Постанова

від 22.10.2015 по справі 910/15328/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2015 р. Справа№ 910/15328/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

від позивача: Манжос О.А. - за дов.

від відповідача: Куделя Д.Ю. - за дов.

від третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015

у справі №910/15328/15 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Дочірнього підприємства «ЕД. ХААС Україна»

до Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна»

про стягнення 76 427, 03 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «ЕД. ХААС Україна» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі, відповідач) про стягнення 76 427, 03 грн. заборгованості за Договором переведення боргу та зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.11.2013, з яких 46 858,03 грн. основний борг, 1 461,59 грн. 3% річних, 28 107,41 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ним та ТОВ «Ділайт-Україна» 01.02.2012 був укладений Договір поставки № 1/02 (під реалізацію товару споживачам), на підставі якого позивач зобов'язався поставляти і передавати у власність покупцю товар, який повинен був оплачуватися останнім. За доводами позивача на виконання даного договору поставки ДП «ЕД. ХААС Україна» поставив товар покупцю. 01.11.2013 між позивачем, ТОВ «Ділайт-Україна» та відповідачем укладено Договір переведення боргу та зарахування зустрічних однорідних вимог, на підставі якого первісний боржник (ТОВ «Ділайт-Україна») перевів до нового боржника (відповідача) частину своєї заборгованості (грошового зобов'язання) за основним договором у розмірі 46 858,03 грн. Вказану заборгованість, відповідно до умов Договору від 01.11.2013, відповідач зобов'язався погасити згідно зазначеного графіку до 31.10.2014. Однак, за доводами позивача, відповідач вказану заборгованість не погасив, а тому станом на 28.05.2015 прострочена заборгованість відповідача перед позивачем складає 46 858,03 грн. За неналежне виконання договірних зобов'язань позивач також спросив суд стягнути з відповідача 1 461,59 грн. - 3 % річних та 28 107,41 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі №910/15328/15 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Дочірнього підприємства «ЕД. ХААС Україна» заборгованість у розмірі 46 858, 03 грн.; 3% річних у розмірі 1 461, 59 грн.; інфляційні втрати у розмірі 28 107, 41 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827, 00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання за договором переведення боргу та зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому позовні вимоги позивача є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Спільне українсько-німецьке підприємство «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі №910/15328/15.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що судом першої інстанції не досліджено пункт 1.1. Договору переведення боргу та зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.11.2013, що вказує, що позивач - Дочірнє підприємство «ЕД. ХААС Україна» вже має рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2013 у справі № 910/14259/13 про стягнення з ТОВ «Ділайт-Україна» заборгованості за Договором поставки № 1/02 від 01.02.2012. На думку відповідача, прийняте рішення призведе до подвійного стягнення заборгованості за одне і те ж зобов'язання.

Також, апелянт наголосив на тому, що Договір переведення боргу та зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.11.2013 закінчився 01.11.2014.

Крім того, відповідач зазначив, що суд розглянув справу без залучення до участі у ній ТОВ «Ділайт-Україна», який також є стороною Договору переведення боргу та зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.11.2013.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями апеляційну скаргу Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю у справі №910/15328/15 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2015 (головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.) апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 01.10.2015.

29.09.2015 позивач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У зв'язку із перебуванням судді Тищенко А.І. на лікарняному, розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/15328/15 колегію суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Федорчук Р.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 (головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Федорчук Р.В.) апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи вирішено здійснювати у судовому засіданні, призначеному на 01.10.2015.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 розгляд справи відкладено на 22.10.2015, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» (далі, третя особа), яке є первісним боржником згідно Договору переведення боргу та зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.11.2013, оскільки рішення з господарського спору може вплинути на його права або обов'язки щодо однієї із сторін.

15.10.2015 позивач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду письмові пояснення, у яких наголосив, що відповідач свої зобов'язання по погашенню заборгованості у сумі 46 858,03 грн. не виконав, а тому його зобов'язання за Договором переведення боргу та зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.11.2013 не припинені. Також, до вказаних пояснень позивачем додані докази направлення ТОВ «Ділайт-Україна» копії позову та доданих до неї документів, а також відзиву на апеляційну скаргу.

У зв'язку з виходом із лікарняного судді Тищенко А.І., яка входить до постійного складу судової колегії, розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 розгляд справи №910/15328/15 вирішено здійснити у наступному складі суддів: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І., розгляд справи вирішено здійснювати у судовому засіданні, призначеному на 22.10.2015.

У судовому засіданні представник позивача надав суду оригінал наказу Господарського суду міста Києва № 910/14259/13 від 11.10.2013 (дійсний до пред'явлення до виконання до 01.10.2014, копію залучено до матеріалів справи), відсутність відповідної відмітки виконавчої служби на якому свідчить про те, що останній не пред'являвся позивачем до виконання. Проти доводів, викладених відповідачем у апеляційній скарзі, позивач заперечував, просив у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи у судове засідання, призначене на 22.10.2015, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копія ухвали Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 у справі № 910/15328/15 була надіслана третій особі на адресу, зазначену у договорах поставки і переведення боргу та зарахування зустрічних однорідних вимог, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали, копією реєстру про відправку поштової кореспонденції та витягом із сайту «Укрпошта».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» (покупець) та Дочірнім підприємством «ЕД. ХААС Україна» (постачальник) було укладено Договір поставки № 1/02 (під реалізацію товару споживачам) (далі, Договір поставки), на підставі якого постачальник зобов'язався поставляти і передавати у власність покупцю товар, а покупець приймати та оплачувати товар.

Як підтверджується матеріалами справи, позивачем поставлено товар покупцю згідно видаткових накладних (том 1, а.с. 25-44).

01.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» (первісний боржник), Спільним українсько-німецьким підприємством «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі, новий боржник, відповідач) та Дочірнім підприємством «ЕД. ХААС Україна» (далі, кредитор, позивач) було укладено Договір переведення боргу та зарахування зустрічних однорідних вимог (Договір переведення боргу).

Згідно пункту 1 Договору переведення боргу заборгованість первісного боржника перед кредитором за Договором № 1/02 від 01.02.2012 (основний договір) складає 79 506,71 грн.

У пункті 1.1. Договору переведення боргу зазначено, що кредитор має рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2013 у справі № 910/14259/13 про примусове виконання рішення за позовом кредитора до первісного боржника, відповідно до якого позовні вимоги кредитора задоволені в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3.1. Договору переведення боргу зустрічні грошові зобов'язання кредитора і первісного боржника (кредитора перед первісним боржником за додатковою угодою № 1 до Договору поставки; первісного боржника перед кредитором за Договором поставки) припиняються шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1 410,00 грн. відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України внаслідок підписання даного договору.

У відповідності до пункту 3.3. Договору переведення боргу первісний боржник переводить до нового боржника частину своєї заборгованості (грошового зобов'язання) за основним договором у розмірі 46 858,03 грн. з ПДВ, а новий боржник приймає частину заборгованості первісного боржника за основним договором у розмірі 46 858,03 грн. з ПДВ і зобов'язується погасити зазначену у цьому пункті суму заборгованості відповідно до наступного графіку:

1) до 30.11.2013 - 3 904,83 грн.

2) до 31.12.2013 - 3 904,83 грн.

3) до 31.01.2014 - 3 904,83 грн.

4) до 28.02.2014 - 3 904,83 грн.

5) до 31.03.2014 - 3 904,83 грн.

6) до 30.04.2014 - 3 904,84 грн.

7) до 31.05.2014 - 3 904,84 грн.

8) до 30.06.2014 - 3 904,84 грн.

9) до 31.07.2014 - 3 904,84 грн.

10) до 31.08.2014 - 3 904,84 грн.

11) до 30.09.2014 - 3 904,84 грн.

12) до 31.10.2014 - 3 904,84 грн.

У пункті 6 Договору переведення боргу сторони погодили, що з моменту укладення цього договору зобов'язання первісного боржника по сплаті залишку боргу - частини заборгованості за основним договором у розмірі 31 238,68 грн., яка не переведена на нового боржника, будуть вважатися припиненими шляхом прощення боргу згідно статей 598, 605 Цивільного кодексу України і кредитор не має з цього приводу претензій до первісного і нового боржників та підтверджує відсутність грошових вимог за основним договором у розмірі, що наведений у цьому пункті.

Згідно з пунктом 5 Договору переведення боргу наслідком укладення цього договору є заміна первісного боржника на нового боржника в основному договорі (з моменту укладення цього договору новий боржник набуває статусу «зобов'язаної особи» по виконанні грошового зобов'язання у розмірі 46 858,03 грн.).

Договір діє до 01.11.2014, але в будь-якому випадку до повного і належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 11 Договору переведення боргу).

Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором переведення боргу не виконав, борг у визначеному графіку не погасив, а відтак прострочена заборгованість відповідача перед позивачем складає 46 858,03 грн.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Так, Договором про переведення боргу за згодою сторін були врегульовані питання щодо припинення зобов'язання (шляхом зарахування, прощенням та припиненням зобов'язання за домовленістю сторін).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір про переведення боргу недійсним у судовому порядку не визнавався, а відтак є правомірним.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.3. Договору переведення боргу сторони визначили строк і порядок погашення заборгованості відповідача як нового боржника перед позивачем.

Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 3.3. Договору переведення боргу строк виконання грошового зобов'язання відповідача за договором на момент розгляду справи настав.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання за Договором переведення боргу у розмірі 46 858,03 грн.

Доказів на підтвердження погашення існуючої заборгованості відповідач суду не надав.

Отже, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача 46 858,03 грн. основного боргу обґрунтованими.

Посилання скаржника на те, що прийняте судом першої інстанції рішення про задоволення позову призведе до подвійного стягнення заборгованості за одне і те ж зобов'язання у зв'язку з існуванням на даний час рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2013 у справі № 910/14259/13 про стягнення з ТОВ «Ділайт-Україна» заборгованості за Договором поставки № 1/02 від 01.02.2012 колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки предметом спору у справі № 910/15328/15 є стягнення з відповідача заборгованості саме за Договором переведення боргу, яким врегульовані питання припинення зобов'язань та погашення боргу за Договором поставки.

Водночас, у пункті 1.2. Договору переведення боргу сторони погодили та підтвердили, що станом на дату укладення цього договору кредитор не звертався до відділу державної виконавчої служби з метою примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2013 у справі № 910/14259/13 та не буде ініціювати відкриття виконавчого провадження на підставі Рішення, враховуючи, що з моменту укладення цього договору первісний боржник (відповідач у судовій справі № 910/14259/13) втрачає статус боржника за основним договором. У разі порушення кредитором домовленостей, викладених у цьому пункті договору, новий боржник залишає за собою право призупинити/припинити виконання грошових зобов'язань на узгоджених цим договором умовах, та вимагати повернення сплачених за цим договором коштів в повному обсязі.

Крім того, як вбачається зі змісту Договору переведення боргу, метою укладеного договору був намір сторін врегулювати питання погашення заборгованості за основним договором без застосування примусових заходів стягнення (пункт 3 Договору переведення боргу).

Позивачем було надано суду для огляду оригінал наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/14259/13 від 11.10.2013 (дійсний до пред'явлення до 01.10.2014), який не було пред'явлено до виконання (копію залучено до матеріалів справи).

Також, у апеляційній скарзі відповідач зазначив, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, не взяв до уваги, що Договір переведення боргу та зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.11.2013 закінчився 01.11.2014.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що за загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 Цивільного кодексу України та стаття 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведені у статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Із системного аналізу зазначених норм вбачається, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, що лишилось невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, закінчення строку дії договору, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє іншу сторону правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 461,59 грн. - 3 % річних та 28 107,41 грн. - інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором переведення боргу, суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, наданий позивачем і взятий до уваги судом першої інстанції приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1 461,59 грн. та інфляційних втрат у розмірі 28 107,41 грн.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Дочірнього підприємства «ЕД. ХААС Україна», а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі № 910/15328/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі № 910/15328/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/15328/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх