Рішення

від 19.10.2015 по справі 910/20090/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2015Справа №910/20090/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн», м.Київ, ЄДРПОУ 24722726

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Ерідан», м.Київ, ЄДРПОУ 19494950

про стягнення 78 267,74 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Ерідан», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 75 034,84 грн., інфляційних втрат в розмірі 31390,77 грн., 3% річних в сумі 1249,62 грн. та пені в розмірі 15202,06 грн.

23.09.2015р. до господарського суду надійшла заява б/н від 21.09.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн» про збільшення позовних вимог, в якій останнє просило стягнути з відповідача основний борг в сумі 75 034,84 грн., інфляційні втрати в розмірі 31390,77 грн., 3% річних в сумі 1271,91 грн. та пеню в розмірі 15 473,90 грн.

У заяві б/н від 23.09.2015р. про зменшення позовних вимог заявником заявлено до стягнення з відповідача основний борг в сумі 30 131,16 грн., інфляційні втрати в сумі 31 390,77 грн., 3% річних в розмірі 1271,91 грн. та пеню в сумі 15 473,90 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява б/н від 23.09.2015р. позивача відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю Фірмою «Ерідан» умов договору №133 від 20.02.2012р. купівлі-продажу в частині здійснення оплати поставленого товару в повному обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

У судове засідання 19.10.2015р. позивач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України не скористався. Проте, за висновками суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи з огляду на наступне.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням позивача на теперішній час є: 03083, м.Київ, Голосіївський район, вул.Червонопрапорна, буд.34.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 07.10.2015р. з метою повідомлення позивача про час та місце розгляду справи.

Конверт з судовою кореспонденцією було повернуто до господарського суду з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання».

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у позивача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що позивач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, в тому числі, з ухвалою від 07.10.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідач відзиву на позов не надав, у судовому засіданні 07.10.2015р. проти наявності заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн» заперечнь не представив.

У судове засідання 19.10.2015р. відповідач не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Ерідан» у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 07.10.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що відповідач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

З приводу неявки сторін в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

До того ж, судом прийнято до уваги, що ухвалою від 07.10.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Розгляд справи №910/20090/15 здійснюється з 04.08.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що сторони не з'явились в судове засідання 19.10.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірмою «Ерідан» (покупець) було укладено договір №133 купівлі-продажу, у відповідності до п.1.1 якого продавець бере на себе зобов'язання передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язується прийняти її від продавця та здійснити оплату у строки та порядку, передбачені правочином.

Загальна ціна правочину визначається виходячи з цін, асортименту і загальної кількості (за всіма партіями) товару, який продавець зобов'язується поставити, а продавець - прийняти (п.1.3 договору №133 від 20.02.2013р.).

Пунктом 4.1 договору №133 від 20.02.2013р. передбачено, що розрахунки за товар здійснюються в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування покупцем грошових коштів на рахунок продавця.

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2013р. Якщо в строк протягом одного місяця до закінчення терміну дії правочину жодна зі сторін письмово не заявить другій стороні про відмову від пролонгації правочину, то він автоматично продовжує свою дію на тих же умовах на наступні три місяці (п.п.6.1, 6.2 договору №133 від 20.02.2013р.).

Сторонами протягом розгляду справи жодних заперечень з приводу автоматичної пролонгації висловлено не було, факту продовження договору №133 від 20.02.2013р. у відповідності до п.6.2 не спростовано.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №133 від 20.02.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами п.1.3 договору №133 від 20.02.2013р. загальний обсяг товару, що продається відповідно до правочину, визначається його кількістю та асортиментом за всіма партіями, які продавець зобов'язується передати покупцю, а продавець - прийняти.

У п.2.1 спірного правочину сторонами погоджено, що поставка товару здійснюється за видатковою накладною.

Право власності на переданий покупцеві товар переходить до останнього з моменту відвантаження товару та підписання видаткової накладної (п.2.2 договору №133 від 20.02.2013р.).

Пунктом 3.2 укладеного між сторонами правочину передбачено, що ризик випадкового знищення чи пошкодження товару переходить до покупця з моменту фактичної передачі йому товару та/або підписання видаткової накладної.

Згідно п.3.1 договору №133 від 20.02.2013р. датою поставки є дата, зазначена у видатковій накладній на поставку товару.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №133 від 20.02.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн» було поставлено у період з листопада по грудень 2014р. Товариству з обмеженою відповідальністю Фірмі «Ерідан» товар на загальну суму 235 034,84 грн., на підтвердження чого представлено до суду видаткові накладні за означений період.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу накладні, господарський суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалами від 06.08.2015р. та від 26.08.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача товару в межах договору №133 від 20.02.2013р. на суму 235 034,84 грн.

У судовому засіданні 07.10.2015р. представником відповідача факт отримання від позивача товару в межах договору №133 від 20.02.2013р. у листопаді-грудні 2014р. на суму 235 034,84 грн. заперечно не було.

До того ж, судом прийнято до уваги наявні в матеріалах справі докази внесення покупцем часткової оплати товару, що додатково вказує на прийняття відповідачем продукції в межах спірного правочину.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн» було належним чином виконано свої обов'язки за договором №133 від 20.02.2013р. в частині поставки Товариству з обмеженою відповідальністю Фірмі «Ерідан» у листопаді-грудні 2014р. товару на загальну суму 235 034,84 грн.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вказувалось вище, загальна ціна правочину визначається виходячи з цін, асортименту і загальної кількості (за всіма партіями) товару, який продавець зобов'язується поставити, а продавець - прийняти (п.1.3 договору №133 від 20.02.2013р.).

Пунктом 4.1 договору №133 від 20.02.2013р. передбачено, що розрахунки за товар здійснюються в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування покупцем грошових коштів на рахунок продавця.

Пунктом 4.2 укладеного між сторонами правочину передбачено, що покупець має право на відстрочку платежу протягом тридцяти календарних днів з моменту відвантаження продавцем товару за умови, що загальна сума заборгованості не перевищує 300 000 грн., ця сума складається з вартості замовленого та поставленого товару.

Наразі, суд зауважує, що наявними в матеріалах справи документами факт наявності у відповідача заборгованості у період з листопада по грудень 2014р., яка перевищувала б 300 000 грн., не підтверджується.

Таким чином, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати товару, поставленого в межах договору №133 від 20.02.2013р. у листопаді-грудні 2014р. на загальну суму 235 034,84 грн., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю Фірмою «Ерідан» свої обов'язки з оплати товару, отриманого на підставі договору №133 від 20.02.2013р. у листопаді-грудні 2014р., в повному обсязі виконано не було, грошові кошти за продукцію на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн» не перераховано, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість станом на момент вирішення спору по суті в сумі 30 131,16 грн.

Господарський суд зауважує, що обставини стосовно часткового внесення платежів за спірним правочином підтверджуються наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалами від 06.08.2015р., від 26.08.2015р., від 23.09.2015р. та від 07.10.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати докази повного чи часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №133 від 20.02.2013р.

Однак, як зазначалось вище, відповідачем доказів належного виконання своїх обов'язків за спірним правочином не надано, у судовому засіданні 07.10.2015р. факту наявності заборгованості перед позивачем в сумі 30 131,16 грн. не заперечено.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн» до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Ерідан» про стягнення основного боргу в сумі 30 131,16 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 31 390,77 грн., 3% річних в розмірі 1271,91 грн. та пені в сумі 15 473,90 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.8.4 договору №133 від 20.02.2013р. у разі прострочення платежу за товари, відповідно до умов, передбачених договором, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченої у строк продукції, за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи порушення відповідачем строків внесення плати за товар, отриманий в межах договору №133 від 20.02.2013р., позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню за період з 12.12.2014р. по 10.07.2015р. (на заборгованість в сумі 30 131,16 грн.) в розмірі 6 628,60 грн. та за період з 26.12.2014р. по 10.07.2015р. (на заборгованість в розмірі 44 903, 68 грн.) на суму 8845,30 грн.

Проте, за висновками суду, наведений заявником розрахунок є невірним, з огляду на наступне.

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Наразі, судом з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів внесення заявником часткових оплат та умов п.4.2 договору №133 від 20.02.2013р. щодо строків внесення плати за продукцію, встановлено, що станом на дати, які заявником позначено в якості початку періоду нарахування неустойки, у відповідача не існувало означеної позивачем заборгованості. Крім того, станом на 12.12.2014р. прострочена заборгованість у Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Ерідан» взагалі була відсутня, оскільки внесені продавцем 09.12.2014р. та 11.12.2014р. грошові кошти були достатніми для оплати за видатковими накладними від 10.11.2014р. та від 13.11.2014р.

Здійснивши власний перерахунок, приймаючи до уваги обмеження, що передбачені ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, судом встановлено, що обґрунтованим є стягнення з відповідача неустойки на загальну суму 13 047,78 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №133 від 20.02.2013р. в частині внесення плати за спірними видатковими накладними позивачем було нараховано 3% річних на суму 1271,91 грн. та інфляційні втрати в сумі 15473,90 грн.

Після здійснення перевірки представленого заявником розрахунку, господарським судом встановлено, що при нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат заявником було припущено ті ж самі помилки у визначенні початкової дати нарахування, що і під час нарахування пені.

Здійснивши власний перерахунок, судом встановлено, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1092,81 грн. та інфляційних втрат в розмірі 29641,84 грн.

Щодо вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн» про стягнення з відповідача витрат на адвокатські послуги в сумі 3500 грн. господарський суд зазначає наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Стаття 49 Господарського процесуального кодексу України регулює питання розподілу господарських витрат, в тому числі витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розподіл судових витрат, визначених законом, здійснюється судом за результатами судового провадження, спору, у межах якого такі витрати здійснені, а тому не можуть бути предметом окремого судового провадження. Розподіл господарських витрат відбувається при розгляді спору, а не стягується пред'явленням окремого позову. За приписами вказаної статті суми, які підлягають сплаті, зокрема, за послуги адвоката при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Пунктом 6.3. Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п.1 ст.1 та ч.1ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у рішенні №6-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного Суду України у справі №1-4/2013. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Наразі, на підтвердження витрат на адвокатські послуги заявником представлено до матеріалів справи угоду б/н від 24.06.2015р. про надання послуг адвоката, адвокатське свідоцтво №2697/10 від 28.10.2004р. на ОСОБА_1, рахунок-фактуру б/н від 24.06.2015р. на суму 3500 грн. та докази понесення адвокатських витрат - платіжне доручення №954 від 25.06.2015р. на суму 3500 грн.

За висновками суду, заявлені до стягнення з відповідача витрати на адвокатські послуги підлягають задоволенню частково. При цьому, господарський судом враховано наступне.

Згідно із ч.2 ст.80 Цивільного кодексу України юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Отже, виходячи з системного аналізу наведених норм кожна особа здатна бути позивачем та відповідачем у суді, а отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн» послуг адвокатів, пов'язаних з представленням інтересів позивача в суді, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 01.10.2002р. Верховного Суду України по справі №30/63.

Одночасно, за приписами п.11 Листа №01-8/155 від 13.02.2002р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів» вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд, з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Вказаної правової позиції дотримується і Верховний суд України у постанові від 03.02.2004р. по справі №36/207.

До того ж, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд також повинен враховувати принцип справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Наразі, за висновками суду, витрати на адвокатські послуги в сумі 3500 грн. є завищеними, оскільки фактично категорія спору, в якій було застосовано такі послуги, не є складною.

При цьому, судом враховано, що позовна заява була підписана не адвокатом, а директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн». Наведений адвокатом розрахунок пені, 3% річних та інфляційних витрат містив помилки, наслідком чого стали висновки щодо часткового задоволення позовних вимог. До того ж, суд зауважує, що в процесі розгляду справи №910/20090/15 було проведено чотири судові засідання, а ОСОБА_1 була присутньою та представляла інтереси заявника лише на одному з них.

Таким чином, приймаючи до уваги висновки суду щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на всі вказані вище обставини у їх сукупності, реалізуючи право на обмеження розміру витрат на послуги адвоката з урахуванням їх розумної необхідності у межах справи №910/20090/15, суд дійшов висновку, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Ерідан» в частині стягнення витрат на адвокатські послуги підлягають частковому задоволенню на суму 1500 грн.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

При розподіленні за результатами розгляду справи судових витрат, а саме судового збору, судом встановлено наступне.

Статтею 4 вказаного Закону України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з розглядуваним позовом) встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2015р. становить 1 218 грн.

За приписами ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати (1 218 грн.).

Отже, при заявленні позову про стягнення з відповідача грошових кошів в сумі 78 267,74 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) позивачем повинно було бути сплачено судовий збір в розмірі 1827 грн.

Як встановлено судом, при звернені до суду з розглядуваним позовом позивачем було внесено до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2457,56 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1010 від 06.07.2015р.

Суд зазначає, що у відповідності до приписів ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи , яка його сплатила за ухвалою суду, в тому числі, в разі зменшення розміру позовних вимог.

Проте, суд зауважує, що позивачем клопотання про повернення судового збору з Державного бюджету України у зв'язку зі зменшенням позовних вимог не заявлялось, а отже, на даний часу у суду відсутні підстави для вчинення таких дій.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що останній не позбавлений права та можливості подати до суду відповідне клопотання у будь-який час.

З огляду на приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 1827 грн. покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Ерідан», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 30 131,16 грн., інфляційних втрат в сумі 31 390,77 грн., 3% річних в розмірі 1271,91 грн. та пені в сумі 15 473,90 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Ерідан» (02660, м.Київ, Дарницький район, вул.Колекторна, буд.3, ЄДРПОУ 19494950) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нет Лайн» (03083, м.Київ, Голосіївський район, вул.Червонопрапорна, буд.34, ЄДРПОУ 24722726) основний борг в сумі 30 131,16 грн., пеню в розмірі 13 047,78 грн., 3% річних в сумі 1092,81 грн., інфляційні втрати в розмірі 29641,84 грн., судовий збір в сумі 1746,37 грн. та витрати на послуги адвоката в розмірі 1500 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 19.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 23.10.2015р.

Суддя М.О. Любченко