Постанова

від 12.05.2014 по справі 910/20218/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2014 р. Справа№ 910/20218/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Агрикової О.В.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги від б/н від 27.02.2014 року товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Фірма «Альфа - Сервіс» на рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2014 року

у справі № 910/20218/13 (суддя - Зеленіна Н. І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київкрансервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Фірма «Альфа - Сервіс»

про стягнення 149 600, 00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Красуля І.О. - дов. № 01-10/13 від 01.10.2013 року,

від відповідача: Лучка Т.В. - дов. б/н від 08.01.2014 року,

ВСТАНОВИВ:

18.10.2013 року до господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Київкрансервіс» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Фірма «Альфа - Сервіс» про стягнення боргу за надані послуги в сумі 149 600 грн. (а.с.4-6).

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав зобов'язання по оплаті послуг крана.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.02.2014 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Альфа-Сервіс» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Київкрансервіс» 149 600, 00 грн. заборгованості та 2 992, 00 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішення, відповідач, 27.02.2014 року подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постановити рішення, яким скасувати рішення господарського суду м. Києва від 19.02.2014 року у справі № 910/20218/13 та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції рішення прийнято за відсутності представника відповідача, стверджує, що представник відповідача прибув вчасно до господарського суду м. Києва (15-15), однак не зміг потрапити ні на територію суду ні до залу судових засідань, відтак місцевим господарським судом порушено право відповідача на захист своїх законних прав та інтересів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Альфа-Сервіс» прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 14.04.2014 року.

Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 року склад колегії суду по розгляду апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Альфа-Сервіс» по справі № 910/20218/14 змінено, визначено в наступному складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді Агрикова О.В., Руденко М.А.

В судовому засіданні 14.04.2014 року оголошено перерву до 12.05.2014 року.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Позивач в судовому засіданні 12.05.2014 року та у відзиві на апеляційну скаргу заперечив доводи скаржника, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач надав відповідачу послуги крана. В підтвердження виконання робіт позивач посилається на акти надання послуг № 8 від 30.09.2012 року на суму 65 200 грн., № 16 від 31.10.2012 року на суму 33 600 грн., № 18 від 30.11.2012 року на суму 66 000 грн., № 25 від 29.12.2012 року на суму 28 800 грн., № 2 від 28.02 2013 року на суму 14 400 грн., № 3 від 31.03.2013 року на суму 56 800 грн., всього на суму 264 800 грн., копії яких представлено в матеріалах справи.

Однак, вищевказані акти підписано у односторонньому порядку лише виконавцем, тому не можуть бути належним доказом виконання робіт.

Разом з тим, на підтвердження надання послуг позивачем представлено реєстри відпрацьованого часу краном РДК 250-2 за періоди: з 01.09.2012 року по 30.09.2012 року, з 01.10.2012 року по 31.10.2012 року, з 01.11.2012 року по 31.11.2012 року, з 01.12.2012 року по 31.12.2012 року, з 22.02.2013 року по 28.02.2013 року, з 01.03.2013 року по 31.03.2013 року, які підписано представниками як замовника так і виконавця.

Як стверджує позивач, відповідач частково оплатив вартість робіт в сумі 115 200 грн., що підтверджується представленими в матеріалах справи банківськими виписками по особовим рахункам.

Колегія звертає увагу на те, що підставою оплати послуг крана відповідач зазначає договір № 31/08/02-2012 року про надання послуг гусеничного крану РДК 250-2 від 31.08.2012 року, копія якого представлена в матеріалах справи, однак з представленої позивачем копії договору вбачається, що останній підписано лише позивачем. Договору підписаного відповідачем сторонами не представлено.

У відповідності до п.1ст.181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб шляхом обміру листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду що між сторонами у справі виникли зобов'язання за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, що не суперечить вимогам п. 1 ст. 181 ГК України.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору про надання послуг, згідно якого, в силу вимог ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договір передбачає надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір про надання послуг є двосторонньозобов'язальним, оскільки і виконавець, і замовник наділені як правами, так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надати послугу і надано право на одержання відповідної плати або відшкодування фактичних витрат, необхідних для виконання договору. Замовник у свою чергу зобов'язаний оплатити послугу і наділений правом отримання належного виконання послуги з боку виконавця.

Місцевий господарський суд правомірно, посилаючись на норми ст.ст. 174, 193 ГК України, ст. ст. 11, 509, 526, 626 ЦК України зазначив, що підставою виникнення зобов'язання є договір укладений між сторонами, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Враховуючи неповну оплату вартості послуг замовником, позивач 10.06.2013 року звернувся до відповідача з претензією від 16.05.2013 року (а.с.26) про сплату боргу в сумі 149 600 грн. Факт направлення вимоги підтверджено представленим в матеріалах справи описом поштового відправлення та фіскальним чеком (а.с.27).

14.10.2013 року позивач повторно звернувся до відповідача з претензією № 14-10/2013 (а.с.30) про сплату боргу в сумі 149 600 грн. Факт направлення вимоги позивачем підтверджено представленим в матеріалах справи описом поштового відправлення та фіскальним чеком (а.с.31). Відповідач відповіді на вимогу від 14.10.2013 року не надав, що зумовило звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача 149 600 грн. боргу ( 264 800 грн. - 115 200 грн.).

Апелянт стверджує, що під час розгляду справи оплатив борг в сумі 149 600 грн. та судовий збір в сумі 2 992, 00 грн., в підтвердження надав копії платіжного доручення № 7 від 12.11.2013 року на суму 149 600 грн. та № 8 від 12.11.2013 року на суму 2 992, 00 грн. (а.с.101).

Позивач в судових засіданнях та у відзиві на апеляційну скаргу заперечив отримання коштів, в підтвердження своїх заперечень надав копії банківських виписок про рух коштів по поточному рахунку за період з 01.10.2013 року по 01.02.2014 року (на час прийняття рішення суду).

Оглянувши в судовому засіданні оригінали платіжних доручень № 7 від 12.11.2013 року на суму 149 600 грн. та № 8 від 12.11.2013 року на суму 2 992, 00 грн., колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що представлені платіжні доручення не є належними доказами оплати боргу, оскільки в порушення вимог п. 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004 року №22, не містять відмітки банківської установи про проведення платежу. Відповідач в судовому засіданні підтвердив, що дані платіжні доручення прийнято банком, однак до цього часу розрахункові операції по переведенню коштів не проведено.

У відповідності до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що при відсутності надходження коштів на рахунок позивача за умови надання відповідачем банківській установі платіжного доручення на перерахування таких коштів, зобов'язання по оплаті наданих послуг не може вважатись виконаним.

Підписання замовником реєстрів відпрацьованого часу, які фіксують факт подання послуг, а також часткова оплата відповідачем вартості даних послуг, підтверджує існування між сторонами певних правовідносин, які мають ознаки договору про надання послуг. При цьому, оформлення та надання банку платіжних доручень на оплату послуг в сумі заявленої до сплати заборгованості та судового збору суд розцінює як визнання відповідачем боргу по оплаті вартості послуг.

На час розгляду справі доказів оплати 149 600 грн. боргу відповідачем не надано. Враховуючи наведене, колегія суддів визнає правомірними позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу в сумі 149 600 грн.

Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції порушено його право на захист прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки рішення винесено за відсутності представника відповідача, який вчасно прибув до господарського суду м. Києва в час визначений ухвалою суду (19.02.14 р. о 15-15), однак не зміг потрапити ні на територію суду ні до залу судових засідань не підтверджено матеріалами справи, оскільки з протоколу судового засідання від 19.02.2014 року (а.с.122) вбачається, що судове засідання, на якому був присутній представник позивача Красуля І.О. відбулося, що підтверджено представником позивача у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідачем зауважень на протокол судового засідання, в порядку ст.81-1 ГПК України, не надавалося.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2014 року у справі № 910/20218/13 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються на відповідача у справі (апелянта).

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103 та 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Фірма «Альфа - Сервіс» на рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2014 року у справі № 910/20218/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2014 року у справі № 910/20218/13 залишити без змін.

3. Справу № 910/20218/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді О.В. Агрикова

М.А. Руденко