Постанова

від 21.10.2015 по справі 910/9775/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2015 р. Справа№ 910/9775/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецькому Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Хіміч Б.С. (дов. №б/н від 29.08.2013 року);

від відповідача1 - Рішняк К.А.;

від відповідача2 - не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

приватного підприємства "Ерідан"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2015 року

у справі №910/9775/14 (головуючий суддя І.О. Домнічева, судді Ю.М. Смирнова, Ю.О. Підченко)

за позовом приватного підприємства "Ерідан", м. Київ

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест Консалтинг", м. Київ

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Айсберг Груп", м. Київ

про визнання попереднього договору оренди від 01.10.2010 року недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року приватне підприємство "Ерідан" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест Консалтинг", 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Айсберг Груп" про визнання недійсним з моменту укладання попереднього договору оренди від 01.10.2010 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 року позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 року рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2014 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 23.03.2015 року, рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2014 року, та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 року у справі №910/9775/14 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відповідності до вказаної постанови надано наступні вказівки: з'ясувати, що саме згідно реєстраційного посвідчення №006238, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 23.09.2009 року (а.с. 214), було зареєстровано за приватним підприємством "Ерідан"; чи було збудоване нерухоме майно, 7/100 часток якого було відчужено приватним підприємством "Ерідан" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест консалтинг" станом на 10.06.2010 року (тобто чи існував будинок в якості обумовленого договором від 10.06.2010 року об'єкту нерухомості, відповідно чи міг бути об'єктом права власності), чи був об'єктом незавершеного будівництва. Дослідити, чи могло бути визначено в договорі купівлі-продажу від 10.06.2010 року площу (кількість квадратних метрів), без визначення її складу в натурі, відповідно, в чому полягають порушення прав та законних інтересів позивача у зв'язку із укладенням спірного договору між відповідачами.

Статтею 111-12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.07.2015 року у справі №910/9775/14 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, з якими положення статтей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання попереднього договору недійсним. Також, позивачем не доведено, чим саме порушено його права внаслідок укладання попереднього договору від 01.10.2010 року.

Не погодившись із вказаним рішенням, приватне підприємство "Ерідан" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2015 року по справі №910/9775/14 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Визнати недійсним з моменту укладання попередній договір від 01.10.2010 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Агроінвест Консалтинг" та товариством з обмеженою відповідальністю "Айсберг Груп".

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2015 року апеляційну скаргу у справі №910/9775/14 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі Агрикова О.В. (головуюча), Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г. та призначено до розгляду на 23.09.2015 року.

22.09.2015 року представник відповідача1, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю бути присутнім в судовому засіданні.

22.09.2015 року та 23.09.2015 року від гр. Новохатнього О.А. через відділ діловодства суду надійшли заява та доповнення до заяви про залучення останнього до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, "але не на боці обох сторін". В обґрунтування своєї заяви гр. Новахатній О.А. посилається на те, що: "він заінтересований у недопущенні прийняття господарським судом несприятливого для себе, а значить незаконного рішення у цій справі, бо гр. Новахатній О.А. являється членом гаражно-будівельного кооперативу "Авіатор". Рішення суду на користь будь-кого з учасників процесу у цій справі може порушити його матеріальні права. Дії учасників процесу у справі №910/9775/14 порушують його права власника підземного гаража №152, над яким незаконно нависають консолі адмінофісу, про що в даний час існують судові спори в Шевченківському райсуді м. Києва цивільна справа №2-7888/11 та в Окружному адміністративному суді м. Києва адміністративна справа №826/8426/14".

В судовому засіданні 23.09.2015 року, гр. Новохатній О.А. підтримав подане клопотання про залучення його до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог, представник позивача заперечував проти залучення Новохатнього О.А. до у часті в справі в якості третьої особи без самостійних вимог, щодо клопотання відповідача1 про відкладення розгляду справи позивач не заперечував проти його задоволення. Представник відповідача2 в судове засідання не з`явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 року у задоволенні заяви Новохатнього О.А. про залучення останнього до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відмовлено; відкладено розгляд апеляційної скарги приватного підприємства "Ерідан" на рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2015 року у справі №910/9775/14 на 21.10.2015 року.

В судове засідання, призначене на 21.10.2015 року, з'явились представники позивача та відповідача-1, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник відповідача-1 заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомив.

Сторони не заперечували щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача-2.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача-2.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 10.06.2010 року між приватним підприємством "Ерідан" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частини нежилих приміщень з додатками №№ 1, 2 до нього (т.1, а.с. 137-141), у відповідності до п.1.1 якого продавець передав у власність покупцеві нежитлове офісне приміщення загальною площею 326,9 кв.м., яке знаходиться на першому та другому поверсі в будівлі №4 Г (чотири літера "Г") по вулиці Григорія Андрющенка у Шевченківському районі міста Києва, що складає 7/100 частин від нежилих приміщень в будівлі.

Договір купівлі-продажу частини нежилих приміщень від 10.06.2010 року дійсний, в судовому порядку недійсним не визнавався, сторонами не оспорювався.

01.10.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ ГРУП" (сторона-1) та товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" (сторона-2) було укладено попередній договір, у відповідності до умов якого сторона-1 (майбутній орендар) та сторона-2 (майбутній орендодавець) домовились укласти до 01 листопада 2010 року договір оренди (далі за текстом - основний договір) (т.1, а.с. 28-30).

Пунктом 1.1 вказаного договору оренди визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець передає за плату орендареві у строкове користування, а орендар приймає у строкове користування нежилі офісні приміщення, що визначені у цьому договорі (надалі іменується "приміщення, що орендуються"), та зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату.

Приміщення, що орендуються, належать орендодавцеві на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу частини нежилих приміщень, посвідченого 10 червня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округа Насобіною Г.О. за реєстровим номером 1579 (п. 1.2. попереднього договору).

Згідно з п. 1.3. договору адреса будівлі, у якій знаходяться приміщення, що орендуються: будівля №4-г по вулиці Григорія Андрющенка у Шевченківському районі м. Києва.

У відповідності до п.5.7 договору оренди протягом 5 днів з моменту підписання даного договору орендар зобов'язаний сплатити аванс у розмірі орендної плати за один місяць оренди, який орендодавець зобов'язується зарахувати в рахунок орендної плати за перший місяць оренди.

Згідно з п.5.1 договору, розмір орендної плати за один календарний місяць визначається у національній валюті України - гривні. Гривневий еквівалент орендної ставки складається з розрахунку 20 доларів США з урахуванням ПДВ 20% за 1 кв.м., відповідно до офіційного обмінного курсу гривні щодо долара США, встановленого Національним Банком України на дату складання рахунку. Загальна сума щомісячної орендної плати визначається шляхом помноження орендної ставки на загальну кількість кв. м площі приміщень, що орендуються (п. 1.4 даного Договору).

Орендна плата сплачується орендарем авансом в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця не пізніше 5 числа кожного місяця (п.5.2 договору оренди).

02.12.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ ГРУП" (сторона-1) та товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" (сторона-2) укладено додаткову угоду №1 до попереднього договору від 01.10.2010 року відповідно до умов якої сторони домовились припинити дію попереднього договору від 01.10.2010 року (т.1, а.с. 155).

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, попередній договір від 01.10.2010 року є недійсним, оскільки відповідач 1 уклав його не будучи власником нерухомого майна. Крім того, відповідач посилається на те, що вказаний договір порушує його законні права та інтереси.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 635 Цивільного кодексу України передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України).

З аналізу наведених норм слідує, що недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з п. 2.2 Договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 10.06.2010 року визначено, що право власності на приміщення переходить від продавця (ПП "ЕРІДАН") до покупця (ТОВ "Агроінвест консалтинг") з моменту підписання договору та його державної реєстрації. Здійснити державну реєстрацію цього договору покупець має право з моменту нотаріального посвідчення цього договору, незалежно від факту оплати.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право власності на спірне майно за договором купівлі-продажу перейшло до ТОВ "Агроінвест Консалтинг" з моменту державної реєстрації договору, оскільки згідно з ч. 3 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у ТОВ "Агроінвест Консалтинг" були всі підстави для укладення попереднього договору з ТОВ "Айсберг груп" з метою узгодження всіх питань стосовно укладення договору оренди в майбутньому.

Також, колегія суддів зазначає, що ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Київського апеляційного суду від 08.06.2012 року у справі №36/448 було залишено без змін рішення господарського суду м. Києва від 24.01.2012 року у справі за позовом ТОВ "Агроінвест Консалтинг" до ПП "ЕРІДАН" про виселення та зобов'язання передати приміщення за договором купівлі-продажу від 10.06.2010 року, зобов'язано ПП "ЕРІДАН" передати приміщення ТОВ "Агроінвест Консалтинг" за договором купівлі-продажу від 10.06.2010 року.

Колегія суддів у вказаній постанові дійшла висновку, що право власності на спірне майно за договором купівлі-продажу перейшло до ТОВ «АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ» 10.06.2010 року після державної реєстрації договору купівлі-продажу частини нежилих приміщень, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів.

З огляду на викладене, рішення господарського суду м. Києва від 24.01.2012 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 08.06.2012 року у справі № 36/448, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не наведено наявності обставин щодо недотримання відповідачем при укладанні оспорюваного договору вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, за якими визначено підстави для визнання господарського договору недійсним,

Згідно приписів ч. 3 ст. 635 Цивільного кодексу України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

В даному ж випадку, як було встановлено судами попередніх інстанцій, Основний договір купівлі-продажу нерухомого майна у строки, встановлені Попереднім договором, укладено не було, що у свою чергу свідчить про припинення зобов'язань за цим договором.

Тому, зважаючи саме на вказані обставини справи та норми матеріального права, відсутні і підстави для визнання Попереднього договору оренди від 01.10.2010 року, недійсним.

Аналогічна думка викладена у Постанові Вищого господарського суду України №10/307-09 від 23.06.2010 року (головуючий суддя Козир Т.П., судді Мамонтова О.М., Малетич М.М.).

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач безпосередньо не є стороною, або вигодонабувачем чи зобов'язаною особою за спірним попереднім договором від 01.10.2010 року, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю «Агроінвест Консалтинг» та товариством з обмеженою відповідальністю «Айсберг Груп».

Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити у задоволенні позову. Відповідно до п. 3 ст. 215 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.

З огляду на таке, у відповідності до положень ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, дозволяє зробити висновок суду про те, що спірний договір безпосередньо не впливає на права та обов'язки позивача, а підстави для задоволення позову відсутні.

Враховуючи викладені обставини, з урахування вказівок згідно постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2015 року у справі №910/9775/14, керуючись ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів погоджується з рішенням місцевого суду про відсутність обставин, з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Попереднього договору недійсним, а також з відсутністю порушеного права приватного підприємства «Ерідан» внаслідок укладання такого договору.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2015 року у справі №910/9775/14.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Ерідан" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2015 року у справі №910/9775/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2015 року у справі №910/9775/14 залишити без змін.

3. Справу №910/9775/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Г. Рудченко

М.Г. Чорногуз