Ухвала

від 21.10.2015 по справі 2а-2175/10/0870

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/43564/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі Державної податкової служби

на постанову Запорізької окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2012 року

у справі № 2а-2175/10/0870

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство «Запорізька кондитерська фабрика» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 квітня 2010 року №0000370804/0 та № 0000380804/0.

Постановою Запорізької окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року позов був задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП в м. Запоріжжі № 0000380804/0 від 12 квітня 2010 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП в м. Запоріжжі № 0000370804/0 від 12 квітня 2010 року в частині визначення основної суми податкового зобов'язання в розмірі 248654,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 124327,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика» державне мито у розмірі 3,40 грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено повністю.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2012 року постанову Запорізької окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі СДПІ по роботі з ВПП у місті Запоріжжі Державної податкової служби, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Запорізької окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2012 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі провела планову виїзну перевірку ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої був складений акт № 108/08-04/00382094 від 31 березня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені: вимоги пункту 5.1 статті 5, підпунктів 5.2.1, 5.2.10 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.3.2 пункту 8.3 статті 8, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», частини 1 статті 203, статті 216 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період, який перевірявся, на загальну суму 248654,00 грн. (у тому числі: за 4 квартал 2007 року в сумі 130939,00 грн., за 1 квартал 2008 року в сумі 377357,00 грн., за півріччя 2008 року сумі 117715,00 грн. та за 3 квартал 2008 року в сумі 117715,00 грн., за 2008 рік у сумі 117715,00 грн., за 1 квартал 2009 року в сумі 66732,00 грн., за півріччя 2009 року в сумі 65794,00 грн., за 3 квартал 2009 року в сумі 64867,00 грн.) та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком за 2009 рік на суму 255808,00 грн.; вимоги пункту 1.3 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», частини 1 статті 213, статті 216 Цивільного кодексу України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення з податку на додану вартість у жовтні 2007 року, що призвело до заниження податку на додану вартість у квітні 2008 року на суму 158273,00 грн..

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика» неправомірно включило до складу валових витрат відповідного податкового періоду вартість придбаних у ТОВ «Вест» товарно-матеріальних цінностей (борошна 1 ґатунку та насіння соняшника), згідно договорів від 10 січня 2007 року № 6, від 18 травня 2007 року № 281, а податок на додану вартість, сплачений у складі такої вартості, - до податкового кредиту жовтня 2007 року, оскільки: позивачем не було надано до перевірки товарно-транспортних накладних, які б підтверджували транспортування продукції; згідно інформаційних баз даних АРМ «Бест Звіт», АІС «РПП» ТОВ «Вест» має стан 8 (відсутність за місцезнаходженням); від ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя надійшов акт від 09 березня 2010 року № 62/2302/31654680 «Про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Вест» з питань підтвердження отриманих від платника податків (іншої особи) ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика» відомостей», в якому було вказано, що: свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Вест» було анульовано 11 липня 2008 року; ОСОБА_1, яка значиться директором ТОВ «Вест» надала пояснення, що у серпні 2007 року перереєструвала вказане товариство на своє ім'я на прохання незнайомих осіб за винагороду, ніякого відношення до діяльності цього товариства не має, податкову звітність, договори та інші первинні бухгалтерські документи не підписувала; товариство не звітує більше року. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що договори, укладені позивачем з ТОВ «Вест», носять фіктивний характер і не спричиняють реального настання наслідків, а тому є нікчемними у розумінні положень статті 228 Цивільного кодексу України.

Крім іншого, у акті перевірки було вказано про заниження скоригованого валового доходу за період, який перевірявся, у зв'язку з тим, що товариством не було враховано коефіцієнт матеріальної складової, що також призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій).

12 квітня 2010 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000370804/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 536168,00,00 грн., у тому числі: 248654,00 грн. - за основним платежем, 287514,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

12 квітня 2010 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000380804/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 237409,50 грн., у тому числі: 158273,00 грн. - за основним платежем, 79136,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач правомірно включив до складу валових витрат відповідного податкового періоду вартість придбаної у ТОВ «Вест» продукції (борошна 1 ґатунку та насіння соняшника), а податок на додану вартість, сплачений у складі такої вартості - до податкового кредиту жовтня 2007 року, на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, виданих належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, з урахуванням того, що вироків суду, постановлених у кримінальних справах щодо щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо позивачем чи ТОВ «Вест» податковим органом надано не було. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2010 року №0000370804/0 включає нарахування штрафних (фінансових) санкцій за порушення, які ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика» не оскаржувало.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)та Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування валових витрат є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів, а підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, придбання позивачем у ТОВ «Вест» борошна 1 ґатунку та насіння соняшника, згідно договорів від 10 січня 2007 року № 6 та від 18 травня 2007 року № 281 мало реальний характер, що підтверджено належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема: посвідченнями відповідності, висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи, картками аналізу муки, посвідченнями якості, прибутковими ордерами, виписками з банку, податковими накладними та накладними (т.1 арк. справи 70-173).

Частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

Відповідно до положень Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) термін DDU (DELIVERED DUTY UNPAID (… named place of destination) (поставка без сплати мита (... назва місця призначення)) означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару без проведення його митного очищення для імпорту та без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, за винятком (у відповідних випадках) будь-яких «мит» (під словом «мито» тут розуміється відповідальність за виконання та ризики виконання дій з проходження митних процедур, а також оплата витрат митного очищення, податків, митних і інших зборів) на імпорт до країни призначення. Обов'язки щодо такого «мита» покладаються на покупця, так само як будь-які витрати і ризики, що виникнуть у зв'язку з тим, що він не здійснить своєчасно митного очищення товару для імпорту.

Зокрема, пунктом А.4 «Поставка» Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) встановлено, що продавець зобов'язаний надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, названої покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого для поставки.

Як вбачається з матеріалів справи, положеннями договорів від 10 січня 2007 року № 6, від 18 травня 2007 року № 281, укладених між позивачем та ТОВ «Вест», сторони узгодили, що поставка товару здійснюється на умовах DDU (Інкотермс-2000): м. Запоріжжя, вул. Артема, 7 (вказана адреса є місцезнаходженням позивача).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що посилання податкового органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, як на підтвердження нікчемності оспорюваних договорів, є безпідставними.

Крім іншого, як вбачається з матеріалів справи, оспорювані договори від 10 січня 2007 року № 6 та від 18 травня 2007 року № 281 від імені директора ТОВ «Вест» були підписані ОСОБА_2.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Частиною 2 статті 1158 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, доказів несхвалення ТОВ «Вест» правочинів, укладених з ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика», податковим органом судам надано не було, натомість, нгаявні у матеріаалах справи первинні бухгалтерські документи свідчать про прийняття таких правочинів до виконання.

Також, судами попередніх інстанцій також встановлено, що на укладення договорів на на момент виконання господарських операцій ТОВ «Вест» було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість (т. 1 арк. справи 43-46).

Крім іншого, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з цим, вироків суду, постановлених у кримінальних справах щодо щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо позивачем чи ТОВ «Вест» податковим органом надано не було. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

З огляду на те, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга СДПІ по роботі з ВПП у місті Запоріжжі Державної податкової служби залишенню без задоволення, а постанова Запорізької окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2012 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Запорізької окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

І.В. Приходько