Рішення

від 26.10.2015 по справі 904/7599/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.10.15р. Справа № 904/7599/14

За позовом Приватного підприємства "Ортмедтех" (м. Дніпропетровськ)

до North China Lutuo International Co., LTD (Jinzhou Country Town, Shijiaznuang City, Hebei province, China)

про стягнення суми передоплати за контрактом - ІМР/2 купівлі-продажу товару від 07.07.2014 у загальному розмірі 2 670,00 доларів США

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність №137-Д від 19.09.2014)

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Ортмедтех" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з North China Lutuo International Co., LTD (далі - відповідач) суму передоплати за контрактом - ІМР/2 купівлі-продажу товару від 07.07.2014 у загальному розмірі 2 670,00 доларів США.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов контракту - ІМР/2 купівлі-продажу товару від 07.07.2014 в частині своєчасної та повної поставки товару (вазелінове масло) у встановлений договором строк.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2014 (суддя Турчин С.О.) порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 20.01.2015.

Ухвалою суду від 01.10.2014 (суддя Турчин С.О.) було також зобов'язано позивача отримати в господарському суді два оригінальні примірники вказаної ухвали, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів та виклик (повідомлення) про день судового засідання та здійснити їх переклад китайською мовою, який нотаріально посвідчити; нотаріально посвідчені, перекладені китайською мовою документи надати господарському суду в строк до 01.11.2014; провадження у справі № 904/7599/14 зупинено.

Ухвалою суду від 20.01.2015 (суддя Турчин С.О.) провадження у справі поновлено.

У судове засідання 20.01.2015 з'явися представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 20.01.2015 не з'явився, причин неявки суду не повідомили, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав.

Ухвалою суду від 20.01.2015 (суддя Турчин С.О.) в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 15.04.2015; зобов'язано позивача отримати в господарському суді два оригінальні примірники вказаної ухвали, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів та виклик (повідомлення) про день судового засідання та здійснити їх переклад китайською мовою, який нотаріально посвідчити; нотаріально посвідчені, перекладені китайською мовою документи надати господарському суду в строк до 21.02.2015; ухвалено звернутись із судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави з метою вручення даної ухвали відповідачу та забезпечення участі його представника в судовому засіданні; зупинено провадження у справі на період до виконання доручення, але не пізніше 15.04.2015.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Дніпропетровської області № 327 від 20.04.2015 у зв'язку з переведенням судді Турчина С.О. на посаду судді господарського суду м. Києва, на підставі пункту 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи № 904/7599/14, а згідно з протоколом про автоматичний розподіл справ між суддями (повторний розподіл) від 20.04.2015 вказану справу передано на розгляд судді Фещенко Ю.В.

Судом було встановлено, що відповідач по справі є нерезидентом.

Так, відповідно до статті 3 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей.

До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.

Якщо документ має бути вручений відповідно до частини 1 статті 5 вказаної Конвенції, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної держави.

Судом враховані приписи частини 1 статті 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, що судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що:

a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території,

b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за цього місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень у разі надіслання судом України доручення для виконання за кордоном цивільна справа, у зв'язку з якою складається доручення, призначається до розгляду з урахуванням розумних строків пересилання документів та виконання направленого доручення за кордоном. У разі можливості судом України призначається дата наступного судового засідання, на яке може прибути особа, що викликається.

У відповідно до вказаних міжнародних норм та рекомендацій інструкції, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2015 вказану справу прийнято до провадження та її розгляд призначено в засіданні на 04.08.2015, у разі, якщо судове доручення не буде виконано своєчасно наступне судове засідання було призначено на 26.10.2015. Вказаною ухвалою суду було також зобов'язано позивача отримати у господарському суді два оригінальні примірники даної ухвали, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів та виклик (повідомлення) про день судового засідання та здійснити їх переклад китайською мовою, який нотаріально посвідчити; нотаріально посвідчені, перекладені китайською мовою документи надати господарському суду у строк до 22.05.2015 включно; провадження у справі зупинено, у зв'язку зі зверненням господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду; питання про поновлення провадження у справі № 904/7599/14 ухвалено вирішити після надходження доказів вручення відповідним органом іноземного суду копії ухвали про призначення судового засідання у даній справі відповідачу та з врахуванням, що судове засідання у справі № 904/7599/14 призначено на 04.08.2015.

Листом суду від 02.06.2015 ухвала про прийняття справи № 904/7599/14 до провадження від 23.04.2015 (два примірника: українською та китайською мовами); прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів (два примірника: українською та китайською мовами); виклик (повідомлення) про день судового засідання (два примірника: українською та китайською мовами) були направлені на адресу Ministry of Justice International Legal Cooperation Center (ILCC) (6, Chaoyang District BEIGING P.C. 100020 People's Republic of China), відповідно до вимог статті 5 Гаазької конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах.

У судове засідання 04.08.2015 з'явися представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 04.08.2015 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав.

За таких обставин, з метою належного повідомлення відповідача, а також з метою дотримання процесуальних прав сторін та можливості прийняти участь у засіданні суду, суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи та ухвалою суду від 04.08.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 26.10.2015. Крім того, вказана дата була визначена судом і ухвалою суду від 23.04.2015, а саме: було зазначено, що у разі, якщо судове доручення не буде виконано своєчасно наступне судове засідання було призначено на 26.10.2015. У зв'язку з цим, повторний пакет документів для вручення його відповідачу не направлявся.

Станом на 26.10.2015 належних доказів повідомлення відповідача про час і місце судового засідання не надходило. При цьому, до господарського суду були повернуті без виконання доручення, які направлялися судом під час розгляду справи попереднім складом суду, відповідно до яких протягом одного року документи так і не були вручені відповідачу.

У судове засідання 26.10.2015 з'явися представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 26.10.2015 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, заяв та клопотань через відділ діловодства суду не подав та не надіслав.

Отже, запитуваний орган не повернув господарському суду Дніпропетровської області (запитуючому органу) судовий документ - ухвалу господарського суду від 23.04.2015.

При прийнятті рішення судом взято до уваги пункт 6 Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах", яким встановлено, що якщо виконано всі умови, зазначені у частині 2 статті 15 названої Конвенції, суддя, незалежно від положень частини 1 статті 15 Конвенції, може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів.

Таким чином, у випадку, передбаченому частиною 2 статті 15 Конвенції, суд може прийняти рішення, якщо з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

Провадження у справі порушено 01.04.2014, справу прийнято до провадження 23.04.2015.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

У судовому засіданні 26.10.2015 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 26.10.2015 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Так, 07.07.2014 між North China Lutuo International Co., LTD (далі - продавець, відповідач) та Приватним підприємством "Ортмедтех" (далі - покупець, позивач) було укладено контракт купівлі-продажу товару - ІМР/2 (далі - договір) (а.с.9-12), відповідно до умов якого продавець зобов'язався здійснити поставку та передати у власність сировину, а саме: вазелінове масло, а покупець зобов'язався прийняти у власність товар та розрахуватися за нього відповідно до умов викладених у контракті (пункт 1.1. договору).

У пункті 9.1. сторони узгодили, що контракт набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2014 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх обов'язків за контрактом.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Так, у пункті 6.1. договору сторони визначили, що будь який спір між сторонами та/або вимоги, та/або розбіжності підлягають передачі на розгляд та вирішення в Арбітражний суд за місцем знаходження покупця. При вирішення виниклого спору між сторонами та/або вимог, та/або розбіжностей, сторони керуються матеріальним та процесуальним правом України.

Доказів зміни або розірвання договору сторонами суду не надано.

З огляду на вищевикладене та те, що сторони здійснили вибір права, що підлягає застосуванню до змісту даних правових відносин, судом при вирішенні даного спору застосовуються норми законодавства України.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В пункті 1.2. договору сторони встановили, що перелік товарів, їх кількість та вартість вказується у відповідній специфікації, що погоджується та підписується сторонами та являється невід'ємною частиною контракту.

У відповідності з вказаними умовами договору, між сторонами було підписано специфікацію, у якій було визначено назву товару, його ціну та кількість та загальну вартість. Крім того, у вказаній специфікації сторони погодили строк оплати та поставки (а.с.12-13).

Згідно з умовами пункту 2.1. договору поставка товару за умовами контракту здійснюється на умовах FOB порт - Ningbo (INCOTERMS 2010), при цьому транспортування товару до порту призначення та доставка товару на порт судна здійснюється за рахунок продавця.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 2.2. договору сторони дійшли згоди, що строк поставки товару до порту становить 20 календарних днів з моменту здійснення покупцем оплати вартості товару.

Загальна вартість товару за контрактом становить 2 670,00 доларів США, за біле масло у кількості 5 000 кг (пункт 3.1. договору).

Відповідно до умов пунктів 3.1. та 3.2. договору валюта контракту - долари США. Всі розрахунки за товар здійснюються покупцем безготівковим шляхом на умовах 100% передплати вартості товару. Вартість товару згідно з пунктом 3.1. контракту сплачується покупцем на умовах стовідсоткової передоплати шляхом перерахування покупцем на розрахунковий рахунок продавця відповідної суми грошових коштів, на підставі даного продавцем покупцю за допомогою електронної пошти копії Інвойсу.

На виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем на користь відповідача було здійснено передоплату за обумовлений в специфікації товар в сумі 2 670,00 доларів США, що підтверджується квитанцією від 15.07.2014 (а.с.14).

При цьому, позивач у позовній заяві посилається на те, що відповідач обумовлений сторонами товар у визначений договором строк не поставив, здійснену позивачем попередню оплату не повернув, що і є причиною спору.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Статтею 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Як вказано в пункті 5 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій": господарським судам слід враховувати, що звернення до арбітражу - це право, а не обов'язок сторони (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України), яке реалізовується у встановленому порядку (стаття 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж"), а підсудність суду справи з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Як передбачено частиною 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, у відповідності до частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" та положень частини 1 статті 49, частини 1 статті 51, частин1, 2статті 81 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980, справа підсудна господарському суду Дніпропетровської області.

У судовому засіданні 26.10.2015 представник позивача зазначав про те, що зв'язок з відповідачем після проведення ним передоплати було втрачено, та звертав увагу суду на те, що умовами договору сторони передбачили відсутність обов'язкового досудового врегулювання спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до норм статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установлення порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

При цьому, відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Отже, на виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем, як було зазначено вище, була здійснена попередня оплата товару, але відповідачем станом на момент вирішення спору обумовлений сторонами товар на суму 2 670,00 доларів США поставлено не було.

При цьому, грошові кошти, сплачені позивачем в рахунок попередньої оплати за обумовлений сторонами товар, також повернуті не були.

Станом на момент вирішення спору, відповідач жодного платежу, з моменту звернення позивача до суду, на повернення отриманої попередньої оплати не здійснив, товар також позивачу не поставив.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

При цьому суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Крім того, у пункті 6.1. договору сторони визначили, що будь який спір між сторонами та/або вимоги, та/або розбіжності підлягають передачі на розгляд та вирішення в Арбітражний суд за місцем знаходження покупця. При вирішення виниклого спору між сторонами та/або вимог, та/або розбіжностей, сторони керуються матеріальним та процесуальним правом України. Сторони домовились, що досудове врегулювання спору, вимог, розбіжностей не є обов'язковим (пункт 6.2. договору).

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 2 670,00 доларів США, а відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, яка встановлює, зокрема, право вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, відповідач зобов'язаний повернути позивачу 2 670,00 доларів США суму неповернутої попередньої оплати.

Отже, перевіряючи дотримання кожною зі сторін своїх зобов'язань, суд приходить до висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не поставив обумовлений сторонами товар, за який позивачем було сплачено попередню оплату у розмірі 2 670,00 доларів США, а отже позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем передоплати в сумі 2 670,00 доларів США є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2015 у справі № 904/4726/14.

Приймаючи рішення у даній справі судом також було враховано наступне.

Відповідно до пункту 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/369 від 29 червня 2010 року "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" господарський суд може прийняти рішення про стягнення з відповідача суми заборгованості саме в іноземній валюті у спорах, пов'язаних із здійсненням валютних операцій у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 192, частина 3 статті 533 Цивільного кодексу України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). При цьому законом прямо не передбачено обов'язку господарського суду зазначати в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості в іноземній валюті еквівалент такої суми в гривнях. Якщо ж у відповідних випадках позивач просить зазначити в резолютивній частині судового рішення зі спору, пов'язаного зі стягненням суми заборгованості в іноземній валюті, також і гривневий еквівалент (за офіційним курсом Національного банку України) або лише гривневий еквівалент, то суд з урахуванням конкретних обставин справи може задовольнити будь-яке з таких клопотань.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд при прийнятті рішення стягнути заборгованість в іноземній валюті.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 827 грн. 00 коп. покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з North China Lutuo International Co., LTD (No. 156 Xiangyang Street, Jinzhou Country Town, Shijiazhuang City, Hebei province, China) на користь Приватного підприємства "Ортмедтех" (49112, м. Дніпропетровськ, вулиця Космонавта Волкова, будинок 6-Д; ідентифікаційний код 33473869) - 2 670,00 доларів США суму попередньої оплати, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2