Рішення

від 13.10.2015 по справі 914/2289/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2015Справа № 914/2289/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинський автоцентр «КамАЗ»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» в особі Львівської філії Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь»

про стягнення 26 400, 00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Малишко С.О. за довіреністю б/н від 02.07.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинський автоцентр «КамАЗ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» в особі Львівської філії Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (далі - відповідач) про стягнення 26 400, 00 грн., а саме: 24 000, 00 грн. прийнятих готівкових коштів та 2 400, 00 грн. пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 30.01.2008 р. між ним та відповідачем було укладено Договір на приймання платежів № 06/ПН-СК/01-08, в порушення умов якого відповідачем зобов'язання з перерахування коштів на рахунок позивача в Волинському ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» належним чином не було виконано, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 13.07.2015 р. порушено провадження у справі № 914/2289/15, її розгляд призначено на 26.08.2015 р.

04.08.2015 р. через відділ діловодства господарського суду Львівської області від позивача надійшли додаткові документи у справі.

20.08.2015 р. через відділ діловодства господарського суду Львівської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 26.08.2015 р. розгляд справи № 914/2289/15 відкладено на 09.09.2015 р.

У судовому засіданні 09.09.2015 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 09.09.2015 р. на підставі ст. ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України справу № 914/2289/15 передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 914/2289/15 передано на розгляд судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.2015 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято справу № 914/2289/15 до свого провадження та призначено її до розгляду на 13.10.2015 р.

Представник відповідача в судове засідання 13.10.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 13.10.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.01.2008 р. між позивачем (клієнт) та відповідачем (банк) було укладено Договір на приймання платежів № 1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого клієнт доручає, а банк приймає на себе зобов'язання здійснювати від фізичних та юридичних осіб приймання готівкових платежів за реалізовані товари, надані послуги і виконані роботи та перерахування платежів на користь клієнта.

Відповідно до п. 2.2. Договору банк зобов'язався надавати послуги по прийманню платежів на користь клієнта шляхом приймання готівки за приходними документами та подальшого зарахування на рахунок клієнта. При прийманні готівки використовуються такі форми приходних касових документів: заява на переказ готівки; рахунок на сплату платежів, роздрукований клієнтом.

Згідно з п. 5.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 10.10.2008 р. платежі, прийняті банком на користь клієнта, перераховуються на поточний рахунок № 26007233055001 у Волинському ГРУ Приватбанку, МФО 303440, код ЄДРПОУ 05791532.

Відповідно до п. 5.2. Договору було визначено, що перерахування прийнятих платежів на користь клієнта здійснюється не пізніше наступного банківського дня після приймання платежу в касу банку.

Пунктом 6.1. Договору його сторони визначили, що він укладений на строк до 30.01.2010 р. Якщо по закінченню зазначеного терміну сторони не заявили про наміри розірвати договір або змінити його умови - він вважається пролонгованим на наступний рік на тих же умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, до каси відповідача на користь позивача було внесено 16.03.2015 р. 13 800, 00 грн. згідно з квитанцією № а/797730 від 16.03.2015 р., 18.03.2015 р. 6 800, 00 грн. згідно з квитанцією № а/798306 від 18.03.2015 р., 19.03.2015 р. 3 400, 00 грн. згідно з квитанцією № а/798460 від 19.03.2015 р.

Однак, як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, вказані кошти не були перераховані в подальшому відповідачем на рахунок позивача у Волинському ГРУ Приватбанку.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з письмовими вимогами перерахувати кошти на його рахунок, проте такі вимоги були залишені без задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 р. № 190 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 19.03.2015 р. прийнято рішення № 61 про запровадження з 20.03.2015 року по 19.06.2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.06.2015 р. прийнято рішення № 116 про продовження тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Київська Русь» до 19.07.2015 р. включно.

При цьому, відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 16.07.2015 р. № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.07.2015 р. № 138 про початок здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором комерційного посередництва.

Так, згідно з частиною першою статті 295 Господарського кодексу України комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.

Комерційним агентом відповідно до частини другої зазначеної статті Кодексу може бути суб'єкт господарювання, який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.

Відповідно до ч. 1. ст. 297 ГК України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

В даному випадку, відповідач, прийнявши в інтересах позивача кошти 13, 18 та 19 березня 2015 року, порушив взяті на себе зобов'язання, не перерахувавши їх на рахунок позивача.

Як зазначалось вище, в березні 2015 року у відповідача було запроваджено тимчасову адміністрацію.

Суд враховує, що процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

За змістом частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

За змістом правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 25.03.2015 р. у справі № 910/9232/14, позивач має статус кредитора відповідача та на нього поширюються обмеження щодо задоволення його вимог під час запровадження тимчасової адміністрації, встановлені приписами пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Однак такі обмеження виникли лише з 20.03.2015 р., а отже відповідач порушив умови Договору.

Разом з тим, суд відзначає, що встановивши вказані порушення зі сторони відповідача, суд позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги в силу перебування наразі відповідача в ліквідаційній процедурі.

Так, положеннями статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Статтею 1 вказаного Закону унормовано, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Статтею 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.

Крім того, порядок ліквідації банку регулюється розділом VIII Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Частиною 5 статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку.

З дня початку процедури ліквідації банку:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (частини 2 та 3 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження:

1) здійснює повноваження органів управління банку;

2) приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку;

3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів;

4) вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб;

5) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю;

6) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх;

7) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, що підлягають обов'язковому зберіганню;

8) здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону;

9) здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом;

10) повертає ініціатору переказу кошти, що надійшли на кореспондентський рахунок банку для зарахування на поточні рахунки клієнтів банку або для виплати переказів протягом процедури ліквідації до дня відкриття банком накопичувального рахунка в Національному банку України (крім коштів, призначенням платежу за якими є погашення зобов'язань перед банком).

Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина 1 статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Частиною 4 вказаної вище статті передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Отже, з огляду на зазначене вище, та враховуючи прийняте Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про ліквідацію відповідача, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відкликання Національним банком України банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», при цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

У свою чергу, позивач не позбавлений можливості захистити свої майнові права в порядку передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено перебування відповідача в процедурі ліквідації, заявлені вимоги не підлягають задоволенню з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.10.2015 р.

Суддя В.С. Ломака