Постанова

від 22.12.2015 по справі 910/20128/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2015 р. Справа№ 910/20128/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Шевченко О.М.

від відповідача - Кудряшова В.М., Чугаєнко О.М.

від третьої особи - 1 - Греченюк С.О.

від третьої особи - 2 - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на рішення Господарського суду м. Києва від 19.10.2015 (суддя: Любченко М.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал

до Житлово-будівельного кооперативу Медик-2

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Публічне акціонерне товариство Київенерго

Комунальне підприємство Головний інформаційно-обчислювальній центр

про стягнення коштів,-

Постанову прийнято 22.12.2015, в зв`язку з оголошенням перерви в судовому засіданні 01.12.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.10.2015 провадження в частині позових вимог було припинено. В задоволені іншої частини вимог було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині відмови в задоволені позовних вимог та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2015 апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.12.2015 в складі колегії суддів: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є обґрунтованим, правомірним та прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства України, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В судове засідання 22.12.2015 з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи - 1 та дали усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник третьої особи - 2 в судове засідання 22.12.2015 не з`явився, від нього надійшла заява про можливість розгляду спору за його відсутності, крім того він надавав свої усні пояснення в судовому засідані 01.12.2015.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

24.06.2008 між Відкритим акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом Медік-2 (абонент) був укладений договір №08305/4-04 про постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

Відповідно до п.1 договору постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій міста Києва приймати від нього стічні води відповідно до Правил приймання стічних вод у систему каналізації міста Києва, а абонент зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому послуг на умовах правочину, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлений Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених Наказом № 65 від 01.07.1994 Держжитлокомунгоспу України, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.07.1994 за №165/374, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених Наказом № 37 від 19.02.2002 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 за №403/6691, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, що виникають за договором.

Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994, втратили чинність 18.10.2008, у зв'язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України від 27.06.2008 № 190 (надалі - Правила № 190).

Пунктами 3.1, 3.7 Правил № 190 було передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Пунктом 2.1.1 договору сторони передбачили, що облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показанням водолічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водопостачання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями водолічильника. В разі технічної неможливості встановлення водолічильника, кількість поставленої води може визначатися за узгодженням з постачальником розрахунком.

Згідно з пунктом 2.1.2 договору, зняття показань з водолічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об'ємом водоспоживання (30 м.куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватись постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно платіжні документи, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання водолічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення платіжних документів на оплату наданих послуг.

Відповідно до пункту 2.1.6 договору, облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника.

Відповідно до п. 2.2.1 договору, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення, вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами.

В разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у платіжних документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів.

Пунктами 2.2.2 та 2.2.3 договору встановлено, що у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів; оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником платіжного документу до банківської установи абонента; за згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України; в разі утворення боргу, оплата, що надходить від абонента, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу; у разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Відповідно до п. 7.1 договору він укладається на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить про це іншу сторону.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідач має заборгованості перед позивачем за договором № 08305/4-04 від 24.06.2008 щодо спожитих з липня 2012 по 30.06.2014 послуг з постачання води та приймання стічних вод.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, обґрунтовує це тим, що позивачем безпідставно заявлено до стягнення вартість води на підігрів, оскільки бойлер, що здійснює такий підігрів, знаходиться на балансі Публічного акціонерного товариства Київенерго .

Крім того, він зазначає, що наведений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат не може бути прийнято до уваги, оскільки позивачем не наведено фактичних часткових оплат, що мали місце у спірний період, а до вимог про стягнення пені та штрафу просить застосувати позовну давність.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Згідно з приписами статей 16, 19 названого Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України Про питну воду та питне водопостачання , сферу дії якого визначено статтею 2 Закону, відповідно до якої дія вказаного Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Згідно із ст.1 Закону України Про питну воду та питне водопостачання централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

Пунктами 3.1, 5.2 Правил № 190 (які діють на момент заявленого спірного періоду) передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Згідно з п. 3.7 Правил № 190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України Про питну воду та питне водопостачання та підпункту 5 пункту 3 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги , споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Так, відповідно до пояснень позивача за кодом 4-1541 обліковуються об'єми питної води та стоки за холодну воду, за кодом 4-51541 - об'єми питної води для потреб гарячого водопостачання та водовідведення.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, та не заперечувалось представниками обох сторін по справі, відповідачем 16.08.2015 (після порушення провадження по справі) перераховано 13324,90 грн. як оплату вартості отриманих послуг за поставлену холодну воду та прийняті стоки (код 4-1541) на рахунок Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал , що підтверджується платіжним дорученням №106 від 16.08.2015, скріпленим печаткою фінансової установи про проведення платежу.

Відповідно до ст.80 ГПК України визначено, що провадження у справі припиняється якщо відсутній предмет спору.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Згідно з п. 4.4 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що на момент виникнення спору заборгованість в розмірі 13324,90 грн. (код 4-1541) Житлово-будівельним кооперативом Медік-2 погашено не було, а внесено плату лише 16.08.2015, місцевий суд дійшов правомірного висновку, що провадження по справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 13324,90 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно позовних вимог за кодом 4-51541 - вода, що йде на підгрів та водовідведення, колегія суддів зазначає наступне.

Як вірно було зазначено Господарським судом міста Києва, наявними в матеріалах справи документами, а саме розшифровками з рахунку абонента, підтверджується, що за період з липня 2012 по червень 2014 позивачем було надано, а Житлово-будівельним кооперативом Медік-2 спожито послуг з холодного водопостачання та водовідведення (код 4-1541) в обсязі 18 541 куб.м. Одночасно, в межах коду 4-51541 позивачем прийнято стоків гарячої води у обсязі 11 211 куб.м.

Відповідачем протягом розгляду справи наведений вище обсяг споживання послуг холодного водопостачання та водовідведення (в тому числі, гарячої води) не заперечувався.

З огляду на наведене вище, господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що Публічним акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал у період з липня 2012 по червень 2014 належним чином виконувались умови договору №08305/4-04 від 24.06.2008 в частині забезпечення Житлово-будівельного кооперативу Медік-2 послугами холодного водопостачання та водовідведення (код 4-1541) та послугами з приймання стоків гарячої води (код 4-51541).

Представниками сторін ані при розгляді позовної заяви в суді першої інстанції, ані при розгляді апеляційної скарги не оспорювалися та не ставилися під сумнів тарифи, за якими позивачем здійснювалось нарахування плати за надані послуги.

В той же час, колегія судів зазначає, що Господарський суд міста Києва, здійснюючи повне та всебічне дослідження наявних матеріалів справи для постановлення обґрунтованого та правового рішення, мотивовано зазначив в оскаржуваному рішенні проте, що відповідно до п.2 ст.19 Закону України Про державне регулювання у сфері ринку комунальних послуг України Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, що має бути завершено до 01.01.2011. До встановлення Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Пунктом 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом №335/98 від 21.04.1998 Президента України, діючого на момент виникнення правовідносин, встановлено, що Національна комісія регулювання електроенергетики України в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності.

Таким чином, саме на підставі зазначених повноважень Національною комісією регулювання електроенергетики України і було прийнято постанову №82 від 10.02.2012 Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ПАТ АК Київводоканал .

Зважаючи на зазначене, позивачем вірно здійснено нарахування вартості наданих послуг за вказаними тарифами, оскільки такі не суперечать чинним нормативно-правовим актам в даній галузі.

Позивачем заявлена до стягнення вимога за воду, що йде на підігрів в розмірі 16887,90 грн. і колегія суддів стосовно цього зазначає таке.

Згідно з вимогами п. п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008 року, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України Про питну воду і питне водопостачання та Про житлово-комунальні послуги .

Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України Про житлово-комунальні послуги .

Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил № 190 визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Таким чином, з урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Аналогічної правової позиції дотримуються колегії суддів Вищого господарського суду України у постановах № 910/11980/13 від 19.02.2015 та № 27/135 від 19.02.2015.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за приписами ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці відбору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Позивачем не доведено того, що теплові пункти, з яких здійснено постачання гарячої води, перебувають на балансі відповідача.

Аналогічної правової позиції дотримуються колегія суддів Вищого господарського суду України у постанові № 910/10920/13 від 14.08.2014.

Із наявних в матеріалах справи письмових доказів вбачається, що тепловий пункт за адресою, на яку позивачем постачається питна вода на підігрів для виготовлення гарячої води, за яку останній виставляє рахунки відповідачу, знаходяться у володінні та користуванні не відповідача, а перебуває в обслуговуванні та на балансі Публічного акціонерного товариства Київенерго .

Крім того, ПАТ Київенерго є третьою особою по справі без самостійних вимог, представник якого як суді першої так і в суді апеляційної інстанції надавав пояснення, що між Житлово-будівельним кооперативом Медік-2 та Публічним акціонерним товариством Київенерго був укладений договір № 620407 від 01.02.2008 про постачання теплової енергії у гарячій воді, у відповідності до умов якого третя особа 1 зобов'язалась виробляти та здійснювати постачання відповідачу гарячої води.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, задоволенню не підлягають, оскільки умови договору укладеного між сторонами передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води, а тому правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, на загальну суму 16877,90 грн. відсутні.

Твердження позивача про те, що дані стосовно споживання відповідачем води за кодом 4-51541 отримувались від Комунального підприємства Головний інформаційно-обчислювальний центр суд до уваги не приймається в якості належного обґрунтування здійснення обліку послуг, оскільки фактично третя особа 2 учасником спірних правовідносин не є. Доказів наявності ані між позивачем та третьою особою 2, ані між відповідачем та Комунальним підприємством Головний інформаційно-обчислювальний центр договорів, що були б підставою для виникнення у третьої особи 2 обов'язку зі здійснення обліку води на підігрів, матеріали справи не містять.

До того ж, у судовому засіданні суду першої інстанції 19.10.2015 представником Комунального підприємства Головний інформаційно-обчислювальний центр було наголошено, що третя особа 2 обліку обсягів споживання відповідачем послуг за кодом 4-51541, в тому числі, води на підігрів не здійснювало у спірний період.

Стосовно інших позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Умовами укладеного сторонами договору передбачено не лише надання послуг з постачання питної води, але і приймання стічних вод у міську каналізаційну мережу.

Пунктом 1.4 Правил користування № 190 визначено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мінюсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з п. 1.2 Правил приймання № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як визначено п. 1.4 Правил приймання № 37, абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.4 вказаних Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

В той же час, позивачем заявлено до стягнення в цій частині вимога в розмірі 3055,62 грн. (15605,71 грн. нараховано за стоки гарячої води - 12550,09 грн. сплачено відповідачем за даними позивача).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме наведеного заявником розрахунку ціни позову, в межах договору №08305/4-04 від 24.06.2008 у період з липня 2012 по червень 2014 за кодом 4-51541 Житлово-будівельним кооперативом Медік-2 було внесено оплату на загальну суму 15 717,46 грн.

Наведені у розрахунку заявника розщеплення внесених платежів за кодом 4-51541 окремо на оплату послуг води на підігрів і стоків гарячої води, оскільки за твердженнями заявника такі розщеплення було здійснено на підставі даних Комунального підприємства Головний інформаційно-обчислювальний центр , суд не приймає до уваги, тому що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розмінні ст.34 ГПК України докази того, що фактичними споживачами послуг в межах договору №08305/4-04 від 24.06.2008 за означеним кодом (мешканцями житлового будинку, за адресою: м. Київ, вул.Малишка,3) вносилась плата саме окремо за воду на підігрів та стоки гарячої води.

Зауваження апелянта в скарзі проте, що Господарським судом міста Києва не взяті до уваги надані позивачем зведені відомості третьої особи - 2, з яких вбачається, що відповідачем здійснювалась оплата води, що йде на підігрів хоча й не в повному обсязі, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки як вбачається із пояснень представників сторін, наданих в суді апеляційної інстанції, дані, зазначені в цих відомостях, а саме розмір коштів, що сплачувались за стоки та за холодну воду на підігрів, розщеплювалось третьою особою - 2 самостійно, що не підтверджує факту сплати фактичними споживачами послуги з постачання води, що йде на підігрів.

Представником позивача, на вимогу ухвали суду першої інстанції не було надано належних та допустимих доказів, зокрема платіжних доручень відповідача, з яких за призначенням платежу можливо було б чітко встановити, що споживачем вносилась плата саме за воду на підігрів у спірний період, а не за будь-яку іншу надану позивачем послугу.

Як вірно було зауважено представником апелянта в скарзі, зарахування плати за надані послуги здійснюється саме на підставі платіжних доручень та визначеного споживачем призначення платежу, який можливо змінити, відповідно до чинних нормативно-правових актів України лише за згодою сторін.

Зважаючи на те, що судам обох інстанції не було надано відповідних письмових доказів сплати споживачами коштів із призначенням платежу: за воду, що йде на підігрів , колегія суддів, зазначає, що місцевим судом правомірно (без будь-яких порушень чинного процесуального законодавства) визначено, що відповідачем вносились кошти саме за стоки гарячої води і розмір внесених коштів, перевищує заявлений до стягнення позивачем борг, а отже посилання позивача на здійснення таких розщеплень з огляду на дані, що надавалась Комунальним підприємством Головний інформаційно-обчислювальний центр , суд також до уваги не приймає, оскільки, ані нормами чинного законодавства, ані будь-якими іншими актами, на підставі яких виникли правовідносини між сторонами та третьою особою 2, не передбачено права вказаного суб'єкта здійснювати самостійне розщеплення платежів, сплачених в межах одного коду, тобто, за воду на підігрів та стоки гарячої води в залежності від обсягу послуг.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що прийнята позивачем оплата за кодом 4-51541 у період з липня 2012 по червень 2014 становить 15717,46 грн., а вартість послуг з приймання стоків гарячої води в означений період складала 15605,71 грн., у суду відсутні підстави вважати наявною у відповідача заборгованості з внесення плати за стоки гарячої води, а отже позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал до Житлово-будівельного кооперативу Медік-2 про стягнення основного боргу в розмірі 3 055,62 грн. обгрунтовано було залишенню без задоволення Господарським судом міста Києва.

Крім того, позивач, звертаючись із позовними вимогами, просив також стягнути з відповідача інфляційні втрати, 3% річних, пеню та штраф.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 216 ГК України за правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 4.2. договору сторони встановили, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, згідно з п. 4.6. договору сторони визначили, що за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 % від суми, яку відмовився сплатити.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем, зокрема, було заявлено про стягнення з відповідача за кодом 4-1541 (холодна вода та водовідведення) 3% річних в розмірі 389 грн., інфляційних втрат в розмірі 1562,61 грн., пеня в розмірі 432,21 грн.

Як вказувалось вище, та не заперечувалось представником позивача у даній справі, протягом всього спірного періоду відповідачем вносились часткові оплати за договором.

Вказані обставини впливають на здійснення нарахування неустойки, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки останні повинно бути вирахувано з урахуванням точної дати кожного часткового платежу та фактичної зміни заборгованості.

Позивачем банківські виписки з відтисками печаток банку щодо розрахунків між сторонами за договором №08305/4-04 від 24.06.2008 представлено не було.

До того ж, в матеріалах справи також відсутні докази перерахування оплати на рахунок Комунального підприємства Головний інформаційно-обчислювальний центр , яке у подальшому здійснювало перерахування грошових коштів позивачу.

Одночасно, представлені суду виписки Комунального підприємства Головний інформаційно-обчислювальний центр щодо здійснення розщеплень оплат за послуги з водопостачання суд також не приймає в якості належного доказу розрахунків між сторонами, оскільки вказані документи не містять відомостей щодо дійсного моменту, обсягів та цільового призначення платежів, внесених споживачами послуг.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, як на час розгляду спору судом першої інстанції так і на теперішній час у суду апеляційної інстанції відсутня можливість встановити фактичні дати внесення кожної часткової оплати за правочином та визначити динаміку зміни заборгованості відповідача, а отже, і здійснити перевірку обґрунтованості представленого заявником розрахунку.

Твердження представника апелянта проте, що за умовами договору (п.2.2.3) абонент повинен вносити плату за надані послуги не пізніше 5-го числа наступного місяця, що відповідно за відсутності такої оплати, надає право нараховувати штрафні санкції з 6-го числа відповідного місяця, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки, як зазначалося, часткова оплата відповідачем послуг здійснювалась і, можливо, певна кількість коштів була сплачена в строки, визначені договором, а отже, без наявності достовірних та точних даних про внесені проплати абонентом, суд позбавлений можливості повно та всебічно дослідити всі обставини здійснено позивачем розрахунку, та самостійно, правомірно, арифметично вірно визначити обґрунтований розмір штрафних санкцій, що підлягають сплаті відповідачем за порушення умов договору в частині вчасного внесення плати за отримані послуги.

В силу приписів п.18 Інформаційного листа №01-8/344 від 11.04.2005 Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році з огляду на вимоги ч.1 ст.47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Враховуючи зазначене, суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат (по коду 4-1541 та по коду 4-51541) в силу їх необґрунтованості та недоведеності періодів прострочення відповідних грошових зобов'язань.

Крім того, вимоги про сплату 3% річних, інфляції та пені за воду, що йде на підігрів та за стоки гарячої води не підлягають задоволенню, з урахуванням відмови судом першої інстанції в задоволені по суті вимоги про стягнення основної суми боргу за кодом 4-51541 з підстав відсутності такої заборгованості.

Щодо вимоги про стягнення штрафу, заявленої позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 4.6 правочину, укладеного між позивачем та відповідачем, передбачено, що за безпідставну відмову від оплати направленого рахунку, або на вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, що відмовився сплатити.

За порушення заявником своїх обов'язків за договором №08305/4-04 від 24.06.2008 в частині внесення оплати за послуги, надані з липня 2012 по червень 2014, позивачем нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 1662,92 грн.

Як зазначалось вище, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій.

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

В матеріалах справи наявна заява представника відповідача про застосування судом позовної давності до вимог позивача в частині стягнення штрафних санкцій.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (п.4.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів).

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Позивачем штраф було нараховано заявником за порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором №08305/4-04 від 24.06.2008 в частині внесення оплати за послуги, надані з липня 2012 по червень 2014.

Як свідчить штамп реєстрації вхідної документації господарського суду міста Києва, Публічне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал звернулось до суду з позовом до Житлово-будівельного кооперативу Медик-2 04.08.2015.

Отже, керуючись приписами ст.257 Цивільного кодексу України, місцевий суд правомірно дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафу, нарахованого за порушення, що виникло з липня 2012 по червень 2014 (включно), сплив.

При цьому, судом враховано, що позивачем до матеріалів справи доказів зупинення або переривання строку позовної давності не представлено, про причини поважності пропуску строку позовної давності у визначений період суд не повідомлено.

Крім того, фактичне нарахування штрафу на суму боргу з оплати води на підігрів є необґрунтованим, оскільки судом було встановлено необґрунтованість нарахування Публічним акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал плати за такі послуги.

До того ж, судом також було встановлено відсутність заборгованості з оплати стоків гарячої води, що також свідчить про відсутність підстав для нарахування штрафу за порушення строків внесення плати за кодом 4-51541.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Інші доводи, викладені представником позивача у своїй апеляційній скарзі не приймаються до уваги колегією суддів, з підстав необґрунтованості та недоведеності.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно припинено провадження в частині позовних вимог в розмірі 13324,90 грн. та відмовлено в задоволені решти позовних вимог ПАТ АК Київводоканал , а тому апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал не підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал залишається без задоволення, судові витрати, згідно із ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 19.10.2015 у справі № 910/20128/15- без змін.

Матеріали справи № 910/20128/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко