Ухвала

від 20.10.2015 по справі 810/2683/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2683/15 Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.Г. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Лісовського А.В.,

представника відповідача - Макаренка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський Хлібопродукт» до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Миронівський Хлібопродукт» звернулося у суд із позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.06.2015 №0001172200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам з ТОВ «БК «Росант».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «БК «Росант» за січень 2014 року, за підсумками якої складено акт від 29.05.2015 №186/22-011/25412361 та виявлено порушення ст. ст. 14, 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого позивачем завищено податковий кредит на суму 113 422,00 грн за січень 2014 року і, як наслідок, суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на таку ж суму.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.06.2015 №0001172200, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на суму 113 422,00 грн та нараховано штрафні санкції на суму 56 711,00 грн.

Не погоджуючись із таким рішенням контролюючого органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається із матеріалів справи, підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стали висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «БК «Росант» за договорами підряду, які ґрунтуються на результатах вжитих заходів щодо проведення зустрічної звірки цього підприємства та його контрагента - ТОВ «Сібол», за підсумками яких складені акти про неможливість проведення зустрічних звірок.

На основі зазначеного відповідач дійшов висновку, що позивачем протиправно сформовано податковий кредит внаслідок відносин із ТОВ «БК «Росант» за січень 2014 року.

На спростування таких доводів позивачем до податкової перевірки надавались копії документів, які складались між ним та зазначеним контрагентом при здійсненні спірних господарських операцій. Однак, відповідачем такі не було враховано, зважаючи на вищевикладені міркування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

За визначенням цього Кодексу, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що у період, який підлягав податковій перевірці, позивач мав фінансово-господарські відносини з ТОВ «БК «Росант» щодо здійснення будівельно-монтажних робіт на відокремленому підрозділі «Птахофабрика «Вінницький бройлер» ПАТ «Миронівський Хлібопродукт» по влаштуванню мережі водопроводу та каналізації.

Так, між позивачем, як замовником, та ТОВ «БК «Росант», як підрядником, укладено договори підряду №727 від 08.08.2013, №850 від 06.11.2012 та №874 від 13.11.2012, предметом яких був обов'язок підрядника, в межах договірної ціни, на свій ризик, у встановлений договором строк, відповідно до проектної документації виконати, відповідно, наступні роботи:

1) влаштування мереж водопостачання В1, мереж каналізації (К1, К2, К3), влаштування каналізації та водопроводу насосної станції водопостачання з резервуарами для води та санпропускника, каналізації майданчика для збору сміття на об'єкті будівництва бригади з вирощування курчат - бройлерів №2 на території сільської ради Тульчинського району Вінницької області за межами населеного пункту;

2) влаштування каналізації та водопроводу насосної станції та резервуарів для води на об'єкті будівництва бригади з вирощування курчат-бройлерів №6 на території Оляницької сільської ради Тростянецького району Вінницької області за межами населеного пункту;

3) влаштування внутрішньомайданчикових мереж побутової каналізації (К1), дощової каналізації (К2) та виробничої каналізації на об'єкті будівництва бригади з вирощування курчат-бройлерів №6 на території Оляницької сільської ради Тростянецького району Вінницької області за межами населеного пункту.

На підтвердження реальності виконання зазначених договорів позивачем надано копії наступних документів: відповідних договорів, актів приймання-передачі фронту робіт, правил дотримання виробничої санітарії, охорони праці, охорони навколишнього природного середовища та безпеки підприємства, договірних цін, локальних кошторисів, підсумкових відомостей ресурсів, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, актів приймання виконаних будівельних робіт, платіжних доручень, акту про залік зустрічних однорідних вимог та погашення заборгованості, оборотно-сальдових відомостей по рахунках.

За наслідками виконаних у січні 2014 року робіт, підрядником виписано позивачу податкові накладні, визначені у яких суми податку на додану вартість віднесені позивачем до податкового кредиту відповідного звітного (податкового) періоду.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи, які опосередковували його господарську діяльність із контрагентом, відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а виписані останнім податкові накладні - приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Окрім того, позивачем надано суду копії діючих на час спірних правовідносин ліцензії на право ТОВ «БК «Росант» здійснювати господарську діяльність у будівництві, пов'язану зі створенням об'єктів архітектури та дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки.

Колегія суддів зазначає, що до видів господарської діяльності позивача належить розведення свійської птиці, виробництво м'яса свійської птиці, оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами, а ТОВ «БК «Росант» - монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, інші будівельно-монтажні роботи, інші роботи із завершення будівництва, інші спеціалізовані будівельні роботи, будівництво житлових і нежитлових будівель.

Отже, спірні господарські операції підтверджуються документально, узгоджуються зі звичайною для позивача та його контрагента господарською діяльністю.

Матеріалами справи підтверджується, що на час здійснення вищевказаних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому мав право виписувати податкові накладні на кожну поставку послуг.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах, були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Також, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, не вчиняв фактичних дій, спрямованих на їх виконання або не мав можливості залучити до виконання третіх осіб.

Колегія суддів враховує, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Натомість, висновки відповідача про відсутність здійснення реальних господарських операцій з контрагентом ґрунтуються лише на викладеному в акті Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 22.05.2014 №518/22/36309239 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «БК «Росант» щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за січень 2014 року» та акті Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 03.04.2014 №1011/26-55-22-07/37265968 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сібол» щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за січень-лютий 2014 року». Зазначені акти, на переконання суду, можуть лише свідчити про те, що з певних причин зустрічну звірку платників податків не вдалось провести. Дані акти не підтверджують відсутності реальності господарських операцій між суб'єктами господарської діяльності, щодо яких вживались заходи з проведення звірки, адже в ході цих заходів не здійснювалось перевірки й співставлення первинних документів, які складались при таких операціях.

При дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінюватися повинні відносини, які склались безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Водночас, чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на формування податкового кредиту від стану обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань та за недотримання ними податкового законодавства при взаємовідносинах з іншими платниками податків, позаяк платник податків не наділений повноваженнями податкового контролю. Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 у справі «Булвес» АД проти Болгарії».

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем документально підтверджено реальність спірних господарських операцій. Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу свого рішення, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо його протиправності, внаслідок чого таке підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки місцевого суду та не свідчать про порушення цим судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення .

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складений 23 жовтня 2015 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.