Рішення

від 19.10.2015 по справі 922/5078/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р.Справа № 922/5078/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши справу

за позовом Заступника прокурора Харківської області, м.Харків до 1. Харківської міської ради, м.Харків, 2. Споживчого товариства Житлово-будівельного кооперативу "Авантаж", м.Харків про скасування рішення, визнання недійсним акта за участю представників:

прокуратури - ОСОБА_1І.(посвідчення №026175 від 14.05.2014р.);

відповідача-1 - не з'явився;

відповідача-2 - ОСОБА_2 (довіреність від 05.11.2014 р.).

ВСТАНОВИВ:

01 вересня 2015 року Прокурор звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави до Харківської міської ради (відповідача-1) та Споживчого товариства Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" (відповідача-2), в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати п.п. 35.1 додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання ХМР "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.10.2008 №274/08;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 06.07.2010 серія ЯЛ №177968, площею 7,0843 га, яка розташована за адресою: м.Харків, вул.Козакевича (кадастровий номер 6310136600:09:003:0016);

- визнати відсутність в СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" (код ЄДРПОУ 31233747) права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: м.Харків, вул.Козакевича (кадастровий номер 6310136600:09:003:0016);

- вжити заходи до забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 вересня 2015 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 24 вересня 2015 року.

24 вересня 2015 року відповідач-2 надав до суду відзив (вх.№38408), в якому просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в позові.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 вересня 2015 року було відкладено розгляд справи на 07 жовтня 2015 року.

В судовому засіданні 07 жовтня 2015 року було оголошено перерву до 19 жовтня 2015 року.

13 жовтня 2015 року через канцелярію суду від відповідача-1 надійшов відзив на позов (вх.№41528), в якому він просить суд відмовити в позові в повному обсязі.

19 жовтня 2015 року відповідач-2 надав до суду клопотання про долучення документів (вх.№42069).

19 жовтня 2015 року прокурор надав до суду письмові пояснення (вх.№42140) в обґрунтування своєї позиції.

Судом було досліджено та долучено до матеріалів справи всі надані документи.

В судовому засіданні 19 жовтня 2015 року прокурор позов підтримував.

Відповідач-1 у судове засідання 19 жовтня 2015 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 19 жовтня 2015 року відповідач-2 проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві.

Враховуючи те, що норми ст.65 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, встановив наступне.

Відповідно до п.2 ст.121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави та громадянина у випадках, визначених законом.

Статтею 123 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.

Згідно з ч.2 ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 6 ч.1 ст.12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Згідно з ч.9 ст.16 ГПК України справи у спорах, передбачених пунктом 6 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об’єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова, прокуратурою області встановлено, що п.п.35.1. додатку 1 до рішення 26 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання земельних ділянок для будівництва об’єктів» від 23.10.2008р. №274/08 Споживчому товариству «Житлово-будівельний кооператив «Авантаж» (код ЄДРПОУ 31233747) (далі - СТ «ЖБК «Авантаж») надано у власність земельну ділянку, площею 7,0843га (в межах договору оренди землі СТ «ЖБК «Авантаж» від 28.02.2008р. №340867100021), за рахунок земель житлової та громадської забудови, для будівництва та подальшої експлуатації кварталу житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями по вул.Козакевича.

На підставі вищезазначеного рішення Управлінням Держкомзему у місті Харкові 06.07.2010 року відповідачу-2 видано державний акт про право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №177968.

Згідно доданої позивачем до позовної заяви інформації індексний номер 35649542 від 30.03.2015р. в Державному речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий номер 6310136600:09:003:0016 відомості відсутні, в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий номер 6310136600:09:003:0016 відомості відсутні.

Прокурор зазначає, що рішення Харківської міської ради про передачу у власність СТ «ЖБК «Авантаж» прийнято у порушення вимог ст.41 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ), ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК) та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_3 Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186 (далі - Примірний статут).

Таким чином, правові підстави позовних вимог прокурора ґрунтуються на нормах Житлового кодексу УРСР від 30 червня 1983 року N 5464-Х та Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу затвердженого ОСОБА_3 Міністрів УРСР від 30.04.1985, № 186, який був затверджений на підставі ст.137 ЖК.

В позовній заяві прокурором заявлено клопотання про забезпечення позову, яке обґрунтовано тим, що право власності на спірну земельну ділянку оформлено державним актом про право власності, що може дозволити подальше протиправне відчуження чи обтяження цих земель.

Відповідно до ст.66 ГПК України господарський суд за заявою сторони або із своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду. Втім, не виключається можливість вжиття заходів до забезпечення позову й після порушення провадження у справі.

Стаття 67 ГПК України передбачає лише винесення ухвали про забезпечення позову і не містить припису про обов'язковість проведення у зв'язку з цим судового засідання; відтак відповідне питання вирішується самим господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. Строк розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову процесуальним законом не встановлено; отже, суду слід виходити з того, що цей строк має бути розумно необхідним для ефективного запобігання тим негативним явищам.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів.

Позивачем не наведено жодних обставин та не представлено жодних доказів, які б свідчили про те, що без накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:09:003:0016, без заборони вчинення щодо неї буді-яких дій, без заборони здійснення щодо неї реєстраційних дій, рішення суду не буде виконано.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання прокурора про вжиття заходів щодо забезпечення даного позову.

Відповідно до ч.1 ст.41 ЗКУ, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Статтею 133 ЖК визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) і одержати в ньому квартиру.

Відповідно до ст.135 ЖК та абз.1 п.8 Примірного статуту до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населені пункті і які потребують поліпшення житлових умов.

Згідно з вимогами ст.137 ЖК житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_3 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Частиною 6 ст.137 ЖК та абз.2 п.4 Примірного статуту передбачено, що рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої ОСОБА_3 народних депутатів.

Відповідно до абз.2 п.5 Примірного статуту ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту зареєстрованого у виконавчому комітеті ОСОБА_3 народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу.

Пунктом 5 Примірного статуту визначено, що число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. Відповідно до абз. 2 п.7 Примірного статуту до членів ЖБК приймаються особи віком до 30 років.

Відповідно до абз.1 п.45 Примірного статуту громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов.

Крім того, абз.1 п.74 Примірного статуту передбачено, що контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих ОСОБА_3 народних депутатів.

Відповідно до статті 94 ГК України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Основи діяльності кооперативів в Україні визначає ОСОБА_4 України "Про кооперацію" від 10.07.2003 року № 1087-IV, що набрав чинності з 27.08.2003 року (далі - ОСОБА_4).

Відповідно до перехідних положень Закону, Примірний статут не може застосовуватись до відносин пов'язаних із діяльністю житлово-будівельних кооперативів (надалі - ЖБК) оскільки відповідно до ст.41 Закону кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому Закону, Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати на розгляд Верховної ОСОБА_3 України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Відповідно до ст.1 Закону кооперативи - це система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю (ст. 3 Закону ).

За приписами ст.2 Закону кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Відповідно до ст.5 Закону законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Таким чином, правосуб'єктність, у тому числі земельна, житлово-будівельних (житлових) та гаражно-будівельних кооперативів, визначається Законом України «Про кооперацію», положеннями актів господарського та цивільного законодавства про юридичну особу та підприємство, статутами відповідних кооперативів. У частині, що не суперечить чинному законодавству України, застосовується Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений постановою ОСОБА_3 Міністрів СРСР від 30.04.1985 р. №186.

Суд вважає, що можливо констатувати, що ОСОБА_4 та Примірний статут не співвідносяться між собою як законодавчий та підзаконний акти, або навпаки. Цивільно-правове регулювання окреслених відносин здійснюється виключно Законом.

Окреслена позиція щодо співвідношення загального та спеціального закону і закону та підзаконного нормативно-правового акту висловлена також Верховним судом України в ОСОБА_3 від 10 квітня 2007 року по справі 21-550во06.

Прокурор зазначає, що СТ «ЖБК «Авантаж» не відповідає вимогам ст.ст.133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту в частині мети його діяльності як житлово-будівельного кооперативу.

Суд не погоджується з цим твердженням, оскільки у пункті 1 розділу 1 Примірного статуту встановлено, що ЖБК організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно - і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Судом встановлено, що за організаційно-правовою формою СТ «ЖБК «Авантаж» є споживчим товариством.

Згідно з пунктом 1.1. Статуту, СТ «ЖБК «Авантаж» є споживчим житлово-будівельним кооперативом, згідно з законодавством України, та утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб для будівництва житла, його експлуатації, спільного господарювання та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів у житлі та його експлуатації.

Згідно з пунктом 2.2. Статуту, СТ «ЖБК «Авантаж» цілями створення споживчого товариства є - задоволення потреб його членів (асоційованих членів) у житлі шляхом будівництва, придбання та реконструкції житла та інших об’єктів вбудованих в житло, передача членам споживчого товариства створених об’єктів (квартир, нежитлових приміщень, паркувальних місць та інш.), відповідно до внесеної ними частки, забезпечення належної експлуатації житлових будинків, споруджених споживчим товариством.

Згідно з пунктом 2.5. Статуту, СТ «ЖБК «Авантаж» є неприбутковою організацією.

Згідно з пунктом 3.1. Статуту, СТ «ЖБК «Авантаж» членство в споживчому товаристві маже бути простим та асоційованим.

Згідно зі ст. 3 Закону метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

З наведеного вбачається, що мета створення кооперативу, яка визначена у Статуті СТ «ЖБК «Авантаж» повністю відповідає вимогам, встановленим Законом, ЖК та Примірним статутом.

Прокурор зазначає, що всупереч ч. 6 ст. 137 ЖК та абз.2 п.4 Примірного статуту рішення про створення СТ «ЖБК «Авантаж» та список членів кооперативу, не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому, що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.

Суд не погоджується з цим твердженням, оскільки список членів не міг бути затверджений виконкомом Харківської міської ради, оскільки відповідних повноважень, згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», не надано органам місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про місцеві ОСОБА_3 народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» виконавчий комітет ОСОБА_3 народних депутатів є виконавчим і розпорядчим органом відповідної ОСОБА_3, їй підпорядкованим та підзвітним.

Виконавчий комітет утворюється ОСОБА_3 на строк її повноважень і формується одноосібно головою ОСОБА_3 у складі заступника (заступників) голови, керуючого справами (секретаря) і членів виконавчого комітету. У складі виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) ОСОБА_3 за її рішенням може бути перший заступник голови виконавчого комітету.

Проте, 12.06.1997р. ОСОБА_4 РСР "Про місцеві ОСОБА_3 народних депутатів ОСОБА_4 РСР та місцеве самоврядування" втратив чинність на підставі пункту 12 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (який набрав чинності 12.06.1997р.-день офіційного опублікування у газеті «Голос України» N102).

В системі органів місцевого самоврядування, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування» не передбачено наявності такого органу, як Виконавчий комітет ОСОБА_3 народних депутатів.

Таким чином, з 12.06.1997р. - орган, визначений статтею 137 ЖК Української РСР відсутній.

Отже, повноваження райрад за часів УРСР повністю відповідали нормам ст.137 ЖК та Примірного статуту, на відміну від повноважень органів місцевого самоврядування, що діють на території України.

Згідно з ст.7 Закону список членів кооперативу затверджується загальними зборами, тому не потребує іншого порядку затвердження.

Таким чином, норми ч. 6 ст. 137 ЖК та абз.2 п.4. Примірного статуту суперечать нормі ст.7 Закону, та не можуть застосовуватись до спірних правовідносин з огляду на вказане вище.

Прокурор зазначає, що всупереч ст.135 ЖК та абз.2 п.8 Примірного статуту члени СТ «ЖБК «Авантаж» не потребують поліпшення житлових вимог, всупереч ст.ст.133,135, 137 ЖК та абз.2 п.5, абз.1 п.8 Примірного статуту, статут СТ «ЖБК «Авантаж» не відповідає вимогам Примірного статуту, оскільки допускає участь в кооперативі юридичних осіб, можливість членів кооперативу бути членами іншого кооперативу, в ньому не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у м.Харкові і потребувати поліпшення житлових умов.

Суд не погоджується з цим твердженням, оскільки порядок створення кооперативу регулюється ст.7 Закону, якою встановлено, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

Отже, вказаною статтею встановлені вимоги до засновників кооперативу та чисельності його членів.

Згідно зі ст. 8 Закону статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю. Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст.10 Закону членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.

Згідно із статтею 11 Закону вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

Відповідно до статті 133 ЖК Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.

Статтею 135 ЖК Української РСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови прийому громадян до членів житлово-будівельного кооперативу встановлюються законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства ОСОБА_4 РСР. До членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і ОСОБА_4 РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 цього Кодексу.

Таким чином, вимоги статей 133,135 ЖК регулюють порядок вступу до кооперативу, який уже заснований та зареєстрований у встановленому законом порядку.

Слід зазначити, що ОСОБА_4 України «Про кооперацію», який набрав чинності 28.08.2003р., є спеціальним і визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Закон не містить жодних обмежень стосовно створення ЖБК в частині наявності житлових потреб засновників або членів, вікового цензу або знаходження на квартирному обліку тощо.

До того ж, ОСОБА_4 за своїм змістом виключає можливість мати або висувати за умову створення кооперативу, зокрема ЖБК знаходження на квартирному обліку фізичної особи, оскільки за його змістом засновником і членом, окрім фізичної особи та іноземців, ЖБК може бути і юридична особа яка за законом не може перебувати на квартирному обліку або потребувати поліпшення житлових умов, або поставлена у залежність від вікового цензу (30 років).

Відповідно до ст.41 Закону кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, з набранням чинності Закону України «Про кооперацію» при створенні кооперативу необхідно застосовувати положення цього Закону та інших нормативно-правових актів в частині, що йому не суперечать.

Прокурор зазначає, що СТ «ЖБК «Авантаж» фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог гл.5 ЖК та ст.41 ЗКУ.

Статтею 2 Закону визначено термін споживчий кооператив. Так, споживчий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

З наведеної норми права вбачається, що кооперативи поділяються на типи та за напрямками діяльності, а отже поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрями діяльності кооперативу та не є тотожними.

Відповідно до п.3.3.1 Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання, затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 28.05.2004р. №97, визначено, що кооператив це юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Пунктами 1.1,1.4. Статуту СТ «ЖБК «Авантаж» встановлено, що за напрямком діяльності кооператив є житлово-будівельним та створений відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про кооперацію» та Закону України «Про споживчу кооперацію».

З наведеного вбачається, що положення Статуту СТ «ЖБК «Авантаж» в частині мети створення та напрямкам діяльності не суперечать вимогам Закону», ЖК та Примірного статуту.

Оскільки, кооператив, згідно зі статтею 2 Закону, є юридичною особою, то порядок його державної реєстрації встановлений Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003р. N755-І\/.

Статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначений перелік документів, що подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, з визначенням додаткового пакету документів для окремих видів юридичних осіб, зокрема, фермерського господарства.

Жодних особливостей для державної реєстрації кооперативу (житлово-будівельного) вимогами вказаного Закону не передбачено.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності СТ «ЖБК Авантаж» є будівництво житлових і нежитлових будівель.

Крім того, положеннями ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано на невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону (установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом).

Оскільки державна реєстрація відповідача-2 на час розгляду справи не скасована та не визнана недійсною у встановленому законом порядку, установчі документи СТ «ЖБК Авантаж» у встановленому законом порядку не визнані недійсними, суд не приймає посилання прокурора про незаконність створення та діяльності СТ «ЖБК «Авантаж».

Суд звертає увагу прокурора на те, що законність створення кооперативу не входить до предмету даного позову, тому суд виходить з того, що прокурором не надано належних та допустимих доказів в розумінні статті 33ГПК України, які б свідчили про те, що відповідач-2 не є житлово-будівельним кооперативом за типом його діяльності та створений з порушенням вимог чинного законодавства.

З системного аналізу положень Статуту СТ «ЖБК Авантаж» та враховуючи відомості, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо виду діяльності СТ «ЖБК Авантаж», він створений саме з метою забезпечення житлом членів кооперативу шляхом будівництва багатоквартирних будинків, що відповідає вимогам та Примірного статуту.

Суд зауважує, що з матеріалів справи та пояснень відповідача-2 слідує, що СТ «ЖБК «Авантаж» збудовано та введено в експлуатацію:

1. Перший пусковий комплекс багатоповерхового житлового будинку з приміщеннями соціально-культурно-побутового призначення та газовою котельною, що підтверджується актом державної приймальної комісії від 21.12.2005 року №25/25 затвердженого рішенням Харківського міськвиконкому від 21.12.2005року №1759;

2. Підземна автостоянка, як другий пусковий комплекс будівництва багатоповерхового житлового будинку з приміщеннями соціально-культурно-побутового призначення, газової котельні та підземної автостоянки, що підтверджується актом державної приймальної комісії від 27.12.2006 року №24/8 затвердженого рішенням Харківського міськвиконкому від 27.12.2006 року №1319.

3. Багатоповерховий (25 поверхів) житловий будинок вбудовано-прибудованими приміщеннями торгівлі і підземною стоянкою по вул. Трінклера, що підтверджується актом державної приймальної комісії від 27.12.2006 року №24/6 затвердженого рішенням Харківського міськвиконкому від 27.12.2006 року №1317;

4. Житловий будинок №1 по вул.Культури, що підтверджується свідоцтвом №20000133 від 01.07.2009 року.

5. Багатоповерховий житловий будинок по вул.Целіноградській, що підтверджується свідоцтвом №20000134 від 01.07.2009 року.

6. Багатоповерховий житловий будинок по вул.Соціалістичній, 8, що підтверджується актом державної приймальної комісії від 05.12.2007 року №31/9 затвердженого рішенням Харківського міськвиконкому від 05.12.2007 року №1258.

7. Багатоповерховий житловий будинок по вул.Старицького, що підтверджується актом державної приймальної комісії від 27.12.2006 року №24/7 затвердженого рішенням Харківського міськвиконкому від 27.12.2006 року №1318.

8. Багатоповерхові житлові будинки по вул.Косіора, 69-Е, що підтверджується декларацією про готовність об’єкту до експлуатації від 27.06.2012 року №ХК14312106905.

9. Два багатоповерхові житлові будинки по вул.Культури (ІІ черга будівництва), що підтверджується сертифікатом серії ІУ №165140840050.

Викладене також спростовує доводи прокурора стосовно того, що СТ «ЖБК «Авантаж» не є житлово-будівельним кооперативом та не мало права на отримання у власність спірної земельної ділянки.

Таким чином, посилання прокурора щодо недотримання відповідачем-1 законодавства України під час прийняття рішення щодо передачі земельної ділянки ґрунтуються на довільному тлумаченні норм права, а зазначені прокурором обставини не підтвердженні нормами чинного закону та не знаходять свого документального відображення.

Прокурор в обґрунтування своєї позиції посилається на постанову колегії Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України від 17.06.2014р. № 21-195а14, яка відповідно до ч.1 ст.111-28 ГПК України є обов’язковою для всіх судів України, та суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Під час прийняття вказаного рішення Харківська міська рада була зобов’язана з’ясувати правовий статус, мету і підстави створення кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту.

Відповідно до мотивувальної частини вказаної постанови Верховного Суду України, підставі аналізу пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133, 135, 137 ) Примірного статуту колегія суддів дійшла висновку, що сільські, селищні та міські ради мали право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад у межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК та Примірного статуту.

Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Отже, частину 3 коментованої статті доповнено нормою, яка містить обов'язок при прийнятті рішення враховувати висновки Верховного Суду України щодо застосування матеріального права. Ця норма кореспондує з нормою статті 111-28 ГПК України, встановлює обов'язковість судових рішень Верховного Суду України. Рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих сам/ матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єкт в повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, зазначену норму права, та для всіх судів України.

Так, зі змісту даної постанови вбачається, що під час перегляду Верховним Судом України вищевказаної справи №21-195а14 колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України на підставі аналізу пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133, 135, 137 ЖК, Примірного статуту дійшли висновку про те, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК та Примірного статуту.

Разом з тим, зміст вказаної постанови дозволяє також зробити висновок про те, що в ході розгляду справи №21-195а14 жоден з учасників процесу на норми Закону України "Про кооперацію" як на правову підставу своїх вимог та/або заперечень не посилався, положень цього Закону та їх співвідношення з нормами пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133, 135, 137ЖК, Примірного статуту не наводив.

Слід також зазначити, що правові підстави скасування правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування визначені положеннями статті 21 ЦК України, згідно з якою суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Таким чином, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов:

1)невідповідність актам цивільного законодавства;

2)порушення цивільних прав або інтересів.

Правові підстави позовних вимог прокурора ґрунтуються на нормах Житлового кодексу УРСР від 30.06.1983 р. №5464-Х та Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого ОСОБА_3 Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186.

Згідно з п.1 цієї постанови Примірний статут був затверджений на підставі ст.137 ЖК України. При цьому невідповідність спірного рішення Харківської міської ради актам цивільного законодавства зводиться на думку прокурора до недотримання СТ «ЖБК «Авантаж» під час здійснення державної реєстрації вимог ЖК УРСР щодо кількості осіб у складі кооперативу порушення вікового цензу для учасників ЖБК та відсутності членів ЖБК на обліку осіб, як потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до ОСОБА_3 Верховної ради України від 12.09.1991 р. № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Акти законодавства Союзу РСР можуть бути застосовані лише за наявності наступник умов: 1. правовідносини не врегульовані законодавством України; 2. акти не суперечать Конституції і законам України.

Отже, при розгляді цієї справи, суд, на підставі ст.4 ГПК України має застосовувати акти, їх окремі норми (ЖК та Примірний статут), які не суперечать законодавству України.

Відповідно до статті 1 ЗКУ земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, ЗКУ.

Згідно з вимогами частини 2 статті 44 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх не відповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Статтею 12 ЗКУ встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 ЗКУ встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 41 ЗК України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Оскільки рішенням 26 сесії Харківської міської ради 5 скликання СТ «ЖБК «Авантаж» надано у власність земельну ділянку, площею 7,0843га (в межах договору оренди землі «СТ «ЖБК «Авантаж» від 28.02.2008р. №340867100021), за рахунок земель житлової та громадської забудови, для будівництва та подальшої експлуатації кварталу житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями по вул.Козакевича, суд приходить до висновку, що запланований до спорудження об’єкт відповідає визначеним Земельним кодексом підставам для безоплатного надання у власність земельної ділянки.

Відповідно до п.7 ст.1 розділу I Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівна документація це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Відповідно до п.4 ст.29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності», спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Позивач не надав суду доказів того, що оскаржуване рішення Харківської міської ради не відповідає змісту містобудівної документації, щодо запланованої забудови зазначеної у позові земельної ділянки.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що п.п.35.1. додатку 1 до рішення 26 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання земельних ділянок для будівництва об’єктів» від 23.10.2008р. №274/08 про передачу у власність СТ «ЖБК «Авантаж» земельної ділянки є законним та прийнятим у встановленому законом порядку, з додержанням усіх вимог чинного законодавства України.

Окрім того, судом встановлено, що спірне рішення відповідача-1 про виділення спірної земельної ділянки відповідачу-2 закінчило свою дію з отриманням правовстановлюючих документів відповідачем-2, а саме державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №177968.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009р. N7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

З урахуванням положень, викладених у рішенні Конституційного суду України 16.04.2009р. N7-рп/2009, рішення Харківської міської ради (як суб'єкта владних повноважень) про передачу кооперативу у власність земельної ділянки в частині його оскарження є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у СТ «ЖБК «Авантаж» виникло право власності і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Аналогічна правова позиція викладена у поставі Верховного Суду України від 11.11.2014р. у справі №21-405а14, у якій зазначено, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. У разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Прийняте відповідачем-1 (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу кооперативу у власність земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, враховуючи недоведеність з боку прокурора порушень відповідачами норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), господарський суд не вбачає правових підстав для задоволення позову.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 06.07.2010 року серії ЯЛ №177968, визнання відсутнім у СТ«ЖБК «Авантаж» права власності на спірну земельну ділянку, суд приходить до висновку щодо відмови в їх задоволенні, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що правовими підставами визнання недійсним державного акту прокурор визначив ті ж самі, що і для визнання недійсним рішення, інших обґрунтування ним не надано.

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений у статті 140 ЗК України 2001 року і є вичерпним: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

У справі, що розглядається, рішення Харківської міської ради про виділення земельних ділянок закінчило свою дію з отриманням СТ «ЖБК «Авантаж» правовстановлюючих документів. При цьому прокурор жодної з вищенаведених передбачених законом підстав припинення права власності на земельну ділянку не зазначив.

Згідно з нормами ч.ч.1, 4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 р. Ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно з положеннями ст.1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 р. визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 р. майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини при вирішенні питання щодо припинення права власності приватної особи на майно внаслідок певних порушень, допущених з боку органу публічної влади при прийнятті рішення про передачу майна у власність, слід виходити з того, що дії відповідача-1 (органу місцевого самоврядування) при прийнятті рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки відповідачу-2 в ніякому разі не можуть бути підставою для позбавлення відповідача-2 - приватної особи, яка не вчиняла жодних правопорушень та не знала і не могла знати про наявність певних імовірних порушень (навіть, якщо допустити, що вони були) з боку відповідача-1 при прийнятті рішення про передачу у власність земельної ділянки відповідачу-2.

Вказане узгоджується з правовою позицією, яка викладена Вищим господарським судом України в постанові від 12 березня 2015 року по справі №922/3183/13.

Таким чином, враховуючи практику Європейського суду з прав людини при вирішенні питання щодо припинення права власності приватної особи на майно внаслідок певних порушень (навіть, якщо допустити, що вони були), допущених з боку органу публічної влади при прийнятті рішення про передачу майна у власність, обґрунтованим є висновок про те, що імовірні порушення допущені відповідачем-1 при прийнятті рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки відповідачу-2 не можуть бути підставою для позбавлення його - приватної особи, яка не вчиняла жодних правопорушень та не знала і не могла знати про наявність певних імовірних порушень з боку відповідача-1 при прийнятті рішення про передачу у власність земельної ділянки відповідачу-2.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що з позовом до господарського суду звернувся прокурор без визначення органу, в інтересах якого він діє.

Відповідно до статті 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до частини 1 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Приписами статті 2 ГПК України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Обґрунтовуючи у позовній заяві правові підстави для подання самостійного позову прокурор зазначає, що у даній справі орган, уповноважений державою здійснювати функції у відповідних відносинах відсутній, так як особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями, у даному випадку виступає у якості відповідача.

Тобто прокурор у позовній заяві вказує, що органом уповноваженим державою здійснювати функції у відповідних відносинах є Харківська міська рада, і одночасно зазначає про відсутність такого органу, оскільки Харківська міська рада є відповідачем у справі.

Суд зауважує, що статтею 2 ГПК України чітко визначено, що самостійним позивачем прокурор може бути виключно у випадку відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, або відсутності у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду.

У пункті 2 Рішення Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999р. N3-рп/99 встановлено, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, саме міська рада в силу приписів статей 10, 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" представляє інтереси територіальної громади та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження органів місцевого самоврядування, є юридичною особою і наділяється цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діє самостійно і несе відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що оскільки даний спір стосується розпорядження земельними ділянками, які знаходяться у віданні територіальної громади в особі Харківської міської ради, саме цей орган місцевого самоврядування є органом, який здійснює відповідні функції у спірних правовідносинах, а прокурором безпідставно пред’явлено позовну заяву у якості самостійного позивача.

Щодо заявленого клопотання відповідача-2 про застосування позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позов відповідачем-2 заявлено про застосування позовної давності з підстав обізнаності прокурора, починаючи з 23.10.2008р. про наявність оскаржуваного рішення міської ради та не вчинення ним жодних заходів прокурорського нагляду, та зазначають, що у разі коли згідно з законом позивачем у справі виступає прокурор позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення, або про особу яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частинами 1,2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст.257ЦК України).

Відповідно до частин 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Пунктом 4.1 ОСОБА_3 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

За приписами частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України у від 27.05.2014р. у справі №3-23гс14 та від 23.12.2014р. у справі №916/2414/13, від 29.10.2014р. у справі №6-152цс14.

Прокурор зазначає, що про порушення вимог чинного законодавства він дізнався лише в березні 2015 року в ході вивчення офіційного веб-сайту Харківської міської ради щодо розмішених рішень сесій упродовж 2008-2015 років та ознайомлення з правоустановчими документами відповідача-2.

З матеріалів справи вбачається, що на 26 сесії Харківської міської ради 5 скликання, на якій, зокрема, було прийнято оскаржуване рішення, був присутній прокурор міста Харкова, про що свідчить протокол, а отже, починаючи з 23.10.2008р. органи прокуратури, як єдина централізована система були обізнані про прийняття спірного рішення Харківської міської ради.

Пунктом 10 наказу Генеральної прокуратури України від 18.10.2010р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" встановлено з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись статтями 1, 15, 19-24 Закону України "Про прокуратуру", періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Згідно із ст.1 Закону України «Про прокуратуру» прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Враховуючи вищевикладене, початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради від 23.10.2008р. розпочався саме з цієї дати, оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо за участю прокурора міста Харкова, який перебував на пленарному засіданні.

Пунктом 4 частини 1 статті 268 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку вдосконалення здійснення судочинства" від 20.12.2011р. № 4176-VІ виключено пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України у наведеній вище редакції.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку вдосконалення здійснення судочинства" від 20.12.2011р. №4176-VІ набрав чинності 15.01.2012р. (офіційне опублікування в газеті Голос України від 14.01.2012р. № 6, відповідно до п. 1 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" ОСОБА_4 набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування).

З набранням чинності Закону України №4176-VІ від 15.01.2012р. право особи, наведене у п. 5 розділі ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" зазначеного Закону мало бути реалізоване особою протягом наступних трьох років з моменту набрання чинності вказаним Законом, тобто до 16.01.2015 р.

З матеріалів справи вбачається, що Заступник прокуратура Харківської області звернувся до місцевого господарського суду з даним позовом 31.08.2015р., тобто з пропуском встановленого вимогами чинного законодавства строку для захисту порушеного права.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи факт обізнаності органів прокуратури про наявність оскаржуваного рішення, починаючи з 23.10.2008р. та його звернення до господарського суду Харківської області з відповідним позовом після спливу позовної давності та без наведення поважних причин пропущення позовної давності, суд дійшов висновку про обґрунтованість клопотання відповідача-2 про застосування позовної давності до спірних правовідносин, що відповідно є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову- на відповідача; при відмові в позові- на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів п.4.6 ОСОБА_3 Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор.

Відповідно до п.11 ст.5 Закону України "Про судовий збір", в редакції яка діяла на час подання позову, від сплати судового збору звільняються органи прокуратури при здійсненні своїх повноважень.

Таким чином, оскільки позивачем у справі є сам прокурор, судовий збір у даній справі не стягується.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.41,116,122 Земельного Кодексу України, ст.ст.123, 124 Земельного кодексу України, ст.261,267 Цивільного кодексу України, ст.ст.33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 23.10.2015 р.

Суддя ОСОБА_5

Справа №922/5078/15