Рішення

від 04.08.2010 по справі 2-279

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа N 2-279

2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" серпня 2010 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Кучеренко Н.В.

при секретарі - Левандовській О.М.

за участю представника позивачки - ОСОБА_1

представника третьої особи - ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 Вєліляєвни до ОСОБА_4 ОСОБА_5 Сейтвелієвича, ОСОБА_6 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю, визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, визнання права власності на ? частину житлового будинку, виділ цієї частки в натурі та про визначення порядку користування земельною ділянкою, за участю третіх осіб - ОСОБА_7 Сейтвелієвича, ОСОБА_8 Сейтвелієвича, ОСОБА_8 Сіджелі Сейтвелієвича, ОСОБА_9, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати що житловий будинок № 7/1 по вулиці 23-го Жовтня в м. Мелітополі є її з відповідачем ОСОБА_9 спільною сумісною власністю, визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку № 7/1 по вулиці 23-го Жовтня в м. Мелітополі, укладений 14.12.1994 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, визнав право власності на житловий будинок № 7/1 по вулиці 23-го Жовтня в м. Мелітополі за ОСОБА_9 Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 одержані по даній угоді гроші в сумі 5 655 372 крб., визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного будинку, виділивши вказану частину їй в натурі, визначити порядок користування земельною ділянкою, згідно належних часток у спільній сумісній власності, а також стягнути з відповідачів витрати пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 58 грн.

Позивачкою зазначено, що з 27.12.1985 року по 01.11.1994 року вона перебувала в шлюбі з відповідачем ОСОБА_9 У період шлюбу, 18.03.1988 року відповідачу ОСОБА_9 виконкомом Мелітопольської міської ради було виділено земельну ділянку площею 600 м. кв., для будівництва житлового будинку 7/1 по вул.23-го Жовтня в м. Мелітополі. На вказаній земельній ділянці позивачкою та відповідачем ОСОБА_9 в період шлюбу та на сумісні кошти до кінця 1988 року було повністю заложено фундамент під будівництво спірного житлового будинку, зроблено опоряджувальні роботи відносно двох кімнат та восени 1988 року вони з відповідачем перейшли жити до вказаного будинку. В 1989 році навесні вони добудували дитячу кімнату, зал, веранду. В 1990 році вони побілили зал, відштукатурили веранду та зацементували підлогу. З 1988 року по 1989 також побудували сарай за будинком для вугілля та дров, туалет. Будинок був повністю придатним для проживання, всі роботи були закінчені. У вищевказаному будинку вона мешкала до 17.12.1991 року, а вже 18.12.1991 року тимчасово виїхала до своєї матері в м. Ташкент, республіка Узбекистан для здійснення догляду, в зв'язку з її тяжким станом здоров'я, оскільки її мати була онкологічною хворою. Весь час вони підтримувала стосунки зі своїм чоловіком, він дзвонив їй, писав листи, надсилав гроші. В жовтня 1996 року вона повернулась до своєї родини та стала проживати з відповідачем однією сім'єю у спірному будинку. В 1997 році в них з відповідачем народився син, який помер після родів. В 1998 році вони з відповідачем на подвір'ї спірного будинку побудували гараж. Проживати однією сім'єю та вести спільне господарство з відповідачем вона продовжувала до 01 січня 2002 року. 05.02.2002 року їй стало відомо, що у її відсутність, коли вона здійснювала догляд за хворою матір'ю, 01.11.1994 року відповідач розірвав з нею шлюб, 22.11.1994 року здав будинок в експлуатацію та 14.12.1994 року, без її згоди як дружини, продав житловий будинок 7/1 по вул. 23-Жовтня в м. Мелітополі відповідачці ОСОБА_6, а 12.02.2000 року ОСОБА_6 продала цей житловий будинок матері відповідачів ОСОБА_10, яка померла 17.12.2002 року. Про відчуження спірного житлового будинку, який належить на праві спільної сумісної власності їй та відповідачу, вона дізналась лише в 2002 році, коли отримала відповідь про продаж будинку з КП В«ММБТІ, оскільки мала намір звернутися до суду з позовом про розділ майна. Відповідач протягом семи років, які вони мешкали однією сім'єю, ніколи не повідомляв їй, що продав будинок сторонній особі, ніхто й ніколи не просив її виїхати з цього будинку та не чинив перешкод в користуванні житловим приміщенням. Вважає, що строк позовної давності вона не пропустила, оскільки про порушення своїх прав дізналась лише в лютому 2002 року, а з відповідним позовом звернулась до суду вже 06.03.2002 року. Вважає, що вказаний будинок є їх спільною сумісною власністю, а отже відповідач без її згоди не мав права відчужувати будинок. Доказом того, що дана угода носила формальний характер свідчить й той факт, що вже в день укладення угоди, а саме 14.12.1994 року, ОСОБА_6 надає доручення третій особі по справі ОСОБА_2, який вже укладав даний правочин від імені ОСОБА_9, на продаж спірного будинку. На підставі цього доручення ОСОБА_2 12.02.2000 року переоформив спірний будинок на ім'я своєї матері ОСОБА_10, яка жодного дня в спірному будинку не проживала. 17.12.2002 року ОСОБА_10 померла, спадкоємцями першої черги за законом після її смерті є треті особи про справі. Вказана обставина свідчить про те, що сторони шляхом зловмисної угоди з представником другої сторони, знаючи, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, уклали цей правочин з метою позбавлення її права на частку у спільному майні.

В судовому засіданні позивачка та її представник повністю підтримали свої позовні вимоги, наполягають на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_9 позов не визнав у повному обсязі, пояснив, що дійсно 27.12.1985 року уклав шлюб із позивачкою. В листопаді 1991 року позивачка разом з їх малолітньою донькою ОСОБА_11 виїхала доглядати батьків у м. Ташкент, Узбекистан, повернувшись лише влітку 1996 року. 01.11.1994 року він розірвав шлюб з позивачкою, оскільки вважав, що їх сім'я розпалася, а 14.12.1994 року продав будинок сусідці ОСОБА_6, оскільки мав перед нею борг в сумі 3 000 карбованців, бо виїжджав за кордон на заробітки. Коли позивачка повернулася з Узбекистану, він повідомив її, що розірвав шлюб та продав будинок сусідці. Вони залишилися мешкати в цьому будинку однією сім'єю, орендуючи його у ОСОБА_6 та сплачуючи їй щомісяця гроші за квартиру. 12.02.2000 року їх мати ОСОБА_9 Фазілє придбала будинок у ОСОБА_6, оскільки мала бажання подарувати його йому, але померла, не здійснивши цього наміру. Вважає, що будинок 7/1 по вул. 23-го Жовтня в м. Мелітополі є його особистою власністю, оскільки це майно, яке він набув під час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин., оскільки однією родиною із позивачкою він не проживав з вересня 1989 року, з того часу, як вона виїхала з їх малолітньою дочкою до батьків до м. Ташкента, в зв'язку зі смертю брата, а повернулася лише влітку 1996 року. Спірний будинок побудований ним та його родиною на їх спільні кошти в період з кінця 1989 року по 1994 року, а позивачка в будівництві ніякої участі не приймала, оскільки в цей час знаходилась в Узбекистані. Вона приїжджала лише влітку 1991 року погостити, а потім знову поїхала, повернулась лише в 1996 році.

Відповідачка ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, від неї надійшла заява, в якій вона просить розглядати справу з її відсутності, згодна з будь-яким рішенням суду /т.2 а.с.16/.

Третя особа ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі, пояснив суду, що в 1985 році його брат одружився з позивачкою. В 1989 році позивачка з дитиною виїхала до м. Ташкента, Узбекистан та повернулася лише у 1996 році. Ніякої участі в будівництві вона не приймала. На 1991 рік будинок добудований не був, в ньому ще ніхто не проживав. 01.11.1994 року відповідач ОСОБА_9 розірвав шлюб з позивачкою, 14.12.1994 року оформив на нього довіреність на продажу житлового будинку, оскільки терміново виїжджав за кордон. На підставі цієї довіреності в той же день, 14.12.1994 року він продав будинок сусідці ОСОБА_6, за 2 000 у.о. Відповідач після відчуження будинку залишився в ньому мешкати, на яких підставах йому невідомо. Коли позивачка в 1996 році приїхала з Узбекистану, їх батьки повідомили їй про те, що будинок вже не належить її чоловікові. Вона трішки там пожила, а потім знімала квартири. Почалося будівництво будинку на його думку для всієї сім'ї.

В судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_12 - ОСОБА_3 позов не визнав та пояснив, що доводи позивачки суперечить матеріалам справи, зокрема що будинок був добудований тільки в 1999 році. Однак тоді б ОСОБА_9 не зміг би його в 1994 році здати в експлуатацію та отримати свідоцтво про право на власність. Також хибними є доводи позивачки, щодо того, що вона мешкала в будинку до 17.12.1991 року, а 18.12.1991 року виїхала до Республіки Узбекистан доглядати свою матір, оскільки ще в липні 1990 році ОСОБА_2 надіслала телеграму з м. Ташкент, за місцем своєї роботи, з проханням звільнити її за власним бажанням. Позивачка приїжджала в 1991 році, але тільки на один місяць, а потім знов виїхала до Узбекистану. Відповідач ОСОБА_9 у листопаді 1994 року розірвав шлюб з позивачкою, в листопаді 1994 року здав в експлуатацію житловий будинок та отримав в БТІ свідоцтво про право на власність. Тобто, на той час коли позивачка та відповідач ОСОБА_9 перебували у шлюбі, права власності на житловий будинок № 7/1 по вул. 23 Жовтня у м. Мелітополі не було а ні у позивачки, а ні у відповідача ОСОБА_9, а отже спірний будинок не є їхньою спільною сумісною власністю. Крім того, вважає, що позивачка пропустила строк позовної давності, оскільки з 1997 року знала, що шлюб між нею та відповідачем розірваний. 8.10.1997 року в сторін народився син, який 11.10.1997 року помер. Відділом РАЦС Мелітопольського міського управління юстиції Запорізької області була надана копія актового запису про народження дитини, де в графі «для відміток» вказано прізвище, ім'я та по-батькові відповідача ОСОБА_9 Запис зроблено медичним працівником пологового будинку ОСОБА_11. Відповідно до п.20 та п. 31 Інструкції про порядок реєстрації актів громадянського стану в Україні, цей запис робиться тільки в тому випадку, якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі. Оскільки на час смерті дитини в паспорті позивачки стояла відмітка про шлюб, то про те, що вона не перебуває у шлюбі, працівник медичного закладу міг дізнатися тільки від неї, тому, що відповідно до інструкції ніхто інший не міг заявляти про це. Таким чином, ствердження позивачки про те, що ніякі відомості про свій сімейний стан, вона нікому не надавала є хибними. Отже позивачка з 1997 року, знала про те, що вона в шлюбі не перебуває, але до суду про поділ спільного майна подружжя не зверталась.

Треті особи - ОСОБА_13 та ОСОБА_9 в судове засідання не з'явилися, від них надійшли заяви, в яких вони просять слухати справу за їх відсутності, згідні з будь-яким рішення суду /т.2 а.с.17-18/.

Третя особа - ОСОБА_8 Сейтвелієвич в судовому засіданні пояснив, що в 1988 році його брат отримав земельну ділянку, а в 1989 році залив фундамент та зробив саман. В 1989 році його дружина поїхала до Узбекистану, повернулась лише влітку 1990 року, а потім знову поїхала аж до 1996 року. Ніякої участі в будівництві вона не брала. В 1993-1994 році брат знаходився в лікарні, а вони (брати) добудовували будинок. На момент повернення позивачки, брат з нею був вже офіційно розведений, від кого вона народила в 1997 році дитину він не знає.

Суд вислухавши пояснення позивачки, її представника, відповідача ОСОБА_9, третю особу ОСОБА_2 та його представника, третю особу ОСОБА_8, показання свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає необхідним позов задовольнити у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

27.12.1985 року позивачка та відповідач ОСОБА_9 уклали шлюб, що підтверджується довідкою РАЦС м. Мелітополя /т.1, а.с.8/.

Від спільного сумісного життя у сторін 14.09.1986 року народилась дитина - ОСОБА_14 Сейдалієвна.

У період шлюбу, рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради народних депутатів від 18.03.1988 року за №69/7 ОСОБА_9 було виділено земельну ділянку площею 600 кв.м. для будівництва житлового будинку № 7/1 по вулиці 23 Жовтня в м. Мелітополі.

01.11.1994 року шлюб між позивачкою та відповідачем ОСОБА_9 було розірвано, що підтверджується довідкою РАЦС м. Мелітополя та свідоцтвом про розірвання шлюбу /т.1 а.с.8-9/.

22.11.1994 року житловий будинок № 7/1 по вулиці 23 Жовтня в м. Мелітополі був зданий в експлуатацію /т.1 а.с.219/ та в КП «ММБТІ» зареєстровано право власності за ОСОБА_9 /т.1 а.с.7/.

14.12.1994 року, у відсутність позивачки, відповідач ОСОБА_9 видав довіреність на продаж будинку рідному брату ОСОБА_2, який того ж дня, 14.12.1994 року, будучи попередженим про недопустимість відчуження майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, без згоди позивачки як дружини, продав житловий будинок 7/1 по вул. 23-го Жовтня в м. Мелітополі відповідачці ОСОБА_6, що підтверджується довідками ММБТІ та копією договору купівлі-продажу житлового будинку /т.1., а.с.6-7, 112-113/.

В свою чергу, 12.02.2000 року ОСОБА_6 продала житловий будинок 7/1 по вул. 23-го Жовтня в м. Мелітополі матері відповідача ОСОБА_2 Фазілє, що підтверджується договором купівлі продажу, рег. № 473 /т.1 а.с.110/.

Згідно свідоцтва про смерть, власниця спірного будинку ОСОБА_2 Фазілє померла 27.12.2002 року /т.1, а.с.23/.

Судом встановлено, що єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 Фазілє є третя особа ОСОБА_2, оскільки інші спадкоємці заявою відмовилися від спадщини на його користь.

Однак свідоцтво про право на спадщину до теперішнього часу не видавалось.

При встановленні факту визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя, факту продажу спірного будинку без згоди другого подружжя, а також для з'ясування підстав недійсності договору купівлі-продажу будинку від 14.12.1994 року та вимог щодо застосування строку позовної давності, суд виходив з доказів, отриманих під час судового розгляду та оцінених за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалось на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

Так в судовому засідання, окрім пояснень сторін та їх представників, були допитані свідки:

З пояснень свідка ОСОБА_15 вбачається, що з травня 1990 року вона знає родину ОСОБА_2 та є їх сусідкою. З 1990 року по теперішній час ОСОБА_2 мешкають в спірному будинку в трьох кімнатах. З моменту будівництва по теперішній час в будинку нічого не змінилось. На той час будинок складався з коридору, залу, спальні та дитячої кімнати. В залі лише не було підлоги, якої нема і до сих пір. На 1990 рік був туалет. Дійсно, наприкінці 1991 року позивачка виїжджала до Узбекистану доглядати хвору мати, повернулась в 1996 році і стала проживати в цьому ж будинку. Всі сусіди знали, що позивачка поїхала до матері, від сусідів відповідач їй постійно дзвонив, дізнавався як в них справи, а вони вже від ОСОБА_5 дізнавались про новини з Узбекистану. За період відсутності позивачки в будинку нічого не змінилось та не прибавилось, ніхто інший в будинку не проживав. Разом з відповідачем позивачка в 1996 році, коли повернулась, будувала гараж, будучи вагітною, в 1997 році в них народився син, який помер після пологів.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_16 показала, що вони є сусідами ОСОБА_2. З 1988 році ОСОБА_2 почали будівництво, побудували дві кімнати, в 1989 році добудували спальню, накрили будинок дахом. В будинку вони жили в трьох, вона з чоловіком та донька. В 1989 році весь будинок був побудований, в залі лише не було підлоги, стіни були помазані. З тих пір в будинку нічого не змінилось. З 1989 року по 1991 рік ОСОБА_4 там проживала, працювала в поліклініці. В 1991 році в ОСОБА_4 захворіла мати і вона поїхала до неї в Узбекистан. ОСОБА_5 їй дозволив поїхати. ОСОБА_17 не було, ніхто інший в будинку не проживав, ОСОБА_6 вона там не бачила. В 1996 році ОСОБА_17 повернулась і стала проживати в цьому ж будинку, завагітніла, народила сина, який помер після пологів. Відповідач ніколи не казав, що це був не його син, і від них вона ніколи не чула, що вони не проживають однією сім'єю. В 2001 році ОСОБА_5 став пити, а в 2002 році ОСОБА_17 подала на розлучення.

Допитана свідок ОСОБА_18 підтвердила також, що ОСОБА_5 в 1988 році взяв план та почав будівництво. Восени 1988 року був залитий фундамент, збудовано дві кімнати, в 1989 вона була в них на дні народженні. Одна кімната була невелика, в іншій знаходилась дитяче ліжко, в будинку було пічне опалення. За сезон вони добудували іншу частину будинку, прихожу, веранду, дитячу кімнату накрили дахом та жили в будинку. В залі лише не було підлоги, а все інше було збудовано. Підлоги немає до сих пір. В будинку вони почали жити з 1988 року. ОСОБА_19 жила в будинку до 1991 року. Наприкінці грудня 1991 року мати ОСОБА_19 захворіла і вона вимушена була поїхати до Узбекистану. За час її відсутності сторонніх осіб в будинку не проживало, ОСОБА_5 жив сам. Про те, що вони розведені вона також не чула. ОСОБА_20 в серпні 1996 року, після повернення допомагала чоловікові робити ремонт, наступного року народила сина, який помер. ОСОБА_5 ніколи не казав, що це не його дитина.

З показань свідка ОСОБА_21 вбачається також, що в 1988 році сторони отримали план та почали будівництво, був залитий фундамент, збудовано дві кімнати, які накрили дахом та почали там проживати. В будинку було пічне опалення. Вона ходила до них в гості та бачила це. ОСОБА_19 працювала в поліклініці. Наступного року побудували дитячу кімнату, коридор, підвал, прибудували більшу кімнату. Потім збудували веранду. ОСОБА_19 допомагала, робила самани, мазали стіни, білила їх, готувала. ОСОБА_5 також допомагали. Дитина в них дуже хворіла, ОСОБА_20 в 1991 році звільнилась з роботи. В 1991 році до неї приїжджала мати з Узбекистану, а потім мати подзвонила і сказала, що захворіла, і ОСОБА_20 поїхала з дитиною. ОСОБА_5 дуже сумував за нею, писав листи, навіть вірші. ОСОБА_20 вона в 1996 році, ОСОБА_5 був дуже радий цьому. За час її відсутності сторонніх осіб в будинку вона не бачила. ОСОБА_22 також в будинку ніколи не проживала. ОСОБА_23 будувала гараж, в жовтні 1997 року народила сина, але хлопчик помер. Вони дуже хвилювались з цього приводу. Після 2001 року ОСОБА_22 став випивати, відносини в них погіршились. Нікто ніколи не казав, що вони були розлучені.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_24 також підтвердила, що ОСОБА_23 приймала участь в будівництві, був залитий фундамент, збудовано дві кімнати і вони стали там проживати. Взимку 1989 року жили в цих кімнатах, навесні почали будувати далі, збудували зал, дитячу, коридор, веранду. Зробили стіни, помазали їх, накрили дах, в залі лише не було підлоги. Майже весь будинок був збудований в 1988-1989 роках. ОСОБА_19 працювала в поліклініці медичною сестрою до 1991 року, потім звільнилась за хворобою доньки. Взимку 1991 року ОСОБА_23 поїхала до Узбекистану, а повернулась влітку 1996 року. Мешкала з чоловіком в цьому ж будинку, завагітніла, народила дитину, яка померла. Вона ніколи не чула, щоб ОСОБА_22 казав, що вони розлучені та не живуть разом. ОСОБА_17 не було, в будинку сторонній ніхто не мешкав.

Згідно з поясненнями свідка ОСОБА_25 їй відомо, що з початку ОСОБА_22 та ОСОБА_19 збудували пів будинку, де жили разом з дитиною. Потім вона дізналась, що ОСОБА_17 поїхала до матері, і декілька років не з'являлась. Без неї нічого не будувалось. Коли ОСОБА_17 повернулась, продовжувала жити з чоловіком, завагітніла, тоді ще вони будували гараж. ОСОБА_19 народила дитину, яка померла. Знає, що до сих пір ОСОБА_17 мешкає в спірному будинку.

Свідок ОСОБА_26 пояснив, що в 1988 році був залитий фундамент, збудовано пів будинку, сторони вселились та жили в ньому однією родиною. В 1991 році будинок був збудований повністю. Коли ОСОБА_17 поїхала у її відсутність нічого не будувалось.

Таким чином, сусіди родини ОСОБА_2 - ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_26, ОСОБА_21, ОСОБА_24, ОСОБА_25 підтвердили доводи позивачки, що до того, що спірний будинок був побудований з 1988 по 1991 рік. Восени 1988 року ОСОБА_2 збудували дві кімнати, зробили пічне опалення та взимку вже мешкали там. Будинок був придатний для проживання. Навесні продовжили будівництво, збудували дитячу кімнату, коридор, підвал. В залі лише не було підлоги, якої не має до сих пір. ОСОБА_19 допомагала будувати, робила самани, мазали стіни, білила їх, готувала їжу. Наприкінці 1991 року позивачка із дочкою виїхала до м. Ташкента доглядати хворих батьків, за її відсутності в будинку нічого не будувалось. Вони ніколи не знали про те, що будинок ОСОБА_2 продавався, ОСОБА_6 та її чоловіка ніколи не було в будинку та на подвір'ї. ОСОБА_20 в серпні 1996 року. За її відсутності ОСОБА_22 дзвонив їй, писав листи, сумував за дружиною. Сторони після повернення позивачки продовжували жити однією сім'єю, народили дитину, разом будували на подвір'ї гараж, фактично припинили шлюбні відносини лише на початку 2002 року. Про те, що сторони розлучились ще в 1994 році ніхто з сусідів не знав.

Суд повністю приймає показання допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_26, ОСОБА_21, ОСОБА_24, ОСОБА_25, оскільки повідомлені ними обставини є послідовними та не суперечать один одному.

В судовому засіданні також був допитаний свідок ОСОБА_27 який пояснив, що ОСОБА_2 його сусіди. Його будинок будували всі рідні, жінки він на будівництві не бачив, вони казали, що в них не заведено, щоб жінки будували. Грошей в них не було, будували потроху. В 1991 році в них була побудована частина будинку, дахом накрита також була лише частина будинку, а з вулиці лише фундамент та цоколь. ОСОБА_22 казав, що дружина поїхала до батьків в м. Ташкент, для чого не говорив, один раз вона приїжджала, а потім знову повернулась до Узбекистану. В цей час вони будували будинок. ОСОБА_20 лише в 1996 році та стала проживати в цьому ж будинку.

Допитаний судом свідок ОСОБА_28 пояснив, що його мати сусідка ОСОБА_2. Майже кожний день він буває в матері та знає, що в 1989 році ОСОБА_20 поїхала до Узбекистану і більше він ніколи її не бачив. За вказаною адресою вона проживала лише з 1988 року по 1989 рік.

З показань свідка ОСОБА_29 вбачається, що з 1988-1989 роках він приймав участь в будівництві, копав фундамент, готував саман. За це йому ОСОБА_12 платив 10 рублів щодня. На 1991 рік було побудовано дві кімнати, в будинку ще ніхто не мешкав. ОСОБА_19 на будівництві ніколи не було. Будинок будували для родини ОСОБА_22, їх батько давав на це гроші. В будинку стали мешкати лише з 1994 року.

Свідок ОСОБА_30 пояснював, що ОСОБА_22 взяв план під забудову, почав будівництво, в 1991 році ОСОБА_20 поїхала до Узбекистану, а потім повернулась лише в 1996 році. Будинок будувався в 1996 році, коли ОСОБА_20 повернулась будинок ще не був побудований. ОСОБА_19 дуже переживала чи прийме її родина після повернення, він сказав їй, що ОСОБА_22 з нею розлучився, будинок продав. Вона поїхала до ОСОБА_22, він прийняв її заради доньки та вони знову почали жити. Він не пам'ятає чи була в них друга дитина.

Твердження відповідача ОСОБА_9, третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_8, а також свідчення ОСОБА_30 та ОСОБА_29 про те, що спірний будинок був побудований у вказаний ними період, без участі ОСОБА_20, спростовуються показаннями свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_26, ОСОБА_21, ОСОБА_24, ОСОБА_25 та іншими матеріалами справи.

Також їх показання суперечать одне одному, свідок ОСОБА_29 пояснював, що в спірному будинку стали мешкати лише з 1994 року, а свідок ОСОБА_30 пояснював, що будинок будувався лише в 1996 році.

Крім того, суд також бере до уваги, що свідок ОСОБА_30 є рідним дядьком відповідачів, а свідок ОСОБА_29 з листопада 1989 по 1991 р.р. знаходився на строковій службі в армії, тому до їх свідчень слід відноситися критично.

До показань свідка ОСОБА_28, щодо від'їзду позивачки до Узбекистану саме 1989 році, також слід відносить критично, оскільки таку дані не відповідають зібраним у справі доказам, а доводи відповідача ОСОБА_9 та третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_8 щодо від'їзду позивачки в 1989 році, суд також не може прийняти до ваги, оскільки вони є сторонами по справі та особами, які заінтересовані в результаті її розгляду.

Вказаний ними термін від'їзду позивачки спростовується письмовими доказами у справі - фотографією сім'ї ОСОБА_8 із дитиною на відпочинку, датованою літом 1991 року /т.1, а.с.304/, довідкою з Мелітопольської дитячої лікарні, місця колишньої роботи позивачки, де зазначено, що вона звільнилася 31.07.1990 року з посади медсестри /т.1, а.с.305/.

Квитанції на придбання будматеріалів /т.1 а.с.222-230/, надані відповідачем на підтвердження вказаного ним періоду будування, суд не приймає до уваги, оскільки більша їх частина виписана на ім'я ОСОБА_8, рідного брата відповідача. Лише дві з цих квитанцій на цеглу б/у виписані на ОСОБА_9 та датовані січнем 1994 року. Однак відповідачем не було надано жодного доказу того, що придбана ним цегла б/у була використана саме на будівлю спірного будинку.

На підставі викладеного суд приходить до висновків, що позивачка та відповідач ОСОБА_9 мешкали однією сім'єю з моменту укладення шлюбу. Спірний будинок було побудовано ними в період шлюбу, на спільні кошти в період з 1988 по 1990 р.р. На момент переїзду сторін до вказаного будинку, будинок був повністю придатним для проживання, залишалося доробити внутрішні опоряджувальні роботи лише в одній кімнаті. Після від'їзду ОСОБА_2 в будинку вже нічого не добудовувалось.

Отже суд приходить до висновку, що 22.11.1994 року будинок був зданий в експлуатацію в тому ж стані, в якому він був на кінець 1991 року, тобто на момент від'їзду ОСОБА_2

Таким чином, є всі підстави вважати, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, бо він був придбаний за час проживання однією сім'єю ОСОБА_9 та ОСОБА_2

Згідно Прикінцевих положень Сімейного кодексу України, вказаний кодекс не має зворотної сили.

Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати Кодекс про шлюб та сім'ю України, оскільки виникнення вказаних правовідносин та сплив за ними позовної давності відбулися до 01.01.2004 року.

Згідно ст. 22 КпШС України, майно, набуте подружжям в період шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно ст. 23 КпШтС України, майном, набутим в період шлюбу, подружжя розпоряджується за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Таким чином, з вимог данних статей випливає, що віджуджувати спірний будинок без письмової згоди ОСОБА_2 відповідач права не мав.

Проте матеріали укладенного длоговору купівлі-продажу житлового будинку між відповідачами по справі ОСОБА_9 та ОСОБА_6 свідчать про те, що письмову згоду на укладення цього правочину ОСОБА_2 не надавала.

Свідок ОСОБА_31 - нотаріус Мелітопольської міської нотаріальної контори, яка засвідчувала договір купівлі-продажу від 14.12.1994 року суду пояснила, що договір купівлі-продажу нерухомості, набутої в період шлюбу, нотаріус ніколи не засвідчить без згоди другого з подружжя. Коли ж видається довіреність іншій особі, нотаріус лише попереджає про недопустимість відчуження майна подружжя, але договір засвідчує.

Тому суд вважає, що саме з метою оформлення угоди без письмової згоди ОСОБА_2, даний правочин було вчинено на підставі доручення.

Той факт, що дана угода носила формальний характер та передбачала собою мету позбавити позивачку права на долю у спільній сумісній власності свідчить та обставина, що відповідачка по справі ОСОБА_6 вже в день укладення угоди, тобто 14.12.1994 року, надає доручення третій особі по справі, ОСОБА_7 Сейтвелієвичу, особі з якою вона укладала даний правочин від імені відповідача по справі ОСОБА_9, на продаж спірного будинку, який вона придбала 14.12.1994 року, що підтверджується копією доручення посвідченого державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори, ОСОБА_31 від 14.12.1994 року за реєстровим номером 2-4057 /т.2 а.с.59/.

На підставі цього доручення, третя особа по справі, ОСОБА_2, 12.02.2000 року переоформив спірний будинок на ім'я своєї матері, ОСОБА_2 Фезілє, у той час як, позивачка проживала з відповідачем однією сім'єю у спірному житловому будинку.

З показань допитаних судом свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_26, ОСОБА_21, ОСОБА_24, ОСОБА_25 вбачається, що ні відповідачка ОСОБА_6, ні мати ОСОБА_2 ОСОБА_22 та ОСОБА_12 - ОСОБА_2 Фазілє жодного дня не мешкали в даному житловому будинку, а 17.12.2002 року ОСОБА_10 померла.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_9 також пояснював суду, що мав перед ОСОБА_6 борги через свій від'їзд за кордон, тому в погашення цих боргів продав їй спірний будинок.

Однак, згідно оглянутого в судовому засіданні закордонного паспорту відповідача, від виїжджав лише за кордон у лютому 1990 року /т.1 а.с.98/.

Тому суд вважає, що до пояснень відповідачів ОСОБА_9 щодо обставин відчуження спірного будинку ОСОБА_6 слід відноситися критично.

Таким чином, вищевказані обставини свідчать про те, що дана угода була укладена шляхом зловмисної угоди з представником другої сторони, з метою позбавлення позивачки права на частку у спільній сумісній власності.

Відповідно до підпункту В«дВ» пункту 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978, В«Про судову практику у справах про визнання угод недійснимиВ» відсутність згоди другого (дружини) на відчуження спільного майна може бути підставою для визнання недійсною угоди в тому випадку, коли угода потребувала обов'язкового нотаріального посвідчення (ст.23 КпШС або судом встановлено, що сторони (сторона) в угоді діяли недобросовісно.

Вищевказані обставини свідчать про те, що при укладені 14.12.1994 року даного правочину були порушені вимоги ст. 23 КпШС України.

Відповідно до підпункту В«еВ» пункту 16 вказаної Постанови визнання угоди недійсною може мати місце і після смерті громадянина, який був її учасником. Такі вимоги можуть бути заявлені другою стороною, спадкоємцями померлого, іншими заінтересованими особами та прокурором.

Оскільки вищевказані обставни свідчать про недійсність договору купівлі-продажу спірного житлового будинку, укладеного 14.12.1994 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, ОСОБА_2, як заінтресована особа, яка має право на частку у спільній сумісній вланості, має право на витребування спірного майна з чужового незаконного володіння по правочину від 12.02.2000 року, у ОСОБА_2 Фазілє, а після її смерті, у третіх осіб по справі, які прийняли спадщину після її смерті.

Суд вважає, що договір купівлі-продажу житлового будинку 7/1 по вул. 23-го Жовтня в м. Мелітополі, укладений 14.12.1994 року між відповідачем ОСОБА_9 та ОСОБА_6, слід визнати недійсним, оскільки він був укладений всупереч вимогам ст. 23 КпШС, який був чинним на момент укладення договору.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978, В«Про судову практику у справах про визнання угод недійснимиВ» , визнаючи угоду недійсною, суд, якщо інше не передбачено законом, своїм рішенням зобов'язує кожну із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі (у разі втрати, псування, значного зносу майна, істотної його зміни та ін.) - повернути його вартість у грошах.

З договору купівлі-продажу від 14.12.1994 року вбачається, що інвентаризаційна оцінка спірного житлового будинку по даній угоді складає 5 655 372 крб., в позові також ставиться питання про поверненння ОСОБА_6 саме цієї суми, тому суд, вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 одержаних за договором купівлі-продажу коштів, виходив, з вимог ст. 11 ЦПК України щодо диспозитинвості цивільного судочинства та розгляду цивільних справ лише в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд виходив з Указу Президента України В«Про грошову реформу в УкраїніВ» , з якої вбачається, що українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100 000 карбованців на 1 гривню.

Таким чином, 5 655 372 крб. станом на 04.08.2010 року складає 56,55 грн, а з урахуванням індексу інфляції за січень 1995 року - червень 2010 року, ця сума на день ухвалення рішення, тобто 04.08.2010 року становить 1 150 грн. 52 коп. (56,55 грн. х 2,817 - 1995 р., х 1,397 - 1996 р., х 1,101 - 1997 р., х 1,2 - 1998 р., х 1,192 - 1999 р., х 1,258 - 2000 р., х 1,061 - 2001 р., х 9,94 - 2002 р., х 1,082 - 2003 р., х 1,123 - 2004 р., х 1,103 - 2005 р., х 1,116 - 2006 р., х 1,166 - 2007 р., х 1,223 - 2008 р., х 1,123 - 2009 р., х 1,033 - 2010 р.).

Відповідно до ст. 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Таким чином, житловий будинок №7/1 належить ОСОБА_2 та ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності подружжя в рівних частках.

Крім того, по справі була проведена судово-технічна експертиза, згідно висновків якої було встановлено два варіанта поділу житлового будинку та земельної ділянки /т.1.,а.с.62-73/.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 07.07.2006 року, яке було скасовано ухвалою Верховного Суду України від 19.08.2009 року, за проханням позивачки, їй було виділено частку першого співвласника по першому варіанту розділу житлового будинку та надвірних споруд, оскільки виділ цієї частки в натурі потребував менших грошових витрат, крім того, на той час з позивачкою залишалась проживати дочка ОСОБА_14, яка хворіла на нейродісцикуляторну дистонію за змішаним типом.

Отже за вказаним рішенням за ОСОБА_32 було визнано право власності на відповідну частку будинку та обслуговуючу земельну ділянку з надвірними спорудами у відповідній долі.

Після ухвалення вказаного рішення та постановлення ухвали апеляційним судом Запорізької області про залишення цього рішення без змін ОСОБА_2 були вчинені відповідні перебудови.

Оскільки на сьогоднішній день житловий будинок та надвірні споруди вже перебудовані відповідно до першого варіанту розділу, зазначеного в експертизі, суд вважає необхідним при ухваленні цього рішення залишити вказаний варіант розділу будинку та земельної ділянки в натурі, з визначенням відповідних долей.

Оцінюючи доводи представника третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3 щодо пропуску позивачкою строку позовної давності, суд визнає такі доводи безпідставними.

Так в судовому засіданні позивачка наполягала на тому, що проживати однією сім'єю та вести спільне господарство з відповідачем вона продовжувала до 01 січня 2002 року.

Про розірвання шлюбу, здачу будинку в експлуатацію та відчуження спірного житлового будинку, без її згоди, позивачка дізналась лише в лютому 2002 році, коли отримала відповідь про продаж будинку з КП В«ММБТІ датовану 02.02.2002 року /т.1 а.с.6/.

Факт проживання позивачки з відповідачем однією сім'єю до січня 2002 року підтверджується також показаннями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_26, ОСОБА_21, ОСОБА_24, ОСОБА_25, які підтвердили, що відповідач ніколи не повідомляв, що сторони однією сім'єю не проживають, що він ще в 1994 році розірвав з нею шлюб та продав будинок сторонній особі. Відповідач ніколи не чинив перешкод в користуванні житловим приміщенням. Ніяких сторонніх осіб в будинку не проживало.

Крім того, 08.10.1997 року в Мелітопольському міському пологовому будинку позивачка народила хлопчика ОСОБА_2 Сейдалієвича, що підтверджується копією актового запису про його народження №1027 від 14.10.1997 року.

Відповідно до актового запису про смерть № 1802 від 14.10.1997 року ОСОБА_2 Сейдалієвич помер.

Представник третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_33 наполягає на тому, що позивачка знала про розірвання шлюбу з відповідачем ще в 1997 році, оскільки з копії актового запису про народження дитини в графі «для відміток» вказано прізвище, ім'я та по - батькові відповідача ОСОБА_9 Вказаний запис зроблено медичним працівником пологового будинку ОСОБА_11, а відповідно до п.20 та п. 31 Інструкції про порядок реєстрації актів громадянського стану в Україні, такий запис робиться тільки в тому випадку, якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі. Оскільки на час смерті дитини в паспорті позивачки стояла відмітка про шлюб, то про те, що вона не перебуває у шлюбі, працівник медичного закладу міг дізнатися тільки від позивачки, тому, що відповідно до інструкції ніхто інший не міг заявити про це. Таким чином, ствердження позивачки про те, що ніякі відомості про свій сімейний стан, вона нікому не надавала є хибними. Отже позивачка з 1997 року, знала про те, що вона в шлюбі не перебуває, але до суду про поділ спільного майна подружжя не зверталась.

Однак до таких доводів суд відноситься критично.

Допитана в судовому засідання в якості свідка представник відділу РАЦС Мелітопольського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_34 пояснила, що працівник відділу РАЦС, яка вчинювала відповідні актові записи про народження та смерть ОСОБА_2 від 14.10.1997 року в теперішній час не працює, їй не відомо, який на той момент був порядок вчинення державним органом РАЦС актів цивільного стану в такому випадку.

Допитати в судовому засіданні в якості свідка медичного статистика Мелітопольського міського пологового будинку ОСОБА_11, яка була заявником відповідних актових записів не надалось можливим, оскільки згідно довідки від 21.06.2010 року №26 ОСОБА_11 була звільнена з посади медичного статистика Мелітопольського міського пологового будинку 31.01.2010 року за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію, згідно ст. 38 КзпП України.

В судовому засіданні була допитана представник Мелітопольського міського пологового будинку ОСОБА_35, яка надала в судове засідання копію історії пологів ОСОБА_2 №1893, яка заповнюється при надходженні породіллі до пологового будинку. Відповідно до вказаної копії в графі «сімейний стан» було підкреслено «шлюб зареєстрований».

Відповідно до відповіді головного лікаря КУ «Мелітопольський міський пологовий будинок» від 05.07.2010 року як пологовий будинок при заповненні історії пологів, так і медстатистик пологового будинку при заповненні відомостей про народження дитини у заяві, що надсилається до органів РАЦС для запису акта про народження дитини, керується паспортами батьків та свідоцтвом про реєстрацію шлюбу /т.2, а.с.141/.

Представником ОСОБА_33 не заперечувався той факт, що в паспорті позивачки стояла відмітка про шлюб.

Крім того, з показань допитаних свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_26, ОСОБА_21, ОСОБА_24, ОСОБА_25 вбачається, що відповідач ОСОБА_9 ніколи не заявляв, що він не є батьком народженої дитини. Після повернення ОСОБА_2 з Узбекистану вона проживала з відповідачем однією сім'єю, а отже є підстави вважати, що саме ОСОБА_9 є батьком цієї дитини.

Згідно п. 4 Заключних та перехідних положень ЦК України в редакції 2004 року, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності та продовжують існувати після набрання ним чинності застосовуються положення вказаного кодексу.

Згідно ст. 258 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позивачці не було відомо про розірвання шлюбу з відповідачем та про відчуження спірного будинку, без її згоди. Про порушення своїх прав вона дізналась лише в лютому 2002 року, а оскільки з відповідним позовом звернулась до суду вже 06.03.2002 року, вважає, що позивачкою не було пропущено строку позовної давності при зверненні до суду з відповідним позовом.

Крім того, відповідно до ст. 29 КпШС України, для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Таким чином, навіть розірвавши з позивачкою шлюб 01.11.1994 року, відповідач не мав права протягом трьох років, тобто до 01.11.1997 року відчужувати спільне майно, без згоди позивачки.

Керуючись ст. 22, 23, 28, 29 КпШС України, Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978, В«Про судову практику у справах про визнання угод недійснимиВ» , Прикінцевими положеннями СК України, ст. 48 ЦК України /в ред. 1960 року/, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст. ст. 258, 261, 267 ч. 5 ЦК України, ст. 105 Земельного Кодексу України, ст. ст. 10, 11, 15, 57-61, 88, 107, 208-209, 212-215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

ОСОБА_36 Вєліляєвни до ОСОБА_9 ОСОБА_22 Сейтвелієвича, ОСОБА_6 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю, визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, визнання права власності на ? частину житлового будинку, виділ цієї частки в натурі та про визначення порядку користування земельною ділянкою, за участю третіх осіб - ОСОБА_7 Сейтвелієвича, ОСОБА_8 Сейтвелієвича, ОСОБА_8 Сіджелі Сейтвелієвича, ОСОБА_9 - задовольнити повністю.

Визнати, що житловий будинок № 7/1 по вулиці 23-го Жовтня в м. Мелітополі є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 Вєліляєвни та ОСОБА_4 ОСОБА_22 Сейтвелієвича.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку № 7/1 по вулиці 23-го Жовтня в м. Мелітополі, укладений 14.12.1994 року між ОСОБА_4 ОСОБА_22 Сейтвелієвичем та ОСОБА_6, визнав право власності на житловий будинок №7/1 по вулиці 23-го Жовтня в м. Мелітополі за ОСОБА_4 ОСОБА_22 Сейтвелієвичем.

Стягнути з ОСОБА_4 ОСОБА_22 Сейтвелієвича на користь ОСОБА_6 одержані по даній угоді гроші в сумі 1 150 гривень 52 копійки.

Визнати за ОСОБА_4 Вєліляєвною право власності на 52/100 частини житлового будинку № 7/1 по вулиці 23-го Жовтня в м. Мелітополі.

Виділити ОСОБА_4 Вєліляєвні у користування приміщення по першому варіанту розділу приміщення 1-2, площиною 13,7 кв.м., 1-3, площиною 12,9 кв.м., 1-4, площиною 9,0 кв.м., загальною вартістю 10 722 гривень, що на 0,65 кв.м. більше ідеальної долі, ніж належить.

Надвірні прибудови: частину веранди, площиною 7,7 кв.м., вартістю 1 802 гривні, частину водопроводу лит. „№ 2В» , вартістю 226 гривень, частину огорожі, вартістю 524,50 гривень, загальною вартістю по надвірним прибудовам - 2 552,5 гривень, що на 398 гривень більше, ніж належить.

Зобов'язати ОСОБА_4 Вєліляєвну виконати наступне переобладнання:

- закласти дверні прорізи між приміщеннями 1-2 та 1-1, 1-1 та 1-4;

- між приміщеннями 1-3 та 1-4 зробити двірний проріз;

- в приміщенні 1-2 встановити перегородку, завширшки 0,15 метрів з улаштуванням двірного прорізу, переобладнавши таким чином в приміщення: коридор, площиною 6,6 кв.м., кухню, площиною 6,6 кв.м. /ширина кухні має бути не менше 1,7 метрів/;

- перенести двірний проріз між 1-2 та 1-3 в сторону знов спорудженого коридору;

- з віконного прорізу в 1-2 влаштувати дверний проріз для виходу в веранду;

- обладнати квартиру самостійною системою опалення та електропостачання.

Виділити ОСОБА_4 Вєліляєвні в користування земельну ділянку, площиною 277,95 кв.м., в т.ч. під спорудами 51,8 кв.м., на схемі замальовано жовтим кольором.

Визнати за ОСОБА_4 ОСОБА_22 Сейтвелієвичем право власності на 48/100 частки житлового будинку № 7/1 по вулиці 23-го Жовтня в м. Мелітополі.

Виділити ОСОБА_4 ОСОБА_22 Сейтвелієвичу в користування квартиру № 2 по першому варіанту розділу житлового будинку та надвірних споруд:

- приміщення 1-1, площиною 6,6 кв.м.;

- приміщення 1-5, площиною 27,7 кв.м., загальною площиною по будинку 34,3 м. кв., на суму 10 330 гривень, що на 0,65 кв. м. менше, ніж належить.

Надвірні прибудови:

- частину веранди, площиною 4,3 кв.м., вартістю 1 006 гривень;

- частину водопроводу, літ. „№2В» , вартістю 226 гривень;

- частину огорожі, вартістю 524,50 гривень, загальною вартістю по надвірним спорудам - 1 756 гривень 50 копійок, що на 398 гривень менше, ніж належить.

Зобов'язати ОСОБА_4 ОСОБА_22 Сєйтвелієвича виконати наступне переобладнання:

- веранду розділити перегородкою, завширшки 0,15 м., на приміщення площиною 5,0 кв.м., та 4,2 кв.м.;

- для виходу надвір замість віконного прорізу на веранді обладнати двірний з установкою подвійної двері;

- приміщення 1-5, розділити перегородками завширшки 0,15 м., з обладнанням двірних прорізів, переобладнати таким чином, в приміщення: коридором, площиною 2,71 кв. м.; кухню, площиною 8,3 кв.м; житлову кімнату, площиною 15,7 кв.м;

- обладнати квартиру самостійною системою опалення та електропостачання.

Виділити ОСОБА_4 ОСОБА_22 Сейтвелієвичу в користування земельну ділянку, площиною 277,95 кв.м., в т.ч. під спорудами 50,4 кв.м., на схемі замальовано зеленим кольором.

В загальне користування ОСОБА_4 Велілаєвні та ОСОБА_4 ОСОБА_22 Сейтвелієвичу виділити земельну ділянку площиною 44,1 кв.м., на схемі замальовано червоним кольором.

Стягнути с ОСОБА_4 Велілаєвни, якій виділена квартира АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 ОСОБА_22 Сейтвелієвича, якому виділена квартира АДРЕСА_2 грошову компенсацію у розмірі 594 гривні.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 ОСОБА_22 Сейтвелієвича, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 Вєліляєвни витрати, пов'язані з оплатою судового збору в сумі 58 грн.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Н.В.Кучеренко