Ухвала

від 21.10.2015 по справі 826/7829/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/800/8563/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Яроцької Ю.О.,

представника відповідача Денисенка Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 року

у справі № 826/7829/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський двір» (далі - позивач, ТОВ «Слов'янський двір»)

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Слов'янський двір» звернулось у червні 2014 року до суду з позовом до ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.03.2014 року № 0002562201 та № 0002572201.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві надійшла постанова старшого слідчого Головного управління Міндоходів у м. Києві від 15.11.2013 року про призначення документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Слов'янський двір» за період з листопада 2010 року по листопад 2013 року, у тому числі при здійсненні взаємовідносин із ТОВ «Альянс-Центр».

На підставі наказу № 1622 від 26.11.2013 року та направлення на перевірку № 3174/22-01 від 26.11.2013 року, виданих відповідачем, у період з 26.11.2013 року по 02.12.2013 року інспекторами ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена перевірка позивача щодо питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Альянс-Центр» за період з 01.11.2011 року по 31.10.2013 року, за результатами якої складено акт № 432/1-22-01-31626962 від 09.12.2013 року, де зазначено виявлені порушення, що допущені позивачем, а саме: ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198,3, п. 198,6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3 873 426,00 гривень; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 145.1.2. п. 145 ст. 145 ПК України, в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності на загальну суму 693 979,00 гривень.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки позивачем було подано до ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві заперечення на акт перевірки № 49 від 18.12.2013 року, які листом № 10017/10/22-01 від 25.12.2013 року були залишені без задоволення.

30.12.2013 року на підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення, зокрема:

№ 0008562201, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 4 841 783,00 гривні, з яких: 3 873 426,00 гривень за основним зобов'язанням; 968 357,00 гривень за штрафними санкціями;

№ 0008572201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування на прибуток у розмірі 693 680,00 гривень (за податковою декларацією № 9087633418 від 26.04.2013 року за 4 квартал 2012 року).

Після оскарження позивачем в адміністративному порядку винесених податкових повідомлень-рішень, Головне Управління Міндоходів у м. Києві рішенням № 2404/10/26/5-10-06-15 від 14.03.2014 року скаргу позивача задовольнила частково, а саме: скасовано податкове повідомлення-рішення № 0008572201 від 30.12.2013 року та зобов'язано ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винести податкове повідомлення-рішення форми «П» про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 693 680,00 гривень за 4 квартал 2012 року; податкове повідомлення-рішення № 0008562201 від 30.12.2013 року в частині штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість на суму 963 435,00 гривень, в іншій частині - залишено без змін.

На підставі акту перевірки та рішення про результати розгляду первинної скарги від 14.03.2014 року відповідачем 26.03.2014 року було винесено нові податкові повідомлення-рішення, зокрема:

форми «Р» № 0002562201, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 878 348,00 гривень, з яких: 3 873 426,00 гривень за основним зобов'язанням; 4922,00 гривні за штрафними санкціями;

форми «П» № 0002572201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування на прибуток у розмірі 693 680,00 гривень (за податковою декларацією № 9087633418 від 26.04.2013 року за 4 квартал 2012 року).

26.03.2014 року позивачем було оскаржено податкові повідомлення-рішення № 0002562201 та № 0002572201 до Міністерства доходів і зборів України, яке 22.05.2014 року рішенням № 9149/6/99-99-10-01-1Т відмовило в задоволенні скарги позивача.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Альянс-Центр» 05.04.2011 року було укладено договір № 0504/1-11 генерального підряду, відповідно до умов якого ТОВ «Альянс-Центр» (Генеральний Підрядник) зобов'язується виконати за завданням ТОВ «Слов'янський двір» (Замовник) на свій ризик власними або залученими силами, комплекс ремонтних робіт ресторанно-готельного комплексу по проспекту 40-річчя Жовтня, 87 в Голосіївському районі м. Києва (далі - Об'єкт) та монтажу обладнання, згідно проектної документації Замовника, здати збудований Об'єкт спільно з Замовником Державній комісії, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити вартість виконання повного комплексу робіт.

29.06.2011 року між позивачем та ТОВ «Альянс-Центр» було укладено договір № 2906/1-11 про надання транспортних послуг, відповідно до умов якого ТОВ «Альянс-Центр» (Перевізник) зобов'язується виконувати для ТОВ «Слов'янський двір» (Замовник) за його заявкою перевезення вантажів та надає власні або орендовані будівельні машини для виконання відповідних робіт. Замовник зобов'язується сплачувати вартість вказаних послуг в порядку та розмірі встановлені даним договором.

Відповідно до положень цих договорів приймання робіт відбувається на підставі відповідних актів виконаних робіт (актів виконаних підрядних робіт), які підписані між сторонами.

На підтвердження реального здійснення господарських операцій за вказаними договорами позивачем долучено до матеріалів справи копії наступних документів: акти виконаних підрядних робіт; акти надання послуг; податкові накладні; розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних; платіжні доручення із відмітками банку про перерахування коштів; видаткові накладні; акти передачі майна; фотознімки приміщень будинку із виконаними роботами; оборотно-сальдові відомості по рахункам; звіти по проводках; фото-звіти про виконані підрядні роботи; календарний план-графік комплексних ремонтних робіт ресторанно-готельного комплексу; акти прийому-передачі інформаційних матеріалів; фотоматеріали приміщення; зведені накладні переданих матеріалів до актів для виконання підрядних робіт; акти про списання товарів.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 201.7 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок, як попередня оплата (аванс).

Суди попередніх інстанцій, досліджуючи надані позивачем первинні документи, встановили, що вони повністю відповідають вимогам, встановленим до первинних документів, які пред'являються п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Крім того, судами встановлено, що надані документи посвідчують спеціальну податкову правосуб'єктність позивача та ТОВ «Альянс-Центр».

Разом з цим, судами вірно зазначено, що позивачем доведено та належними доказами підтверджено наявність господарської мети при укладенні вказаних договорів.

Також суди попередніх інстанцій правомірно не прийняли до уваги посилання податкового органу на те,що відсутність товарно-транспортних накладних або подорожніх листів є свідченням того, що господарські відносини фактично не відбувалися, оскільки товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників) під час здійснення транспортування вантажу.

Крім того, суди попередніх інстанцій правомірно звернули увагу на те, що висновки контролюючого органу щодо незаконності формування податкового кредиту та нереальності проведення фінансово-господарських операцій позивача із контрагентами ґрунтуються на обставинах, зазначених в актах про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презумується, що дії платника податків, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника - достовірними.

Подання платником податків до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах.

Судами вірно зазначено, що доводи контролюючого органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватися на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника податків, зокрема, на формування податкового кредиту. Неможливість проведення зустрічної звірки контрагента платника податків не є імперативною ознакою протиправності діяльності такого суб'єкта господарювання та не може розцінюватись як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних таким суб'єктом.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо формування відповідних документів, підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими судами, копії яких наявні в матеріалах справи та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства, тому, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Колегія суддів касаційної інстанції також не може погодитись із посиланнями відповідача на недійсність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно скасували спірні податкові повідомлення-рішення.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 року у справі № 826/7829/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно