Рішення

від 13.10.2015 по справі 914/2596/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2015р. Справа№ 914/2596/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю В«ТКФ В«Схід-постачВ» , м. Харків

до відповідача: Приватного акціонерного товариства В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» , м. Львів

про: стягнення 143 566,35грн.,

Суддя Король М.Р.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність б/н від 17.07.2015 року);

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність №3791 від 29.12.2014 року).

В судовому засіданні 13.10.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору :

позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю В«ТКФ В«Схід-постачВ» (м. Луганськ) до Приватного акціонерного товариства В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» (м. Львів) про стягнення 143 566,35грн.

Ухвалою суду від 30.07.2015 року порушено провадження у справі. Розгляд судової справи призначено на 17.09.2015р. Вимоги до сторін висвітлено в зазначеній ухвалі, в тому числі визнано обов'язковою участь повноважних представників сторін в судове засідання.

За клопотанням відповідача здійснюється технічна фіксація судового процесу.

Позивач участь повноважного представника в судовому засіданні 17.09.2015 року забезпечив, через відділ обліку та документального забезпечення суду подав клопотання (вх. №39398/15) про долучення документів до матеріалів справи. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач участь повноважного представника в судовому засіданні забезпечив, через відділ обліку та документального забезпечення суду подав клопотання (вх. №39392/15) про відкладення розгляду справи.

Крім того, представник відповідача подав клопотання (вх. №39393/15) про колегіальний розгляд справи.

Враховуючи ті обставини, що за предметом спору справа не є складною, суд відхилив вищевказане клопотання про колегіальний розгляд справи.

Розгляд справи відкладено на 29.09.2015 року.

Відповідно до ч.7 ст 81 1 ГПК України, у зв'язку з неявкою представників сторін, фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Сторони участь повноважних представників в судовому засіданні 29.09.2015 р. не забезпечили.

Представник позивача через відділ обліку та документального забезпечення суду подав супровідний лист (вх. №41452/15 від 28.09.2015р.), у якому просить суд долучити документи до матеріалів справи згідно переліку та заяву (вх. №41495/15 від 28.09.2015р.) про долучення документів до матеріалів справи, та заперечення (вх. №41722/15 від 29.09.2015р.), в якому просив залишити клопотання відповідача про проведення експертизи без задоволення.

Представник відповідача через відділ обліку та документального забезпечення суду подав клопотання (вх. №4340/15 від 25.09.2015р.) про призначення експертизи, клопотання (вх.№41247/15 від 28.09.2015р.) про долучення документів до матеріалів справи згідно переліку., клопотання (вх. №4402/15 від 29.09.2015р.) про продовження строку розгляду спору.

Розгляд вищевказаного клопотання про призначення експертизи суд відклав до наступного судового засіданні.

Строк розгляду спору продовжено на 15 днів та розгляд справи відкладено на 12.10.2015 року.

Представник позивача в судове засідання 12.10.2015 року прибув, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти позовних вимог заперечив повністю.

В судовому засіданні оголошено перерву до 13.10.2015 року.

Представник позивача в судове засідання 13.10.2015 року прибув, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти позовних вимог заперечив повністю.

25.09.2015 року представник відповідача через відділ обліку та документального забезпечення суду подав клопотання (вх. №4340/15) про призначення експертизи.

Дане клопотання обґрунтовує розбіжністю між дійсним підписом голови правління ПАТ В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» ОСОБА_3Я та підписом, вчиненим у довіреностях про отримання товару, тому для з'ясування тієї обставини чи дійсно отримував відповідач - ПАТ В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» товар та чи підпис на довіреностях №304 від 20.03.2013р., №344 від 26.03.2013р. виконано ОСОБА_3; №10 від 20.03.2013р. - ОСОБА_4; №11 від 26.03.2013р., №1 від 03.04.2013р. в графі В«прийнявВ» - ОСОБА_5 просить призначити у справі судову експертизу.

