Ухвала

від 01.10.2015 по справі 804/5276/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2015 року м. Київ К/800/60456/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014

у справі № 804/5276/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.К.Р.»

до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головног управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Т.К.Р.» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Т.К.Р.») звернулось до суду з позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, Дніпродзержинська ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.04.2013 №0000572203, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 679308,00 грн. та нараховані штрафні санкції в сумі 169827,00 грн.; №0000562203, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 1428664,00 грн. та нараховані штрафні санкції в сумі 357166,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Т.К.Р.» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентами за період з 01.04.2012 по 31.12.2012, за результатами якої встановлені порушення позивачем: пп. 14.1.13, пп.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1, п. 135.2, п. 135.4 ст. 135, п.137.1 ст. 137, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 821973,00 грн.,; пп.14.1.191, пп.14.1.202 п.14.1 ст.14., п.185.1 ст.185, п. 198.3 ст. 198 та п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого безпідставно завищено податковий кредит у загальній сумі 456607,00 грн.

За результатами розгляду заперечень позивача на акт перевірки відповідачем відповіддю від 22.03.2013 №12573/7/22-306 були змінені висновки акту перевірки від 22.03.2013 №2446/104/22-306/21872075 та зазначено, що перевіркою встановлені наступні порушення позивачем: пп. 14.1.13, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1, п. 135.2, п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп.138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 1428664,00 грн.,; пп. 14.1.191, пп.14.1.202 п.14.1 ст.14., п.185.1 ст.185, п.198.3 ст. 198 та п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого безпідставно завищено податковий кредит у загальній сумі 679308,00 грн.

До такого висновку перевіряючі дійшли з підстав відсутності встановлення виробника придбаного вугілля кам'яного, а також завищення витрат, заниження доходу та неправомірне формування податкового кредиту по ланцюгу придбання та продажу фотошпалер та супутніх товарів, оскільки відсутні докази придбання товару (отримання), а продаж їх було здійснено за заниженою ціною.

За результатами перевірки, з урахуванням внесення змін до акту перевірки, відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п. 138.4, 138.6-138.9, пп.пп. 138.10.2-138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з п. 138.5; пп. 138.10.5; пп. 138.10.6 п. 138.10, п. 138.11, п. 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями пп. 139.1.1 та пп. 139.1 9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21.01.2011 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27.03.2012 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, додаткові угоди до договорів, податкові накладні, видаткові накладні, специфікації до договорів, акти приймання-передачі, залізно-дорожні накладні, акти виконаних робіт, акти компенсації витрат, звіти комісіонера, вантажно-митні декларації, акти звіряння взаєморозрахунків, журнал проводок, виписки з банку, платіжні доручення та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Також, колегія суддів погоджується з наступними висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ, зокрема, є операції платників податку з вивезення товарів за межі митної території України.

Операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України (пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України).

За змістом п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пп.14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Таким чином, отримання прибутку від кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, оскільки вона може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

Отже, продаж позивачем товару за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати як операцією, вчинену поза межами його господарської діяльності.

У даному випадку визначальним фактором є наявність мети суб'єкта господарювання на отримання прибутку та здійснення діяльності у відповідності з такими цілями. Проте, неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з його господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик неотримання доходу від конкретної операції. Така правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду України. від 28.02.2011 по справі № 21-13а-11.

Згідно положень ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 у справі № 804/5276/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров