Ухвала

від 20.10.2015 по справі 826/14275/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14275/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

20 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Шостака О.О.,

суддів Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.,

при секретарі Лебедєвій Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІВІК» до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІВІК» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.04.2015 №0000562205 та №0000552205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток по господарських відносинах з ТОВ «Еколенд» за період з 01.05.2014 по 30.05.2014 р. та ТОВ «БК «Регіон Буд» за період з 01.06.2014 по 30.06.2014 р.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 10.04.2014 року № 182/26-57-22-04-10/19071913, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п.139.1, 139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток за 2014 рік у розмірі 478 429 грн; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, пп. 201.1, 201.2, 201.6 та 201.10 ст. 201 ПК України, у зв'язку з чим занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 531 588 грн., у тому числі за травень 2014 р. на суму 325 531 грн., червень 2014 р. на суму 206 057 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.04.2015 року № 0000562205, яким позивачу за порушення пп. 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 598 036 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 478 429 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 119607 грн.; № 0000552205, яким позивачу за порушення п.п. 198.3, 198.6, 201.1, 201.2, 201.6, 201.10 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 797 382 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 531 588 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 265 794 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 р., визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем, як покупцем та ТОВ «Еколенд», як постачальником, укладено договір поставки товару №ЕЛ-12 від 17.01.2011 року, відповідно до пункту п.1.1 ст.1 якого, Постачальник - ТОВ «Еколенд» зобов'язалося протягом строку дії Договору поставляти (передавати у власність) окремими партіями, а Покупець - ТОВ «ІВІК» приймати та оплачувати обладнання для систем кондиціонування повітря та сантехнічне обладнання (надалі - «Товар) за ціною, в асортименті та у кількості, що узгоджуються Сторонами у Специфікаціях, які є невід'ємними частинами Договору, та накладних Постачальника, оформлених на підставі довіреностей Покупця на отримання ТМЦ.

Крім того, 28 травня 2014 року між позивачем, як замовником та ТОВ «БК «Регіон Буд», як підрядником були укладені наступні договори підряду, а саме:

- № 541/1, відповідно до п. 1.1. ст.1 якого Замовник - ТОВ «ІВІК» доручило, а Підрядник - ТОВ «БК «Регіон Буд» зобов'язалося виконати роботи з технічного обслуговування систем кондиціонування та вентиляції Обладнання (надалі - «Обладнання») за адресами та вартістю, що узгоджувались Сторонами у відповідних щомісячних кошторисах (невід'ємні частини Договору).;

- № 541/2, відповідно до п. 1.1 ст.1 якого Замовник - ТОВ «ІВІК» доручало, а Підрядник - ТОВ «БК «Регіон Буд» зобов'язалось виконати власними силами, засобами та матеріалами роботи з монтажу систем кондиціонування повітря (надалі - «Обладнання») за ціною, в асортименті та у кількості, що встановлюються Сторонами у додаткових угодах (невід'ємні частини Договору).;

Реальність виконання вказаних договорів підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, акти прийому виконаних підрядних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт (та затрати), акти передачі в монтаж матеріалів, акти прийому змонтованих матеріалів поставки замовника до акту прийому виконаних підрядних робіт;

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, ТОВ «ІВІК», з метою підтвердження реального та фактичного здійснення господарських операцій з його контрагентами: постачальником товарів ТОВ «Еколенд» і виконавцем підрядних робіт ТОВ «БК «Регіон Буд», надав до матеріалів справи документальні докази використання у господарській діяльності позивача придбаних товарів та робіт (продаж наступним Покупцям), а саме: договори; рахунки-фактури (де реалізація відбувалася на підставі виставленого рахунку); накладні, акти приймання передачі-робіт, акти виконаних підрядних робіт форми КБ-2В; картки бухгалтерського рахунку, в яких відображено рух активів та коштів; банківські виписки з рахунку позивача, на який позивач отримував оплату від покупців.

Також позивач зазначив, що використавши придбані у контрагентів товари та підрядні роботи у своїй господарській діяльності, ТОВ «ІВІК» отримало економічну вигоду у вигляді прибутку в розмірі 233 539,01 грн., з яких: 223 070,01 грн. за товари; 5 469,00 грн. за підрядні роботи (монтажні роботи); 5 000,00 грн. за підрядні роботи (сервісні роботи).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на ненадання позивачем товарно-транспортних накладних.

Так, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Колегія суддів зазначає, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

З приводу доводів відповідача стосовно відсутності у позивача доказів оренди обладнання, колегія суддів зазначає, що як вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «ІВІК» має власне обладнання для встановлення кондиціонерів, внаслідок чого відсутня необхідність в оренді такого обладнання.

Стосовно доводів контролюючого органу з приводу того, що позивач до перевірки не надав відповідні посвідчення, сертифікати відповідності (визнання), інші документи, видані компетентними органами чи виробниками, що підтверджують відповідність товару вимогам діючих державних стандартів, технічними умовами, а також іншими нормам, встановленим чинними законодавством України, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що придбаний позивачем товар (кондиціонери) не потребує обов'язкової сертифікації або інших документів, виданих компетентними органами чи виробниками, що підтверджують відповідність товару, вимогам діючих державних стандартів.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на акт ДПІ у Комунарському райні м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області «Про неможливість проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «БК «Регіон Буд» від 26.09.2014 № 244/08-27-2211/39087749 та акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Еколенд» від 20.10.2014 № 1531/26-59-22-09/31926973.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на висновки вказаних актів, оскільки вказані обставини не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства так, як податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Еколенд», ТОВ «БК «Регіон Буд» останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві слід залишити - без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Мамчур Я.С

Желтобрюх І.Л.