Ухвала

від 19.10.2015 по справі 918/1565/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"19" жовтня 2015 р. Справа № 918/1565/14

Суддя Андрійчук О.В., розглянувши матеріали скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро" на дії органу ДВС

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро"

до відповідача ОСОБА_1 (фермерського) господарства "Зірка"

про стягнення заборгованості, дооцінки вартості неоплаченого товару, % річних, пені та штрафу за договором поставки,

За участю учасників судового процесу:

від позивача (стягувача, скаржника): не з'явився

від відповідача (боржника): не з'явився

від органу ДВС: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" звернулося до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 (фермерського) господарства "Зірка" про стягнення в сумі 49 748,34 грн. за договором поставки.

Рішенням господарського суду від 01.12.2014 року позов задоволено частково.

15.12.2014 року на виконання рішення господарського суду від 01.12.2014 року видано наказ № 918/1565/14, яким стягнуто з ОСОБА_1 (фермерського) господарства "Зірка" (с. Країв, Острозький район, Рівненська область, 35820, код ЄДРПОУ 31818159) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" (вул. Велика Морська,143, м. Миколаїв, 54000, код ЄДРПОУ 35472893) 35 100,00 грн. основного боргу, 2 679,52 грн. 36% річних, 1 789,82 грн. пені, 7 020,00 грн. штрафу та 1 710,99 грн. судового збору.

26.05.2015 року відділом ДВС Острозького районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

27.08.2015 року відділом ДВС Острозького районного управління юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

15.09.2015 року через службу діловодства господарського суду стягувач, не погоджуючись з діями державного виконавця, вчиненими в ході примусового виконання наказу № 918/1565/14 від 15.12.2014 року, подав відповідну скаргу.

Ухвалою суду від 16.09.2015 року розгляд скарги призначено на 06.10.2015 року.

Крім того, ухвалою суду від 16.09.2015 року за клопотанням скаржника доручено Господарському суду міста Києва забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції при розгляді скарги на дії органи ДВС у справі № 918/1565/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" до ОСОБА_1 (фермерського) "Зірка" про стягнення заборгованості, дооцінки вартості неоплаченого товару, % річних, пені та штрафу за договором поставки.

30.09.2015 року через службу діловодства господарського суду від органу ДВС надійшли заперечення на скаргу, в яких останній визнає її необґрунтованою та просить суд у її задоволенні відмовити з огляду на те, що органом ДВС вжито усіх заходів для примусового виконання судового рішення.

Ухвалою суду від 06.10.2015 року розгляд скарги відкладено на 19.10.2015 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Як вбачається зі скарги стягувача, 27.08.2015 року постановою відділу ДВС Острозького районного управління юстиції виконавчий документ - наказ Господарського суду Рівненської області № 918/1565/14 від 15.12.2014 року повернуто стягувачу, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Не погоджуючись з вказаною постановою, стягувач просить суд скасувати постанову органу ДВС про повернення виконавчого документа, визнати дії органу ДВС в частині повернення виконавчого документа стягувачеві та припинення чинності арешту майна боржника незаконними, зобов'язати орган ДВС відновити виконавче провадження та виконати наказ господарського суду.

В обґрунтування підстав поданої скарги стягувач посилається на те, що органом ДВС не вжито жодних заходів, передбачених ст.ст. 28, 57, 75 Закону України "Про виконавче провадження", що стверджується відсутністю відповідних постанов. Крім того, виконавчий документ знаходився на виконанні три, а не шість місяців, як це визначено вимогами ч. 2 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження".

Суд, розглянувши скаргу стягувача, встановив таке.

Рішенням господарського суду від 01.12.2014 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 (фермерського) господарства "Зірка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" 35 100,00 грн. основного боргу, 2 679,52 грн. 36% річних, 1 789,82 грн. пені, 7 020,00 грн. штрафу та 1 710,99 грн. судового збору.

15.12.2014 року на виконання рішення господарського суду від 01.12.2014 року видано наказ № 918/1565/14.

28.04.2015 року постановою начальника відділу ДВС Острозького районного управління юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки згідно з відповіді реєстраційної служби Острозького РУЮ за боржником нерухомого майна не зареєстровано, згідно з відповіддю ВДАІ транспортних засобів не зареєстровано, згідно з відповіддю Державної інспекції сільського господарства в Рівненській області техніка не значиться, згідно з відповіддю ДПС України боржник має відкритті рахунки, на які державним виконавцем накладено арешт. З арештованих рахунків знято кошти, з яких 1 055,27 грн. перераховано на погашення боргу. Кошти на рахунках відсутні. Боржник не здійснює свою господарську діяльність. Згідно з актом державного виконавця майна, належного до опису та арешту, не виявлено.

26.05.2015 року на підставі заяви стягувача постановою начальника відділу ДВС Острозького районного управління юстиції повторно винесено постанову (ВП № 47638169) про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області № 918/1565/14 від 15.12.2014 року.

27.08.2015 року державним виконавцем відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції винесено постанову (ВП № 47638169) про повернення виконавчого документа стягувачеві, оскільки згідно з відповіді реєстраційної служби Острозького РУЮ за боржником нерухомого майна не зареєстровано, згідно з відповіддю ВДАІ транспортних засобів не зареєстровано, згідно з відповіддю Державної інспекції сільського господарства в Рівненській області техніка не значиться, згідно з відповіддю ДПС України боржник має відкритті рахунки, на які державним виконавцем накладено арешт. З арештованих рахунків знято кошти, з яких 3 940,48 грн. перераховано на погашення боргу. Кошти на рахунках відсутні. Боржник не здійснює свою господарську діяльність. Згідно з актом державного виконавця майна, належного до опису та арешту, не виявлено. Крім того, вказаною постановою припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Отже, станом на дату повернення виконавчого документа стягувачу судове рішення виконане на суму 3 940,48 грн.

Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України В«Про виконавче провадженняВ» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України В«Про міжнародні договори УкраїниВ» і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У силу вимоги ст. 17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року В«Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людиниВ» ).

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини В«державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як В«виняткові обставиниВ» (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі В«Півень проти УкраїниВ» від 29.06.2004).

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що В«затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 КонвенціїВ» (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі В«Бакай та інші проти УкраїниВ» від 09.11.2004 року).

У рішенні Європейського суду в справі В«СОВТРАНСАВТО-ХОЛДИНГВ» проти України (заява № 48553/99) від 25.07.2002 року зазначено, що суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований ст. 6 §1, повинне тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів (В«Брумареску проти РумуніїВ» ).

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі В«Агрокомплекс проти УкраїниВ» (заява № 23465/03) від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для В«законного сподіванняВ» на виплату такої заборгованості і становить В«майноВ» цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі В«Бурдов проти РосіїВ» , заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу (справа В«ОСОБА_2 проти УкраїниВ» , заява №40450/04, рішення від 15.10.2009 року).

Суд, оцінивши дії державного виконавця, пов'язані із примусовим виконання судового рішення у цій справі, а відтак з наявністю (відсутністю) обставин, пов'язаних із затримкою виконання судового рішення, встановив таке.

За ст. 11 Закону України В«Про виконавче провадженняВ» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У даному випадку йдеться про грошовий спосіб виконання судового рішення, тобто стягнення з боржника на користь стягувача певної грошової суми, визначеної виконавчим документом.

Під порядком виконання судового рішення слід розуміти перелік та послідовність дій органу ДВС, визначених законодавством, спрямованих на виконання судового рішення.

Так, послідовність та перелік заходів, які повинен здійснити орган ДВС з метою своєчасного та повного виконання судового рішення, визначені, зокрема ст. 27 (у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення), ст. 32 (заходами примусового виконання рішень є, зокрема звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб), ст. 52 (звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації) та ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження" (у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним) тощо.

Відповідно до ч.ч. 2, 5, 6 ст. 52 Закону України В«Про виконавче провадженняВ» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Статтями 57, 58 та ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано порядок арешту, вилучення, оцінки майна та його реалізації.

Грошовий спосіб виконання може бути забезпечений як за рахунок грошових коштів (при їхній наявності), так і за рахунок коштів, отриманих від реалізації будь-якого іншого майна боржника, виявленого в ході примусового виконання судового рішення.

Таким чином, із системного аналізу норм Закону України В«Про виконавче провадженняВ» вбачається, що державний виконавець, здійснюючи заходи, пов'язані із примусовим виконанням рішення про стягнення грошових коштів, зобов'язаний у першу чергу звернути стягнення за грошові кошти, однак за їх відсутності чи недостатності - розпочати звернення стягнення на інше майно боржника.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, остання винесена на підставі п. 2 ч.1 ст. 47, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження".

Статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження" визначено вичерпний перелік підстав, з якими пов'язується можливість повернення виконавчого документа стягувачу.

Так, за п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що підставою для повернення виконавчого документа стягувачу є виключно відсутність майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, та безрезультатність заходів щодо його розшуку.

Під майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).

У свою чергу, за ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Як встановлено судом із наявних матеріалів справи, під час виконання виконавчого провадження державним виконавцем вжито таких заходів:

20.01.2015 року (під час першого примусового виконання рішення у цій справі) органом ДВС винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника. ОСОБА_3 арешт був чинним станом на дату повторного відкриття виконавчого провадження, що стверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.06.2015 року.

Як пояснив державний виконавець у своїх запереченнях, при реєстрації постанови в ЄДРВП останній вносить лише резолютивну частини постанови. Решту постанови реєстр формує автоматично, без участі державного виконавця. Тобто в постанові про повернення виконавчого документа державний виконавець зазначає виключно підставу повернення, а інші пункти постанови формуються автоматично реєстром, у тому числі пункт про припинення чинності арештів майна боржника та скасування заходів примусового виконання рішення. Фактично ж арешт з майна та рахунків не знімається, він залишається діючим у реєстрах.

Відповідно до відповідей ДПС України № НОМЕР_1 від 27.05.2015 року та № НОМЕР_2 від 14.07.2015 року за боржником відкрито рахунки в ПАТ "Укрсиббанк" (який закрито, про що свідчить лист банку № 22-11/7460 від 26.02.2015 року), ПАТ "ОСОБА_4 Аваль", АТ "Ощадбанк", на які згідно з постановою органу ДВС від 06.02.2015 року накладено арешт та який є чинним. Нові рахунки за боржником не відкривалися. 13.08.2015 року органом ДВС направлено до банківських установ - ПАТ "ОСОБА_4 банк Аваль" та АТ "Ощадбанк" платіжні вимоги на суму 53 230,36 грн. Відповідно до виписки УДКСУ в Острозькому районі з арештованих рахунків знято 1 861,36 грн. (100,00 грн. витрат виконавчого провадження, 160,00 грн. виконавчого збору та 1 601,36 грн. в погашення боргу) та 2 269,12 грн. (230,00 грн. виконавчого збору та 2 339,12 грн. в погашення боргу).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 99926941 від 12.06.2015 року за боржником нерухомого майна не зареєстровано, так само як не зареєстровано автотранспортних засобів, що стверджується відповіддю з Центру надання послуг, пов'язаних з використання автотранспортних засобів ВДАІ УМВС України в Рівненській області № 35/385 від 28.05.2015 року.

Також державним виконавцем направлено запити до Інспекції сільського господарства в Острозькому районі щодо декларування зерна боржником, до ДП "Держреєстри України" Міністерства аграрної політики України стосовно зберігання зерна на зернових складах, до Управління Острозької РДА щодо інформації про зібраний боржником у 2014 році врожай. Відповідно до відповіді Управління аграрного розвитку № 207/01.12 від 24.06.2015 року боржник звітності до Управління не подає. За інформацією ДП "Держреєстри України" Міністерства аграрної політики України № 200 від 26.06.2015 року боржник зерна на зернових складах, підключених до основного реєстру, не зберігає.

Як вбачається з матеріалів справи, державний виконавець також отримав від керівника боржника пояснення № 15 від 20.07.2015 року та від 27.07.2015 року, за якими дебітори в останнього відсутні, діяльність є збитковою, по касі жодних грошових коштів не проходить, виробничих запасів, готової продукції, продукції с/г призначення, товарів немає. У боржника також відсутні книги основних засобів, звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, тощо.

Крім того, 23.06.2015 року державним виконавцем направлено до Острозького районного суду подання про тимчасове обмеження керівника боржника у праві виїзду за межі України до виконання своїх зобов'язань. Ухвалою Острозького районного суду від 23.06.2015 року У задоволенні подання державного виконавця відмовлено.

31.07.2015 року державний виконавець звернувся до Острозького МВ УМВС України в Рівненській області з поданням про притягнення керівника боржника до кримінальної відповідальності за ухилення від виконання рішення суду.

Відповідно до висновку № 1681 по розгляду подання начальника відділу ДВС Острозького районного управління юстиції від 14.08.2015 року в діях керівника боржника відсутній склад кримінального правопорушення.

За актом державного виконавця від 07.08.2015 року встановлено відсутність каси у боржника та майна, належного до опису та арешту.

З наведеного вбачається, що ні коштів, ні майна, на які можна було б звернути стягнення, державним виконавцем не виявлено, а отже повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" правомірне.

З огляду на відсутність майна орган ДВС не міг вчиняти дій, передбачених ст.ст. 52, 57 Закону України "Про виконавче провадження", а відтак і виносити постанов, якими вказані дії оформлюються.

Отже, невиконання судового рішення не є наслідком незаконних дій державного виконавця, а пов'язується виключно з відсутністю у боржника майна та грошових коштів, на які можна звернути стягнення.

Таким чином, вимоги скаржника стосовно визнання незаконними дій органу ДВС щодо повернення виконавчого документа та припинення чинності арешту майна боржника, яке мало місце на підставі постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, є неправомірними, а тому скарга підлягає відхиленню.

Стосовно того, що за ч. 2 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, то вказана норма визначає граничні строки вчинення виконавчих дій, пов'язаних із примусовим виконання судового рішення. ОСОБА_3 не містить вказівки на те, що повернення виконавчого документа не може відбутися раніше закінчення вказаного строку, оскільки таке повернення пов'язується не зі спливом шести місяців, а з відсутністю у боржника майна.

При цьому суд зазначає, що згідно з вимогами ч. 5 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22, а також з врахуванням вимог, передбачених ст. 23 цього Закону.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Зазначене також викладене в узагальненнях судової практики, наведеної у п. 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Частиною 3 ст. 121-2 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 86, 121-2 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро" на дії відділу ДВС Острозького районного управління юстиції відхилити.

2. Ухвала може бути оскаржена у порядку, визначеному ГПК України.

Суддя Андрійчук О.В.