Ухвала

від 20.10.2015 по справі 808/8213/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 року м. Київ К/800/39162/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Бухтіярової І.О.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року по справі № 808/8213/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке будівельно-монтажне управління» до Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізьке будівельно-монтажне управління» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень від 17 листопада 2014 року №0001002200 та №000992200.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 13 лютого 2013 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем:

- пп. 14.1.27, пп. 14.1.36, пп. 14.1.231, пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, п. 135.2, пп.135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік всього у сумі 347328,00 грн.;

- пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 п. 198.4 п. 198.5 п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено до сплати податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 202564,00 грн.;

- встановлено нереальність господарських операцій по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Квартал» з придбання монтажно-будівельних послуг, з ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» з продажу цих робіт.

Позиція відповідача про нереальність вказаних господарських операцій позивача ґрунтується на висновках акту перевірки ТОВ «Квартал».

На підставі висновків перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17 листопада 2014 року:

№0000992200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 347328,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 86832,00 грн.;

№0001002200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем по податку на додану вартість у розмірі 202564,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 101282,00 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, податкові накладні, банківські виписки, довідка вартості виконаних робіт, акти прийому виконаних будівельних робіт, відомості ресурсів до локального кошторису, розрахунки, довідка про вартість виконаних робіт, заявки на оформлення тимчасових перепусток, акти взаємозаліку, акти на прийомку змонтованого обладнання на об'єкті, розрахунки вартості виготовлених деталей та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

З матеріалів справи також вбачається, що для виконання робіт на деяких великих об'єктах позивачем було залучено основного підрядника, який, в свою чергу, може залучити необхідну кількість інших субпідрядників, організовувати і контролювати їх роботу

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Також слід зазначити, що відповідно до висновків довідки №11/15-1/32470647 від 23.05.2014 року «Про результати зустрічної звірки ТОВ «Квартал» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Запорізьке будівельно-монтажне управління» за період: грудень 2013 року, складеної Новомосковською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, не вбачається порушень податкового законодавства ТОВ «Квартал» по операціям з позивачем.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відхилити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року по справі № 808/8213/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Бухтіярова І.О. підпис Юрченко В.П.