Представник позивача проти призначення експертизи заперечив. Зазначив, що довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей за своєю правовою природою є первинним документом, що фіксує волевиявлення покупця про уповноваження конкретної особи на отримання від його імені відповідного товару у постачальника. Крім того, ствердив, що Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. №99 (в редакції від 01.06.2008р.) не передбачено обов'язок постачальника перевіряти справжність підпису особи, яка видала довіреність, а отже відсутні підстави не відпускати товар на підставі наданої відповідачем довіреності. Також зазначив, що у відповідності до п. 5 Інструкції довіреність підписана крім керівника підприємства відповідача - ОСОБА_3 ще й головним бухгалтером ОСОБА_6, однак ніяких застережень з боку головного бухгалтера про те, що підпис керівника підприємства, що міститься в довіреності різниться з підписом ОСОБА_3 Наголосив, що крім підписів керівника та головного бухгалтера підприємства відповідача, довіреності на отримання товару засвідчені відтисками печатки ПАТ В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» , при цьому відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки здійсненого на довіреностях. Зазначив, що посилання відповідача на невідповідність підпису керівника підприємства, вчиненого в довіреностях, спростовується прийняттям товару. В задоволенні клопотання просив відмовити.

Щодо поданого клопотання про призначення експертизи, суд зазначає.

Відповідно до ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом.

При цьому, необхідність призначення судової експертизи пов'язана саме з наявністю при розгляді господарського спору певних питань щодо обставин, які не можуть бути встановлені судом самостійно, оскільки потребують спеціальних знань експерта та можуть бути вирішені шляхом призначення судової експертизи. Зі змісту ст.41 ГПК України випливає, що саме суд визначає при розгляді справи наявність таких питань та, відповідно, вирішує питання необхідності призначення певного виду судової експертизи у справі. Також, слід зазначити, що згідно положень чинного законодавства та вказаної статті, зокрема, суд має право, на його розсуд, призначити експертизу у разі такої необхідності, проте, не обов'язок.

Згідно приписів п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 В«Про деякі питання практики призначення судової експертизиВ» , судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи та відсутність дійсної потреби у спеціальних знаннях при дослідженні та оцінці документальних доказів, наявних у матеріалах справи, а відтак, в задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи слід відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю В«ТКФ В«Схід-ПостачВ» (постачальник за договором, позивач по справі) та Приватним акціонерним товариством В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» (замовник за договором, відповідач по справі) укладено договір поставки №ВЗК-063/13 від 18.03.2013р., за яким постачальник зобов'язався у 2013 році поставити замовникові товари, зазначені в специфікації №1, а замовник - прийняти та оплатити такі товари (п.1).

За умовами договору, поставка здійснюється партіями на склад замовника на умовах СРТ, згідно Інкотермс-2010 (п.5.3).

Так, на виконання умов вказаного договору позивачем поставлено передбачений у специфікації товар на суму 78590,40грн., що підтверджується підписаними сторонами:

1) накладною №10 від 20.03.2013р. на суму 29160,00грн. та довіреністю №304 від 20.03.2013р., а також товарно-транспортною накладною №10 від 20.03.2013р.; податковою накладною №10 від 20.03.2013р.;

2) накладною №11 від 26.03.2013р. на суму 23318,40грн. та довіреністю №344 від 26.03.2013р., а також товарно-транспортною накладною №11 від 26.03.2013р.; податковою накладною №11 від 26.03.2013р.;

3) накладною №1 від 03.04.2013р. на суму 26612,00грн. та довіреністю №344 від 26.03.2013р., а також товарно-транспортною накладною №1 від 03.04.2013р.; податковою накладною №1 від 03.04.2013р.

Згідно з п.4.1 договору, розрахунки проводяться в безготівковій формі на рахунок постачальника протягом 60 календарних днів після поставки продукції.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем отриманий товар не оплачено, внаслідок чого виникла заборгованість.

Заборгованість відповідача також підтверджується підписаним сторонами та скріпленим відтисками печаток актом №12 звірки взаєморозрахунків станом на 31.10.2013р.

