Рішення

від 19.10.2015 по справі 917/1831/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2015 р. Справа № 917/1831/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіка", 49057, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 159

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Пирятин", 37053, Полтавська область, Пирятинський район, с. Повстин, вул. І.Франка, 9б

про стягнення 78 091,72 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: відсутні

від відповідача: ОСОБА_1

Після виходу з нарадчої кімнати судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України та повідомлено дату складання повного тексту рішення.

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 78091,72 грн. заборгованості з яких: 74238,19 грн інфляційних втрат та 3853,53 грн 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення господарського суду Полтавської області по справі № 917/2736/14, яким було стягнуто з відповідача на користь позивача 250720,00 грн. попередньої оплати.

Представник позивача в засідання суду не з'явився та надіслав заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача індекс інфляції в розмірі 74238,19 грн. та 3% річних в розмірі 3585,64 грн. Згідно ст.22 ГПК України, позивач має право зменшити розмір позовних вимог.

Дана заява приймається судом до розгляду, і позовні вимоги розглядаються в новій редакції.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки вважає, що повернення грошових коштів, отриманих як передоплата стягнутих за рішенням суду, не можна розцінювати як грошове зобов'язання.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.02.2015 року у справі №917/2736/14 було стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Пирятин" (відповідача) на користь позивача 250720,00 грн. попередньої оплати та 5014,40 грн судового збору.

Як зазначає позивач в заяві про уточнення (зменшення) позовних вимог, відповідач 19.08.2015 р. на виконання рішення господарського суду Полтавської області у справі №917/2736/14 перерахував позивачу суму заборгованості.

Враховуючи вищевикладене позивач скористався своїм правом і відповідно до ст. 625 ЦК України нарахував та просить стягнути з відповідача 74238,19 грн інфляційних втрат за період з березня 2015 р. по червень 2015 р. та 3585,64 грн 3% річних за період з 24.02.2015 р. по 18.08.2015 р. за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення господарського суду Полтавсько області по справі № 917/2736/14, яким було стягнуто з відповідача на користь позивача 250720,00 грн. попередньої оплати.

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення, становить 77823,83 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Виходячи з положень статей 598-609 ЦК України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення зобов'язання, в тому числі грошового.

Як роз'яснено в п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що дійсно з моменту набрання рішенням господарського суду Полтавської області від 24.02.2015 р. по справі № 917/2736/14 законної сили у позивача виникло право нараховувати інфляційні та 3% річних згідно ст. 625 ЦК на суму боргу.

Судом перевірено методику розрахунку 3% річних та інфляційних втрат з використанням калькулятора ІПС "Ліга". При здійснені перерахунку суд встановив, що позивач здійснював нарахування не з моменту набрання рішенням законної сили 13.03.2015 р., а з моменту його винесення з 24.02.2015 р. Судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних. На підставі вказаного перерахунку суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 68446,56 грн. інфляційних втрат за період з 14.03.2015 р. по 18.08.2015 р. та 3255,93 грн 3% річних за період за період з 14.03.2015 р. по 18.08.2015 р.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву судом до уваги не беруться з вищевикладених підстав.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір, сплачений позивачем, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до приписів ст. 49 ГПК України.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Пирятин" (37053, Полтавська область, Пирятинський район, с.Повстин, вул. І.Франка, 96, код ЄДРПОУ 36814431) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіка" (49057, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 159, код ЄДРПОУ 31762033) 68446,56 грн. інфляційних втрат, 3255,93 грн 3% річних та 1683,30 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.10.2015 р.

Суддя Н.Г. Гетя