Ухвала

від 19.10.2015 по справі 2а-0770/1426/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2015р. Справа № 876/3971/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Обрізка І.М.,

судді Сапіги В.П.,

за участю секретаря судового засідання Гелецького П.В.,

за участю представників:

апелянта (відповідача у справі): не з'явився

позивача у справі: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові

апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області ДПС, м.Ужгород

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.12.2012р. у справі №2а-0770/1426/11

за позовом Дочірнього підприємства "Дж.Д.Ф.Сервіс ЛТД", м.Перечин Закарпатської області

до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області ДПС, м.Ужгород

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

05.05.2011р. позивач: Дочірнє підприємство "Дж.Д.Ф.Сервіс" звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача: Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №105/23-1/32545544/2151 від 19.04.2011р., яким донараховано податок на прибуток на загальну суму 148672,50грн. та податкове повідомлення-рішення №106/23-1/32545544/2154 від 19.04.2011р., відповідно до якого ДП "Дж.Д.Ф.Сервіс ЛТД" зменшено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 60131,00грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 15032,75грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що в частині зменшення перевіркою валових витрат у зв'язку з виключенням з їх числа оплати послуг з перекладу ПП ОСОБА_1 перевіркою не враховано, що всі вимоги щодо реквізитів у первинних документах були дотримані у наданих до перевірки документах щодо надання послуг з перекладу, тому дані документи мають юридичну силу та доказовість, а послуги відповідно по положень податкового законодавства можуть бути включені до складу валових витрат. Також позивач зазначив, що доводи податкового органу про те, що укладені угоди ДП "Дж.Д.Ф.Сервіс ЛТД" з ПП "Лугопак" та ПП "Меридіан" є нікчемними, оскільки суперечать інтересам держави і суспільства, - є безпідставними та необґрунтованими, оскільки на момент здійснення господарських операцій з ДП "Дж.Д.Ф.Сервіс ЛТД" контрагенти мали цивільну правоздатність, тобто могли набувати цивільних прав та обовязків, зокрема, на підставі правочинів.

За результатами розгляду справи Закарпатський окружний адміністративний суд задоволив позовних вимог у повному обсязі, оскільки матеріалами справи встановлено, що вимоги щодо реквізитів у первинних документах про надання послуг з перекладу ПП ОСОБА_1 було дотримано, тому вони мають юридичну силу та доказовість. Крім цього, податкові накладні, видаткові накладні та договори підтверджують факт поставки товарів від ПП "Меридіан", ПП "Лугопак" на користь позивача.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, апелянт (відповідач у справі): Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція оскаржив її в апеляційному порядку. В своїй апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що підприємством не представлено до перевірки звіти ПП ОСОБА_1 про кількість та обсяг виконаних робіт (наданих послуг) за відповідний період, які б свідчили про безпосереднє виконання договору №7 від 01.10.2007р. та відсутнє документальне підтвердження використання вказаних послуг у власній господарській діяльності, надані до перевірки акти виконаних робіт не містять обов'язкових реквізитів.

Відносно виключення зі складу валових витрат сум, сплачених контрагенту ПП "Лугопак", то на думку апелянта позивачем не представлено до перевірки документи на транспортування товару, у видаткових накладних відсутні всі необхідні реквізити, згідно з АІС "Деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", у ПП "Лугопак" відсутні основні засоби (виробничо-складській приміщення, виробниче обладнання, транспортні засоби) а також відсутні власні необхідні трудові та матеріальні ресурси для здійснення основного виду діяльності.

Що стосується виключення зі складу валових витрат сум, сплачених контрагенту ПП "Меридіан", то на думку апелянта позивачем не представлено до перевірки документи на транспортування товару, згідно з АІС "Деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", в ПП "Меридіан" відсутні основні засоби (виробничо-складській приміщення, виробниче обладнання, транспортні засоби) а також відсутні власні необхідні трудові та матеріальні ресурси для здійснення основного виду діяльності, підприємством не надано до перевірки звіти матеріально-відповідальної особи ОСОБА_2 щодо придбання, переміщення ТМЦ із складу на виробництво та реалізацію готової продукції покупцям, перевіркою встановлено, що прийом ТМЦ від постачальників ПП "Меридіан" та ПП "Лугопак" матеріально-відповідальна особа ОСОБА_2 не здійснювала, натомість в видаткових накладних містяться підписи інших працівників ДП "Дж.Д.Ф.Сервіс ЛТД".

В судове засідання сторони не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому суд вважає можливим розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, колегією суддів встановлено наступне:

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що в період з 18.02.2011р. по 12.03.2011р. відповідачем було проведено перевірку ДП "Дж.Д.Ф.Сервіс ЛТД", за наслідками якої було складено Акт №161/23-1/32545544 від 21.03.2011р. "Про результати виїзної планової перевірки ДП "Дж.Д.Ф.Сервіс ЛТД", код за ЄДРПОУ 32545544 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008р. по 31.12.2010р.".

Перевіркою встановлено порушення ДП "Дж.Д.Ф.Сервіс ЛТД" вимог п.2.7, п.2.15, п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, п.2.4. ст.2 Наказу Мінфіну №88 від 25.05.1995р. "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", ст.1, ст.2, п.3, п.7 ст.8, ст.9, п.2 ст.3, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні", ч.1, ч.2 ст.203 ЦК України, ч.1.ст.208 ГК України, п.5.1. ст.5, пп.5.2.1.п.5.2. ст.5 , ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 , пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі висновків даного Акту перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення: №105/23-1/32545544/2151 від 19.04.2011р. начальника Ужгородської МДПІ, відповідно до якого підприємству донараховано податок на прибуток на загальну суму 148672,50грн., в тому числі, основного платежу 118938,00грн., штрафних санкцій 29734,50грн.; № 106/23-1/32545544/2154 від 19.04.2011р. начальника Ужгородської МДПІ, відповідно до якого підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 60131,00грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 15032,75грн.

Відносно зменшення перевіркою складу валових витрат підприємства, сформованих за наслідками отримання послуг перекладу ПП ОСОБА_1 за період з 01.07.2008р. по 30.12.2010р. судом встановлено наступне.

Згідно з договором від 01.10.2007р. №7 між ДП "Дж.Д.Ф.Сервіс ЛТД" та ПП ОСОБА_1 про надання послуг з перекладу за перевірений період позивачем включено до валових витрат вартість послуг з перекладу у сумі 173000,00грн., наданих ПП ОСОБА_1

Згідно із умовами договору ПП ОСОБА_1 зобовязувалась виконувати для ДП "Дж.Д.Ф.Сервіс ЛТД" письмові переклади технічної документації, контрактів, засновницьких документів, кореспонденції стосовно комерційно-виробничої діяльності фірми, виконувати усний переклад під час ділових зустрічей, зборів трудового колективу, телефонних розмов з засновниками, виконувати усний переклад при проведенні технічного інструктажу персоналу підприємства іноземними техніками.

На підтвердження вищезазначених витрат ДП "Дж.Д.Ф.Сервіс" представлено до перевірки акти здачі приймання робіт (послуг), у яких зазначено найменування послуг: "надано послуги з письмового та усного перекладу з/на італійської мови на підставі договору №7 від 01.10.2006р.".

Згідно із матеріалами справи, надання послуг підтверджувалось актами приймання-передачі послуг перекладу загальну суму 173000,00грн., а саме: акт б/н від 30.09.2008р. за період з 01.07.2008р. по 30.09.2008р. на суму 10800,00 грн.; акт б/н від 31.12.2008р. за період з 01.10.2008р. по 31.12.2008р. на суму 7200,00грн.; акт б/н від 31.03.2009р. за період з 01.01.2009р. по 31.03.2009р. на суму 14600,00грн.; акт б/н від 30.06.2009р. за період з 01.04.2009р. по 30.06.2009р. на суму 18800,00грн.; акт б/н від 30.09.2009р. за період з 01.07.2009р. по 30.09.2009р. на суму 18000,00грн.; акт б/н від 30.12.2009р. за період з 01.10.2009р. по 30.12.2009р. на суму 18000,00грн.; акт б/н від 31.03.2010р. за період з 01.01.2010р. по 31.03.2010р. на суму 20800,00грн.; акт б/н від 30.06.2010р. за період з 01.04.2010р. по 30.06.2010р. на суму 21200,00грн.; акт б/н від 30.09.2010р. за період з 01.07.2010р. по 30.09.2010р. на суму 23200,00грн.; акт б/н від 30.12.2010р. за період з 01.10.2010р. по 30.12.2010р. на суму 20400,00грн.

Даючи оцінку вказаним правовідносинам, суд першої інстанції керувався наступними нормами матеріального права:

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2. цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до вимог цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

В результаті наведеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги щодо реквізитів у первинних документах були дотримані у наданих до перевірки документах щодо надання послуг з перекладу ПП ОСОБА_1, а тому дані документи мають юридичну силу та доказовість, а вартість послуг могла бути включена до складу валових витрат.

Долученими до матеріалів справи вантажно-митними деклараціями та іншими товарно-супровідними документами щодо виконання контрактів ДП "Дж.Д.Ф.Сервіс ЛТД" з італійськими компаніями, копією свідоцтва ОСОБА_1 про закінчення італійського відділення інтенсивного навчання Перших Київських державних курсів іноземних мов від 28.05.2001р., копією диплому ОСОБА_1 про закінчення ЧНУ ім. Ю. Федьковича від 30.06.2009р. спростовуються доводи апеляційної скарги про непідтвердженість факту використання позивачем послуг ПП ОСОБА_1 у власній господарській діяльності, і крім того, додатково підтверджено кваліфікаційний рівень ПП ОСОБА_1 як особи, що могла надавати послуги з перекладу.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на вимогах чинного законодавства, зокрема пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно якого встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Щодо визнання відповідачем на підставі ч.1 ст.203, ч.2 ст.215, ч.2 ст.228 ЦК України нікчемними угод ДП "Дж.Д.Ф.Сервіс ЛТД" з ПП "Лугопак" та ПП "Меридіан", як таких, що суперечать інтересам держави і суспільства, що призвело до виключення перевіркою зі складу витрат валових витрат сум, сплачених на загальну суму 475748,00грн. та виключення зі складу податкового кредиту сум ПДВ в розмірі 43533,00грн., що сформований по податкових накладних, виписаних ПП "Лугопак" та податкового кредиту з ПДВ в розмірі 17017,00грн., що сформований по податкових накладних, виписаних ПП "Меридіан", судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП "Меридіан", ПП "Лугопак" правочинів, а також відсутні докази наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обовязкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

В акті перевірки лише зазначено відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом.

Даючи оцінку вказаним правовідносинам, суд першої інстанції керувався наступними нормами матеріального права:

В ч.1 ст.204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто субєктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р., вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, посилання відповідача на ч.1, 5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що посилання податкового органу в акті перевірки на нікчемність угод ДП "Дж.Д.Ф.Сервіс ЛТД" з ПП "Лугопак" та ПП "Меридіан", як таких, що суперечать інтересам держави і суспільства не підтверджені жодними належними та допустити доказами по справі. Відповідних висновків суду першої інстанції відповідачем в апеляційній скарзі не спростовано.

Надаючи оцінку господарським правовідносинам позивача із ПП "Меридіан" та ПП "Лугопак" суд першої інстанції виходив з наступного.

До матеріалів справи долучено податкові накладні, видаткові накладні, договори, які підтверджують факт поставки товарів від ПП "Меридіан", ПП "Лугопак" на користь позивача та документи, що підтверджують подальший продаж даних товарів позивачем за межі України.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають необхідні реквізити відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до вимог пп.7.2.6. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Проаналізувавши вищенаведені норми матеріального права, а також фактичні обставини справи та письмові докази, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що у позивача є в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товару ПП "Меридіан", ПП "Лугопак" на користь позивача, а товарно-транспортна накладна та подорожній лист не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, то висновки податкового органу про нікчемність правочинів та про порушення позивачем вимог податкового законодавства при включенні операцій до складу валових витрат та формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість є безпідставними.

Відповідно до наказу Мінтрансу №363 від 14.10.1997р. "Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", якими передбачається обов'язкове використання товарно-транспортної накладної під час приймання - передачі ТМЦ, використання товарно-транспортної накладної є обов'язковим тільки у випадку, якщо мало місце надання транспортних послуг, тобто за умови участі у господарських відносинах між постачальником та покупцем третьої особи-перевізника.

З наведеного вбачається, що наявність товаро-транспортної накладної є обов'язковим документом, який повинен складатися під час перевезень.

Відтак, щодо посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що товарно транспортні накладні є транспортною документацією, яка підтверджує операції саме з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку платника податків, яким у даному випадку є позивач. Документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відтак, нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватися лише інформацією з АІС "Деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" та відображеною в ній відсутністю в контрагентів основних фондів, складських приміщень, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Приписами ст.19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись вимогами ст.9 КАС України, суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із врахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №105/23-1/32545544/2151 від 19.04.2011р., відповідно до якого підприємству донараховано податок на прибуток на загальну суму 148672,50грн. та №106/23-1/32545544/2154 від 19.04.2011р., відповідно до якого підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 60131,00грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 15032,75грн.

Відповідно до вимог ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для скасування оскаржуваної постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись вимогами ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області ДПС на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.12.2012р. у справі №2а-0770/1426/11 за позовом Дочірнього підприємства "Дж.Д.Ф.Сервіс ЛТД" до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - залишити без задоволення.

2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.12.2012р. у справі №2а-0770/1426/11, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя І.М. Обрізко

Суддя В.П. Сапіга

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 23.10.2015р.