Зазначені обставини зумовили звернення ТзОВ В«ТКФ В«Схід-ПостачВ» до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача 78590,40грн. основного боргу, також 5074,37грн. 3% - річних та 59901,58грн. інфляційних втарт, нарахованих в порядку ст.625 ЦК України.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1, 3 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Як встановлено судом, на підставі укладеного між сторонами договору, позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується відповідними видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи.

Частина 1 ст.530 ЦК передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням п.30.1 ст.30 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Стаття 610 ЦК України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.193 ГК України одностороння відмова від виконання зобов'язання недопустима. Частиною 1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пленумом Вищого господарського суду України у Постанові №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.3.1). Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2).

Враховуючи вищенаведене, а також з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази оплати за поставлений товар на умовах, визначених договором, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 78590,40грн. основного боргу обґрунтовані матеріалами справи та підлягають до задоволення, так само, як і 5074,37грн. - 3% річних, розрахунок яких судом перевірено.

Суд, перевірив нарахування інфляційних втрат:

Індекс інфляціїІнфляційні втрати за прострочення оплати за поставку товару по накладній №10 від 20.03.2013 року на суму 29160,00грн.№11 від 26.03.2013 року на суму 23318,40грн.№1 від 03.04.2013 року на суму 26112,00грн. 100 (червень 2013р.) 0 0 99,9 (липень 2013р.) -29,16 -23,3184 -26,112 99,3 (серпень 2013р.) -204,12 -163,229 -182,784 100 (вересень 2013р.) 0 0 0 100,4 (жовтень 2013р.) 116,64 93,2736 104,448 100,2 (листопад 2013р.) 58,32 46,6368 52,224 100,5 (грудень 2013р.) 145,8 116,592 130,56 100,2 (січень 2014р.) 58,32 46,6368 52,224 100,6 (лютий 2014р.) 174,96 139,9104 156,672 102,2 (березень 2014р.) 641,52 513,0048 574,464 103,3 (квітень 2014р.) 962,28 769,5072 861,696 103,8 (травень 2014р.) 1108,08 886,0992 992,256 101 (червень 2014р.) 291,6 233,184 261,12 100,4 (липень 2014р.) 116,64 93,2736 104,448 100,8 (серпень 2014р.) 233,28 186,5472 208,896 102,9 (вересень 2014р.) 845,64 676,2336 757,248 102,4 (жовтень 2014р.) 699,84 559,6416 626,688 101,9 (листопад 2014р.) 554,04 443,0496 496,128 103 (грудень 2014р.) 874,8 699,552 783,36 103,1 (січень 2015р.) 903,96 722,8704 809,472 105,3 (лютий 2015р.) 1545,48 1235,875 1383,936 110,8 (березень 2015р.) 3149,28 2518,387 2820,096 114 (квітень 2015р.) 4082,4 3264,576 3655,68 102,2 (травень 2015р.) 641,52 513,0048 574,464 100,4 (червень 2015р.) 116,64 93,2736 104,448 99 (липень 2015р.) -291,6 -233,184 -261,12 ВСЬОГО: 16796,16 13431,3984 15040,512 Відтак, провівши відповідний перерахунок, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат слід задоволити частково на суму 45268,07грн. (16796,16+13431,3984+15040,512).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеному розміру позовних вимог відповідно до ст.49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.4, 33, 34, 35, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2 .Стягнути з Приватного акціонерного товариства В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» (м.Львів, вул.Залізнична, буд.1А; ідентифікаційний код 00740599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«ТКФ В«Схід-ПостачВ» (61058, м. Харків, вул. Сумська, буд. 39, оф. 131; ідентифікаційний код 37298087) 78590,40грн. основного боргу, 5074,37 грн. - 3% річних, 45268,07 грн. інфляційних втрат та 2 578,66 грн. судового збору.

3 . Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Наказ видати у відповідності до ст.116 ГПК України.

Повне рішення складено 19.10.2015р.

Суддя Король М.Р.