Постанова

від 29.09.2015 по справі 826/10205/14

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Коротких О.А., суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Київської міської ради (далі - Міськрада), треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_12, Департамент земельних ресурсів Міськради (Київської міської державної адміністрації; далі - КМДА), про скасування рішення та акта,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив з урахуванням уточнення позовних вимог скасувати: рішення Міськради від 24 травня 2007 року № 571/1232 щодо передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,06 га (далі - Рішення), державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0587 га, кадастровий номер НОМЕР_1, на АДРЕСА_1 для ведення індивідуального садівництва, НОМЕР_2, виданий на ім'я ОСОБА_12 (далі - Акт).

На обґрунтування позову позивач зазначив, що Міськрада неправомірно прийняла Рішення, оскільки при його прийнятті відповідач не врахував відсутність згоди позивача як співкористувача зазначеної земельної ділянки на її відчуження.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 жовтня 2014 року у задоволенні позову відмовив виходячи із того, що станом на момент прийняття Міськрадою Рішення немає підстав стверджувати про факт порушення прав позивача як співкористувача спірної земельної ділянки з урахуванням того, що позивач набув права власності на суміжну земельну ділянку лише 11 липня 2013 року, а також того, що станом на момент розроблення проектної документації по відведенню зазначеної земельної ділянки згідно з листом-відповіддю Топографо-геодезичного департаменту при Головному управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища КМДА від 31 травня 2005 року № 03-987 матеріалів щодо відведення зазначеної земельної ділянки в архівах Головкиївархітектури немає, а тому підстав для скасування Рішення Акта немає.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 січня 2015 року рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову скасував та ухвалив нове - про задоволення позову. Скасував рішення Міськради від 24 травня 2007 року № 571/1232 про передачу ОСОБА_12 у приватну власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва на АДРЕСА_1, та державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0587 га, кадастровий номер НОМЕР_1, на АДРЕСА_1 для ведення індивідуального садівництва, НОМЕР_2, виданий на ім'я ОСОБА_12. При цьому апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції про належність переданої ОСОБА_12 у приватну власність земельної ділянки до земель міста є безпідставним, оскільки за матеріалами справи частина спірної земельної ділянки перебувала у спільному користуванні громадян ОСОБА_13 та ОСОБА_12, а на момент прийняття Рішення співвласником цієї земельної ділянки була ОСОБА_11, яка прийняла спадщину після померлого батька ОСОБА_13

Вищий адміністративний суд України ухвалами від 16 лютого, 11 та 23 березня 2015 року, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, погодивися з рішенням суду апеляційної інстанції.

Не погоджуючись із ухвалами Вищого адміністративного суду України від 16 лютого та 23 березня 2015 року, представник ОСОБА_12

ОСОБА_14 звернулась із заявою про їх перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України один і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме частин шостої, сьомої статті 118 та статті 125 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЗК). Просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 2 квітня 2013 року та 29 травня 2014 року (№№ К/9991/94659/11, К/800/33270/13 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове правозастосування.

Крім того, представник Міськради Козак Андрій Леонідович також звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів … . З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_10 до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 80 ЗК установлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом статей 2 та 5 ЗК Міськрада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

Вирішуючи спір по суті, суди залишили поза увагою те, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому права власності на земельну ділянку в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.

Ураховуючи наведене, суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, може бути розглянуто за правилами КАС.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм ЗК, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 11 листопада та 9 грудня 2014 року

(справи №№ 21-493а14, 21-308а14 відповідно).

Відповідно до вимог статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судами норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судові рішення і закрити провадження у справі.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяви представника Київської міської ради Козака Андрія Леонідовича та представника ОСОБА_12 - ОСОБА_14 задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2014 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 лютого, 11 та 23 березня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.А. Коротких Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда В.В. Кривенко В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький