Постанова

від 19.10.2015 по справі 917/890/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р. Справа № 917/890/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя

Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.,

при секретарі Міракові Г.А.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Компанія "Аріс", м.Кременчук, (вх.№3856П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 25.06.2015р. у справі № 917/890/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Картон", м.Луцьк,

до відповідача Приватного підприємства "Компанія "Аріс", м.Кременчук,

про стягнення 86554,78грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.06.2015р. у справі №917/890/15 (суддя Кльопов І.Г.) позов задоволено повністю; стягнуто з Приватного підприємства "Компанія "Аріс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Картон" прострочену заборгованість в сумі 52999,99грн., 981,13 грн. - 3% річних, 2219,46 грн. - інфляційні нарахування, 10783,03грн. пені, а також 1 827,00 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання за укладеним договором належним чином не виконав, тому вимоги позивача щодо стягнення основного боргу, пені, 3% річних, інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за укладеним договором є обґрунтованим та законними, та таким, що підлягають задоволенню.

Приватне підприємство "Компанія "Аріс" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 25.06.2015р. у справі № 917/890/15 скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що видаткові накладні, на які посилається місцевий господарський суд, не можуть бути належними та допустимими доказами у даній справі, а також не підтверджують, що саме відповідач отримав відповідну продукцію, тому нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є необґрунтованим, а також посилається на те, що він неналежним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому не зміг надати свої доводи та заперечення у господарському суді першої інстанції.

Від апелянта електронною поштою надійшло клопотання (вх. 19963 від 17.08.2015р.) про долучення до матеріалів справи копій платіжних доручень.

Ухвалами Харківського апеляційного господарського суду від 17.08.2015р., від 05.10.2015р., відкладено розгляд справи та зобов'язано апелянта надати оригінали документів, а також явку представників сторін визнано обов'язковою

До суду апеляційної інстанції надійшов електронний лист від апелянта (вх. 14334 від 19.10.2015р.), що містить копії платіжних доручень. Однак, колегія суддів не може прийняти дані документи в якості доказу, відповідно до п.5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлення документів" затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003р. №55 відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту.

При дослідженні даних доказів встановлено, що суду надано фотокопії платіжних доручень, які належним чином не засвідчені, та у розумінні ст.36 ГПК України не є належними доказами.

Колегія суддів зазначає, що ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2015р., яка направлена на адресу апелянта, отримана апелянтом 12.10.2015р., про що свідчить повернуте повідомлення про вручення поштового відправлення (вих. №022766).

Таким чином, апелянт був повідомлений про час та місце наступного судового засідання апеляційної інстанції.

У судове засідання 19.10.2015р. представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

31.03.2014р. між ТОВ "Юг Картон" та ПП "Компанія "Аріс " укладено договір поставки №ГК 31/03/14.

У відповідності до п. 2.1 договору ТОВ "Юг Картон" (постачальник) зобов'язується виготовлювати та передавати у власність ПП "Компанія "Аріс" (покупця), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити гофрокартонну продукцію, на узгоджених сторонами кількості та якості, на умовах, передбачених діючим договором.

Пунктом 2.2. встановлено, що асортимент та ціна на кожну одиницю товару вказується у специфікаціях, які оформляються у вигляді додатків до договору і після підписання сторонами є невід'ємною його частиною.

Згідно з п. 4.1 договору поставка товару за даним договором здійснюється на умовах СРТ (інкотермс -2010), в інших випадках умови поставки погоджуються окремо і зазначаються у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 4.2 договору встановлено, що товар постачається партіями, згідно заявок покупця.

Відповідно до п. 4.9 договору для визначення строків розрахунків згідно з п.7.2 даного договору датою поставки вважається дата підписання товаротранспортної накладної. Постачальник забезпечує відповідність дати підписання товаротранспортної накладної і дати відвантаження партії товару до транспорту.

Згідно з п. 7.1 договору розрахунок за товар проводиться покупцем в безготівковій формі або іншими способом, що дозволяється законодавством України.

Відповідно до п. 7.2 договору за поставлений товар постачальника оплата здійснюється на умовах відстрочки платежу 30 днів.

Пунктом 13.1 договору встановлено, що даний договір діє з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014р.

Позивачем згідно з умовами договору було поставлено відповідачу гофрокартонну продукцію на суму 69502,00грн., що підтверджується видатковою накладною №3594 від 06.08.2014р. на суму 24293,25грн. та видатковою накладною №3688 від 11.08.2014р. на суму 45208,75грн.

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором у повному обсязі не виконав, тому в останнього виникла заборгованість за укладеним договором.

У зв'язку з чим, ТОВ "Юг Картон" звернулось до господарського суду першої інстанції з позовною заявою про стягнення з відповідача прострочену заборгованість в сумі 52999,99грн., 981,13 грн. - 3% річних, 2219,46 грн. - інфляційні нарахування, 10783,03грн. пені (з урахуванням уточнення до позовної заяви).

Господарським судом Полтавської області від 25.06.2015р. прийнято рішення, яким позов задоволено повністю з підстав, зазначених вище.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а висновки місцевого господарського суду є обґрунтованими та законними, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаченим цим Кодексом.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено вище, відповідачем не було виконано належним чином умов укладеного між сторонами договору від 31.03.2014р. № ГК31/03/14.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача за неналежне виконання умов договору від 31.03.2014р. № ГК31/03/14 основної суми заборгованості за поставлений товар.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором від 31.03.2014р. № ГК31/03/14 в розмірі 52999,99грн.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату одержаного товару у вигляді стягнення пені передбачена п.10.6 договору, за яким сторони погодили, що у випадку порушення відповідачем строку розрахунку за поставлений товар останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час порушення грошового зобов'язання від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, перевіривши розрахунок пені, колегія суддів встановила, що розрахункова сума пені складає 11047,00 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Однак, як вбачається з матеріалів справи такого клопотання сторони не подавали, позивач, як вже було зазначено, в позові просить стягнути суму в розмірі 10783,03 грн. Таким чином апеляційний господарський суд не має права виходити за межі позовних вимог.

Отже, до стягнення підлягає сума коштів, визначених у позовній заяві, а саме 10783,03 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість задоволення позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про стягнення з відповідача на користь позивача 981,13 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором від 31.03.2014р. №ГК31/03/14.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позивач з метою захисту свого майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваних ним грошових коштів, належних до сплати кредиторові, правомірно просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням трьох відсотків річних.

При цьому, перевіривши розрахунок 3% річних, колегія суддів встановила, що розрахункова сума 3% річних складає 1005,98 грн.

Як було зазначено вище, апеляційний господарський суд не має права виходити за межі позовних вимог.

Отже, до стягнення підлягає сума коштів, визначених у позовній заяві, а саме 981,13 грн.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимоги по стягненню 3% річних на користь позивача.

А також, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 2219,46 грн. з огляду на наступне.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми.

При цьому, перевіривши розрахунок інфляційних, колегія суддів встановила, що розрахункова сума складає 20085,3 грн.

Як було зазначено вище, апеляційний господарський суд не має права виходити за межі позовних вимог.

Отже, до стягнення підлягає сума коштів, визначених у позовній заяві, а саме 2219,46 грн.

Таким чином, розрахунок інфляції позивача є правомірним та обґрунтованим.

Щодо посилання апелянта на порушення господарським судом першої інстанції щодо не повідомлення належним чином про дату судового засідання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації №28 від 20.02.2013р., на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Згідно з п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвала про порушення провадження у справі №917/890/15 від 28.04.2015р. відправлена 29.04.2015р., кількість примірників - 2.

Тобто, дана ухвала була відправлена позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у позовній заяві, зокрема відповідачу на адресу 39600 м. Кременчук, пров. Героїв Бреста, 85А. Крім того, дана адреса зазначена в укладеному договорі від 31.03.2014р. №ГК 31/03/14, а також дана адреса вказана у Виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 25).

Як вбачається з матеріалів справи, 12.05.2015р. до господарського суду Полтавської області повернулась ухвала від 28.04.2015р. з відміткою «Укрпошти» на конверті - «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 43-46).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 02.06.2015р. відкладено розгляд справи на 25.06.2015р., відправлена 04.06.2015р., з кількістю примірників - 2.

16.06.2015р. до господарського суду Полтавської області повернулась ухвала від 02.06.2015р. з відміткою «Укрпошти» на конверті - «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 51-54).

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді справи та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення у даній справі, у зв'язку з чим рішення господарського суду Полтавської області від 25.06.2015р. у справі № 917/890/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Компанія "Аріс" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п.1 ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Компанія "Аріс", м.Кременчук, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 25.06.2015р. у справі № 917/890/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 22.10.2015р.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.В. Лакіза