вартістю 117 000 грн., яка знаходиться у АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, виданий ОСОБА_3, зареєстрований 20.08.2012 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7-07038.

Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки у АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3, вартістю 117 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) в рівних частинах в дохід держави судовий збір в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду міста Києва через Голосіївський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя