Вирок

від 25.10.2015 по справі 470/570/15-к

БЕРЕЗНЕГУВАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 1-кп/470/45/15

Справа № 470/570/15-к

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2015 року смт. Березнегувате

Березнегувтський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого судді Міщенка Г.В., при секретарі Шелестюк І.С., за участю прокурора прокуратури Березнегуватського району Миколаївської області ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, захисників обвинуваченого ОСОБА_3 та неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_4, законного представника ОСОБА_5, представника служби у справах дітей ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12015150160000202, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24 квітня 2015 року, по обвинуваченню:

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, працюючого механізатором в приватному підприємстві «Прогрес-2», раніше не судимого, допризовника, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.304, ч.3 ст.185 КК України,

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_6, учня II курсу Березнегуватського професійного ліцею, не працюючого, не одруженого, раніше судимого, а саме - 13.03.2015 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч.2 ст.186 КК із застосуванням ст.69 КК України на 1 рік позбавлення волі, на підставі ст.ст.75, 104 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, в тому, що судовим розглядом

В С Т А Н О В И В:

18 квітня 2015 року, близько 20 год., ОСОБА_7 і ОСОБА_8, діючи за попередньою змовою в групі осіб, з метою викрадення чужого майна, перелізли через огорожу на територію двору будинку № 41 по вул. Партизанській в смт. Березнегувате Миколаївської області, звідки таємно викрали, перекинувши через огорожу: кожух муфти, вартістю 102 грн., дві гальмівні камери, вартістю по 21 грн. кожна, металевий патрубок, вартістю 21 грн. Після чого, склали все в багажник автомобіля, з місця вчинення злочину зникли, а викраденим майном розпорядились на власний розсуд, здавши його на металобрухт, спричинивши потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 165 грн.

Крім цього, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він, достовірно знаючи, що ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_8, є неповнолітнім, втягнув останнього в злочинну діяльність, запропонувавши спільно вчинити крадіжку майна, належного ОСОБА_2, чим схилив неповнолітнього до скоєння злочину.

Такі дії ОСОБА_7 кваліфіковано, зокрема, як втягнення неповнолітнього в злочинну діяльність, тобто за ч.1 ст.304 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину за ч.1 ст.304 КК України - не визнав, а за ч.3 ст.185 КК України - фактично визнав частково. Суду показав, що крадіжку вчинив самостійно. Того вечора він приїхав до своєї дружини ОСОБА_9 та помітив по-сусідству металеві предмети. Перекинув їх через огорожу та на автомобілі батька здав на металобрухт, за що отримав 120 грн., які витратив на свої потреби, а відтак неповнолітнього ОСОБА_8 в злочинну діяльність не втягував.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою вину за ч.3 ст.185 КК України - не визнав. Суду показав, що 18 квітня 2015 року о 20 год. знаходився у своїх знайомих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на території двору будинку № 27 по вул. Верхній в селі Новосевастополь Березнегуватського району Миколаївської області, де смажив шашлики, а тому поставлену йому в вину крадіжку не вчиняв. На досудовому слідстві обмовив себе, зізнавшись у вчиненні злочину, під тиском працівників міліції.

Проте вина обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованої їм крадіжки, передбаченої ч.3 ст.185 КК України, повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, а вина ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.304 КК України, судом визнається недоведеною, виходячи з наступного.

Так, 24 квітня 2015 року ОСОБА_12 звернулася до слідчого СВ Березнегуватського РВ УМВС України в Миколаївській області із письмовою заявою, в якій зазначила про вчинення невідомою особою в період з 19 по 21 квітня 2015 року крадіжки з території її двору чотирьох деталей від автомобіля КАМАЗ - 55М ( а. п. 51 ).

В той же день працівниками міліції оглянута територія охоронюваного двору, що розташована біля будинку № 41 по вул. Партизанській в смт. Березнегувате Миколаївської області ( а. п. 52-53, 54-56 ).

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 суду показав, що вранці 19 квітня 2015 року виявив крадіжку кожуха муфти, двох гальмівних камер та патрубка, а всього на загальну суму 165 грн., з території його двору, про що повідомив в міліцію. Опісля ці предмети були вилучені з пункту приймання металобрухту та повернуті йому.

Ці покази потерпілого повністю узгоджуються із письмовою заявою ОСОБА_13, приймальника металобрухту, який добровільно видав працівникам міліції вказані предмети загальною вагою 55 кг. та протоколом їх огляду з фототаблицею до нього від 24 квітня 2015 року ( а. п. 57, 58, 59-61 ).

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 суду показав, що дійсно видані ним чотири металевих деталі здали йому на металобрухт напередодні двоє хлопців, які приїхали на автомобілі синього кольору. Опісля цих осіб він впізнав по фотознімкам, про що слідчим було складено два протоколи, де він розписався.

Зі змісту протоколів пред'явлення ОСОБА_14 і ОСОБА_8 для впізнання по фотознімкам від 09 травня 2015 року слідує, що свідок ОСОБА_13 впізнав як одного, так і другого, зазначивши, що саме вони ( обвинувачені ) продали йому 18 квітня 2015 року на металобрухт чотири металеві предмети від вантажного автомобіля ( а. п. 65, 66 ).

Твердження захисників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про необхідність визнання протоколів пред'явлення для впізнання недопустимими доказами судом відхиляється як безпідставно заявлені, оскільки ці впізнання були проведені слідчим у відповідності до вимог ст.228 КПК України. Так, свідок ОСОБА_13 суду показав, що його перед впізнанням попередньо допитували, а фотознімків було не менше чотирьох, на яких всі особи, згідно протоколів, не мали різких відмінностей.

За такого покази свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11, які вони дали в судовому засіданні про те, що неповнолітній ОСОБА_8 18 квітня 2015 року о 20 год., тобто в момент вчинення злочину, знаходився за місцем їх проживання на території двору будинку № 27 по вул. Верхній в селі Новосевастополь Березнегуватського району Миколаївської області, суд вважає завідомо неправдивими, які дані свідками з метою створення алібі неповнолітньому та уникнення ним кримінальної відповідальності за скоєний злочин, а тому судом відкидаються.

Таким чином, вину ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованої їм крадіжки майна потерпілого ОСОБА_2 суд вважає доведеною, а такі дії ОСОБА_7 судом кваліфікуються - як таємне викрадення чужого майна ( крадіжка ), вчинена за попередньою змовою групою осіб, поєднана з проникненням в сховище, а дії ОСОБА_8 - як таємне викрадення чужого майна ( крадіжка ), вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднана з проникненням в сховище, тобто за ч.3 ст.185 КК України.

Посилання захисників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про необхідність перекваліфікації таких дій на ч.1 ст.185 КК України є неспроможними, оскільки крадіжка була вчинена групою осіб та з проникненням в сховище, що відповідає роз'ясненням, викладеним в п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», зі змісту яких слідує, що подолання огорожі з метою проникнення на територію двору, відведеного для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, судам слід кваліфікувати за ознакою «проникнення в сховище».

Частина 1 ст.304 КК України передбачає кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність, тобто фізичний чи психічний примус, вчинений дорослою особою з прямим умислом.

Проте в судовому засіданні стороною обвинувачення не надано жодного доказу на підтвердження вини ОСОБА_7 у вчиненні цього злочину, хоча згідно ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

З цього слідує, що обвинувачення ОСОБА_7 про те, що він, достовірно знаючи, що ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_8, є неповнолітнім, втягнув останнього в злочинну діяльність, запропонувавши спільно вчинити крадіжку майна, належного ОСОБА_2, чим схилив неповнолітнього до скоєння злочину, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.304 КК України, не доведено стороною обвинувачення, а тому на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України ОСОБА_7 підлягає по суду виправданню по цьому епізоду.

Вивченням особи неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_8 встановлено, що він раніше судився і знову вчинив злочин в період іспитового строку, про що свідчить довідка про його судимість, копія вироку суду та довідка кримінально-виконавчої інспекції ( а. п. 84, 88-91, 92 ). На обліку в лікаря нарколога і психіатра не перебуває ( а. п . 116, 117, 121-122 ), навчається в групі № 69 Березнегуватського професійного ліцею Миколаївської області, де характеризується посередньо, як учень, що потребує постійного контролю ( а. п. 114, 118 ), проживає разом з вітчимом, сестрою та матір'ю ( а. п. 115 ).

Допитана в якості свідка законний представник неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_5 суду показала, що син проживає з нею та навчається в Березнегуватському професійному ліцеї. Слухняний, дома допомагає по господарству, має на нього позитивний вплив.

Представник служби у справах дітей Березнегуватської районної державної адміністрації ОСОБА_6 вважає, що виправлення й перевиховання неповнолітнього ОСОБА_8 можливе без ізоляції його від суспільства.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_7 встановлено, що він раніше не судимий, про що свідчить вимога на а. п. 70, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває ( а. п. 78-80 ), працює механізатором в ПП «Прогрес-2», де за місцем роботи та проживання в селі характеризується виключно позитивно ( а. п. 71-76 ).

Призначаючи покарання обвинуваченим суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, що відноситься до тяжкого, обставини його вчинення, дані про особи обвинувачених, умови життя та виховання неповнолітнього.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченим ОСОБА_7 і ОСОБА_8 судом не встановлено, а обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_8 судом визнається вчинення злочину неповнолітнім.

Враховуючи, що потерпілий ОСОБА_2 не наполягав на суворому покаранні обвинувачених, мотивуючи тим, що все майно йому повернуто, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_7 і ОСОБА_8 покарання у виді мінімального строку позбавлення волі, що передбачений санкцією ч.3 ст.185 КК України, що є необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.

Крім цього, враховуючи позитивні характеристики обвинуваченого ОСОБА_7, суд доходить висновку про можливість його звільнення від відбування покарання з випробуванням із застосуванням ст.75 КК України.

Натомість таке звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 є неможливим, оскільки у відповідності до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі статті 71 КК. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.

При вирішенні питання щодо запобіжного заходу, суд вважає за необхідне обрати щодо обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 такий захід у виді особистого зобов'язання - до набрання вироком законної сили та з метою забезпечення їх належної поведінки, з огляду на тяжкість злочину та тривалість процедури апеляційного оскарження, що відповідає вимогам статей 179, 194, 374 КПК України.

Керуючись ст.ст.368, 370, 373-376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_7 по обвинуваченню в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.304 КК України, визнати невинним і за недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення по суду - в и п р а в д а т и.

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнати винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, призначивши їм покарання у виді 3 ( трьох ) років позбавлення волі кожному.

На підставі ст.71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати не відбуте покарання за вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 березня 2015 року і за сукупністю вироків визначити ОСОБА_8 остаточне покарання строком на 3 ( три ) роки 1 ( один ) місяць позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 від відбування покарання звільнити з випробуванням з іспитовим строком 2 ( два ) роки з покладенням відповідно до ст.76 КК України обов'язку не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи та періодично з'являтися в ці органи на реєстрацію.

Запобіжний захід ОСОБА_7 і ОСОБА_8 до вступу вироку в законну силу обрати особисте зобов'язання, яке полягає в покладенні на обвинувачених обов'язку прибувати до суду за кожною вимогою.

Строк відбуття покарання ОСОБА_8 рахувати з дати затримання.

Речові докази по справі, а саме: кожух муфти, гальмівну камеру з кронштейном кріплення, гальмівну камеру з регулювальним важелем та патрубок з охолоджувальної системи двигуна - залишити в потерпілого ОСОБА_2 як власника.

Вирок суду може бути оскаржений до Апеляційного суду Миколаївської області через Березнегуватський районний суд Миколаївської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченими у той же строк з моменту вручення їм копії вироку.

Вирок набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя Г. В. Міщенко