Рішення

від 19.10.2015 по справі 910/20128/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2015Справа №910/20128/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», м.Київ, ЄДРПОУ 03327664

до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу «Медік-2», м.Київ, ЄДРПОУ 22933117

за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства «Київенерго», м.Київ, ЄДРПОУ 00131305

за участю третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр», м.Київ, ЄДРПОУ 04013755

про стягнення 40 644,65 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Шевченко О.М. - по дов.

від відповідача: Чугаєнко О.М. - по дов. , Кудряшова В.М. - кер.

від третьої особи 1: Цуперяк І.В. - по дов.

від третьої особи 2: Науменко С.В. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Житлово-будівельного кооперативу «Медік-2», м.Київ про стягнення заборгованості за послуги постачання питної води та приймання стічних вод в сумі 33 258,42 грн., інфляційних втрат в сумі 3750,73 грн., 3% річних в розмірі 921,41 грн., пені в сумі 1051,16 грн. та штрафу в сумі 1662,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору №08305/4-04 від 24.06.2008р. на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі в частині своєчасної оплати послуг, наданих у період з липня 2012р. по червень 2014р.

Відповідач у відзиві б/н від 18.09.2015р. та у судових засіданнях проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» безпідставно заявлено до стягнення вартість води на підігрів, оскільки бойлер, що здійснює такий підігрів, знаходиться на балансі Публічного акціонерного товариства «Київенерго». Вказаним учасником судового процесу зазначено, що після порушення провадження по справі заборгованість з постачання холодної води було погашено. Одночасно, Житлово-будівельним кооперативом «Медік-2» наголошено, що наведений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат не може бути прийнято до уваги, оскільки позивачем не наведено фактичних часткових оплат, що мали місце у спірний період. Крім того, щодо вимог про стягнення пені та штрафу відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.

Ухвалою від 23.09.2015р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третіх осіб 1, 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Київенерго» та Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр».

Третя особа 1 у поясненнях б/н від 19.10.2015р. зазначила, що дійсно бойлер, за допомогою якого здійснювався підігрів води для Житлово-будівельного кооперативу «Медік-2», знаходиться на балансі Публічного акціонерного товариства «Київенерго».

Третя особа 2 у поясненнях б/н від 06.10.2015р. зазначила, що Комунальному підприємству «Головний інформаційно-обчислювальний центр» не відома правова сутність спірних правовідносин, а отже, ґрунтовних пояснень з приводу розглядуваного позову вказаний учасник судового процесу не вбачає за можливе надати.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, приймаючи до уваги строки розгляду справи, передбачені ст.69 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 19.10.2015р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення всіх учасників судового процесу, дослідивши всі представлені докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного Кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 24.06.2008р. між Відкритим акціонерним товариством Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом «Медік-2» (абонент) було укладено договір №08305/4-04 про постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, відповідно до п.1 якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій міста Києва приймати від нього стічні води відповідно до Правил приймання стічних вод у систему каналізації міста Києва, а абонент зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому послуг на умовах правочину, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлений Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених Наказом №65 від 01.07.1994р. Держжитлокомунгоспу України, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.07.1994 за №165/374, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених Наказом №37 від 19.02.2002р. Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26.04.2002р. за №403/6691, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, що виникають за договором.

За умовами п.2.2.1 договору №08305/4-04 від 24.06.2008р. тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно з чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами.

Договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за двадцять днів до припинення його дії жодна зі сторін письмово не повідомить іншого контрагента про його припинення (п.7.1 договору №08305/4-04 від 24.06.2008р.).

Під час розгляду спору сторонами було підтверджено обставини щодо чинності договору №08305/4-04 від 24.06.2008р. у період з липня 2012р. по червень 2014р., факту його пролонгації на підставі п.7.1 не спростовано.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №08305/4-04 від 24.06.2008р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України «Про питну воду та питне водопостачання», сферу дії якого визначено статтею 2 Закону, відповідно до якої дія вказаного Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Згідно із ст.1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

При цьому, вода питна - це вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству.

Споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб/послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПІН 2.2.4-171-10, та водовідведення.

Статтею 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» визначено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності. Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті. Тобто, ст.19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення.

Відповідач є споживачем послуг з постачання питної води, якість якої відповідає Державним санітарним нормам та правилам «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною», затвердженим Наказом №400 від 12.05.2010р. Міністерства охорони здоров'я України, та водовідведення.

За умовами п.1.2 договору №08305/4-04 від 24.06.2008р. за вказаним правочином встановлюється цілодобовий режим водопостачання та приймання стоків. Режим може бути змінений постачальником без внесення змін до договору у випадку прийняття органами місцевого самоврядування або органами виконавчої влади відповідних нормативних документів, які визначатимуть інший режим надання послуг (встановлення графіків подачі води та/або приймання стоків).

Обсяг води, що підлягає постачанню та прийняттю в систему каналізацій, надається абонентом у вигляді нормативного розрахунку (погодинного, добового, помісячного, річного обсягу постачання послуг), який узгоджується з постачальником і є невід'ємною частиною договору (п.1.3 договору №08305/4-04 від 24.06.2008р.).

Зі змісту п.2.1 договору №08305/4-04 від 24.06.2008р. вбачається, що облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених правилами користування. Зняття показань з лічильника (лічильників) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки, згідно з графіком обслуговування постачальника. Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю води, яка надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.

Як зазначалось вище, у відповідності до п.1.1 спірного правочину споживач повинен дотримуватись Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, які було затверджено Наказом №65 від 01.07.1994р. Державного комітету України.

Наразі, суд зауважує, що вказані Правила втратили чинність на підставі Наказу №190 від 27.06.2008р. Міністерства з питань житлово-комунального господарства України «Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України».

Матеріалами справи підтверджується, що у відповідності до договору №08305/4-04 від 24.06.2008р. відповідачеві було відкрито особовий рахунок та присвоєно код 4-1541 для здійснення розрахунку за послуги з холодного водопостачання та водовідведення та код 4-51541 для здійснення розрахунку за послуги з постачання води для підігріву та приймання стоків гарячої води.

Наявними в матеріалах справи документами, а саме розшифровками з рахунку абонента, підтверджується, що за період з липня 2012р. по червень 2014р. Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» було надано, а Житлово-будівельним кооперативом «Медік-2» спожито послуг з холодного водопостачання та водовідведення (код 4-1541) в обсязі 18 541 куб.м. Одночасно, в межах коду 4-51541 позивачем прийнято стоків гарячої води у обсязі 11 211 куб.м.

Відповідачем протягом розгляду справи наведений вище обсяг споживання послуг холодного водопостачання та водовідведення (в тому числі, гарячої води) не заперечувався.

З огляду на наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» у період з липня 2012р. по червень 2014р. належним чином виконувались умови договору №08305/4-04 від 24.06.2008р. в частині забезпечення Житлово-будівельного кооперативу «Медік-2» послугами холодного водопостачання та водовідведення (код 4-1541) та послугами з приймання стоків гарячої води (код 4-51541).

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Умовами п.п.12.5, 1.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених Наказом №65 від 01.07.1994р. Державного комітету України, передбачено, що рахунки за воду складаються на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті.

Згідно з п.3.1 Наказу №190 від 27.06.2008р. Міністерства з питань житлово-комунального господарства України «Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору. Рахунки за воду і за скидання стічних вод до мережі водовідведення виписуються виробником споживачам. Якщо субспоживач має особисті рахунки, то він розраховується за питну воду та скидання стічних вод з виробником. Розподіл суми рахунку між субспоживачами, на яких не відкрито окремих особових рахунків, здійснюється споживачами самостійно. У випадках, коли засоби обліку на вводах субспоживачів відсутні, розрахунки за воду проводяться за нормами водоспоживання, при цьому обсяг стічних вод, які належать до сплати, дорівнює обсягу водоспоживання (п.3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України).

У відповідності до п.2.2.1 договору №08305/4-04 від 24.06.2008р. тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно з чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами.

Пунктом 2.2.2 укладеного між сторонами правочину передбачено, що оплата вартості послуг здійснюється абонентом у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента.

У разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату наданих послуг не пізніше п'ятого числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Наразі, за спожиті у період з липня 2012р. по червень 2014р. Житлово-будівельним кооперативом «Медік-2» послуги з холодного водопостачання та водовідведення (код 4-1541) в обсязі 18 541 куб.м. Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» було нараховано плату на загальну суму 58 960,38 грн. За кодом 4-51541 позивачем також було нараховано вартість стоків гарячої води в обсязі 11 211 куб.м. на суму 15 605,71 грн.

При цьому, як вбачається з представленого заявником розрахунку, при визначенні вартості спожитих послуг заявником були застосовані тарифи, що визначені Постановою №82 від 10.02.2012р. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ПАТ «АК «Київводоканал».

З приводу застосування означених вище тарифів, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п.2 ст.19 Закону України «Про державне регулювання у сфері ринку комунальних послуг України» Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, що має бути завершено до 01.01.2011р.. До встановлення Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Пунктом 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом №335/98 від 21.04.1998р. Президента України, діючого на момент виникнення правовідносин, встановлено, що Національна комісія регулювання електроенергетики України в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності.

Таким чином, саме на підставі означених повноважень Національною комісією регулювання електроенергетики України і було прийнято постанову №82 від 10.02.2012р. «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ПАТ «АК «Київводоканал».

Судом прийнято до уваги, що правомірність застосування Постанови №82 від 10.02.2012р. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ПАТ «АК «Київводоканал» до правовідносин з визначення вартості спожитих послуг з холодного водопостачання та водовідведення також висловлено Вищим господарським судом України у постанові від 25.04.2015р. по справі №910/10577/13 та Верховним Судом України у постановах від 28.05.2013р. у справі №5011- 64/2345-2012 та від 11.12.2012р. у справі №22/313.

Отже, здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку вартості спожитих послуг з холодного водопостачання та водовідведення (код 4-1541) та вартості стоків гарячої води за кодом 4-51541 судом встановлено, що останній є арифметично вірним.

З огляду на наведене вище, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати спожитих відповідачем у період з липня 2012р. по червень 2014р. послуг з холодного водопостачання та водовідведення (код 4-1541) на загальну суму 58 960,38 грн. та вартості стоків гарячої води за кодом 4-51541 в обсязі 11 211 куб.м. на суму 15 605,71 грн., настав.

До того ж, суд вважає за необхідне зауважити, що правову позицію стосовно обліку та нарахування плати за стоки гарячої води у межах договору на постачання питної води та приймання стічних вод наведено у постанові від 06.08.2015р. Вищого господарського суду України по справі №910/12140/13.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечені, станом на момент звернення до суду з розглядуваним позовом Житлово-будівельним кооперативом «Медік-2» не було здійснено повного розрахунку за кодом 4-1541, в результаті чого у останнього була наявна заборгованість в сумі 13 324,90 грн. та заборгованість з оплати стоків гарячої води за кодом 4-51541 на суму 3 055,62 грн.

Одночасно, як свідчать матеріали справи, відповідачем після порушення провадження по справі було внесено оплату за споживання холодної води та стоків за спірний період, а саме 16.08.2015р. перераховано 13 324,90 грн. на рахунок Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», що підтверджується платіжним дорученням №106 від 16.08.2015р., скріпленим печаткою фінансової установи про проведення платежу.

З приводу погашення спірної заборгованості після порушення провадження по справі, господарський суд зазначає, що ст.80 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави припинення провадження по справі. Зокрема, вказаною статтею передбачено, що провадження у справі припиняється якщо відсутній предмет спору.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно з п.4.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст.80 норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що на момент виникнення спору заборгованість в розмірі 13 324,90 грн. Житлово-будівельним кооперативом «Медік-2» погашено не було, а внесено плату лише 16.08.2015р., суд дійшов висновку, що провадження по справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 13 324,90 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, як свідчать матеріали справи, в межах договору №08305/4-04 від 24.06.2008р. Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» обліковано за період з липня 2012р. по червень 2014р. постачання відповідачу води, що йде на підігрів, у обсязі 11 211 куб.м. на загальну суму 20 045,27 грн., з яких, за твердженнями заявника , сума заборгованості становить 16 877,90 грн.

З приводу обліку та нарахування позивачем обсягів питної води на підігрів за кодом 4-51541 суд зазначає наступне.

В силу приписів ст.14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлює, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виробник - це суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

У статті 13 зазначеного Закону України встановлено перелік комунальних послуг, який не є вичерпним.

Відповідно до п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом №190 від 27.06.2008р. Міністерства з питань житлово-комунального господарства України та зареєстрованих Міністерством юстиції України 07.10.2008р., суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

За п.2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду та питне водопостачання» та Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Таким чином, відповідно до п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду.

Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач.

При цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Із наявних в матеріалах справи письмових доказів вбачається, що тепловий пункт за адресою, на яку позивачем постачається питна вода на підігрів для виготовлення гарячої води, за яку останній виставляє рахунки відповідачу, знаходяться у володінні та користуванні не відповідача, а перебуває в обслуговуванні та на балансі Публічного акціонерного товариства «Київенерго».

Зокрема, вказані обставини було підтверджено третьою особою 1 у письмових поясненнях б/н від 19.10.2015р. У вказаних поясненнях наведеним учасником судового процесу також наголошено, що зазначення Публічним акціонерним товариством «Київенерго» у заяві б/н від 07.10.2015р. про те, що бойлер, яким здійснюється підігрів води, що постачається позивачем за договором №08305/4-04 від 24.06.2008р. на адресу: м.Київ, вул.Малишка, 3, знаходиться на балансі відповідача, є помилковим та було викликано наявністю декількох договорів між третьою особою 1 та Житлово-будівельним кооперативом «Медік-2».

Матеріалами справи підтверджується, що між Житлово-будівельним кооперативом «Медік-2» та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» було укладено договір №620407 від 01.02.2008р. про постачання теплової енергії у гарячій воді, у відповідності до умов якого третя особа 1 зобов'язалась виробляти та здійснювати постачання відповідачу гарячої води.

Суд зауважує, що позивачем не представлено до суду доказів того, що у спірний період між Житлово-будівельним кооперативом «Медік-2» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» існували договірні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води, адже укладений сторонами договір №08305/4-04 від 24.06.2008р. на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі не регулює відносин сторін з приводу постачання холодної води, яка іде на підігрів, а на балансі відповідача теплові пункти (котельні), з яких йому здійснюється постачання гарячої води, не перебувають. В процесі розгляду справи відповідачем факт існування між сторонами таких відносин було заперечено.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для облікування Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» та заявлення до стягнення з відповідача вартості холодної води, яка іде на підігрів, облікованої позивачем за кодом 4-51541.

Аналогічну правову позицію щодо відсутності підстав для стягнення вартості води на підігрів у разі незнаходження на балансі споживача бойлеру наведено у постановах від 09.12.2014р., від 26.03.2015р. та від 23.09.2015р. Вищого господарського суду України по справах №910/13142/13, №910/12492/13 і №910/24791/14.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що наведений позивачем розрахунок обсягів споживання відповідачем питної води на підігрів також не є таким, що відповідає умовам договору №08305/4-04 від 24.06.2008р., оскільки, представником обох сторін було зазначено, що у Житлово-будівельного кооперативу «Медік-2» є лише один лічильник, який обліковує холодну воду.

Твердження позивача про те, що дані стосовно споживання відповідачем води за кодом 4-51541 отримувались від Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» суд до уваги не приймає в якості належного обґрунтування здійснення обліку послуг, оскільки фактично третя особа 2 учасником спірних правовідносин не є. Доказів наявності ані між позивачем та третьою особою 2, ані між відповідачем та Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр» договорів, що були б підставою для виникнення у третьої особи 2 обов'язку зі здійснення обліку води на підігрів, матеріали справи не містять.

До того ж, у судовому засіданні 19.10.2015р. представником Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» було наголошено, що третя особа 2 обліку обсягів споживання відповідачем послуг за кодом 4-51541, в тому числі, води на підігрів не здійснювало у спірний період.

З огляду на наведене суд дійшов висновку щодо неправомірності вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 16 877,90 грн. як заборгованості за послуги з постачання питної води на підігрів, а отже, і відсутності підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Житлово-будівельного кооперативу «Медік-2» про стягнення основного боргу в сумі 16 877,90 грн.

Щодо тверджень позивача про наявність заборгованості з оплати приймання стоків гарячої за кодом 4-51541 на суму 3 055,62 грн. суд зазначає наступне.

Господарським судом зазначалось, що за кодом 4-51541 Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» було обчислено вартість послуг з постачання води на підігрів на суму 2045,27 грн. та стоків гарячої води в сумі 15 605,71 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме наведеного заявником розрахунку ціни позову, в межах договору №08305/4-04 від 24.06.2008р. у період з липня 2012р. по червень 2014р. за кодом 4-51541 Житлово-будівельним кооперативом «Медік-2» було внесено оплату на загальну суму 15 717,46 грн.

Судом було встановлено, що за наведеним кодом позивачем безпідставно нараховано та заявлено до стягнення оплату за послуги з постання води на підігрів.

Таким чином, з урахуванням того, що загальна сума оплати за кодом 4-51541 перевищує вартість облікованих позивачем послуг з прийняття стоків гарячої води, у суду відсутні підстави вважати, що у Житлово-будівельного кооперативу «Медік-2» є заборгованість в сумі 3 055,62 грн. за кодом 4-51541.

При цьому, наведені у розрахунку заявника розщеплення внесених платіжів за кодом 4-51541 окремо на оплату послуг води на підігрів і стоків гарячої води, оскільки за твердженнями заявника такі розщеплення було здійснено на підставі даних Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр», суд не приймає, тому що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розмінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази того, що фактичними споживачами послуг в межах договору №08305/4-04 від 24.06.2008р. за означеним кодом (мешканцями житлового будинку, за адресою: м.Київ, вул.Малишка,3) вносилась плата саме окремо за воду на підігрів та стоки гарячої води.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що ст.129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Ухвалами від 06.08.2015р., від 26.08.2015р., від 23.09.2015р. та від 07.10.2015р. сторін було зобов'язано надати суду банківські виписки з відтисками печаток банку щодо розрахунків між сторонами за договором №08305/4-04 від 24.06.2008р.

Проте, позивачем всупереч приписам ст.124 Конституції України, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, позивачем витребуваних судом документів представлено не було, доказів внесення оплати за спірним правочином з цільовим призначенням, що відповідало б визначеному позивачем розщепленню не представлено.

Одночасно, посилання позивача на здійснення таких розщеплень з огляду на дані, що надавалась Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр», суд також до уваги не приймає, оскільки, ані нормами чинного законодавства, ані будь-якими іншими актами, на підставі яких виникли правовідносини між сторонами та третьою особою 2, не передбачено права вказаного суб'єкта здійснювати самостійне розщеплення платежів, сплачених в межах одного коду, тобто, за воду на підігрів та стоки гарячої води в залежності від обсягу послуг.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що прийнята позивачем оплата за кодом 4-51541 у період з липня 2012р. по червень 2014р. становить 15 717,46 грн., а вартість послуг з приймання стоків гарячої води в означений період складала 15 605,71 грн., у суду відсутні підстави вважати наявною у відповідача заборгованості з внесення плати за стоки гарячої води, а отже позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Житлово-будівельного кооперативу «Медік-2» про стягнення основного боргу в розмірі 3 055,62 грн. підлягають залишенню без задоволення.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 3750,73 грн., 3% річних в розмірі 921,41 грн., пені в сумі 1051,16 грн. та штрафу в сумі 1662,92 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.4.2 договору №08305/4-04 від 24.06.2008р. у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Одночасно, ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №08305/4-04 від 24.06.2008р. позивачем за період з 07.2013р. по 06.2014р. нараховано пеню на загальну суму 1051,16 грн., з яких за порушення строків внесення плати за кодом 4-1541 на суму 432,21 грн. та за кодом 4-51541 на суму 618,96 грн.

Крім того, керуючись приписами ст.625 Цивільного кодексу України, Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» нараховано 3% річних в розмірі 921,41 грн. та інфляційні втрати в сумі 3750,73 грн.

Як вказувалось вище, протягом всього спірного періоду вносились часткові оплати за договором. Вказані обставини впливають на здійснення нарахування неустойки, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки останні повинно бути вирахувано з урахуванням точної дати кожного часткового платежу та фактичної зміни заборгованості.

В силу приписів п.18 Інформаційного листа №01-8/344 від 11.04.2005 р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» з огляду на вимоги ч.1 ст.47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом зазначалось, що всупереч приписів ст.124 Конституції України, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, позивачем банківські виписки з відтисками печаток банку щодо розрахунків між сторонами за договором №08305/4-04 від 24.06.2008р. представлено не було. До того ж, в матеріалах справи також відсутні докази перерахування оплати на рахунок Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр», яке у подальшому здійснювало перерахування грошових коштів позивачу.

Одночасно, представлені суду виписки Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» щодо здійснення розщеплень оплат за послуги з водопостачання суд також не приймає в якості належного доказу розрахунків між сторонами, оскільки вказані документи не містять відомостей щодо дійсного моменту, обсягів та цільового призначення платежів, внесених споживачами послуг.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, на теперішній час у суду відсутня можливість встановити фактичні дати внесення кожної часткової оплати за правочином та визначити динаміку зміни заборгованості відповідача, а отже, і здійснити перевірку обґрунтованості представленого заявником розрахунку.

Враховуючи зазначене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат в силу їх необґрунтованості та недоведеності періодів прострочення відповідних грошових зобов'язань.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4.6 спірного правочину передбачено, що за безпідставну відмову від оплати направленого рахунку, або на вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, що відмовився сплатити.

За порушення заявником своїх обов'язків за договором №08305/4-04 від 24.06.2008р. в частині внесення оплати за послуги, надані з липня 2012р. по червень 2014р., позивачем нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 1662,92 грн.

Як зазначалось вище, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій.

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

При цьому, при визначенні строку позовної давності слід враховувати, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (п.4.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Наразі, як вказувалось вище, штраф було нараховано заявником за порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором №08305/4-04 від 24.06.2008р. в частині внесення оплати за послуги, надані з липня 2012р. по червень 2014р.

Як свідчить штамп реєстрації вхідної документації господарського суду міста Києва, Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до суду з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» 04.08.2015р.

Отже, керуючись приписами ст.257 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафу, нарахованого за порушення, що виникло з липня 2012р. по червень 2014р. (включно), сплив.

При цьому, судом враховано, що позивачем до матеріалів справи доказів зупинення або переривання строку позовної давності не представлено, про причини поважності пропуску строку позовної давності у визначений період суд не повідомлено.

Крім того, суд також звертає увагу заявника, що фактичне нарахування штрафу на суму боргу з оплати води на підігрів є необґрунтованим, оскільки судом було встановлено необґрунтованість нарахування Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» плати за такі послуги.

До того ж, судом також було встановлено відсутність заборгованості з оплати стоків гарячої води, що також свідчить про відсутність підстав для нарахування штрафу за порушення строків внесення плати за кодом 4-51541.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, з огляду на всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що провадження по справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 13 324,90 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, а позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення основного боргу в розмірі 19 933,52 грн., інфляційних втрат в сумі 3750,73 грн., 3% річних в розмірі 921,41 грн., пені в сумі 1051,16 грн. та штрафу в сумі 1662,92 грн. підлягають залишенню без задоволення.

Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір за позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 19 933,52 грн., інфляційних втрат в сумі 3750,73 грн., 3% річних в розмірі 921,41 грн., пені в сумі 1051,16 грн. та штрафу в сумі 1662,92 грн. згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем. Судовий збір в частині стягнення боргу в розмірі 13 324,90 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Припинити провадження по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», м.Київ до Житлово-будівельного кооперативу «Медік-2», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 13 324,90 грн.

Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», м.Київ до Житлово-будівельного кооперативу «Медік-2», м.Київ про стягнення основного боргу в розмірі 19 933,52 грн., інфляційних втрат в сумі 3750,73 грн., 3% річних в розмірі 921,41 грн., пені в сумі 1051,16 грн. та штрафу в сумі 1662,92 грн.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Медік-2» (02192, м.Київ, Дніпровський район, вул.Андрія Малишка, буд.3, ЄДРПОУ 22933117) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м.Київ, Печерський район, вул.Лейпцизька, буд.1 А, ЄДРПОУ 03327664) судовий збір в сумі 598,96 грн.

У судовому засіданні 19.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 23.10.2015р.

Суддя М.О.Любченко